Важливим джерелом всебічного дослідження тематики голоду 1946-1947 років залишається періодична преса. Незважаючи на свою офіційність, вона певною мірою відображає процеси що відбувалися у радянському селі в післявоєнний час. До таких регіонально-місцевих джерел (враховуючи специфіку  краю) належить і єдина на той час обласна партійно-радянська газета «Зоря Полтавщини», на шпальтах якої протягом другого півріччя 1946 року широко висвітлювалася хлібозаготівельна кампанія в районах області.

За матеріалами офіційного часопису досить чітко на той час визначаються особливості проведення хлібозаготівель, ідеологічним підґрунтям яких стали рішення липневого (1946 р.) пленуму ЦККП(б)У.

16 та 17 липня 1946 р. «Зоря Полтавщини» майже у повному обсязі друкує резолюції XII пленуму ЦК КП(б)У «Про збирання врожаю сільськогосподарських культур у 1946 році» та «Про проведення хлібозаготівель і заготівель інших сільськогосподарських продуктів у 1946 році», де найголовнішим господарсько-політичним завданням для партійно-радянських організацій стало виконання зобов'язань перед державою щодо здачі хліба.

Тоталітарно-партійна машина упродовж багатьох років відпрацьовувала цілу систему організаційних, ідеологічних та примусових методів щодо викачування хліба та інших сільськогосподарських продуктів з колгоспів та індивідуальних підсобних господарств. У хід пускалося гасло: «Перша заповідь — хліб державі!», яке забезпечувалося пропагандистським галасом та залякуванням. Особливо жорстких обертів набирав цей маховик, коли нависала загроза, що висока цифра заготівель, намічена ЦК, зривалася. До уваги не бралися ні посуха, ні інші природні стихії. Так було 1946 року.

16-17 липня 1946 р. (Див.: Зоря Полтавщини [далі: ЗП] — 20,VII) відбувся пленум Полтавського обкому КП(б)У, який визначив головні напрямки реалізації «бойової програми боротьби за хліб». Проте ці заходи бажаних результатів не давали. Показники перших п'ятиденок про хід збирання, скиртування та обмолот зернових в районах області виявилися маловтішними для місцевого партійно-радянського керівництва. (ЗП — 23.VII; 09.VIIІ). Стало зрозумілим, що без терміново-додаткових заходів даний згори план здачі хліба буде провалений. За зведеннями, які з'явилися в газеті на початку третьої декади липня, до найвідсталіших районів по збиранню та обмолоту зернових були віднесені Опішнянський, Диканський, Машівський, Чутівський та Котелевський райони.

Намагаючись за будь-яку ціну збільшити контрольно-звітні показники і цим виправити, хоча б тимчасово, своє хитке становище, владні структури вдавалися до силового тиску та репресивних методів. Так, Полтавська обласна Рада депутатів трудящих 29 липня 1946 р. видає постанову «Про заборону колгоспам, колгоспникам і одноосібним господарствам продажу і обміну зерна та печеного хліба до виконання плану здачі зерна державі з урожаю 1946 року». На всяк випадок продублювали це рішення і місцеві органи рангом нижче. 14 серпня «Зоря Полтавщини» друкує обов'язкову постанову виконавчого комітету Полтавської міської Ради депутатів трудящих від 2 серпня 1946 р., де за самовільний Продаж та обмін хліба визначався штраф у розмірі 300 крб. (при повторному порушенні застосовувалося притягнення до судової відповідальності).

Ніхто з керівництва не зважав на об'єктивні чинники, найголовнішим з яких була посуха. Офіційна інформація подавалась таким чином, що одним із вирішальних факторів успіху є організаційні заходи та політико-агітаційна робота. Про це свідчили і типові гасла: «Комуністи — організатори хлібозаготівель!», «По-більшовицькому керувати хлібозаготівлями!», «Поліпшити політичну роботу на хлібозаготівлях!», «Комуністи повинні очолити боротьбу за хліб!» тощо. Підкріплювались такі гасла інформаціями та статтями з «гарячих точок». Про такі «раптові» зміни у показниках в роботі колгоспників артілі «Серп і Молот» (ЗП — 14.УІІІ) газета писала: «В обідню перерву рідко хто пішов додому. Поле від села далеченько. Забаритись можна, а час дорогий. Коли колгоспники відпочивали, агітатори читали їм рішення Липневого Пленуму ЦК КП(б)У... Робота агітаторів не пройшла марно. Скиртування пішло краще...»

Публікації на шпальтах обласної газети свідчать, що тоталітарна система керувалася випробуваними роками методами, які спрацьовували на результат ще на початку тридцятих років. З'явилися обов'язкові у таких випадках місцеві колгоспні стахановці, а поряд з ними — саботажники. Якщо порівняти кількісно, то статей про останніх було значно більше. Так, про своїх героїв газета писала лише протягом липня-жовтня. Приміром: «Ніна Клименко за день нав'язала 723 снопи» (ЗП — 26.VII), «Рекорд в'язальниці Ганни Овсій» ЗП - 19.VIIІ), «Півтори норми за зміну» (ЗП - 27.VIIІ). Разом з тим газети рясніли статтями про злодіїв та саботажників. В них, на думку влади, яку ревно нав'язували і газетярі, ховався головний чинник зриву державного плану хлібозаготівель. Метод силового тиску, морального шельмування запускався по відпрацьованій схемі. ЦК бив по обкомах, обко­ми — по райкомах, а райкоми — по парткомах господарств та їх керівниках. На керівників, які не бажали за наказом вимітати з колгоспів зерно, чіпляли ярлики «саботажників», йшло касове вишукування «злодіїв», «антидержавників» та «ворогів народу». За матеріалами часопису назвемо лише окремих з них. Так, у Градизькому районі (ЗП-18.ІХ) «потурали антидержавницьким тенденціям» голова колгоспу ім. Сталіна - Поліщук, який «приховав» під виглядом посівного фонду 143 ц товарного хліба; голова колгоспу ім.Кірова т.Павлиш – 110 ц; голова колгоспу ім.Димитрова т.Пронза — 53 ц.

У Козельщинському районі (ЗП - 05.X) ярлик саботажників одержали голова артілі «Новий побут» т.Дубина приховав 57 ц товарного хліба) та голова артілі «Хвиля революції» т.Лисиця - 70 ц. У Покрово-Багачанському «за зрив хлібоздачі державі» було притягнуто до суду (ЗП — 06.Х) голову колгоспу ім.Чкалова т.Кишку. У Чорнухинському районі такої ж участі (за зрив хлібоздачі) зазнали голова артілі ім. Чапаєва т.Козленко, голова артілі ім. Карла Маркса т.Порубайко та голова артілі ім. Петровського Т.Кривенко. Як зазначала газета «зграї саботажників» поміж колгоспного керівництва було «викрито» також у Чутівському, Комишнянському, Нехворощанському, Великокринківському, Пирятинському, Галицькому, Новосанжарському районах (ЗП — 16.ІХ; 12, 19, 25, 29.Х).

Чимало колгоспних керівників, доведених верхами до відчаю, у свою чергу, влаштовували моральний терор своїм підлеглим. З одного боку, викривалися «саботажники та злодії». З іншого боку, партійні органи вдавалися до тиску на рядових комуністів, насамперед з числа механізаторів, яких примушували здавати останнє зерно з особистих запасів і видавали це як ініціативу колгоспників та працівників МТС. Такі ініціативи у більшості своїй були присвячені XXIX роковинам соціалістичної революції і припадали на листопад.

Особливий подив викликає те, що і ці «особисті» питання здачі хліба з власних запасів напередодні зими також вирішувалися загальними зборами — колгоспом. 26 листопада «Зоря Полтавщини» подала матеріал під назвою «З власних запасів». У ньому читаємо, що працівники Лубенської МТС на зборах у бригадах ухвалили продати хліб державі із своїх особистих запасів. Трактористи Андрій Потоцький продав 18 пудів хліба, Іван Химперович, Григорій Лободенко, обліковець Іван Крикунов — по 12 пудів хліба.

Подібний продаж з власних комор хвилею пройшов по області поміж трактористів Шишацької (здано 90 пудів), Полтавської (320 пудів), Хорольскої (78 пудів), Зіньківської, Пирятинської МТС (ЗП - 26, 27.ХІ; 03, 05.ХІІ).

За матеріалами обласної преси можна визначити, що хлібозаготівельна кампанія продовжувалася до кінця грудня 1946 р. На наш погляд, досить цікавий аналіз завершення хлібоздачі на Полтавщині подано газетою у передовій статті від 14 грудня, де зазначалося, що «область в цілому план не виконала і залишається у великому боргу перед державою». До найвідсталіших районів зараховано Гельмязівський, Драбинський, Згурівський і Золотоніський. Разом з тим, визначає газета, є цілий ряд районів, які «наближаються до завершення планів хлібоздачі» (Іркліївський, Глобинський, Лубенський). І як останній, завершуючий захід кампанії, газета пропонує; «Факти говорять, що в колгоспах, які припинили хлібоздачу, є запаси товарного хліба, і коли цей хліб буде зданий державі, то вони повністю виконають свої плани хлібопоставок»...

Коли б тоталітарно-репресивній машині в 1946 році вдалося «вимести» весь хліб з України, як це було зроблено влітку та восени 1932 року, то голод 1946-1947 років міг би набрати масштабів і страхіття голодомору 1932-1933 років, коли вимирали цілі села. Однак, в 1946 році заходи силових методів і залякування не спрацювали сповна, багато керівників на місцях, на яких хоч і вішали ярлики «саботажників», «антидержавників» та «злодіїв», знімали з роботи і віддавали до суду, не хотіли «вимітати» весь хліб і залишати селян на голодну смерть.

Звичайно, уважно проглядаючи примірники обласної газети за 1946-1947 роки, ми не знайдемо жодної згадки про голод українського села. Виходячи з тогочасних історичних реалій, це зрозуміло. Сталінська система не могла припустити, а, тим більше, визнати цього дійсного факту. Однак і за матеріалами офіційної преси було зрозуміло, що партійно-державна політика хлібозаготівель привела більшість полтавських колгоспів до суворої зими 1946-1947 років з порожніми коморами, а селян залишила без хліба.