Довгі віки історії людства голод появлявся тільки як стихійна катастрофа —
внаслідок довгої посухи у великій частині якоїсь країни, з причини масової
смертної пошесті, повені або довготривалих воєнних дій на якійсь території.
Голод таким чином належав до фактів «вищої сили» і тому входив і входить у
молитви до Бога за відвернення цеї катастрофи. Там голод стоїть побіч таких
стихійних нещасть, як “повітря” і “вогонь”.
Щойно наше ХХ-те сторіччя, що пишається сторіччям гуманності і введенням у
міжнародне право засади боротьби проти злочинів порушення людської гідності,
вписало в історію людства голод цілої країни, як засіб плянової політики
державного уряду, і то саме такого, який на прапорах своєї пропаганди виписав
гасло «визволення людини» з...нужди і голоду. Цим урядом є совєтський уряд у
Москві, який у роках 1932—33 пляново зорганізував голод в Україні, який косив
мільйони людей, щоб таким способом зломити раз назавжди опір українського
селянства проти державного панщинного ладу на “колгоспах” та щоб взагалі при
тому підкопати біологічну силу української нації.
Таким робом масовий голод прийняв характер жахливого злочину проти людства. Отож
його дослідом повинні зайнятися не лише соціологи, економісти, статистики і
історики, але також кримінологи і майбутній міжнародний суд Об'єднаних Вільних
Націй.
Про організований совєтським урядом масовий голод села в Україні в роках 1932—33
є вже тепер багата публіцистична й наукова література. Вона подає розміри цього
нещастя українського народу та насвітлює загальну злочинну політику режиму в цій
справі. Проте, вся ця література подає лише загальні й сухі факти з цього
мільйонового народовбивства: реєструє ухвали комуністичної партії большевиків,
декрети комісарів, засоби хліба, наявні в тому часі в Україні і кількість
заграбленого та вивезеного з України збіжжя, статистичні обрахунки людських
жертв і т. д.
Дмитро Соловей є першим дослідником цеї справи, який науково передав нам не лише
точний образ голоду в одній сільській раді на Полтавщині з усіма найменшими
подробицями, але при тому він зафіксував у письмовій формі душевні переживання
живих осіб цеї історичної драми. Праця Дмитра Солов’я — це просто судовий
протокол зізнань свідка, який не тільки бачив жахливе явище масового голоду з
людоїдством включно, але й сам перетерпів цю небувалу в світовій історії Голготу
цілого народу.
Дмитро Соловей подбав, щоб в історію перейшло оповідання бувшого підсоветського
селянина Івана Климка про те, що діялося в ті жахливі роки в Федіївській
сільраді, як один з тисячних фактів того, що тоді переживало село в усій
Україні.
Праця Дмитра Солов'я — це єдиний того роду історичний документ. Що його зберіг
він для історії, то його велика заслуга перед нею. Ще більша його заслуга в
тому, що він дав приклад, як треба ще тепер збирати і зберігати історичні
матеріяли, які пропадають разом з послабленням людської пам'яті і відходять
зовсім з покінченням життя колишніх живих свідків цеї драми.
Матвій СТАХІВ.
Скрентон, 17-го лютня 1952 р.
<< НА ПЕРШУ
|
