1. Скільки було
голодних років в Україні за останні 40 років
За останні сорок літ український народ пережив щонайменше п’ять страшних
голодних років, які спричинили смерть мільйонів людських одиниць, ослабили
життєву силу українського народу, затримали його фізично-біологічний
розвиток у порівнянні з російським народом і залишили в психіці та
моральному відчутті народу страшні карби. Таких голодних років і з такою
кількістю загиблих — Україна ніколи раніше не зазнавала. Це були роки:
1921-22 та частково 1922-23, 1931-32 та особливо 1932-33 і 1946-47.
Провина за ці страшні невіджалувані мільйонові людські втрати українського
народу цілком лягає на окупаційну владу. Цим і пояснюється, що висвітленню
причин, обставин і наслідків цих голодних років не приділено ніякої уваги в
літературі, що вийшла в Україні та в СССР, за вийнятком частково тільки
голоду 1921—22 р. Про той голодний рік в Україні дещо було надруковано під
час самого голоду, але без намагання дати вичерпну картину і без спроби
виявити обставини, що цілком залежали від окупаційної влади, і які сприяли
загибелі маси людей1. Так само ці публікації не робили спроби обчислити
кількість загиблих, хоча в руках уряду, а пізніше — в урядових архівах, були
для цього всі потрібні дані. Та окупаційна влада не була і не є зацікавлена
у виявленні правди. Навпаки, вона свідомо намагається сфальшувати дійсність.
Що ж до решти голодних років, та про них не було ніяких публікацій. Не
згадано про них і не висвітлено їх під час сорокарічного партійного ювілею в
1957 році, бо це аніяк не личило до партійних урочистостей. Принаймні, ми
ніде не натрапляли на згадку про існування такої публікації .
Які ж були причини голоду в Україні в зазначені передніше роки, та що
підсилювало процес загибелі людей? Відповідь на це ми й спробуємо дати тут,
спираючись на той матеріял, що його нам пощастило зібрати. Не вважаємо, що
ця наша відповідь буде досконалою і остаточною, бо не маємо в руках усіх
потрібних даних. Але все ж гадаємо, що ця наша невелика розвідка буде кроком
наперед у дослідженні цього питання.
2. Голод 1921-1928 рр.
Року 1921-22 велика посуха охопила степові хліборобські райони РСФСР, в
основному — Надволжя. Охопила вона також і південну та східню степову
частину України, себто — райони, які дають, звичайно, Україні основну масу
загального збору хлібів та товарових лишків їх. Наприклад, року 1927-28,
докладні відомості про хлібозаготівлю якого ми маємо під руками, із усіх
42553,5 тис. центнерів, або 259 667 017 пуд., заготовлених хлібопродуктів
Степ дав 24 151,7 тис. центнерів, або 56,8% , Лівобережжя — 11 988, 1 тис.
центн., або 28,2%, а разом — 85,0% всієї заготівлі . Року 1921-22 посуха
знищила врожай у Степу та в східній степовій частині Лівобережжя, які разом
давали Україні понад 70% усіх товарових лишків хліба. Інша ж частина України
(західня і північна), яка особливо густо заселена і яка давала Україні менше
за 30% усіх товарових хлібних запасів, мала в 1921-22 рр. дещо знижений
проти нормального врожай. У цілому ситуацію цього року можна уявити собі з
таких цифрових даних. Перед Першою світовою війною (в 1909-1913 рр.)
пересічний щорічний загальний збір хліба в Україні дорівнював — 1 151,5
міль. пудів. Року 1920, за офіційними даними, зібрано було зернових культур
750 міль. пуд. А року 1921 зібрано було тільки 277 міль. пудів зернових
хлібів, або 24,1% пересічного передвоєнного.
Як бачимо, ситуація для Укр. ССР в 1921-22 рр., яка мала тоді, певно,
близько 25,5 міль. людности, створилася явно загрозлива. За свідченням
відпоручників закордонних допомогових організацій, що провадили тоді в СССР'
рятункову акцію, та за іншими даними, року 1921-22 в УССР голодувало 9,5 —
10,0 міль. людей. А наступного 1922-23 рр., хоча гострота ситуації з новим
врожаєм трохи зменшилася, все ще в тій же Степовій Україні в стані
фактичного голодування, перебувало ще близько 4 міль. Щоправда, Віктор
Кравченко, колишній комуніст, що пізніше втік з совєтської амбасади в США, у
своїй книзі-сповіді «Я вибрав свободу («I chose Freedom») — пише (в част.
IV), що «добрі і намолотні були жнива в 1922 р.» Може бути, що це враження у
нього лишилося від споглядання якоїсь окремої місцевости та ще й після
страшної посухи і голоду. Крім того, він, Кравченко, швидко, ще в тому ж
1922 р., спонуканий власним молодим ентузіязмом, виїхав на працю в Донбас і
не міг безпосередньо спостерігати життя села в 1922—23 рр. У всякому разі,
за офіційними даними, загальний збір хлібів з урожаю 1922 р. був нижче
середнього і дорівнював по цілій Україні — 734 міль. пудів. Але тут треба
мати на увазі головне: в умовах диктатури партії, керованої з Москви, з її
політикою вивласнення у селян зернових хлібів та інших сільськогосподарських
продуктів, навіть добрий урожай сам по собі не забезпечував українського
селянства від голодування. Все залежало від того, скільки хліба та інших
сільськогосподарських продуктів заберуть з села. Як би там не було, а
найвищого напруження голод досяг в 1921-22 році.
Скільки ж загинуло в Україні людей під час цього голоду? В СССР ніхто не
спробував дати на це відповіді, хоч там є найбільше можливостей зібрати
відповідні матеріяли для найточнішого з'ясування цього питання. Але партія
до цього не допустила й не допустить. На еміграції ж зробити це значно
важче, бо маємо тут дуже мало даних. Тому в емігрантській літературі ми й
знаходимо дуже різні цифри. Найбільшу цифру втрат України від цього голоду
подав Р. Паклен — 5 міль. осіб. Найменшу — 500 тисяч — подав В. Маркусь. Ні
перший, ні другий автор не зазначив, у який спосіб вони здобули свої цифри.
А перша ж цифра більша за другу аж у десять разів! Гадаємо, проте, що цифра
Р. Паклена фантастична і цілком довільна. Та, мабуть, і цифра — 2 міль., яку
ми особисто приймали в 1952 р., є дещо завелика. Але, з другого боку, схоже
на те, що й цифра В. Маркуся є замала.
Передніше ми умовно прийняли (за совєтським виданням 1954 р.), що в Україні
в 1920 р. було 25,5 міль. людности. За даними демографічної статистики УССР
в 1924-1927 рр. природній приріст людности в Україні дорівнював щороку
пересічно 2,36%. Поширивши цей відсоток на період 1920-1926, ми здобудемо що
на 17. XII. 1926 р. (час перепису) в Україні мало б бути людей понад 29,3
міль. Але тут взято до уваги лише природній приріст. До цього треба додати
прибулих в Україну з РСФСР для опанування країни, під час переведення
окупації в 1920—21 рр. та після закінчення її: десятки тисяч партійців,
сотні тисяч війська, що їх сформовано було в Москві, Ленінграді,
Іваново-Вознесенську тощо, різних продотрядців і, нарешті, масу
робітників-росіян, що їх надіслано було для праці в Донбасі. Адже Ленін тоді
писав, що без відновлення видобування вугілля в Донбасі «ні про яке
відбудування великої промисловості в Росії, ні про яке справжнє будівництво
соціялізму не може бути й мови»... Нарешті, під час голоду хвиля людности з
Надволжжя цілими родинами посунула, користуючись з усіх видів транспорту, в
північну частину України, де посуха не понищила врожаї. У наступних роках ця
хвиля поволі одійшла назад, проте якась частина залишилася в Україні на
постійне життя.
Немає сумніву, що це все мусило підняти кількість людности на час перепису в
кінці 1926 р. Гадаємо, що вона піднялася до 30,0 мільйонів мінімум, себто
всього на 700 тис. Це при тій умові, коли у всіх цих розрахунках виходити з
цифри людности в УССР в 1920 р. — 25,5 міль. осіб. Та проте не виключено, що
ця вихідна кількість є трохи переменшена і в дійсності мусила б бути трохи
більша. Нам бо відомо, що якась частина переписних бланків в різних місцях
України загинула зараз же після переведення перепису від партизанських
виступів проти окупаційної влади. І ми не знаємо, чи це взято до уваги при
встановленні загальної цифри в 25,5 міль. Переписом же 17. XII. 1926 р.
зареєстровано в УССР всього 29 міль. людности. Отож, оця різниця, щонайменше
в один мільйон, яка створюється при порівнянні обчисленої кількости з
кількістю зареєстрованою переписом, і була наслідком загибелі людей від
голоду в 1921— 22 рр. та частково наслідком зменшення в наступному році
народжень.
Чи правдоподібною є ця цифра загиблих від голоду близько одного мільйону ?
Нам здається, що вона є цілком правдоподібна. За офіційними даними
загального збору зернових хлібів у 1921 році було 277 міль. пудів. Якщо
припустити, що цього року засіяно було мінімум 12 міль. га (для порівняння
нагадаємо, що у 1913 р. в Україні зерновими хлібами засіяно було 24,7 міль.,
а в 1932р. — 18,1 міль. га), то для тих 12 міль. га мусили вжити 96 міль.
пудів насіння. За совєтськими даними з України лише за час до 31 грудня 1921
р. вивезено — 16 670 тис. пудів хліба. Отож, в Україні із урожаю 1921 р.
могло лишитися для прохарчування максимум 164,3 міль. пудів.
Якщо взяти тепер голодну норму по 8 пуд. зерна на рік (або по 360 грамів
зерна на день, при умові, що хліб в Україні був основним продуктом
харчування сільської людності), то 164,3 міль. пудів вистачило б тільки на
20,5 міль. людности. Решта 5 міль. людности (із наявної кількости в 1920 р.
— 25,5 міль. осіб) мала залишитися зовсім без хліба з урожаю 1921 р. Проте,
всі оті п’ять мільйонів загинути не могли. Бо коли б так трапилося, то
перепис 1926 р. не дав би в Україні 29,0 міль. людности, як взяти пересічний
щорічний натуральний приріст в 2,36%. А більшого натурального приросту для
цих років ніяк не можна припустити. Так само не можна припустити, щоб на
місце тих п'яти мільйонів (це становило б 20% всієї тодішньої людности
України), якби вони всі вимерли, привезено було стільки в Україну після
1921-22 рр. з РСФСР та інших республік. Це зразу б і дуже сильно відбилося б
на національній структурі людности України і різко зменшило б відсоток
українців, як це трапилося після 1932-33 рр. А ми знаємо, що перепис 1926 р.
дав таку картину національної структури УССР: українців — 80,1%, росіян —
9,2%, жидів — 5,4%, поляків— 1,6% , інших 3,7%.1 всі ці національні групи
здавна жили в Україні. Отож, коли між 1921 і 1926 роками і відбулася зміна у
співвідношенні національних груп в Україні за рахунок прибулих із-за її
кордонів, то вона не могла вийти тоді за межі якихось 5%, себто — за межі
одного мільйона, про який ми говорили передніше, зазначаючи відки і який
саме елемент прибував в Україну та поповнив мільйонову втрату української
людности. Решта ж (до 4 міль.) якось утрималася при житті, рятуючися
частково можливими малими запасами хліба від попереднього року, частково
картоплею, буряками і іншою городиною, частково зарізом худоби та птиці і
навіть тварин та птахів, що їх, звичайно, не їдять і, нарешті, допомогою від
закордонних гуманітарних організацій.
Щоправда, Віктор Кравченко у своїх спогадах про 1921-22 рр. пише, в частині
третій своєї книги, що голод і тиф забрали мільйони людей. А в частині
четвертій, знову повернувшись до теми про голод 1921-22 рр., каже, що:
«...мільйони мертвих були поховані, і немов за попередньою тихою змовою,
ніхто про минуле страхіття й не згадував. Мара хай закриється темрявою».
Проте, подаючи ці Кравченкові твердження, мусимо застерегтися, що він не
каже, що вони стосуються тільки України. Хоча розповідь у нього у тому
контексті, з якого взяті оці його твердження, йде про явища спостережені і
пережиті ним в Україні.
Коли б Україна була самостійна і ні від кого незалежна держава; коли б її
уряд був дійсно обраний українським народом, а не призначений з Москви; коли
б той уряд мав змогу самостійно розпоряджатися харчовими запасами своєї
країни; коли б він міг диспонувати грошовими і усіма іншими матеріяльними
вартостями, що їх випродукував український народ; коли б він мав змогу в той
чи інший спосіб безпосередньо здобувати за кордоном харчові продукти і
харчову допомогу для свого народу — він міг би не допустити до велетенського
розгорнення тієї трагедії, яка сталася. Принаймні — значно ослабив би її,
зменшив би розміри загибелі людей до мінімуму. Та так не сталося. Україна
тоді вже була окупована, і центр влади опинився в Москві. Власних фінансів
Україна була позбавлена. Харчові запаси України також опинилися
підпорядковані московському центру і безупинно з України випомповувалися для
потреб РСФСР. У Москві ж було зосереджено й усе плянування господарським
життям України. Ще року 1919, не встигши навіть цілком окупувати територію
Української Народьої Республіки, московський уряд поспішив накинути уряду X.
Раковського, що його для України сформував і призначив ЦК РКП(б), договір
про централізування і об'єднання під твердим керівництвом московських
органів усіх банківських і товарових фондів УССР та РСФСР. І от, не зважаючи
на мізерний загальний збір хлібів з урожаю 1921 р. — 277 міль. пуд., якого
не могло вистачити для нормального прохарчування всієї людности України та
для засіву, на селянство України московський уряд наложив 117 міль. пуд.
продподатку.
Треба думати, що увесь він був зібраний цілком. Принаймні Лихолат пише:
«Завдяки енергійній діяльності комнезамів, що ними керували партійні
організації (тут ми від себе додамо, що ці партійні організації в Україні,
як свідчать матеріяли, зібрані з совєтських видань В. Голубом, складалися з
росіян та інших: за даними кінця 1920 р. на 81%, а за даними літа 1923 р. —
на 76% — Д. С.), не зважаючи на величезні труднощі, на Україні з другої
половини 1921 р. до 1 січня 1922 р. надійшло в рахунок продподатку 56 400
тис. пудів хліба. Млинарського податку було зібрано 2186 тис. пуд.
Заготовлено шляхом товарообміну 1038 тис. пуд. хліба. Інших надходжень —
758,6 тис. пудів. А всього по Україні за цей період було заготовлено 61 215
тис. пуд. хліба».
Оці свої відомості Лихолат подає, покликуючись на «Партархив Украинского
филиала ИМЭЛС». Та чомусь він обмежився лише першою половиною
сільськогосподарського року і нічого не сказав про те, скільки в рахунок
згаданого оподаткування надійшло збіжжя у другу половину року, від 1. І. до
1. VII. 1922 р. А відомо, що хлібозаготівля розтягувалася тоді здебільшого
на цілий рік. Так, наприклад, року 1927-28 в Україні в першу половину
надійшло до комор хлібозаготовлювачів 57,6% річної хлібозаготівлі, а в другу
половину того сільськогосподарського року — 42,4% . 61 215 тис. пуд., що їх
було, як свідчить Лихолат, заготовлено до 1 січня 1922 р., становлять 52%
від 117 міль. пуд., що їх мусила була Україна дати за пляном Москви за ввесь
1921-22 рік.
Отож, можна сміливо припустити, що року 1921-22 увесь встановлений для
України продподаток в кількості 117 міль. пудів був таки зібраний. Тим паче,
що його збирали озброєні загони («продотряды»), надіслані з РСФСР. А винних
у нездачі продподатку судили спеціяльні сесії ревтрибуналів". На жаль, ми не
знаємо точно, скільки з усього зібраного хліба було використано на місці для
прохарчування міської людности, окупаційного війська та маси голодних із
степових неврожайних районів РСФСР, які, рятуючи своє життя, сунули в
північну частину України. Про це подає відомості І. П. Мазепа. Цей процес
довелося нам особисто спостерігати тоді й на власні очі в районі Полтави. Не
знаємо ми також, скільки вивезено було хліба за межі УССР. А той же Лихолат
пише, що від 1. VIII до 31. XII. 1921 р. « з України до РСФСР вивезено 16
670 тис. пудів хліба» . При чому зазначає, що це була допомога голодуючим у
Надволжі. А Віктор Кравченко, що жив тоді зі своїми батьками у Степовій
Україні, у своїй вже згадуваній книзі-сповіді пише, що там, у Степовій
Україні, вже «влітку
1921 року голод був у повному розгоні, а з ним і його брат — епідемічний
тиф». Далі він каже, що йому бракує слів для опису всіх страхіть та
страждань, що їх йому на власні очі довелося бачити. Він розповідає, що люди
з розпачем і ненажерливою жадобою кидалися на все живе — на коней, собак,
котів. Їли навіть дохлу худобу, не зважаючи на осторогу, що можуть
заразитися. Голодні люди обдирали кору з дерев із неї варили «чай» чи
«юшку», жували невичинені шкіри, розшукували по стернях ще не визбирані
колоски, виривали найменшу травичку...
А чужинець, помічник Нансена, що побував навесні 1922 р. в РСФСР та в
Україні, організуючи інтернаціональну допомогу голодуючим в СССР, під свіжим
враженням того ж 1922 р. писав, що в Україні «розмір нещастя перевищує все,
що можна бачити в голодних районах над Волгою». Очевидно, ці свідчення В.
Кравченка і чужинця не розминалися з правдою, бо харківська газета
«Коммунист» за 16 лютого 1922 р., а також в ч. 38 за той же місяць, подавала
факти божевілля на ґрунті голоду. А «Пролетарська правда» за 9. V. 1922 р.
подавала відомості, що вимирання людности в одному лише маленькому місті
Бердянську щоденно досягає 130 душ, та що довелося там щойно мобілізувати
всю чоловічу людність, щоб викопати чотири братські могили і поховати в них
4636 трупів. А це ж тільки один випадковий епізод з маленького степового
міста, що знайшов своє відбиття в пресі.
Але подавши відомості, скільки до 31. XII. 1921 р. було вивезено різних
хлібів з України до РСФСР, Лихолат знов таки нічого не згадує про те,
скільки було вивезено з України в наступному півріччі, від 1. І. до 1. VII.
1922 р., себто — до нового врожаю.
А вивіз, безперечно, був і в цю другу половину сільськогосподарського року.
І ці відомості в архівах мусять бути. Як взяти й тут для прикладу той же
1927-28 р., за який ми маємо докладні відомості, то вивіз з України до
союзних республік розподілявся так: від 1. VII до 31. XII. 1927 р. до
союзних республік було вивезено 45%, а з 1. І. до 31. VI. 1028 р. — 55%
всього річного вивозу. Як припустити тепер, що й року 1921-22 вивіз по
півріччях дорівнював приблизно цим відсоткам, то доведеться 16 670 тис.
пуд., що їх подав Лихолат, вважати за 45% річного вивозу. Тоді на другу
половину цього року припаде 55%, дорівнюватиме — 20 370 тис. пуд. Увесь же
вивіз за 1921-22 р. міг тоді досягти — 37 040 тис. пуд. Проте, з
обережности, зменшимо вирахувану тут цифру вивозу з України за другу
половину року (20 370 тис. пуд.) на цілих 45%, себто — до 11 300 тис. пуд.
Тоді ми матимемо, що за 1921-22 р. з України вивезено щонайменше 28 міль.
пуд. зернових хлібів. Цієї кількости досить щоб прогодувати протягом року не
один мільйон, що за нашим підрахунком загинув від голоду, а два мільйони
людей.
Отож, якщо в Україні в 1921-22 рр. загинуло так багато людей, то цього
хотіла окупаційна влада, яка провадила вже протягом кількох років збройну
боротьбу з повстаннями українського селянства. Ці повстання дезорієнтуюча
партійна пропаганда навмисне намагалася загалом кваліфікувати як
«куркульські», приховуючи їхній національно-визвольний характер, спрямований
проти московського колоніялізму.
Цікаво, що це явно вороже щодо України наставления урядових чинників у
Москві спостеріг навіть чужинець — Г. Г. Фішер, професор історії, що був
тоді в СССР представником американської допомогової організації АРА, яка
намагалася рятувати голодних. У своїй книзі про голод 1921-22 рр., яку
згодом видав (Н. Н. Fishег: Тне Famine in Soviet Russia. New York, 1927),
він писав:
«Політика комуністичної партії щодо голоді/ на Україні цікава з кількох
сторін. Більшовицьке правительство не тільки ховало перед АРА те, що діялося
на Україні, але ця влада активно знищила всяку найменшу змогу зв'язку між
Україною і Америкою. Перед тим як АРА почала свою діяльність (січень 1922р.)
ні московське, ні т. зв. харківське правительство нічого поважно не зробило
для допомоги голодним України».
І далі:
«Треба зазначити дивну річ, що транспорти харчових про-диктів. зложені в
Києві та Полтаві, мусили їхати сотні кілометрів, щоб дійти до голодуючих над
Волгою, замість того, щоб їх перевезти недалеко в губернії Одеську та
Миколаївську, де тоді лютував страшний голод».
Г. Г. Фішер твердив, що представники влади СССР рішуче домагалися від членів
американської рятункової місії «не розпорошувати своїх сил», себто — не
звертати увагу на Україну, а < зосередити свою допомогу виключно над
Волгою». Туди ж уряд спрямував й усю допомогу, що надходила із Західньої
Європи . Це підтвердив пізніше і згадуваний Віктор Кравченко у книзі «Я
вибрав свободу», зазначивши, що американська допомога в 1921-22 рр. йшла
переважно в райони Волги.
Намагаючися усю закордонну допомогу спрямувати виключно на Поволжя для
рятування великоруської в основному людности РСФСР, уряд СССР вживав до
голодного Півдня України ще й методу бльокади. «Заградительные отряды» на
найважливіших вузлових станціях залізниць старалися всіляко унеможливлювати
рух голодних з південної до північної частини України, де посуха не знищила
врожаю. Цим, треба думати, досягалася подвійна мета: а) помста непокірній
людності України, бо як каже Віктор Кравченко, «найбільший голод був якраз
там, де найбільше шаліла громадянська війна», а ту «громадянську війну» з
українським селянством провадило і організовувало військо, надіслане з
Москви і кероване московським центром; б) полегшення урядовому апарату
процесу вивласнення хлібних запасів у селян у північній частині України,
чому заважав наплив голодних з Півдня України. А про такі мандрівки з
голодної Степової України до північно-західньої Полтавщини (наприклад, до
району міста Прилуки) для вимінювання і купівлі хліба з власного досвіду
досить картинно розповів той же Віктор Кравченко у згаданій книзі. Проте
вивласнення хліба робилося навіть на Півдні, де лютував голод.
З п'яти південних і східніх губерній України, що потерпіли від посухи, і в
яких увесь збір хлібів дорівнював лише 54 міль. пудів, стягнено було 18
міль. пудів продподатку. А це ж і був голодний район загибелі людей навесні
1922 року!
Отож. безперечно мали цілковиті підстави автори публікації про «Голод на
Україні», що її року 1923 в Берліні (німецькою і англійською мовою) видав
Центральний Комітет Укр. Соц.-Демократичної Робітничої Партії, висунути
обвинувачення, що:
«Голодова політика московських більшовиків на Україні має намір ослабити
політичну активність українських народніх мас у їхній боротьбі проти
окупації хоч би навіть через знищення частини української людности».
Підтвердження цього, здавалося б, неймовірного обвинувачення, але ще більш
виразне і переконливе, ми знайдемо далі у фактах, коли говоритимемо про
голод 1932-1933 рр.
<< НА ПЕРШУ
|
