1. Кілька вступних
зауважень
Висвітленню справи штучного голоду в Україні в 1932 і 1933 рр. та страшних
наслідків його для українського народу присвячена вже велика кількість
статей та окремих видань українською мовою, що вийшли на еміграції.
З'явилося також чимало статей і окремих видань чужими мовами, починаючи від
книжки W. H. Chamberlin: Russia’s Iron Age, 1934 і до видання ДОБРУС-у Тhе
Вlасk Deeds of the Kremlin. A White Вооk. Vol. I. (1953) and Vol. II (1955).
Цим зроблено тільки початок. Призбирано чимало матеріялу. Здійснено першу
спробу систематизувати його і дати загальну картину трагедії. Зроблено,
нарешті, спробу підійти до обчислення кількости людських втрат, що їх зазнав
український народ унаслідок організованого московським урядом голоду в
Україні тощо. Проте, вичерпне висвітлення цієї справи — це завдання ще
майбутніх істориків, для яких доступні будуть архівні матеріяли України і
СССР, які тепер приховані від людського ока, а також архіви дипломатичних
посольств тих держав, що мали тоді своїх амбасадорів у Москві.
Але ж і майбутній історик, якщо він і матиме цілком вільний доступ до
державних архівів, не зможе в них знайти цілком точних та вичерпних даних на
всі питання, бо органи влади, за вказівками з Москви, вживали цілої низки
заходів, щоб систематично затирати будь-які сліди цього голоду, штучно
викликаного за пляном ЦК ВКП(б). Людина, особисто нам відома, яка довгі роки
працювала на керівній посаді в відділі демографічної статистики центрального
статистичного органу України (в ЦСУ УССР, а потім в УНГСҐ при Держпляні УССР),
і яка безпосередньо про все це знала, так писала десять років тому:
«Вже року 1930 з'явилися перші ознаки підвищеної смертности і заборона в
зв'язку з цим будь-якого використання та оголошення статистичних даних щодо
руху населення».
Таким чином, ще за кілька років до штучно організованого у велетенських
розмірах голоду, влада, розпочавши примусову колективізацію, супроводжувану
масовими узаконеними грабунками і насильствами (для замаскування їх називали
«розкуркулюванням»), викликала в Україні збільшення смертности. А щоб
приховати це явище, влада заборонила використовувати відомості статистичних
підрахунків, а тим паче — оголошувати їх. Ці дані стали відтоді секретними.
Та повернімося до дальших свідчень людини, котра, як ми вже сказали, добре
зналася на деталях справи демографічного обліку України. Вона пише:
«Ці зміни в смертності набирають інтенсивного характеру року 1931
(підвищення в півтора рази), в той же час природній приріст замість
звичайних 400-500 тисяч чол. (нарік) становить ледве 250 тисяч. 1932 рік
позначається вже абсолютним надщербом, убутком населення через перевищення
смертних випадків над кількістю народження.
Але в цьому явищі, в утворенні негативного балянсу визначну ролю вже, крім
збільшення кількости смертних випадків, має рівнобіжний процес— зменшення
народжень, спричинюване масовими абортами. Кількість останніх досягає
щорічно кількости народжень за нормальних умов, тобто близько 1 мільйона».
Заборонивши використовувати і оголошувати друком демографічні відомості,
коли голод почав косити маси людей, уряд подбав також, щоб справжня причина
смертности — голод, в офіційних лікарських стверджуючих смерть документах не
згадувалася. Той же свідок пише:
«Взимку 1933 року спустошення і здичавіння панують скрізь в українському
селі. Цілі великі села перетворюються в пустелі. Численні комісії, які
прямують до голодних сел для «вивчення» стану смертности та обстеження
санітарно-по-бутових та інших умов, спостерігають жахливу картину. Мало було
хат, де б вони знайшли одного-двох трупів, яких нікому було ховати, або
напівтрупів, що майже не рухалися, але ще живуть, кинуті напризволяще, які
поступово на самоті вмирають без будь-якого нагляду і допомоги. На вулицях і
в хатах не видко жодної тварини: навіть коти й собаки знищені або
розбіглися, як і люди, шукаючи порятунку свого життя.
Жахливе враження викликають статистичні матеріяли:
невеличка купка карток народжених, мільйони карток про смерть з зазначенням
причин смерти: «безбілкова набряклість», «дитяча», або «стареча кволість»,
«параліч серця», якими лікар маскує за розпорядженням згори справжню
причину: виснаження, голод.
Трапляються навіть такі страшні (мабуть з відчаю перед безсилістю науки),
хоча й дуже рідко, відверто визначені діягнози: «з'їдено матір’ю» — у дітей,
молодших від 5 років».
Далі, подавши картину вулиць великих міст — Києва, Харкова,
Дніпропетровська, що їх заповнювали опухлі постаті голодних. я подекуди —
розпластані на бруку померлі або вкрай знесилені, що їх не встигали
забирати, авторка згадує про появу в цей час на околицях міста дивних
установ. Звалися вони «терапевтичні лікарні», а безпосередньо підпорядковані
були органам НКВД. До цих «терапевтичних лікарень» у вантажних машинах,
прикритих брезентами, звозили трупи і тих живих, що вже не мали змоги ходити
і їх підбирали на вулицях. Працівники ЗАЦС-ів, що провадили облік народжень
і смертей та надсилали ці відомості до центрального органу демографічної
статистики УССР, доступу до цих «терапевтичних лікарень» не мали. А тому,
пише авторка:
«Не можна більш-менш (точно) визначити, які були справжні розміри смертности
в ті часи. Навіть добре організована і бездоганно впорядкована статистика
природнього руху людности, яка цілком перебувала в руках НКВД, не в силах
була охопити всієї маси смертних випадків, які у великій кількості
траплялися на шляхах, по лісах, на вулицях великих міст.
Цілком зруйнований був облік по спустошених селах і вже зовсім ніким не
реєструвалися смертні випадки по установах зазначеного типу, в так званих
терапевтичних лікарнях, куди не було доступу навіть працівникам ЗАЦС-у, хоча
вони й були співробітниками НКВД'. Про значний недооблік кількости смертних
випадків у поданнях офіційної статистики промовляють, між іншим, численні
матеріяли, зібрані під час обстеження стану людности і смертності від
голоду».
Вартий уваги факт. Даючи завдання зробити обстеження стану української
людности, уряд турбувався не про те, щоб, з'ясувавши дійсне становище,
організувати якусь допомогу нещасним жертвам голоду, які складалися не
тільки з дорослих і старих чоловіків та жінок, а й з маси селянських дітей.
Ні, метою цього обстеження було всіляко маскувати наявність голоду й надати
явищу свідомо фальшивого тлумачення. Авторка, що за станом своїх службових
обов'язків була добре в цій справі поінформована, пише :
«Зазначене обстеження було проведене за особистим дорученням Сталіна
спеціяльно створеною для того комісією на чолі з довіреною особою —
майбутнім головою Держпляну — Вознесенським. До складу комісії, крім
відомого фейлетоніста «Правди» Михайла Кольцова — введено було низку інших
«перевірених» людей, комуністів і «чесних» безпартійних: журналістів,
громадських діячів тощо. Комісія дала завдання довести будь-що-будь, що
замість голоду є тільки «шалений спротив куркульства колективізації», а
величезні числа померлих від голоду — «це шкідницька вигадка
контрреволюціонерів», що засіли в органах державної статистики.
Протоколи представників комісії на місцях скрізь навмисно зменшують справжні
розміри смертности».
Зрозуміло, що при такій настанові від ЦК ВКП(б) облік померлих від голоду, і
без того досить вже на початок 1933 р. дезорганізований мільйоновою
міграцією голодної і безпритульної людности по країні, в пошуках рятунку, ще
більше занепадає. І авторка продовжує:
«В одному тільки Києві і тільки в одній «терапевтичній лікарні» виявлено
5000 смертних випадків од голоду, не зареєстрованих в ЗАЦС-і та не
заведених, отже, до зведень офіційної статистики».
Оці свідчення людини, що працювала в той час у центрі демографічного обліку
і була в курсі усіх справ того обліку, досить ясно говорять про всі ті
труднощі, на які натрапить майбутній дослідник. Але до цього треба додати ще
одну важливу обставину. Під час Другої світової війни на всій території
України під час відступу сталінських військ під тисненням гітлерівських
армій, за наказами з Москви нищилися всі архіви часів совєтської влади, що
їх не було можливости і часу вивозити. Через це маса матеріялів первинного
обліку була знищена і назавжди втрачена.
У цих умовах праця над цією темою на еміграції набирає особливого значення.
По-перше, дослідник тут цілком забезпечений від будь-якого тиснення на нього
окупаційної влади і може вільно, згідно з своїм сумлінням, досліджувати
тему, шукаючи правдивого її висвітлення, хоча він тут і дуже обмежений
наявністю малої кількости матеріялів. По-друге, він може тут зібрати й
зафіксувати конкретні свідчення людей, які пережили те лихоліття і опинилися
тепер на еміграції. Ця праця в якійсь мірі, про що згадано на початку, й
провадиться тут, на еміграції, створюючи необхідну вихідну базу для
майбутнього остаточного, ґрунтовного і вичерпного висвітлення даного
питання. Нарешті тут, на еміграції, дослідник може використовувати і зводити
докупи матеріали чужинецького походження, друковані й недруковані. Доброю
справою в цьому напрямку треба визнати згадану старанну працю Мілени
Рудницької:
«Боротьба за правду про Великий Голод». З свого боку й ми також віддали вже
чимало уваги і зусиль на те, щоб більш-менш докладно висвітлити різні
моменти, пов'язані з цією темою, виходячи з наявности приступних нам
друкованих матеріялів та спираючись на фактичні дані, що їх нам особисто
пощастило зібрати серед свідків і жертв голодової катастрофи. Та тут у наше
завдання не входить повторення чи зведення докупи всього написаного раніше.
Ми в даному разі хочемо, нагадавши загальну картину і основні, вже
встановлені, моменти трагедії, зупинитися переважно над аналізою нових,
раніше не доступних нам офіційних матеріялів. Ними є в основному промови
Сталіна, Постишева і Косіора та резолюції Пленуму ЦК КП(б)У за січень і
лютий місяць 1933 р., були надруковані в чч. 1-2 і 3-4 «Господарства
України» за 1933 р. та промови Постишева, що були надруковані в окремій
збірці, що вийшла в світ у 1935 р.
2. Яка кількість людей загинала в Україні в 1932 і 1933 рр.
Точно відповісти на поставлене в наголовку питання — надзвичайно важко,
особливо тут, на еміграції. У наших руках немає достатньої кількости
конкретних статистичних даних про смертність у ці роки в Україні та в інших
складових республіках СССР. Цим і пояснюється, що в літературі на еміграції
фігурують різні й дуже відмінні цифрові дані. Так, наприклад, «Енциклопедія
Українознавства» т. І (що вийшла в світ ще в 1949 р., а приготовлена до
друку ще раніше) подає як більш-менш, на думку редакторів, вірогідну
кількість загиблих від голоду — 2—3 міль. осіб. Інші ж рівнобіжні втрати
України від 1. І. 1933 р. до 1.1. 1939 р. «Е. У. » рахує наблизно 3-4 міль.
У цілому ж за зазначений період вона подає таку кількість втрат України:
загинуло безпосередньо від голоду....... 2—3 млн. осіб
загинуло від репресій ............................. 1 міль. осіб
заслано, вивезено та емігрувало............. 2—3 міль. осіб
Разом Україна втратила
за час від 1.1.1933 до 1.1.1939 р.............. 5-7 міль. осіб
Але в літературі, що присвячена цьому питанню, подаються різними авторами і
інші цифри загибелі людей від голоду. Серйозної уваги заслуговують
розрахунки аґронома-економіста С. Соснового, що, либонь, загинув десь в
1943-1944 рр. Свою статтю про голод 1922-1933 рр. він написав року 1942 в
Харкові, де мав змогу користуватися з різних друкованих офіційних джерел, що
їх за кордоном важко розшукати. Надрукував він цю свою статтю в харківській
газеті «Нова Україна», а через 8 років передруковано було її в
новоульмівських «Українських Вістях». З цього тексту ми й користуємося.
Уважно аналізуючи цифрові дані про кількість людности України на 1.1. 1932
р. (32 680 700 душ) і на 1.1. 1933 р. (31 901 500 душ), що їх подано в
надрукованих офіційних статистичних довідниках, а також порівнюючи їх з
даними перепису на 17. І. 1939 р. (30 960 200 без новоприєднаних областей),
автор, вирахувавши приріст людности, приходить до висновку, що людські
втрати в Україні були такі:
загинуло від голоду до кінця 1932 р. ............................. 1504600
осіб
загинуло від голоду за першу половину 1933 р............. 3317000 осіб
разом загинуло від голоду ..............................................
4821600 осіб
зменшення приросту населення
за час до
17.1.1939р...........................................................
2700000 осіб
Всього Україна не дораховувалася
під час перепису 17.1.1939 р. ........................................... 7
521 600 осіб
Закінчуючи свою докладну аналізу, автор писав, що «число загиблих
безпосередньо з голоду буде близько 4,8 міль., а можливо 5,0 міль. людей».
Дефектом цих обчислень є те, що автор зовсім не взяв до уваги масової
депортації української людности, що дуже інтенсивно відбувалася починаючи з
1929-30 року. Потік депортованих спрямований був ЦК ВКП(б) переважно в межі
північних незалюднених просторів РСФСР, до концентраційних таборів
примусової праці, для примусового оселення тощо. Очевидно, ця категорія
убулої української людности потрапила у нього частково до групи «зниження
приросту», а частково була покрита зустрічним ввозом неукраїнської людности
для колонізації вимерлих в Україні сіл.
Про цифру шість мільйонів загиблих від голоду, що нелегально походила з кіл
робітників Держпляну, ми особисто знали ще року 1933, до закінчення
голодової катастрофи. Цифру жертв голоду в 6,5 міль. подає колишня керівниця
групи статистики УССР, статтю якої ми вже цитували. Вона пише:
«Якщо за браком прямих даних, вдатися до певних припущень, загальну суму
втрат української людности від голоду треба було б визначити числом в 6,5
міль. чол.»...
Своє твердження вона підпирає розрахунками. Проте дехто подає й значно
більше число загиблих від цього штучно організованого голоду. Ф.
Правобережний подає цифру — 8 міль. Нещодавно П. Самодин рішуче обстоював
цифру — 10 міль. А ще один автор статті — Петро Могилин, висунув твердження
про загибель в Україні від цього голоду — 14 міль. осіб.
Як бачимо, амплітуда відхилень дуже велика: від 2—3 міль. до 14 міль. Якщо б
прийняти цю останню цифру, то треба було б визнати, що тоді загинуло майже
60% сільської людности УССР. Ця величезна розбіжність у визначенні кількости
загиблих від голоду пояснюється не тільки тим, що в наших руках немає цілком
достатньої кількости безпосередніх даних, а й тим, що за справу визначення
кількости беруться іноді аматори, які керуються тільки власними враженнями
від того, що вони на власні очі тоді спостерігали. Так, наприклад, П.
Могилин, оскільки ми пригадуємо, не подав жадних заслуговуючих на увагу
доказів для підпертя своєї цифри в 14 міль. Крім того, треба мати на увазі,
що різні автори дають цифри своїх обчислень для різних об'єктів. У той час,
як «Е. У.», С. Сосновий і Г. Вільна, наприклад, у своїх поданих передніше
обчисленнях мають на увазі УССР, як твердо окреслену державну цілість, П.
Самодин має на увазі не тільки УССР, а й заселену українцями Кубань, що
входить до складу РСФСР.
Нам здається, що визначення для тодішньої УССР (як цілком ясно окресленої
територіяльної цілости), кількості загиблих безпосередньо від голоду десь в
межах від 4,8 чи 5,0 (С. Сосновий) і до 6,5 міль. (Г. Вільна) є найбільш
обґрунтоване і правдоподібне. У цьому впевнює нас і наступний факт.
Американець Віллям Чемберлін, що відвідав Україну зараз же після голоду і
обстежив чимало сіл, подав про деякі з них докладні відомості у своїй праці
(W. H. Chamberlin: Тhе Ukraine, a Submerged Nation, New York, 1944, р. 60).
Він, наприклад, зазначив про 12 сіл (що їх відвідав у різних кутках
України), скільки в них раховано людности перед голодом, і скільки загинуло
під час голоду, та який відсоток становлять загиблі. Подав він свої дані із
зауваженням, що у всіх тих селах, які він відвідав, смертність від голоду не
була меншою за десять відсотків. Він підкреслив також, що ті цифрові дані,
що їх він подає, не є індивідуальною його оцінкою явища, а що він здобув їх
від представників місцевої влади тих сіл. Так от, у тих 12-ти селах, що про
них він подав конкретні відомості, кількість людности перед початком голоду
була від 250 до 8000. А всього за нашим підрахунком у цих селах було 47,7
тис. людности. Всього ж померло в них людей — 12,8 тис. Відсоток смертности
по окремих селах хитався від 10% до 50%, а разом для всіх 12-ти сіл становив
пересічно — 26,8%.
Звичайно, могли бути села, яких Чемберлін не відвідав, де смертність від
голоду могла досягти і меншої за 10% від загальної кількости. Але разом з
тим були і села із смертністю більшою за 50%. Раніше ми зібрали і звели
докупи відомості про деякі конкретні залюднені пункти, в яких смертність від
голоду, за свідченням спостережників, була особливо велика: 27% — 33% — 50%
— 66% і більше, трохи не до 100%. Варте уваги також свідчення Г. Сови, що
довгий час працював економістом-пляновиком при Ново-Санжарівському
райвиконкомі на Полтавщині, а в тому числі і під час голоду. Про свій
Ново-Санжарівський район він пише, що з 60 тис. людности району року 1933 за
даними, що їх він мав тоді від секретаря райвиконкому, вмерло 11680 осіб, а
це становило 19,4% до загальної кількости. А в сусідньому Нехворощанському
районі, каже він:
«Село Чернеччина, що лежить на річці Орель і в якому було більше за 200
дворів, зовсім вимерло і довелося закрити сільраду як адміністративну
одиницю».
За тодішніми ж німецькими підрахунками, як подає Мілена Рудницька, із 500
тис. німців-колоністів в Україні від голоду в 1932 р. загинуло 140 тис.
Виходить в даному разі, що загибель становила 28%. Нарешті, редактор
нью-йоркського жидівського часопису «Форверд» — Гаррі Лянґ, що влітку 1933
р. подорожував по україні, свідчив. Що по деяких частинах України від голоду
загинуло 40% людности. Все це дає нам підстави вважати відомості В. Г.
Чемберліна за звичайні вибіркові статистичні дані і середній відсоток
(26,8%), здобутий на підставі його даних, поширити на всю сільську людність
України. За даними на 1. І. 1933 р. в селах України раховано було 24,7 міль.
людности. Як взяти від цієї кількости 26,8%, то ми матимемо, що
безпосередньо від голоду померло в УССР 6,6 міль. людей. Як бачимо, цифра
дуже близька до поданих передніше.
Але треба не забувати, що тодішні людські втрати України не обмежуються
кількістю загиблих безпосередньо від голоду. Ще були масові розстріли.
Згадаймо, наприклад. Вінницькі могили (12-15 тис.), Лук’янівські могили в
Києві (ніби 25-30 тис.), могили хутора Биковня коло Києва («не одна тисяча»)
і безліч невиявлених могил.
Був також вже згаданий раніше велетенський вивіз на заслання, починаючи з
1929 року, і майже ціле наступне десятиріччя. Нарешті, було велике зменшення
народжень унаслідок терору, непевности та тяжкої життьової скрути, яким
підпали в Україні десятки мільйонів людей не тільки по селах, а й по містах.
Згадаймо про майже мільйон щорічних абортів, що про них писала колишня
співробітниця статистики УССР.
Загальну кількість людських втрат УССР (від розстрілів, вивозу за межі УССР,
від зменшення числа народжень та безпосередньо від голоду) легше
вираховувати, бо тут ми маємо опірні дані переписів: на 17. XII. 1926 р. —
29 042 900 осіб і на 17.1.1939 р. — 30 960 200 осіб. Також маємо офіційні
відомості про природній приріст людности в УССР, що дорівнював за роки
1924-1927 пересічно 2,36% за рік. Ці дані дають можливість вирахувати, що за
нормальних умов життя в УССР на 17.1.1939 р. мусило б було бути 38 426 000
людности. Але перепис на 17. І. 39 зареєстрував аж на 7 465 800 осіб менше.
Це і є мінімальна кількість усіх видів людських втрат УССР за час від 1926
до 1939 р. Мінімальна тому, що в зазначений період, після голоду 1933 р., на
Україну були ввезені частково переселенці з інших республік для заселення
вимерлих сіл. Це в значній мірі замаскувало дійсну кількість людських втрат
України, применшило її. Приблизно кількість ввезеної в Україну
чужонаціональної людности Енциклопедія Українознавства приймає один мільйон
за час від 1933 до 1938 рр. Отож, до обчислених раніше 7,5 мільйонів треба
додати ще один мільйон утрат, що їх замасковано ввезенням в Україну чужої
людности, і ми матимемо цифру близьку до 8,5 міль. усіх видів людських утрат
УССР.
Тут ми весь час брали УССР як певну державну територіяльну цілість. Якщо ж
взяти саму українську етнічну групу в цілому СССР, то переписом на 17. XII.
1926 р. Її обчислено було в кількості 31 194 976 осіб, а переписом на 17. І.
1939 р. тільки 28 070 404, себто на 3 124 572 особи менше. Якщо ж врахувати
природній приріст людности за час між двома переписами, то здобудемо, що
українська етнічна група в цілому СССР унаслідок усіх застосованих проти неї
з боку ЦК ВКП(б) видів терору (на терені УССР і за її межами) втратила
близько 11,6 міль. осіб. За той же час великоросів в СССР від 1926 р. (77
791 124 особи) до 1939 р. (99 019 929) збільшилося на 21 228 805 осіб, що
становить 27,9% приросту за цей період. Це говорить у якому напрямку
провадилася національна популяційна політика ЦК ВКП(б) всередині СССР, і що
спільного вона мала з паперовим принципом інтернаціоналізму та рівности
націй, про який так голосно трубить партійна пропаґанда.
<< НА ПЕРШУ
|
