|
До затвердження ВУЦВК 23 серпня 1922
року Кримінального кодексу УСРР і 15 вересня 1922 року
Кримінально-процесуального кодексу УСРР в Україні, як і на всій території
колишньої Російської імперії, діяли декрети, постанови, положення ВЦВК, РНК,
НКЮ, на підставі яких встановлювався перелік дій, що визнавалися злочинними,
визначалася міра покарання за
скоєння їх і був започаткований кривавий шлях небаченого досі терору.
Основні з них такі:
* Постанова РНК від 5 вересня 1918 року "Про червоний
терор",
* декрети ВЦВК:
* "Про Всеросійську надзвичайну комісію" (ВЧК) від 17
лютого 1919 року;
* "Про революційні трибунали" від 12 квітня 1919
року;
* "Положення про революційні військові трибунали" від
ЗО листопада 1919 року;
* "Про революційні військові залізничні трибунали"
від 20 березня 1920 року;
* "Про адміністративне висилання" від 10 березня 1922
року та інші.
Вони містили деякі елементи як кримінальних, так і кримінально-процесуальних
норм. Міра покарання за скоєння так званих контрреволюційних
злочинів у більшості з них була єдина - розстріл і застосовувалась на
підставі "революційної правосвідомості", що створювало безмежні умови
для свавілля. Названі нормативні акти надавали чекістам повну свободу
дій. Так, у Декреті ВЦВК "Про революційні трибунали" записано: "...трибуналам
надається нічим не обмежене право у визначенні міри покарання".
Масово примінялися:
а) адміністративні розстріли
б) розстріли на місті
в) розстріли заручників
1. У Кримінальному кодексі 1922 року контрреволюційні злочини
передбачені в ст.ст. 58-73:
ст. 58 - збройне повстання чи вторгнення на радянську територію
збройних загонів чи банд;
ст. 59 - зносини з іноземною державою з ворожою метою;
ст. 60 - участь у контрреволюційній організації;
ст. 61 - участь в організації, створеній для надання допомоги
міжнародній буржуазії;
ст. 62 - участь в організації, метою якої є збудження і хвилювання
населення;
ст. 63 - участь в організації, яка своїми діями перешкоджає роботі
установ чи підприємств;
ст. 64 - тероризм;
ст. 65 -- диверсії;
ст. 66 - шпигунство;
ст. 67 - активна діяльність проти революційного руху при цараті;
ст. 68 - приховування контрреволюційних елементів і пособництво їм;
ст. 69 - антирадянська агітація і пропаганда;
ст. 70 - пропаганда і агітація для допомоги міжнародній буржуазії;
ст. 70-1 - скупка нерухомості й цінних паперів, націоналізованих у
іноземців чи громадян Радянських республік, з метою збільшення
претензій іноземних держав до СРСР;
ст. 71 - самочинне повернення в УСРР осіб, висланих за її межі;
ст. 72 - виготовлення, зберігання і розповсюдження літератури
контрреволюційного змісту;
ст. 73 - вигадки і розповсюдження з контрреволюційною метою
неправдивих чуток чи неперевірених даних, що можуть викликати паніку
або недовіру до влади та дискредитацію її.
2. Контрреволюційні злочини в Кримінальному кодексі УСРР, затвердженому ЦВК
УСРР 8 червня 1927 року, передбачені лише в одній 54-й статті
кодексу з пунктами і підпунктами від 1 до 14-го. Доречно зауважити,
що згрупування ознак контрреволюційних злочинів в одній статті зовсім не
випадкове і, напевне, свідчить про намагання авторів
кодексу затушувати проблему наявності злочинних,
зокрема антирадянських, проявів у державі. Напередодні
10-ї річниці жовтневого перевороту створити видимість їх
винятковості, оскільки, мовляв, в умовах
морально-політичної єдності радянського народу для
злочинності немає відповідного ґрунту, що вона, начебто, взагалі невластива
для радянського суспільства, а ст. 54 в кодекс
включена на всяк випадок. Не виключено, що саме цими
міркуваннями пояснюється і те, що кримінальні кодекси
видавались, як правило, малими тиражами, а їхній
формат наближався до кишенькового. Але із "загостренням класової
боротьби" і подальшим поширенням масовості репресій це лицемірство
в подальшому втратило своє значення.
Ст. 54 Кримінального кодексу передбачала ознаки таких злочинів:
ст. 54-1 "а" - зрада Батьківщині;
ст. 54-1 "б" - зрада Батьківщині військовослужбовцем;
ст. 54-1 "в" - сприяння членів сім'ї військовослужбовця втечі його
за кордон;
ст. 54-1 "г" - недонесення про зраду, що готується;
ст. 54-2 - збройне повстання;
ст. 54-3 - зносини з іноземною державою з ворожою метою;
ст. 54-4 - надання допомоги міжнародній буржуазії;
ст. 54-5 - схилення іноземної держави до війни проти СРСР;
ст. 54-6 - шпигунство;
ст. 54-6 "а" - передача за кордон винаходів чи вдосконалень щодо
державної оборони;
ст. 54-7 - шкідництво;
ст. 54-8 - тероризм;
ст. 54-9 - диверсії;
ст. 54-10 - антирадянська пропаганда і агітація;
ст. 54-11 - участь у контрреволюційній організації;
ст.54-12 - недонесення органам влади про контрреволюційні
злочини;
ст. 54-13 - активна діяльність проти революційного руху при цараті
та під час громадянської війни;
ст. 54-14 - контрреволюційний саботаж.
Крім того по всій Україні розвернулась боротьба з антисемітизмом. В
кримінальний кодекс була внесена стаття по якій карали за антисемітизм. У
1920-му році Чемпіон-чемпіонів борець Іван Піддубний - наш земляк - побував
в катівнях одеського ЧК, де розстрілювали кожного запідозреного в
антисемітизмі. Його прізвище переплутали з якімсь антисемітом Піддубним і
хотіли розстріляти. Конвеєр розстрілів працював на повну потужність.
2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило
постанову П 51/94 "Про антирадянські елементи", якою
секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам
НКВС пропонувалося в п'ятиденний термін створити "особливі трійки" і
визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція
розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 і мала тривати
4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15
листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю советську епоху, "єжовська
чистка" суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СРСР,
не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії «особливі
трійки" без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без
самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки
виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна,
який учив: "Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не
допускаючи ідіотської тяганини!"
3. Доволі рідко зустрічаються реабілітовані особи, які в 60-80-ті роки
були засуджені за окремими статтями Кримінального кодексу УРСР,
затвердженого Законом УРСР 28 грудня 1960 року:
ст. 62 - антирадянська пропаганда і агітація;
ст. 187-1 - розповсюдження неправдивих вигадок, що ганьблять
радянський державний і суспільний лад;
ст.ст. 138, 209 - скоєння злочинів, пов'язаних з порушеннями законодавства
про релігійні культи.
1969 рік. Таємний лист Голови КДБ СРСР Юрія Андропова про переслідування
інакодумців та дисидентів методами каральної психіатрії в ЦК КПРС. В
Московському інституті психіатрії ім. Сербського психіатр проф.
Сніжнєвський розробив основний квазімедицинський діагноз за яким
переслідували дисидентів, інакодумців та тих хто слухав Голос Америки,
Свободу та інші "ворожі голоси" а потім розказував що чув людям. Діагноз був
такий - "в`яло протікаюча шизофренія".
Для винищення української еліти комуністичною ідеологією культивувалася
словесна потвора "український буржуазний націоналізм", "український
буржуазний націоналіст" та ярлик "ворог народу". Заарештовані з таким
ярликом були стовідсотково приречені на знищення.
Зараз ст. ст. 187-1 і 138 з Кримінального кодексу вилучені, а ст.ст.
62 і 209 суттєво змінені за своєю диспозицією.
Серед реабілітованих значна кількість осіб, які були засуджені за
статтями Кримінального кодексу РРФСР. З цього приводу слід зауважити,
що кримінальне законодавство колишніх союзних республік мало чим
відрізняється одне від одного. Різниця, в основному, заключається в
нумерації статей. Саме така різниця між Кримінальним кодексом УСРР
1927 року, за яким була репресована найбільша кількість осіб, від
Кримінального кодексу РРФСР. Якщо, скажімо, шпигунство за КК УСРР
передбачено ст. 54-6, то за КК РРФСР - ст. 58-6, тероризм КК УСРР
передбачав у ст. 54-8, КК РРФСР - у ст. 58-8, за антирадянську пропаганду і
агітацію в УСРР карали за ст. 54-10 КК УСРР, така ж стаття з тією ж
диспозицією й мірою покарання є і в КК РРФСР - за № 58-10 тощо.
Деякі особи були репресовані за низкою статей Кримінального кодексу, крім
інших, зокрема, ще й за ст. 54-6 - шпигунство і за сукупністю -
за ст. 54-10. Таке поєднання злочинних дій з боку однієї і тієї ж
людини здебільшого неможливе. Якщо людина займається
шпигунською діяльністю на користь іншої держави,
тобто являється таємним агентом розвідки, то,
зрозуміло, що вона не стане займатися антирадянською пропагандою і
агітацією, оскільки у неї зовсім інші завдання. Ці приклади
засвідчують, що звинувачення вигадані.
Втім у діяльності НК, ДПУ, НКВС і КДБ фантазія була безмежною. І однією з
фантазій були нічні арешти, обшуки та обкрадання заарештованих. Так, у
1937-му році був заарештований вночі український патріот, вчитель 28-ї школи
Мільгєвський Микола Іванович, який жив за адресою м. Полтава, Пушкіна 123.
Через три дні його розстріляли. Під час нічного обшуку в його квартирі
пропали дорогоцінні речі.
<<
НА ПЕРШУ |
