ЛОХВИЦЬКА МІСЬКА РАДА
Місто ЛОХВИЦЯ


Мотрона, збожеволіла від голоду.
Петренко Євдокія і дочка Мотрона. Поховані на сільському кладовищі.


Село Криниця


Малишко Уляна Пантелеймонівна, 1918 р.
Сергієнко Софія Яківна, 1914 р.

БЕЗСАЛІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА


Бабенко Ганна Максимівна
Бабенко Григорій Максимович
Бабенко Марія Тарасівна
Бабенко Олена Максимівна
Ковшик Іван Дмитрович і 2 брати
Мусійченко Петро, його дружина і 3-є дітей
Панченко Андрій С.
Панченко Данило Дмитрович
Панченко Дмитро і 3-є дітей
Панченко Іван
Пономаренко Михайло
Пономаренко Олексій
Сердюк Григорій Дмитрович
Сердюк Іван Давидович
Сердюк Іван Петрович
Сердюк Іван Якович
Сердюк Йосип Якович, його дружина, син Григорій, дочка і 3 внуки
Сердюк Марія
Сердюк Марія Дмитрівна
Сердюк Надія Дмитрівна
Сердюк Настя Давидівна
Сердюк Тетяна Давидівна
Труш Данило Антонович
Федоренко Антон Якович
Шамрій Володимир Прокопович
Шамрій Григорій
Шамрій Наталія, невістка і внук
Шамрій Роман
Шамрій Харитина
Шевченко Євдокія Артемівна і 4-ро дітей
Шевченко Євдокія Кузьмівна
Шевченко Єфросинія
Шевченко Кузьма Гаврилович
Шевченко Марія Кузьмівна
Шевченко Олексій Гаврилович
Шевченко Олена Кузьмівна
Шевченко Хома Кузьмич

БЕРБЕНИЦЬКА СІЛЬСЬКА РАДА


Андрієнко Іван Трохимович
Андрієнко Трохим Давидович
Бейкун Дарія
Бейкун Іларіон Іларіонович
Бейкун Микита Семенович
Бейкун Наталія
Бейкун Ольга Іларіонівна
Бейкун Парасковія
Бойко Андрій
Бойко Антон
Бойко Василь Порфирович
Бойко Ганна
Бойко Григорій
Бойко Іван
Бойко Михайло Порфирович
Бойко Ольга Порфирівна
Бойко Порфирій
Бондаренко Григорій
Бондаренко Єфросинія Семенівна
Бондаренко Федір
Бондаренко Яків
Борідченко Іван Сергійович
Борідченко Парасковія Кузьмівна
Гайма Василь
Галушка Анастасія
Гальчич Дмитро Іларіонович
Гриценко Григорій
Давідов Омелян (Опанас)
Давідова Ольга
Коломієць Анастасія Семенівна
Коломієць Марія
Коломієць Семен
Кошара Антон
Кошара Марфа
Кошара Семен
Кошара Федір
Кривошей Петро
Ленченко Григорій
Мантула Левко
Мантула Марфа
Мантула Олександра
Мироненко Ганна
Мироненко Омелян
Мороз Ганна Яківна
Мороз Павло Якович
Мороз Устина Гаврилівна
Мороз Яків Кіндратович
Нестеренко Архип Захарович
Нестеренко Євдокія Архипівна
Нестеренко Єлизавета Харитонівна
Нестеренко Микола Архипович
Нестеренко Микола Харитонович
Нестеренко Олексій Архипович
Нестеренко Пантелеймон
Нестеренко Харитон Кіндратович
Овдієнко Микита Юхимович
Овдієнко Ольга
Охріменко Віталій Костянтинович
Підгорна Катерина Яківна
Підгорний Гаврило Денисович
Процик Василь Павлович
Процик Григорій Павлович
Пущинський Василь Семенович
Сергієнко Василь
Сергієнко Данило Варилійович
Сергієнко Михайло Варилійович
Сергієнко Парасковія
Стебло Дмитро Михайлович
Стебло Катерина
Тарасенко Ганна
Тарасенко Григорій
Тарасенко Данило
Тарасенко Єлисей
Тарасенко Іван
Тарасенко Михайло
Терещенко Леоніла
Терещенко Оксана
Терно Ганна Пилипівна
Терно Григорій Я.
Терно Михайло Олександрович
Терно Олександр
Терно Палагея
Терно Пилип Якович
Чабак Марія
Чабак Олександр
Чворун Ганна Петрівна
Чворун Іван Петрович
Чворун Олена Яківна
Чворун Петро Савович
Червоненко Варвара Федорівна
Червоненко Килина
Червоненко Федір Гаврилович
Чорний Єлисей Никифорович


БОДАКОВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА


Батрак Андрій Семенович
Батрак Володимир Тихонович
Батрак Іван Семенович
Батрак Марія Семенівна
Батрак Надія Семенівна
Батрак Семен Денисович
Батрак Тихін Андрійович
Бацман Антон
Бацман Артем Іванович
Бацман Григорій Антонович
Бацман Григорій Артемович
Бацман Іван Антонович
Бацман Іван Артемович
Бацман Мотрона
Вівчаренко Тимофій
Вовк Іван Іванович
Вовк Марія Іванівна
Вовк Марія Пилипівна
Вовк Феодосій Іванович
Вовк Яків Панасович
Дейнека Анатолій Якович
Дейнека Софія Михайлівна
Євченко Макар
Жмайло Ганна
Жмайло Іван
Жмайло Меланія
Жмайло Остап
Завгородній Євдокія
Завгородній Іван
Завгородній Марія
Завгородній Парасковія
Завгородній Пелагея
Захарюта Григорій Павлович
Захарюта Феодосій Григорович
Іванись Сергій Макарович
Йосипенко Іван Якович
Йосипенко Любов Антонівна
Козел Марко
Компанець Єфросинія
Корчак Уляна
Кулик Микола Семенович
Кулик Михайло Гордійович
Кулик Семен
Левченко Ілля і його 3-є дітей
Липки - сім'я із 8-ми чоловік
Лисан Катерина Трифонівна
Лисенко Василь Устинович
Лисенко Ганна Устинівна
Лисенко Дарія Устинівна
Лисенко Євдокія Устинівна
Лисенко Павло Устинович
Лисенко Устим Іванович
Любченко Ограф (Євграф) Іванович і його дружина
Недоля Катерина Яківна
Недоля Надія Яківна
Олешко Векла
Олешко іван
Посмітна Степанида Омелянівна
Посмітний Антон Михайлович і його 3-є дітей
Посмітний Макар Тихонович
Посмітний Омелян Михайлович і його дружина
Посмітний Омелян Михайлович, його дружина і 2-є дітей
Посмітний Тимофій Данилович
Посмітний Тихон Данилович
Рубленко Григорій Йосипович
Рудь Тихон
Скрипак Ганна Митрофанівна
Скрипак Митрофан Миколайович
Скрипак Уляна
Сучак Андрій
Хиль Василь Григорович
Хиль Васька (Василина)
Хиль Іван Іванович
Хиль Кирило Сергійович
Хиль Марія Сергіївна
Хиль Сергій
Хиль Федір Григорович
Ярміш Дмитро Порфирович
Ярмиш Степанида Порфирівна


ВАСИЛЬКІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Село ВАСИЛЬКИ


Балика Григорій Дорофійович
Балика Іван Микитович, дружина і 2-є дітей
Балика Микита
Балика Ніна Павлівна
Балика Олексій Павлович
Балика Павло Маркович
Білан
Верховський Севастян Степанович
Гаркавенко Ганна
Грипась Афанасій, його дружина і син
Грищенко Нестір
Грищенко Олександр
Грищенко Уляна
Дейнека Григорій і 2-є його дітей
Дейнека Єфрем Микитович, його дружина і мати
Дейнека Іван Микитович
Дейнека Петро
Дейнека: 4-ро дітей
Дейнеко - сім'я із 5-ти чоловік
Дігтяр Наталія і її брат.
Дігтяр Олександр
Дігтяр Опанас Родіонович, його дружина і 2-є дітей
Дорош Євдокія і 2-є її дітей
Липівська Пелагія
Липківський Михайло
Липківський Михайло
Прокопенко Іван і 1 дитина
Прокопенко Левко
Пучка Гаврило
Пучка Іван
Пучка Парасковія
Солод Векла
Солод Іван
Солод Харитон
Столяр Демид і його 3-є дітей
Топчило Андрій Микитович
Топчило Герасим
Топчило Матрона
Фесенко Віра і 3-є її дітей
Харченко Олександр Андрійович
Холод Парасковія
Цапко Роман Денисович
Шафран Роман


Село ХРИСТАНІВКА



Голінка Лаврін Іванович, його дружина і 4-ро дітей
Лютенко Антоніна і Олексій (діти)
Остапенко Архип, його дружина і 2-є дітей
Остапенко Степан і 2-є дітей
Ролко Захар Петрович і його дружина

Село ЧАСНИКІВКА


Сіренко Устина Іванівна
Христиня Надія Іванівна

ГИРЯВОЇСКОВЕЦЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Село ГИРЯВІ ЇСКІВЦІ


Беліч Данило
Беліч Онопрій
Богуславський Василь
Бойко і його дружина
Бойко Христина , дочка Парасковія і син Іван
Власенко Варвара її сини: Григорій, Іван та дочка Мотрона
Власенко Єлизавета, два сини, невістка і дочка
Власенко Єлизар, його сини: Пилип, Михайло, дочка Лукерія і невістка Христина
Власенко Марко, його дружина Марія, їх діти: Петро, Галина і ще 2-є дітей
Власенко Тимофій
Власенко Трохим і його дружина
Дзюба Василь
Дубовик Володимир
Карпенко Андрій
Карпенко Василь, його дружина, 2-а сини і невістка
Карпенко Гнат
Карпенко Горпина, її син Митрофан
Карпенко Марта, її син Митрофан
Коломієць Тимофій, його дружина і син
Кононенко Панкрат
Коструб Петро і його дружина
Логвиновський Гнат, його дружина
Логвиновський Єгор
Малишко Дмитро
Малишко Іван Трохимович
Малишко Петро, його дружина і 5-ро дітей
Нечай Іван
Нечай Михайло
Омельченко Григорій
Палінка Дмитро Миронович, його дружина Оксеня (Оксана), син Василь і дочка Олександра, син і невістка
Палінка Іван
Полішко Терентій і його син Петро
Різник Іван
Різник Іван Миколайович
Рябчевський Михайло
Сердюк Яків, 2 сини і дочка
Сироватка Тетяна
Сьомак Олена
Ткаченко Надія


КОРСУНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА



Бовкун Векла
Бовкун Федір Терентійович
Бовкун Яким Терентійович
Даценко Ганна
Дорошенко Микола Кирилович
Корнусь Іван Маркович
Корнусь Олена
Корнусь Петро Маркович
Корнусь Степан Маркович
Подольна Ганна Никифорівна
Подольна Марія Никифорівна
Подольна Софія Никифорівна
Подольний Іван Никифорович
Подольний Микола Никифорович
Савенко Іван Мусійович
Савенко Харитон Антонович
Савенко Яків Антонович
Савенко Яків Мусійович
Яхновська Ганна Вікторівна
Яхновська Євдокія Вікторівна
Яхновська Катерина Вікторівна
Яхновська Федора Вікторівна
Яхновський Віктор

Село КАРСУНІВКА



Піскун, 2 брати
Устименко Василь Іванович
Фесенко Іван
Шарудило Гарасим Гаврилович
Шарудило Кирило Гаврилович
Шарудило Наталка Гаврилівна
Шарудило Павло Гаврилович
Шарудило Федір Гаврилович

ЛУЧАНСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Село ЛУКА


Дерев'янко Наталія
Єна Каленик
Калач Ганна та 2-ві її дочки
Ковадло Єфросинія
Ковадло Іван
Куліш Іван
Куліш Петро
Лисогор Іван
Лисогор Левко
Лисогор Степанида
Маляренко Парасковія
Маляренко Яків Варфаломійович
Мелешко Ганна і її 2-є дітей
Міняйло Катерина
Москаленко Григорій
Павліченко Зіновій
Придатко Сільвестр
Роман Леонтій
Роман Лука
Роман Михайло
Сімоненко Іван
Чухляд Ганна
Чухляд Парасковія

ЛУЦЕНКІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Село ЛУЦЕНКИ


Авраменко Василь П. ( 3 роки )
Авраменко Влас Самійлович
Авраменко Микола П. ( 2 роки )
Авраменко Микола П. (3 роки )
Авраменко Наталія Юріївна
Авраменко Олексій
Авраменко Павло
Аронська Наталія
Аронський Василь Левкович
Ахтась, його дружина і син
Бовт Василь Гаврилович
Бовт Євдокія Гаврилівна
Бовт Євдокія Григорівна і її дитина
Бовт Іван Трохимович
Бовт Кирило Іванович
Бовт Михайло Гаврилович
Бовт Ольга Гаврилівна
Бовт Уляна Симонівна
Бовт Уляна Степанівна
Бойко Омелян Степанович
Бруско: чоловік і дружина
Вовк Анастасія Аврамівна
Вовк Василь Аврамович
Вовк Оврам
Вовк Олексій Аврамович
Габченко Григорій
Гавриленко Тетяна
Галя - дитина
Гапченко Григорій, його дружина Марія і 2-є дітей
Горпина (мати), дочка Марія, син Сергій і 2-є дітей
Грищенко Петро Григорович
Гук Василь Федорович
Гук Фелоніла (дитина)
Гук Юрій Костянтинович
Димури - сім'я із 6-ти чоловік
Донець Катерина Хомівна
Донець Хома
Єрофеєва
Залужна Ганна
Залужна Марія
Залужна Марія Тихонівна
Залужна Софія
Залужна Христина
Залужний Афанасій
Залужний Василь Дмитрович
Залужний Василь Панасович
Залужний Дмитро
Залужний Дмитро Михайлович
Залужний Іван
Залужний Іван
Залужний Микола
Залужний Микола Іванович
Залужний Михайло
Залужний Михайло Тихонович
Залужний Сергій Дмитрович
Залужний Стефан
Залужні - 2-є дітей
Зубко Охитис Нечитерович
Кейбал Ганна
Кейбал Григорій
Кейбал Остап
Кейбач Єфросинія Демидівна
Козацький Михайло Яремович
Козацький Ярема Свиридович
Лук'ян і його дружина
Лукаш - дівчина
Луценко Захарій Прокопович
Луценко Уляна і її 4-ро дітей
Любченко Ганна Степанівна
Любченко Ганна Степанівна
Любченко Микола Степанович
Любченко Парасковія Петрівна
Магарська Мокрина Павлівна
Магарський Овксентій
Магарський Яків Овксентійович
Маковецька Палагея Іванівна
Маковецька Палагея Іванівна
Маковецький Іван Євтихійович
Мисак Кирило
Мисан Тетяна
Михайлик Ганна Хомівна
Михайлик Григорій Якович
Михайлик Іван Дмитрович
Михайлик Макар
Михайлик Микола Хомич
Михайлик Мотрона
Михайлик Мотрона Максимівна
Михайлик Настасія
Мірошниченко Євгенія
Мірошниченко Микола Федорович
Мірошниченко Сергій Федорович
Мірошниченко Федір
Мусієнко Григорій
Мусієнко Петро
Мустєнко Григорій Афанасійович
Мустєнко Іван
Мустєнко Михайло Афанасійович
Мустєнко Тетяна Кузьмівна
Мустєнко Уляна Олександрівна
Нечипоренко, його дружина і син
Овчаренко Денис
Овчаренко Микола
Павленко
Павленко 2-є дітей
Павленко Василь Федорович
Павленко Василь Федорович
Павленко Ганна
Павленко Євдокія Овсіївна
Павленко Єфросинія
Павленко Єфросинія Миронівна
Павленко Єфросинія Миронівна
Павленко Іван Овсіїович
Павленко Ілля
Павленко Лідія Федорівна
Павленко Марія
Павленко Марія Василівна
Павленко Марія і 3-є дітей
Павленко Марія Карпівна
Павленко Марія Пантелеймонівна
Павленко Микита
Павленко Михайло Васильович
Павленко Ольга Карпівна
Павленко Пантелеймон
Павленко Пантелеймон Федорович
Павленко Петро Васильович
Павленко Платон Карпович
Павленко Семен
Павліч Федір Олександрович
Падалка
Падалка
Падалка Левко Іванович
Погибіль Андрій Григорович
Портяна Лукія
Портяний Андрій Якимович
Портяний Василь
Портяний Василь Васильович
Портяний Григорій
Портяний Олександр
Портяний Олексій Гаврилович
Портянка Оксана
Портянка Петро
Пртянка Єфросинія і 2-є дітей
Пугач Парасковія
Савченко Андрій Дем'янович
Савченко Григорій Іванович
Савченко Єлизавета Федорівна
Савченко Іван
Савченко Йосип Євдокимович
Савченко Йосип Євдокимович
Савченко Марія Федорівна
Савченко Микола Євграфович
Савченко Олександр Михайлович
Савченко Яків Миколайович
Сердюк Микола
Сердюк Настасія
Сидоренко Михайло Корнійович
Сидоренко Уляна Панасівна
Скнар Яким Степанович
Степура Варвара
Сторчак Марфа Панасівна
Сторчак Панас
Сушко
Сушко
Сушко
Сушко
Сушко
Сушко
Сушко
Сушко
Сушко
Тимко Гаврило
Тимко Євдокія
Тимко Іван Гаврилович
Тривалюк Ганна Хомівна
Тривалюк Євгенія
Тривалюк Микола
Тривалюк Сергій
Федорко 2-є дітей
Федорко Єлизавета Олександрівна
Федорко Марина Олександрівна
Федорко Микита Панасович
Федорко Ничипір
Федорко Олександр
Федорко Порфирій
Федорко Степанида
Федорко Юхим
Филь
Филь
Филь
Филь
Филь
Филь
Филь
Филь
Филь Євгенія
Филь Іван Андрійович
Филь Іван Мефодійович
Филь Іван Порфирович
Филь Іван Порфирович
Филь Іван Трохимович
Филь Костянтин Іванович
Филь Павло
Филь Прокіп Данилович
Филь Тетяна
Филь Яків
Филь Яків Андрійович
Царєнко - сім'я із 6-ти чоловік
Цись Афанасій
Цись Ганна Григорівна
Цись Євдокія
Цись Євдокія Пантелеймонівна
Цись Єлисей
Цись Єфросинія
Цись Іван Омелянович
Цись Іван Федорович
Цись Ірина
Цись Марія
Цись Марія Луківна
Цись Марія Панасівна
Цись Мотрона
Цись Оксана
Цись Олександр Сергійович
Цись Трохим Іванович
Цись Федір Сергійович
Цись Яків
Чайка Анастасія Іванівна
Чайка Андрій Андрійович
Чайка Андрій Григорович
Чайка Василь Іванович
Чайка Іван
Чайка Іван
Чайка Іван Антонович
Чайка Марія Кузьмівна
Чайка Меланія
Чайка Михайло
Чайка Софія
Чайка Степан
Чайка Яків
Чорнява Єфимія
Чорнява Мотрона Левківна
Чорнявий Василь Сергійович
Чорнявий Іван Сергійович
Чорнявий Парамон
Шамрицький Василь Артемонович
Шамрицький Іван Артемович
Шамрицький Микола Артемонович
Щербина Варвара Дмитрівна
Щербина Василь Сергійович
Щербина Гнат Федорович
Щербина Дмитро
Щербина Дмитро Дмитрович
Щербина Іван
Щербина Іван Павлович
Щербина Марія Дмитрівна
Щербина Надія Гнатівна
Щербина Олексій
Щербина Павло
Щербина Павло Павлович
Щербина Петро Павлович
Щербина Уляна Дмитрівна
Ярема і його дружина


Село НОВЕ


Артюх Андрій Прокопович
Бейкун Денис Федорович
Борсук Олександр Гнатович
Бурда Михайло Семенович
Гармаш Анастасія Іванівна
Гармаш Дмитро Гаврилович
Гармаш Марина Миколаївна
Гармаш Наталія
Гармаш Овксентій
Гармаш Ольга Микитівна (1 рік)
Гармаш Панас Овксентійович
Гармаш Семен Іванович
Гармаш Федір
Довбиш Володимир Антонович
Довбиш Микола Антонович
Дробченко Домна Онисіївна
Дробченко Лукія Андріївна
Дробченко Федір Васильович
Дробченко Федір Олексійович
Зайцев Антон Олександрович
Коробка Андрій Григорович
Коробка Антон Потапович
Коробка Мавра Юхимівна
Коробка Максим Якович, 1905 р.
Коробка Микола Федотович
Коробка Микола Юхимович
Коробка Никифор Стефанович
Коробка Олексій Федорович
Коробка Онисій Юхимович
Коробка Роман Никифорович
Коробка Сидір Федорович
Коробка Терентій Миколайович
Коробка Тетяна Іванівна
Коробка Федір Потапович
Коробка Федір Федорович
Коробка Феодосія Трохимівна
Коробка Харитина
Кузьменко Христина
Лівак Арсентій Митрофанович
Лівак Євдокія Іванівна
Лівак Євдокія Михайлівна
Лівак Євдокія Михайлівна
Лівак Сава Митрофанович
Любич Софія Несторівна
Любич Тетяна Василівна
Мірошниченко Остап Іванович
Мірошниченко Феодосія
Падалка Іван Якович
Репецький Андрій Петрович
Репецький Петро Маркович
Салогуб Павло Іванович
Салогуб Павло Олексійович
Скляр Антон Юхимович
Скляр Векла Потапівна
Скляр Ірина Антонівна
Терно Андрій Омелянович
Терно Григорій Омелянович
Терно Ірина
Терно Корній Трохимович
Терно Макар
Терно Стефан Омелянович
Терно Тетяна Іванівна
Терно Трохим Іванович
Чайка Андрій
Чайка Ольга
Шкиря Горпина Михайлівна
Шкиря Григорій Степанович
Шкиря Іван Степанович
Шкиря Килина Андріївна
Шкиря Меланія Миколаївна
Шкиря Микита Омелянович
Шкиря Ніна Олексіївна
Шкиря Роман Степанович
Щигльов Іван Миколайович
Щигльов Микола Іванович
Щигльов Петро Іванович
Щигльова Марія Іванівна


ПОГАРЩИНСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Село ПОГАРЩИНА


Батура Степан - 6 чоловік
Жабський Макар - 3 чоловіка
Олійник Юхим - 3 чоловіка
Сало Григорій - 1 чоловік
Сало Єфимія - 9 чоловік
Соловей Пилип - 7 чоловік
Трокай Федот - 6 чоловік
Село ДІБРІВНЕ


Бережний Онисій (Онисим) - 11 чоловік
Гаркава Єфросинія - сім'я із 9-ти чоловік
Гнатенко Василина - 6 чоловік
Загорулько Тихін - 2 чоловіка
Загорулько Трохим - 7 чоловік
Кисіль Пилип - сім'я із 6-ти чоловік
Кулеба Мирон - 5 чоловік
Миленко Антип (Антон) - 3 чоловік
Пендюр Гнат - 8 чоловік
Приліянка Антон - 4 чоловіка

ТОКАРІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА


Дуб'яча Варвара
Дуб'яча Михайло
Змела Дарія
Корольов Омелян
Овсієнко Єфросинія Овксентіївна
Овсієнко Іван Овксентійович
Овсієнко Олексій Овксентійович
Ожелий Антон
Ожелий Іван
Ожелий Олексій
Олешко Парасковія Федорівна
Пальчик Наталія
Пальчик Оришка
Пальчик Оришка
Пальчик Феодосія
Півень Макар Іванович
Фесун Оксана
Фесун Парасковія
Шостак Павло
Якименко Петро

ХАРКІВЕЦЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Село ХАРКІВЦІ


Бабич Андрій Васильович
Барко Данило, Іван - син, Горпина - невістка
Бурда
Бурда - сім'я із 4-х чоловік
Бурда - сім'я із 7-ми чоловік
Бурда Василь, 1924 р.
Бурда Наталія
Бурда Олексій, 1926 р.
Бурда Стефан
Бурда Яким Дмитрович
Верховська Анастасія
Головатий Іван Іванович, його дружина і син
Діброва
Діброва Ганна
Діброва Мотрона і дочка
Діброва Омелян і 4-ри сини: Андрій, Іван, Микита
Діброва Павло
Діброва Петро
Діброва Пилип Матвійович
Дідик Горпина
Дідик Оксана
Дідик Олексій
Дідик Парасковія
Ємець Ганна
Ємець Іван
Ємець Марфа
Ємець Петро
Ємець-Петрущена Олена, сестра Єлизавета і 2-є дітей
Запара Тарас
Зеленська - сім'я із 6-ти чоловік
Карпенко Феодосій
Лупенко Яків і його дружина
Мележик Пантелей
Мехедська Єфросинія
Перерва Софія
Перерва Степан і його син, батько і мати
Петренко Кирило Кирилович
Писаренко Дмитро
Писаренко Іван
Писаренко Прокіп і 2-є дітей
Піддубний Семен Семенович
Степаненко Надія Іванівна і невідома жінка
Степаненко Петро Афанасійович, 4-ри дочки і 2 сини
Строй Григорій
Строй Іван Ларіонович
Тесленко Андрій, дружина і 2-є дітей
Тесленко Юхим, дружина і 2-є дітей
Туник Нечипір, його дружина і 2 сини
Туник Петро Зосимович
Холод Микола Юхимович
Холод Юхим
Щербань Костянтин, його дружина Катерина, їх діти: Антон, Василь, Настя
Юхно Катерина і 3-є її дітей
Ястреба Ганна
Ястреба Іван Юхимович
Ястреба Онисія Олексіївна
Ястреба Пилип
Ястреба Тетяна і її дочка
Яцюк Григорій і 3-ри хлопці


Село ЗАПАДАНЦІ


Клепач Яків Захарович


Село БРИСІ ( знято з обліку)


Бондар Микола - сім'я із 5-ти чоловік. Поховані на садибі.
Пестун - сім'я із 6-ти чоловік. Поховані на сільському кладовищі.

РОМАН ІВАН САМСОНОВИЧ, 1924 р. н., c. Брисі
Багато літ спивло. Здавалось би, можна й забути. Проте пам'ять чітко відкарбувала події 1932-го та 1933 років, наче вони відбулися вчора.
Осінь тридцять другого. Я щойно повернувся зі школи. Вбігає в хату мати і перелякано: "Буксири приїхали". Виглянув у вікно. П'ять чи шість осіб розбрелись по двору: хто в хлів, хто в клуню, а хто з металевим штирем вже копирсає землю на підозрілих місцях у дворі, а потім - на городі, на узліссі, в будівлях, у хаті також. Не пройшло й години, як у клуні перевернули солому й сіно, в хліві, дворі и на городі - перерили землю, розвалили підпіччя в хаті, скинули на долівку подушки, книжки, перекидали все на горищі. Кричали кури, голосила мати, а батько як закляклий стояв серед двору, до його ніг притиснувся переляканий Сірко. Забрали якесь збіжжя, мак у головках і навіть квасолю у ворочку. Коли брав торбу "буксир", мати кинулася до нього: "Та це ж квасоля".-"Нічаво, проживеш і без квасолі",- відповів той. Його важкий погляд спочатку зупинився на книжці "Червона зима" Володимира Сосюри, потім на творах Івана Франка, по яких ми вчилися читати по-українськи (букварів ми не знали). Помацав: "На курево не идет". Підбив чоботом і почав розглядати додаток до журналу "Нива". Випадково йому попався малюнок Афродіти безрукої. Хижо засміявся і забрав книжку з собою.
Не один раз викликали батька, наполягали, щоб записався в колгосп. Відпирався, як тільки міг, особливо тим, що до колгоспу велика відстань -5 км. Десь після Жовтневих свят одного холодного дня покликали його в Брисі, в сільську Раду. Повернувся звідти через три дні, коли мати разом з нами виплакала очі, почорнілий, худий, змучений. Не роздягаючись, сів на лавку, помовчав, а потім якимось хрипким замороженим голо сом промовив, що подав заяву до колгоспу, і заснув. Роздягли гуртом, поклали на лежанку, вкрили подушками. Але він і сонний трусився. "То холод з батька виходить",- сказала мати. Так спав аж до ранку. Виявляється, коли батько відмовився написати заяву, його замкнули в холодній коморі, не давали три дні їсти і пити. Замість води ковтав сніг, що набивався крізь шпари. Якби не кожух та добряче здоров'я, загинув би. Коли запитали на третій день, чи напише заяву, дав згоду, після того його випустили. П'ять кілометрів пройшов, але від холоду відійшов тільки на другий ранок.
Весною 33-го голод став мукою. Він переслідував нас кожної миті. Ми хтіли їсти навіть уві сні, мріяли про картоплю, яку ще минулого року варили свиням. Ходили до лісу, де на осонні шукали паростки ранньої їстівної рослини пшінки. Коли ми цим займалися, сусідський хлопець Никифор Пестун, якому було десь чотирнадцять чи п'ятнадцять років, привів на паску худого собаку і тут же при нас задушив його цуркою. Ми розбіглися. Цим йому вдалося зберегти життя своїм батькам і собі. Сестри, а їх було чотири, вже померли. Пізніше, коли колгосп посадив половинками картоплю, Никифор зі своїм доведеним до відчаю батьком пішов на це поле їх відкопувати, за що колгоспники дуже побили старшого Пестуна. Згодом він помер, мати зійшла з розуму, а Никифор десь подівся. Ніхто нічого про нього не чув, ніхто його не бачив. Залишились на узліссі тільки п'ять могилок. Одного ранку, коли вже розтанув сніг, ми зібралися до школи. Коли це з ближнього яру, що простягався вздовж поля, почули стогін. "Хтось молить про допомогу",- це мати до батька. А стогін все стелився по землі. Пішов батько до яру, а ми до школи. Коли після обіду вернулися додому, на узліссі виднівся горбик свіжої землі. То батько з матір'ю поховали того, який стогнав у яру. Доки до нього добралися, він і помер.
Через кілька днів, ранком, у ямі, куди зсипали всяке сміття, знайшли мертвого чоловіка. На вустах у нього засохла гнила картопля, яку напередодні після перебирання висипали в яму.
Погожого травневого вечора, коли буйно розцвіла природа, рідні та сусіди на узліссі в казанку варили якусь юшку. На вогник з напівтемряви з'явився худющий, чорний, зарослий, у якомусь лахмітті привид. Ми й не зогледілись, як він поклав на вогонь необбілованого кроля. В цей час почулись збуджені людські голоси, що швидко наближались до нас. Привид вихопив з вогню кроля і швидко почав його рвати зубами. Кроляча шерсть поприлипала до обличчя, текла сукровиця, а ми, дітлахи, з жахом дивились на нього. Люди, в яких "привид" украв кроля, хотіли накинутись на нього. Не дали батьки цього зробити. Втихомирили юрбу. В цей час і зварилась юшка. Налили йому череп'яну миску і дали ложку. Схопив миску, швидко її випив, хоч юшка щойно знята з вогню, і звалився на траву. "Хай поспить, може, відійде",- сказала мати.

ПЕТРЕНКО МИКОЛА ЄВГЕНОВИЧ, 1925 р.н., м. Лохвиця
Для мене той рік починався із школярської печалі і радості. Печаль була короткочасною й нестрашною, радість видавалася безконечною, щедрою, великою, хіба що трішечки щемливою, та й то тільки попервах.
Я ще не мав іти до школи, ще мав зачекати цілий довгий рік. Але ж ішов мій сусід і найперший друг Сергій, і я вчепився за ним. Місце мені знайшлося, хай і на останній парті. Але коли Тамара Миколаївна зачала викликати кожного - виявилося, що я не значуся в її списку. Виручив Сергій, він запевнив, що я разом із ним учився читати, вмію й писати. Що ж, мушу виходити до дошки, прочитати: "Ми не раби, раби не ми..." Писання далося важче, бо ж і незвично - вперше на дошці, та ще й крейдою. Але я не міг второпати, що значать ті продиктовані Тамарою Миколаївною "щасливі обличчя..." Досі таке слово мені не зустрічалося.
Тамара Миколаївна роздала букварі - один на трьох, зошит мені дістався лише після моїх сліз...
А вчилися ми, першокласники, в просторій світлиці попівської хати. Церкву щойно закрили, попа виселили. Куди? Напевно ж, на Соловки, мені вже пам'яталося, як зовсім недавно перед тим розкуркулювали та вивозили нашого сусіда Григорія Жука.
За кілька днів із церкви скидали дзвони, виламували хрести. Тамара Миколаївна дозволила нам дивитися, бо ж видовище справді неповторне. Особливо коли найбільший дзвін гепнувся об церковний поріг і якось так розпачливо хруснув... Комсомольці разом із дядьком Архипом, ще інше начальство з району командувало...
До цього спомину - ще якісь уривки розмов, це коли вже безвірницька бригада ходила по дворах, ікони розбивала. Мати до сусідок бігала, сусідки до неї прибігали щовечора чи й по кілька разів на день, то вже в неділю:
- Не буде добра, Бога гнівимо!..
- То їм не буде!..
- А ми ж дозволили...
- Як не дозволиш, коли гепеу?..
І на колгоспні справи:
- Без хліба будемо... Не вродило...
- Чого б воно й вродило, коли ніхто працювати не хотів...
- Як воно не своє, то чого й старатися...
- От і не дають нічого на трудодень...
- Та не дають, іроди... Важка зима буде...
Для нас, малих, цікавіші були розмови про бандита Клітку, який із самих Соловків утік, і тепер ніяк його не спіймають, а він уже там і там об'являвся, амбари пограбував, міліціонера поранив, ще щось там...
Під Новий рік то було, бо уже й про канікули Тамара Миколаївна оголосила. Затупали під хатою, кулаками у двері загрюкали. Мати вже знала, схопилася сторожко:
- Вони!..
Ми хутко під ковдру, як було й наказано заздалегідь, під нами розстелені ворочки з пшоном, гречкою, ще чимось - ворочки великі, а неповні, то й розстелилися під старими кожушанками, майже непомітно сторонньому.
Заходять кілька, всі недобрі, насуплені, мати до них ласкаво, просить на нас, малих, зглянутися, та де там, не хочуть і слухати:
- Де мішки з пшеницею? Це клуночок? А ще де?!
Зганяють і нас з постелі, витрушують ворочки: дивись, які хитрюги!.. Може, й закопали що?!
Мати за клунки руками вчепилася: не дам, чим дітей годуватиму?! Ми й собі кинулися - та де там, мене, це я таки досі не забув, дядько Кутовий ззаду за шию цупкими пальцями схопив, на піл кинув, довго в'язи боліли...
Батько чергував на електростанції, приходив додому аж за північ. На цей раз наче щось гнало його, прибіг захеканий: "Ну що?!" Сам бачить що...
Ранком рахували-перераховували, що ж залишилося. Картопля дрібніша окремо була, її лишили, інше що дрібніше: буряки, моркву, ріпи в той рік батько насіяв, ще щось із городини. В сараї на бантинах не побачили розвішених качанів кукурудзи, сушилася. Квасоля у старій бербеничці, гороху трохи...
У нашому класі було мало таких, хто приносив із собою щось перекусити, як то попервах було. Як вони мучили нас, як було важко дивитися, коли вони ховалися в куток чи за вішалку, щоб там з'їсти, щоб не поділитися з товаришем.
Щоправда, під весну, коли вже зовсім голодно стало, коли то той, то той учень і в школу не приходив, бо немічний, зачали варити сніданки. Найчастіше затірку чи пшоняний кандьор, воно наче й рідке, проте наче щось і є в тій каламуті. Тамара Миколаївна також підобідувала з нами, підставляла свою мисочку і йшла з нею в комірчину, де жила. Хліб вона ще одержувала з якогось часу, пайку невеличку, і ми заздрили їй.
Із наших сусідів першою постраждала тітка Явдоха. Вона здавна бідувала, наймичкою в агрономів Ренських, ще в когось. І дочка в неї без батька виросла, в школу не ходила, хоч вже й чимала, майже доросла. То тітці Явдосі виділили Жуків сарайчик, допомогли побудуватися. Отак і стояла навкіс від нашої через дорогу їхня хатка: одна-однісінька, навіть льоху не встигли викопати, як сиротина якась.
То тітка Явдоха поїхала кудись за харчами та й не вернулася. Дочка ждала-ждала, виглядала-виглядала, все по рову ходила, бо вже весна зачиналася, кругом болото, а на Жуковому рові сухіше. А то вже темно було, почулося, як вона кличе: "Мамо!.." А далі зовсім щось незрозуміле, навіть пісні якісь.
Збожеволіла Мотря. Три дні отак кричала на Жуковому рові, що ми боялися й на вулицю виглянути, в школу йти боялися. А потім прийшов дядько Кутовий з чоловіками, завели її в хату, замкнули там, а вікна старими дошками забили. То ми після школи нипали попід тими вікнами, навіть заглядали досередини. А крики її й так можна було чути ще кілька днів. Мати нам так і не сказала, де вона поділася. Тільки ми запримітили, що з хати вже не чути Мотриного голосу, а самі двері стоять нарозтвір, заходь хто хоче, якщо кому не лячно...
Ще минулої весни материн батько дід Дмитро приїздив до нас парою коней, жеребець Гнідий та кобила Чала, ще катав мене на кобилі, придержував, щоб я не впав, а мені ж хотілося самому, хоч воно й боязно...
Дід Дмитро прийшов до нас, коли вже трохи протряхло. Доповз ледве тай відразу ліг на лавці: "Постривайте, віддихаю..."
Мати йому спухлі ноги помила, руки помила, а він і просить:
- Ти ще мені свічки в руки не клади, там з бабою ще гірше... Дай краще хоч щось, я віднесу, бо кінець їй, у нас давно вдома нічого, все вимели...
Мати на обід суп варила: із самих бурячків, бо картоплі з відро лишилося, дрібної, на посів берегли. Дала дідові велику миску. Наче в порожню торбу валив...
Принесла мати качанів кукурудзяних кілька, уже без зерен. Жорна принесла, мені ж із нею й крутити довелося. Вийшла дерть якась. На вечерю каша, хоч ті качани на пізніше бережено...
Кілька буряків дала мати дідові Дмитрові, кілька морквинок, качанів кукурудзяних. Пішов. Уже пізніше стало звісно, що не порятував баби, та й сам тієї весни не пережив...
За кукурудзу постраждав дядько Архип. Прочув, що в сусідніх Яхниках її в коморі на посів держать, вночі вибрався, підкопався під комору. Не встиг щось украсти, а то могли б і зовсім забити. А так приходив до нас - лице синє, аж чорне, зуби повибивані, за груди тримається та бухикає затято...
Він не до нашого класу ходив, я навіть прізьища не знав. А звали Яшком. Вже на тепло повертало, волік він повз нашу хату забитого пса. Побачив нас із Сергієм, зупинився передихнути. Там, де в собаки рана була, вже черви роїлися, але Яшка те не турбувало: окрім того місця, ще є он скільки для харчу...
У матері сестра жила під Тулою, в Алексині. То ще з громадянської війни, бербеницька красуня сподобалась командиру взводу червоних кіннотників. Мати до неї двічі за зиму їздила, привозила гороху, дерті, макухи. Але на залізниці ставало все строгіше й строгіше, обшукували, відбирали, зсаджували з поїздів. Але, однак, мусила збиратися ще: батькові гірше стало, ноги попідпухали. Корова б отелилася, вже майже час, так вона завжди переносить. Воно батько, може, й краще б у дорозі справився, так він корову сторожує, уже який час спить біля неї, бо з матір'ю злодії можуть і не порахуватися, що їм жінка...
Зібрала мати крайки, рушники, свої вишиті сорочки, батькові, скатертину ткану - поїхала. Хоч який малий був, а пам'ятаю ж, що в нас скільки того було вишиваного та тканого, та після голодовки майже нічого не лишилося, пішло все за маляс та макуху, дерть та висівки, інший хоч який там харч. А верстати ж потрощили разом з іконами, щоб колгоспники на приватній роботі часу не марнували, - краще працюватимеш у полі, то тобі першому краму на сорочку виділять, на чоботи талон дадуть, на куфайку.
На цей раз довго ми ждали матір, довго...
Кропива появилася, то по всіх ровах ми її визбирували, пекла там руки чи не пекла, суп з неї варили, та щоб густіший. Відтоді й пісенька запам'яталася:
Батько в СОЗі, мати в СОЗі, Діти лазять по дорозі, їхало гепеу, Повкидало в кропиву...
СОЗи - це товариства спільного обробітку землі. Коли сусідський Іванко помер, ми й не зауважили. В школу не ходив кілька днів, на вулицю не показувався... Схоронили його в садочку, могилка така маленька, хрестик із двох патичків...
Чи були випадки людоїдства? Мені, хлопчакові, тоді чогось подібного не випало знати. І добре, що не випало, бо коли голодовка не вкладається в рамки людського сприйняття, штучна, організована якоюсь нелюдською, катівською силою голодовка, то прояви канібалізму й зовсім. Проте по селах, бувало, розповідали, що траплялося. Але писати про таке мені б не хотілося. Я багато в житті бачив різного, жахливого, кривавого. А от навіть читати про таке вище сил нормальної людини. Проте читав, і саме про випадки тридцять третього року. Вперше то мені трапилося в гітлерівському концтаборі "Штокбах" - там вічно надголодь, вічно смокче під грудьми, тільки й думаєш про те, щоб їсти, їсти... Товариш дав почитати збірку Олександра Олеся "Кому повім печаль мою". І хоч і в шкільні роки читав багато, дуже багато, тоді телевізор не був суперником книги,- прізвище Олеся мені було невідоме. Там і спіткнувся на циклі віршів про голод на Україні. Сильні, вражаючі вірші. Проте один із них, саме той, де йшлося про материнський канібалізм, мені видався зайвим. Із того, що лежить поза людським сприйняттям. Краще про таке не писати. Знову ж, як і протилежний приклад: люблю, читаю російську поетесу Ларису Васильєву. Але один із її спогадів військових літ мало не перекреслив усе сказане нею. Згадує вона, як під час війни на Уралі її батько організовував будівництво танкового заводу. От вони з якоїсь нагоди пішли в гості до батькового товариша, такого ж високого начальства. Там їх частували - і чим же, як ви думаєте? Американською тушонкою, яка їм і так уже набридла по саме нікуди!..
Старша сестра разом зі своєю подругою Валею вирішили більше не терпіти. Підуть на луки топитися. Дядько Панько застав їх там, коли вони роздягалися біля Крученого. Нагнав додому, умовляв, стидав...
Ми ж на луки бігали зі школи. Бігали після уроків, вибирали місце, де буйніше росли шпичаки молодого очерету, роззувалися, забрідали у воду, наривали оберемки солодкого харчу. Декому Тамара Миколаївна дозволяла бігати й під час великої перерви, дозволяла й запізнитися: бо ми рвали для неї також. Якось вона побачила, що ми їмо, та ще з таким запалом, спиталася, що ж воно таке. Ми їй один перед одним: покуштуйте хоч!..
А кілька днів у школі давали навіть по кусочку ковбаси. Товста ковбаса, червона. Кінська. Тоді багато коней погинуло, то їх прирізували. Корму для них в колгоспах не було, та й працювати коло них теж не дуже хто спішив, тож вони й висли на посторонках, до бантин прив'язані, гинули. Запам'ятався віршик, ми його виспівували на вулиці та в школі, і Тамара Миколаївна лише рукою махала, відверталася від нас, коли ми починали:
Товариш Ворошилов,
Война уж на носу,
А конница Буденного
Пошла на колбасу!..
Або ще таке:
Товариш Ворошилов,
Кобыла без хвоста,
Давай ее зарежем,
И будет колбаса!..
А вже тепліло, вже й перші грядки на городі скопано, посаджено. Мати перебирає приховані за комином малесенькі вузлики з насінням: приберігалося таке, що найдрібніше, а врожай щоб дало добрий. Помідори, гарбузи, огірки, ріпа, буряки, морква...
І ще таке, що першим вродить, що можна буде в рота кинути. Картоплі обов'язково хоч щось, і то саджали лушпинням, бо хто б дозволив собі цілу картоплину в землю закопати...
Взагалі, я певний, що ті городи й допомогли Україні вилізти з тієї, страшної голодовки, окульгатися, і то досить швидко. Бо в колгоспах ще кілька років трудодні були майже жебрацькими, на них розраховувати було нічого. А городи, це я пам'ятаю добре, за нашу Лохвицю ручуся, городи дозволялося брати великі, хто скільки зможе обробити. Ми біля хати мали тридцять шість соток, біля електростанції стільки ж, ще в одному місці... То кілька років для мене з сестрами канікули були такі: лопата, сапка, візок. Проте мали: кукурудзи, картоплі, буряків, квасолі. Навіть порося купили, це вже через рік-півтора після голодовки.
У нашому класі то учнів поменшало було на кількох, а це знов побільшало: привезли з Харкова до нашого дитбудинку сиріт. Із Лохвиці, із довколишніх сіл у дитбудинок не брали: надто багато б їх зібралося, якісь родичі є, хай і далекі, то хай ті родичі й опікуються ними, доводять до пуття. А харківськими хто заопікується?.. Дитбудинківським також великий город було виділено, і то якраз біля нас, на Жуковій леваді, то ми влітку часто бачилися, іноді навіть бавилися разом - з Вітькою Наталухою, Юрком Тютюнником, Мишком Нестроєвим... Кілька років стояв на леваді їхній курінь, особливо ж коли вони баштан завели. Тепер приїжджаю на Полтавщину: не родять кавуни чи дині. Аж дивно: тоді ж родили, та ще й які!..
Взагалі після тієї голодовки багато чого відмінилося в наших селях. Так, майже перестали ткати, вишивати, різьбити. Не стало чути й пісень вечірніх, дівочих та парубоцьких. А ще зовсім малим тямлю, дослухалася мати з сусідками святковими чи й такими вечорами: он на Жуківці заспівали дівчата, та ловко ж як!.. А їм із Губчинців хлопці, а ті он із Пеньків!..
Ступи вечорами бухкали, жорна скрипіли: зібране на городах просо товкли, кукурудзу дерли. А пісеньки тепер такі стали:
Висить Сталін на стіні,
Посміхається мені,
Ще й показує рукою,
Куди їхать за мукою:
Чи в Ромни, чи в Сенчу?
Краще в ступі потовчу!..
Та й вечорами тепер не засиджувалися, вставати рано треба: кому на поле, то щоб разом із сонцем. В школу то наче й рано, так ще затемна треба ж було в чергу по хліб, карточки повводили, в нашому містечку полтавському видавали по триста грамів, по. чотириста пізніше. Настоїшся в тій черзі, та все турбуєшся: чи з доважком дадуть? Доважок має право з'їсти той, хто в черзі вистоював, і чим він більший, тим ти щасливіший. Роки, роки в тих чергах промайнули, шмат дитинства неповторного!..
Хто ж винен у всьому тому, в тій страшній голодовці тридцять третього року хто винен?
Тепер відомо, тепер усе сходиться на Сталінові, на тодішній політиці примусової колективізації. Людей зігнали в колгоспи, повідбирали корів та коней, реманент. А вони у суспільному господарстві не дуже рвуться працювати, навіть вирощене було згайноване в той перший рік. І винних знаходили. Тоді це були: куркулі та підкуркульники, їхні прислужники, саботажники. Ой, скільком їм, невинним, їхнім дітям прослалася доріженька в північні краї...
Нещодавно ми з Григорієм Антоновичем Нудьгою, великим знавцем народної культури, згадували ті роки. Він старший, не тільки пам'ятав більше, а й знав. То от такий випадок, що його досі пече. Рання весна 1933 року. В селі, де він працює учителем, сіють. В полі учителі, уповноважені з району слідкують, їх на кожному кроці тоді було, тих уповноважених. Обід зварено, суп квасоляний. А суп ріденький, наїдку з нього мало. Люди й бурчать невдоволено. А уповноважений цап за кишеню куховарку - аж там жменя квасолі.
- Дивіться,- закричав уповноважений,- ви питали, через кого у нас голод. То от через неї, через таких, як вона оце!..
Заарештували, заслали вдову, залишили кількох малих діток помирати чи виживати. Як зможуть...
Взагалі турбота про жменю зерна, жмуток колосків - відтоді це була державна турбота. Нас, учнів, піонерів та жовтенят, також було залучено до боротьби з крадіями. Піонерські патрулі постійно складали рапорти самому секретареві ЦК КП (б) У Постишеву про наслідки патрулювання. "Матір спіймаєш, батька - не жалій, тягни в контору, а не притягнеш, то біжи заяви, бо то найбільший ворог!.."
Є теми, за які я не спішив досі братися, сам не знаю чому, бо ж видимої причини для того не було. Так не написав жодного вірша про працю на шахтах, куди мене закинула доля мимо моєї охоти після визволення з німецького концтабору, навіть додому не дозволили заскочити, хоча б на батька та матір глянути.
З голодом щось подібне. Хоча таки брався за перо, вже кілька разів брався. Та довершити бодай жодного вірша до цього часу чомусь не вдавалося. Але люди, які приходять жити після нас, мусять знати правду про ті справді чорні часи. От я й сів за ці коротенькі спогади. А ще написав маленьку поему про батькову вишиванку, яку мати завезла міняти на хліб, на макуху напровесні того страшного року...

<< НА ПЕРШУ