Сторінки з історії антибільшовицької боротьби в селі Глинському

Досить довго ті, хто приніс свою владу в Україну з Півночі на кривавих багнетах військ Муравйова і йому подібних, називали учасників цього руху "бандитами", а сам цей рух "бандитизмом". Але чи можуть бути бандитами ті, хто боронив свій край від більшовицької окупації, оберігав своє майно від грабунку продзагонами? Як один із аргументів для означення учасників антибільшовицького руху "бандитами" називалися кількість і імена місцевих активістів, які загинули в боротьбі з повстанцями. Але при цьому не згадувалося про ті страждання, які приніс більшовицький режим українцям. Хто насправді виявився бандитами, чия влада виявилася бандитською, - показали наступні, після придушення повстанського руху, роки і десятиліття. Мільйонні жертви розкуркулення, колективізації, трьох голодоморів, політичних репресій не можуть бути виправдані, якими б красивими більшовицькими гаслами й ідеями вони не прикривалися.

Зіньківський повіт, як, зрештою, і вся територія Полтавщини, на рубежі 1910-х-1920-х років був охоплений полум'ям повстанської боротьби. За підрахунками З.Яненко, тут діяло близько 40 селянських загонів 1 .

Зіньківщина була одним із тих країв, де повстанський рух набув наймасовішого характеру. "Внаслідок природних умов і соціально-класової боротьби, яка склалася, Зіньківський повіт, фактично, став основною базою концентрації бандитських сил, які оперували в Полтавському, Миргородському, Гадяцькому, Охтирському і Зіньківському районах", - пригадував один із перших місцевих комсомольців і комуністів Михайло Черевань 2 .

Поширення повстанської боротьби, яку більшовицька влада називала "бандитизмом", було відповіддю українського села на продрозкладку, запроваджену більшовиками після окупації України. І хоча більшовики проголосили класовий підхід до стягнення продрозкладки, фактично вона зводилася до відкритого пограбування селянина, однаковою мірою як заможного, так і незаможного. В.Г.Короленко про це писав так: "Середняк при кожних розкладках так само приховує хліб, так само в нього знаходять, так само каральні загони грабують його, як і "куркуля", і хата середняка так само згорає, коли випалюють цілі села" 3 .

Не оминала більшовицька продрозкладка і бідняцькі господарства. Свідченням цього можуть бути умови, які обіцяло виконати більшовицьке місцеве керівництво під час переговорів із бірківським отаманом Мандиком у 1921 році в разі його добровільної здачі: "1. Продрозкладка з бідняків буде знята і більше того, тим, хто голодає, буде видана безоплатна допомога хлібом. 2. Продрозкладка на середняків буде переглянута з вашими ж представниками, оскільки ви краще знаєте кожного" 4 .
Повстанська боротьба активізувалася після чергового приходу більшовиків наприкінці 1919 року і розгортання з новою силою продрозкладки. Про це свідчив у своїх спогадах і вже згадуваний активіст М.Черевань: "Бандитизм, як епідемія, почав розповзатися по повіту з кінця 1919 р. - грудня місяця, тобто відразу ж після розгрому денікінських білогвардійських орд" 5 .

Масштаби збройних селянських виступів досягли таких розмірів, що багато сіл і волостей були під контролем повстанців. "В ряді сіл фактично органів Радянської влади не було, загін ЧОП із м. Зінькова не можна було висилати із міста, ос-кільки він разом з караульною ротою оберігав місто від нападу на нього банд" 6 .

Ледь не кожна волость мала своїх повстанців. Серед них був і загін Павла Омеляновича Бея, що виник у селі Глинському в 1919 році. Він діяв до осені 1922 року і на території інших сіл та хуторів тогочасної Більської волості. Але в його складі були також і мешканці населених пунктів сусідніх волостей. Зокрема, козаки села Малі Будища, яке на той час належало до Заїченської волості, та з самого волосного центру - Заїченців.

Для боротьби з повстанцями активісти Глинського ревкому організували збройний "Загін самооборони". Відтоді розпочалася запекла боротьба між двома ворогуючими сторонами, якої не було в жодному навколишньому селі. Вона тривала понад два з половиною роки. За цей період загинуло 11 активістів і 29 повстанців 7 (за іншими даними, втрати активу складали 19 осіб) 8 .
Як зазначалося у звіті Полтавського губревкому за березень 1920 року щодо місцевої більшовицької влади, "... склад ревкомів суто випадковий... при владі внаслідок випадкових обставин стали люди з кримінальним минулим" 9 .

Не був винятком і актив села Глинського. Тут частина членів ревкому та членів "Загону самооборони" "ставила собі за мету відібрати багатство в куркуля і самому стати на його місце - зробитися куркулем" 10 . Інші жили "... без всякої мети. Вони дбали лише, щоб гарно поїсти, випити якнайбільше самогону, показати себе, щоб його всі боялися. Ці люди своїми хуліганськими вчинками ... наводили на людей страх, викликали огиду в усього населення" 11 . Такі дії активістів також сприяли поповненню новими людьми повстанського загону, який, за спогадами самих колишніх активістів, був "великою загрозою для сільського ревкому і загону самооборони" 12 .
У складі повстанських загонів, що діяли на Зіньківщині, воювали не лише заможні селяни і колишні офіцери, "але там було немало бідняків і середняків..." 13 , невдоволених антинародною політикою більшовицької влади.

Ватажок глинського загону Павло Бей походив із заможної козацької родини. Його батько до 1917 року мав у власності 78 га землі 14 . За цим показником господарство Беїв займало одне з перших місць у Глинському. Слово "Бей" неукраїнського походження. Ним називали татарських старшин вищого рангу. Це дає підставу стверджувати, що отаман Павло Бей був далеким нащадком тих татар, які наприкінці XIV століття пере-йшли на службу до литовського князя і, прийнявши християнство, охороняли південні кордони Литовсько-Української держави. Одним із місць, де поселилися татари, було і село Глинське. Тут прізвище Бей було дуже поширеним ще і в XX столітті.

Встановити повністю персональний склад повстанського загону, який діяв у Глинському в 1919-1922 роках, зараз практично неможливо. Але хотів би назвати тих, кого вдалося встановити на сьогоднішній день. Це Федір Іларіонович Гнида з Глинського (член партії українських есерів з 1917 року, після повернення з російської армії організував осередок соціалістів-революціонерів у Глинському; 1918 року він служив у Армії УНР на посаді командира взводу), Максим Григорович Кононенко з Хижняківки, Петро Михайлович Звагольський із Заїченець, Феоктист Семенович Мокляк (колишній гончар, у роки Першої світової війни нагороджений трьома медалями і двома Георгіївськими хрестами), Юхим Денисович Мокляк та Ілля Гурович Зубенко (служив в Армії УНР) з Малих Будищ. У 1937-1938 роках їх заарештували за "антирадянську агітацію" і незабаром п'ятьох перших розстріляли, а І.Г.Зубенка засудили на 10 років таборів. Очевидно, якісь зв'язки із загоном Бея мали і малобудищанець, колишній гончар Іван Павлович Пічка, безруківець Демид Іванович Безрук, глинщанин Захар Григорович Тацюк. Підстави говорити про це, як і про участь у загоні Бея Федора Гниди, Максима Кононенка, Феоктиста Мокляка, Юхима Мокляка, Іллі Зубенка, Петра Звагольського, дають матеріали кримінальних справ, що зберігаються в архіві УСБУ в Полтавській області 15 .

Слід також зазначити, що в архівних матеріалах СБУ (кримінальні справи репресованих) Глинський повстанський загін зазначений як "політбанда Бея". Це ще раз підтверджує, що повстанці ставили перед собою політичну мету - боротьбу з окупаційним більшовицьким режимом, відновлення української самостійної держави, у військах якої чимало майбутніх повстанців свого часу служили і воювали.

Повстанські загони тою чи іншою мірою мали зв'язок з урядом УНР. Уже згадуваний активіст М.Черевань у своїх спогадах зазначав, що "всі вони надіялися на допомогу ззовні - ... на Петлюрівський емігрантський уряд" 16 .

Найбільшим загоном, що діяв у Гадяцькому і Зіньківському повітах, був загін під командуванням Леонтія Христового. За словами М.Череваня, "Христовий мав повноваження від Українського Емігрантського Уряду Петлюри, Винниченка на формування 2-ї Повстанської Армії - "УПА-2"" 17 . "Христовий як резидент емігрантського уряду Петлюри скеровував роботу й інших банд українського контрреволюційного підпілля" 18 .

У Державному архіві Полтавської області зберігаються списки осіб, позбавлених виборчих прав, по Глинській сільській раді за 1923 і 1925 роки. Серед них можна побачити і прізвища людей, які самі мали відношення до загону Бея, або ж їхніх родичів. Ці списки, поряд зі справами репресованих, дають змогу частково пролити світло на встановлення персонального складу загону Бея.
У графі про причини відсторонення від виборів зазначено приналежність громадян, за більшовицькими мірками, до "бандитів". Як видно із документів, виборчих прав позбавлялися цілі родини. У списках за 1923 рік зазначені такі особи 19 :

У списках за 1925 рік зазначені такі особи 20 :

№ п/п	Прізвище, ім'я, по-батькові	Вік	Майновий стан	Чим займався до Лютневої революції	Чим займається в даний час	Причини відсторонення від виборів
1	Тацюк Векла Омелянівна	28	куркулька	хліборобство	хліборобство	жінка бандита
2	Тацюк Ірина Федорівна	60	куркулька	// - //	// - //	мати бандита
3	Тацюк Степанида Петрівна	18	середняк	// - //	// - //	сестра бандита
4	Тацюк Микола Петрович	36	середняк	// - //	// - //	брат бандита
5	Тацюк Уляна Михайлівна	33	середняк	// - //	// - //	його жінка
6	Рокита Пелагея Федорівна	63	середняк	// - //	// - //	мати бандита
7	Рокита Олена Іванівна	31	середняк	// - //	// - //	жінка бандита
8	Рокита Уляна Андріївна	29	середняк	// - //	// - //	жінка бандита
9	Галушка Євдокія Никифорівна	36	середняк	// - //	// - //	жінка бандита
10	Герасименко Олександр Григорович	33	бідняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
11	Герасименко Єфросинія Василівна	26	бідняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
12	Герасименко Лука Прокопович	49	бідняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
13	Герасименко Парасковія Федорівна	39	бідняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
14	Герасименко Петро Прокопович	39	бідняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
15	Герасименко Феодосія Якимівна	31	бідняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
16	Косенко Пантелеймон Михайлович	75	бідняк	// - //	// - //	батько бандита
17	Косенко Яків Пантелеймонович	33	середняк	// - //	// - //	брат бандита
18	Косенко Парасковія Миколаївна	35	середняк	// - //	// - //	його жінка
19	Галушка Лукія	36	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
20	Косенко Тихін Михайлович	60	куркуль	// - //	// - //	бандит
21	Косенко Парасковія	63	куркуль	// - //	// - //	його жінка
22	Косенко Михайло Тихонович	27	куркуль	// - //	// - //	бандит
23	Косенко Харитина Тихонівна	19	куркуль	// - //	// - //	дочка бандита
24	Тацюк Євдокія Григорівна	29	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
25	Черевань Олександра Миколаївна	24	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
26	Галушка Наталія Іванівна	46	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
27	Галушка Векла Захарівна	21	куркуль	// - //	// - //	дочка бандита
28	Масюк Кіндрат Юхимович	59	куркуль	// - //	// - //	бандит
29	Масюк Лукія (чи Марія) Остапівна	46	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
30	Масюк Дементїй Кіндратович	20	куркуль	// - //	// - //	бандит
31	Салашна Євдокія Григорівна	51	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
32	Салашна Тетяна Євдокимівна	19	куркуль	// - //	// - //	дочка бандита
33	Галушка Василь Андрійович	33	куркуль	// - //	// - //	бандит
34	Галушка Лита Яківна	31	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
35	Галушка Ірина Дем'янівна	58	куркуль	// - //	// - //	мати бандита
36	Галушка Олександра Андріївна	27	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
37	Галушка Василина Андріївна	21	куркуль	// - //	// - //	бандитка
38	Яковенко Марія	31	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
39	Бей Єпистина	31	середняк	// - //	// - //	жінка бандита
40	Різник Микита Якович	53	середняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
41	Різник Степанида Василівна	57	середняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
42	Різник Ліна (?) Микитівна	25	середняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
43	Різник Мотрона Микитівна	23	середняк	// - //	// - //	зв'язок із бандою
44	Бей Катерина Григорівна	33	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
45	Галушка Векла Миколаївна	25	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
46	Галушка Якилина Степанівна	44	куркуль	// - //	// - //	жінка бандита
47	Масюк Іван	24	середняк	// - //	// - //	участь у бандитизмі

У списках за 1925 рік зазначені такі особи 20 :

№ п/п	Прізвище, ім'я, по-батькові	Вік	Рід занять	Причини позбавлення виборчих прав
1	Бей Єпистина Тихонівна	34	сільське господарство	активна учасниця банди
2	Бородай Трохим Наумович	31	// - //	активний учасник банди
3	Бородай Малахій Наумович	34	// - //	активний учасник банди і вартовий
4	Бей Онисія Михайлівна	33	// - //	активна учасниця банди
5	Бородай Векла Іванівна	60	// - //	активна учасниця банди
6	Бородай Варвара	21	// - //	активна учасниця банди
7	Галушка Лук'ян Петрович	35	// - //	співучасник банди
8	Галушка Вустя Йосипівна	19	// - //	співучасниця банди
9	Галушка Наталія Іванівна	46	// - //	співучасниця банди
10	Галушка Андріян Іванович	61	// - //	активний учасник банди
11	Галушка Василь Андріянович	33	// - //	активний учасник банди
12	Галушка Ганна Яківна	31	// - //	активна учасниця банди
13	Галушка Олександра Андріянівна	29	// - //	активна учасниця банди
14	Ємець Йосип Йосипович	28	// - //	активний учасник банди
15	Косенко Тихін Михайлович	63	// - //	активний учасник банди, хлібороб- власник
16	Косенко Михайло Тихонович	27	// - //	бувший бандит
17	Косенко Василина Андріївна	25	// - //	бувша бандитка
18	Луб'яна Віра Олексіївна	52	// - //	співучасниця банди
19	Луб'яний Юрко Іванович	19	// - //	активний учасник банди
20	Луб'яний Віктор Іванович	18	// - //	активний учасник банди
21	Ожог Іван Федорович	56	// - //	активний організатор хліборобів- власників і співучасник банди
22	Ожог Марія Микитівна	55	// - //	дружина І.Ожога
23	Ожог Ганна Іванівна	21	// - //	дочка І.Ожога
24	Ожог Іван Степанович	33	// - //	активний організатор хліборобів- власників і учасник банди
25	Орленко Марія Олексіївна	58	// - //	активна співучасниця та переховувачка банди
26	Рокита Іван Григорович	32	// - //	бувший бандит
27	Рокита Уляна Андріївна	30	// - //	співучасниця банди
28	Скалозуб Михайло Васильович	60	// - //	активний учасник банди

У "Відомості про перевірку справ розкуркулювання по Опішнянському району", яка була проведена 10-11 травня 1930 року, є дані і про 25 господарств Глинської сільської ради. Серед них є і ті, що мали відношення до "політбанди Бея" 21 . Наведу імена.

1. Бородай Векла Іванівна. Сім'я складалася з 7 осіб. Їх вік - 68, 25, 25, 23, 16, 8, 6 років. До революції мала у власності 40 десятин землі. На час розкуркулювання було 6,75 десятини. Нараховано с/г податку 30 крб. 75 коп. Реалізовано биків. Землю, 6,75 десятини, відібрано. В тому числі 1,75 десятини засіву.
2. Бородай Трохим Наумович. Сім'я складалася з 4 осіб. Їх вік - 38, 32, 8, 4 роки. До революції мав у власності 25 десятин землі. На час розкуркулювання було 5,5 десятини. Нараховано с/г податку 17 крб. 33 коп. Реалізовано все майно на 577 крб. Землю, 5,5 десятини, відібрано. В тому числі 1 десятину засіву.
3. Масюк Кіндрат Юхимович. Сім'я складалася з 8 осіб. Їх вік - 65, 54, 54, 27, 21, 20, 17, 11 років. До революції мав у власності 40 десятин землі. На час розкуркулювання було 6,5 десятини. Нараховано с/г податку 10 крб. 02 коп. Реалізовано двох свиней на суму 40 крб. Землю, 6,5 десятини, відібрано. В тому числі 1,75 десятини засіву.

У списку позбавлених виборчих прав за 1925 рік зазначена і Онисія Михайлівна Бей, дружина командира повстанського загону Павла Омеляновича Бея. 8.02.1930 року її було затримано органами ОДПУ за звинуваченнями в антирадянській агітації. Того ж дня її допитував уповноважений Полтавського відділу ОДПУ і Особливого відділу при 25-й Дивізії П.С.Купич. В анкеті до протоколу допиту зазначено: Бей Онисія Михайлівна, 39 років; місце народження - с. Більське Опішнянського району; потомствена дворянка; до революції - 50 десятин, хата, 2 комори, 2 сараї, 2 пари волів, 1 кінь, 2 корови; у даний момент немає нічого; неписьменна; вдова; заняття - хліборобство; несудима; позапартійна; не в профсоюзі; місце проживання - с. Глинське Опішнянського району Полтавської округи; в антирадянській армії не служила 22 .

Свідчення проти Онисії Бей давали Филимон Савенко - колишній червоний партизан, Іван Юхименко - кандидат в члени КП(б)У, Лаврентій Діденко - колишній червоноармієць, Прокіп Павленко - колишній червоний партизан, Микита Пономаренко - колишній червоноармієць. Їх обвинувачення були практично однаковими, відрізняючись лише деякими деталями. Свідки зазначили, що її чоловік був отаманом банди, до революції мав 70-80 десятин землі, 20-25 наймитів, за часів Гетьманщини член партії хліборобів-власників. За словами свідків, Онисія Бей теж була у хліборобах-власниках, "приймала активну участь у банді", "передавала банді всі потрібні відомості", "готувала їсти", "носила бандитам харчі", "у своєму будинку завжди переховувала бандитів" 23 . У 1919 році, "коли денікінці відступили, а красні вступили, то вона, Бей Ониська, пройшла по нашому селу Глинському, де стояли червоноармійці, роздивившись, де стоять кулемети; тоді повідомила своєму чоловікові, Бею Павлу Омельковичу, який ніччю приїхав із своєю бандою і вкрав кулемета та двоє верхових коней" 24 . "Коли в село в 1919 році вступили червоні і підпалили її хату, то в хаті її виявилася велика кількість, 80 штук, патронів, які від вогню зривалися" 25 . Серед звинувачень було і те, що Онисія Бей передавала повстанцям відомості про сільських активістів, які потім були розстріляні. Звинувачення, що стосувалися кінця 1920-х років, полягали в тому, що Онисія Бей "тісно зв'язана з церковною радою", "зараз агітує, щоб не знімали з церков дзвонів", "бувала на зборах куркулів", "вороже настроєна проти хлібозаго-тівель", "вела агітацію, щоб не здавали хліба", "говорила, що всерівно весь хліб заберуть" 26 .

На допиті Онисія Михайлівна Бей всі звинувачення, висунуті проти неї, відкидала. "Батьки мої і я - потомствені дворяни. Мав батько до революції 2 чи 3 десятини землі, я горазд не знаю. Мій чоловік в купі з своїм батьком мав будьто 50 десятин землі, я теж горазд не знаю. Про те, чи я состояла в союзі хліборобів-собственників або мій чоловік, я не знаю. В час денікінщини і гетьманщини я не видавала нікого. Коли вкрадено було кулемета в красного загону та двоє коней в 1919 р., то я не приймала ніякої участи. Про вбивство Руденка Савку, Савенка Юхима, Ємця Якова і других червоних партизан я чула, а сама ніякої участи не приймала. Проти хлібозаготівлі я ніде нічого не говорила, тому що на мене не накладали плану. Проти м'ясозаготівлі я теж нічого не говорила. Проти зняття дзвонів я ніде нічого не говорила. Більше показати нічого не можу" 27 .

Аналогічною показанням свідків була і характеристика на О.М.Бей, видана Глинською сільрадою за підписом голови і секретаря 28 .

В обвинувальному висновку зазначалося, що "допитана в якості обвинуваченої гр-ка Бей Онисія Михайлівна винуватою себе не визнає... Але її показання спростовуються показаннями свідків" 29 .
Справу Онисії Бей було передано "в Судову трійку при Колегії ДПУ УРСР з клопотанням про примінення до обвинуваченої Бей Онисії Михайлівни вищої міри соціального захисту - розстрілу" 30 .
26.02.1930 року справа по обвинуваченню О.М.Бей була розглянута на особливій нараді при Колегії ДПУ УРСР. Там постановили: "Бей Онисію Михайлівну вислати ... у Північний край терміном на три роки, рахуючи термін з 8.II.30 р." 31 . Подальша її доля невідома. 6.02.1990 р. Онисію Бей було реабілітовано висновком прокуратури Полтавської області 32 .

Починаючи з другої половини 1921 року, масштаби повстанської боротьби на Полтавщині, в тому числі і в Зіньківському повіті, почали звужуватися. Зумовлювалося це кількома причинами. Посилився терор і репресії з боку радянської влади до тих, хто виявляв хоч якусь опозицію до більшовиків або мав зв'язки з повстанцями. Відбувся перехід до непу, що призвело до послаблення податкового тягаря. Із закінченням боротьби проти зовнішніх ворогів більшовицька влада спрямувала всі сили на боротьбу із селянським рухом. Війська УНР зазнали поразки, і надії повстанців на прихід української влади не справдилися. Також була проголошена амністія учасникам антибільшовицьких повстань.

Улітку та восени 1921 року добровільно здалася радвладі частина повстанських загонів, якими керували в Зіньківському повіті отамани Галай, Мандик і Кундій. Навесні 1922 року було розбито загін Христового. Найдовше повстанські загони на території Зіньківського повіту діяли у Більській, Опішнянській і Ковалівській волостях, їх керівники "Листопад, Бей, Петренко, Сліпенко та інші не побажали скористатися амністією і продовжували боротьбу проти Радянської влади" 33 .

Значно поріділий загін Павла Бея діяв до вересня 1922 року. Весь цей час, як зазначає у своїй книзі "У боротьбі за волю України..." В.Ревегук, "влада всіляко намагалася схилити їх до припинення боротьби проти радянської влади і визнати більшовицький режим. Під час чергових переговорів з представниками радянської влади один із чекістів пострілом у спину підступно вбив Павла Бея. Його тіло було перевезено до Більська, щоб засвідчити смерть отамана" 34 .

Свідок тих подій, місцевий активіст Михайло Черевань, який у 1921-1923 роках був секретарем комітету незаможних селян у Глинському, а потім секретарем місцевої комсомольської організації, у своїх спогадах торкався і питання ліквідації загону Павла Омеляновича Бея.

"Куркульський син із села Глинськ Павло Бей оперував у лісах між Опішнею і с. Більськ. [...] В одному тільки селі Глинськ в перші роки Радянської влади було убито 19 комуністів, комсомольців і членів комітету незаможних селян.

[... ] Довгий час нам, активу села, не вдавалося ліквідувати банду Бея. Але в першій половині 1922 р. ряди бандитів дуже поріділи. Дізнавшись про амністію, багато хто склали зброю і здалися. Деякі просто втекли із області. Вірних Павлу Бею залишилось чоловік вісім.
В один із вересневих днів 1922 р. [...] вранці з'явився у сільраду добре одягнутий і запитав, кого можна бачити із ке-рівництва села.

- Всі виїхали у волость. Черговим залишився я, - відповів я.
- Добре зробили, вірно! - відповів прибулий.
- Хто ви? - запитав я. Замість відповіді прибулий простягнув мені папірець. У ньому зазначалося, що "Представник цього Олександр Шепель є уповноваженим по б/б по Більській волості". Потім напівжартома сказав:
- Павла не бійтесь. З ним призначена у мене зустріч. Він мій друг. Зустріч призначена в його колишній садибі на березі Ворскли. Відразу ж справи сільради і КНС я заховав у одного жителя. Сам з'явився у сільраду. Вдень зайшов у сільраду другий невідомий чоловік. Виявилося, він знайомий із Шепелем. Тепло привітався з ним.
- Тебе чекає Павло, - сказав він.

Вони швидко вийшли із сільради і майже побігли у бік садиби Омеляна Бея, батька бандита, будівлі якої були спалені.
Повернувся Шепель у сільраду дуже п'яним на другий день під вечір. На той час я уже знав - раніше Шепель був у банді Бея. Він син заможного жителя із с. Заїченці. По професії - фельдшер.

- Більшість готові здатися по амністії, а от Павло упертий, як бик. Не хоче. [...] Післязавтра я знову буду у нього, - сказав Шепель і вийшов невідомо куди.

Через три дні вранці до сільради під'їхало чотири підводи і кінний загін. [...] Із однієї підводи біля сільради був скинутий труп главаря банди Павла Бея, убитого його бувшим другом Шепелем. Труп лежав два дні. Бандитизм у селі Глинськ був ліквідований" 35 .

Повстанський загін Павла Омеляновича Бея, як, зрештою, й інші селянські загони, був розбитий. Але ця кількарічна боротьба українського селянства показала його велику силу, споконвічне прагнення до волі. І лише насильна колективізація та штучний голодомор 1932-1933 років дали змогу більшовикам остаточно закабалити українське село.

Віктор Міщанин,
музеєзнавець (Опішне, Полтавщина)

Примітки:
1 Яненко З. "Настрій селян петлюрівський..." (Документи Державного архіву Полтавської області про селянський повстанський рух селян на Полтавщині в 1920-1922 рр.) // Полтавська Петлюріана. Матеріали II Петлюрівських читань, проведених у Полтаві 15 серпня 1993 р. - Полтава: ОДГВ "Полтавський літератор", 1993. - С.48.
2 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.4. - Зіньківський народний музей.
3 Ревегук В. У боротьбі за волю України (визвольні змагання на Полтавщині 1920-1925 рр.). - Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, редакція газети "Полтавський вісник", 2000. - С.5-6.
4 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.11. - Зіньківський народний музей.
5 Там само. - С.2.
6 Там само. - С.7.
7 Так починалася на селі нова історія // Прапор комунізму. - 1990. - № 143. - 25 грудня. - С.3.
8 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.24. - Зіньківський народний музей.
9 Ревегук В. У боротьбі за волю України (визвольні змагання на Полтавщині 1920-1925 рр.). - Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, редакція газети "Полтавський вісник", 2000. - С.7.
10 Так починалася на селі нова історія // Прапор комунізму. - 1990. - № 143. - 25 грудня. - С.3.
11 Там само.
12 Там само.
13 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.8. Зіньківський народний музей.
14 Гурин К., Пономаренко В., Черевань А., Черевань М. Опис історичних подій в с. Глинське Зіньківського району Полтавської області. - Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. - Ф.1. - Оп.3. - Од.зб.30. - Арк.12.
15 Архів Управління СБУ в Полтавській області. - Справи №№ 7522-с, 14691-с, 12565-с, 13640-с, 12177-с, 3771-с, 3859-с, 6202-с, 13699-с.
16 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.3. - Зіньківський народний музей.
17 Там само.
18 Там само.
19 Списки осіб, позбавлених виборчих прав по сільрадах Полтавської округи за 1923 рік. - Державний архів Полтавської області. - Ф.Р-363. - Оп.4. - Спр.1. - Арк. 153-156.
20 Списки лишённых избирательных прав по районам Полтавского округа за 1925 г. - Державний архів Полтавської області. - Ф.Р-363. - Оп.4. - Спр.12. - Арк.16-23.
21 Відомість про перевірку справ розкуркулювання по Опішнянському району. - Державний архів Полтавської області. - Ф.Р-363. - Оп.4. - Од.зб.28. - Арк.59-60.
22 Архів Управління СБУ в Полтавській області. - Справа №3514-с.
23 Там само.
24 Там само.
25 Там само.
26 Там само.
27 Там само.
28 Там само.
29 Там само.
30 Там само.
31 Там само.
32 Архівна довідка стосовно О.М.Бей з Управління СБУ в Полтавській області від 12.12.2000 р. - Приватний архів Віктора Міщанина.
33 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.24. - Зіньківський народний музей.
34 Ревегук В. У боротьбі за волю України (визвольні змагання на Полтавщині 1920-1925 рр.). - Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, редакція газети "Полтавський вісник", 2000. - С.82.
33 Черевань М. Комсомол Зеньковщины в борьбе с бандитизмом 1920-1923 г. - Горловка, 1978. - С.24-25. - Зіньківський народний музей.

<< НА ПЕРШУ