Цікава промова Йосипа Сталіна від 11 січня 1933 р. "Про роботу на селі", в якій все ж проглядається трагізм ситуації в країні - "хлібозаготівлі в цьому (1932 - В.М.) році пройшли у нас з більшими труднощами, ніж у попередньому році". Автор визнає, що "комуністи повинні були ... ще в липні 1932 р. ... всемірно посилити і підганяти хлібозаготівлі...". Цікава звітна доповідь XVII з'їздові партії про роботу ЦК ВКП(б) від 26 січня 1934 року і особливо розділ про піднесення сільського господарства, в якому зафіксовано падіння поголів'я худоби протягом останніх років. Доцільно також порівняти таблицю про неухильне зростання посівних площ та про збір валової продукції зернових і технічних культур, де зафіксовано значне падіння збору зерна в 1931 році в порівнянні з 1930-м і різкий стрибок вгору з 1933 р.

Наступне джерело, що відноситься до першої групи документів, це офіційна збірка партійних документів "Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК", яка видавалася вісьма виданнями. На жаль, автору не вдалося знайти ранніх видань, близьких до подій 1930-х років. Тому розглянемо лише восьме видання, а конкретно його п'ятий том, що містить основні партійні документи за період 1931 - 1941 роки. Цей том, стосовно нашої теми, включає в себе лише матеріали заданого вже вище пленуму ЦК та ЦКК ВКП(б) 7-12 січня 1933 р. тому розглядати його не будемо.

Інше видання, аналогічне попередньому - це "Коммунистическая партия Украини в резолюциях, решениях съездов, конференций и пленумов ЦК". Власне, перший том цього видання, в якому опубліковано матеріали третьої конференції ЦК КП(б)У, що відбулася 6 - 9 листопада 1932 року. В її матеріалах, як зразкові в планах хлібозаготівлі, названі Полтавський та Решетилівський райони, що в даному випадку "показывают пример действительно большевистской работы". Цікава резолюція конференції, в котрій наводиться планова цифра хлібоза­готівель в Україні - 356 мільйонів пудів, та подаються рекомендації як успішно справитись з хлібозаготівлями - "самым решительным и беспощадным образом разоблачать оппортунистов, капиталистов и нытиков, видящих причину трудностей и осложнений этого года на Украине в больших темпах, в больших заданиях, которые они заранее считают вредными и невыполнимыми" і т.п. методами. Судячи з вищенаведеної цитати, більшовицьке керівництво України все ж таки сумнівалось в реальності поставлених завдань, хоча і не могло передбачити як саму трагедію на селі так і її розміри.

Від документів комуністичної партії необхідно перейти до матеріалів уряду Радянської України. Це "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України" за 1932 -1933 роки. На жаль, Державний архів Полтавської області не має повного комплекту цього видання, тому автором переглянуто лише наявні. В цих матеріалах за 1932 рік є кілька документів, які стосуються нашої теми: постанова "Про порядок проведення сільськогосподарського податку 1932 року на території УСРР" [17], доповнення до постанови ВУЦВК і РНК УСРР "Про самооподаткування людності 1932 року на задоволення її громадських потреб", яким передбачено в приміських селах колишніх центрів самооподаткування в розмірі 200 % суми сільськогосподарського податку для одноосібних трудових господарств та в розмірі 250 % для куркульських господарств. Цікава спільна постанова Раднаркому УСРР та ЦК КП(б)У "Про підсумки заготівлі сільськогосподарських продуктів за перше півріччя 1932 року", в якій офіційно зафіксовано насування трагедії. Це - "систематичне невиконання (вже в першій половині 1932 року - В.М.) від радгоспів, колгоспів, товарових ферм планів здавання с. г. продукції". Незадовільність плану виконання хлібозаго­тівель фіксується і в ряді інших документів. Перш за все необхідно назвати постанову 233 "Про відновлення завозу промислового краму на село", підписану 15 грудням 1932 р. Виходячи з неї, необхідно зробити припущення про існування постанови про заборону завозу промкраму на село в зв'язку з низьким рівнем хлібозаготівлі. Про це говориться у вказаній постанові "Відновити від 15 грудня 1932 р. завіз і продаж промкраму на селі з винятком таких районів де хлібозаготівлі й далі лишаються явно незадовільні, - аж доки вони не досягнуть рішучого зрушення у виконанні хлібозаготівельного плану". Тут же зобов'язано "облвиконкоми, обкоми, РВК та РПК забезпечити в районах, де відновлюється нормальний завіз і продаж краму, - додержання товарових репресій щодо колгоспників і колгоспів, які злісно ухиляються від виконання плану хлібозаготівель і щодо одноосібників, які не виконують контрактаційних зобов'язань". Серед районів Полтавщини, до яких не мав завозитись промкрам, названо Бригадирівський (нині входить до складу Кобеляцького), Великобагачанський, Гадяцький, Краснопільський, Кобеляцький, Кишеньківський, Лохвицький, Липово-Долинський, Новосанжарський, Нехворощанський, Новогеоргіївський, Петрівський, Решетилівськнй, Сахнівщанський райони. Тут же іще один документ – “Про заходи до посилення збору мірчука" від 16 грудня 1932 оку, який наголошує на боротьбі з "таємним перемелюванням" а рішучому викоріненні таємного перемелювання розглядаючи його "як хижацькі втрати хлібних ресурсів". Загалом це число видання - Ч. 36-40 містить найбільше матеріалів стосовно нашої теми в т.ч. і про репресії щодо тих, хто намагався зберегти зерно і таким чином врятувати людей від голодної смерті. Постанова "Про директорів радгоспів", хоча й не стосується безпосередньо Полтавщини, подає характерну картину розправи над керівниками господарств за нездачу зерна, що формулювалось як злочинний зрив завдання партії й уряду з хлібоздавання незважаючи на неодноразові попередження". Мірою покарання їх було включення з партії, арешт та віддання до суду.

Цікава також постанова "Про м'ясозаготівлі на період від 1 жовтня 1932 року до 1 січня 1934 року". Органічно пов'язані з нею і постанови "Про норми здавання м'яса на виконання зобов’язань з м'ясозаготівель на 15 місяців (за час від 1 жовтня 1932 до 1 січня 1935 р.)" від 3 грудня 1932 р. та "Про заборону торгівлі м'ясом та худобою" від 4 грудня 1932 р. В останній особлива увага звернена на кілька областей в т.ч. і Харківську, до якої входила Полтавщина. Їм як таким, що "злісно ухиляються від виконання квартального плану та в яких розгорнуто недостатню боротьбу зі спекуляцією м'ясом і перекупниками, - заборонити будь-яку торгівлю м'ясом, худобою та м'ясними продуктами і це в умовах тотальної нестачі продуктів харчування. Надзвичайно цікава постанова економічної наради УСРР від 7 березня 1933 року "Про виділення для областей України, Ленінграду та Москви районів для держзаготівель с.-г. продуктів. Відповідно до неї Харківська область (територія сучасної Полтавщини), а зокрема Кишеньківський район, був виділений для Дніпропетровська; Гадяцький, Глобинський, Липово-Долинський, Миргородський, Кишеньківський, Хорольський, Зіньківський - для Харкова; Глобинський, Гадяцький, Хорольський, Зіньківський, Липово-Долинський - для Ленінграду; Миргородський та Градизький - для Москви. Є тут також постанова від 24 квітня цього року "Про організацію заготівель плодоовочів для Ленінграду" відповідно до якої було закріплено "за ленінградськими організаціями такі райони: по Харківській області - Хорольсь­кий, Гадяцький, Глобинський, Зінківський, Липово-Долинський". Свідченням величезних масштабів смертності серед населення є постанова Раднаркому УСРР "Про організацію надзвичайних санітарних комісій" від 14 червня 1933 року. Щоправда в ній жодним словом не згадується про голод та про втрати від нього але, сам факт видання цієї постанови в розпалі голодомору дуже красномовний факт. Фактично ним всупереч своїй волі держава визнала страхітливі результати своєї політики по відношенню до села. Є тут іще одна цікава постанова, якою держава фактично визнає масові втрати населення. Це постанова від 16 липня 1933 року "Про безгосподарні засіви одноосібників". Не називаючи причин появи таких безгосподарних засівів, РНК зобов'язує обласні та районні комітети передати їх до 20 липня 1933 року найближчим колгоспам. Якщо залишились спадкоємці наділу - діти, то наділ також передається колгоспові, що прийняв дітей. Стосовно ж померлих батьків, то вжито унікальне за нахабністю і брехливістю формулювання "одноосібник, що покинув засів", начебто він помер зі своєї волі. Це лише частина документів з цього видання.

До першої групи також необхідно віднести збірку документів та матеріалів "Колективізація і голод на Україні. 1929 - 1933 рр", видану в 1992 році, яка містить документи 1932 - 1933 років в т.ч. і стосовно Полтавщини. Це лист жителя села Мачухи до Г.Петровського з думкою про штучний голод, доповідна записка завідуючої дитбудинком м. Пирятина про виснаження дітей від недоїдання, лист колгоспників артілі "Більшовик" Решетилівського району про відсутність хліба та посівматеріалів, повідомлення про примусове відбирання корів на м'ясозаготівлю та інш.

Друга група документів - це спогади очевидців. Однією з перших публікацій на цю тему необхідно назвати книгу Д.Солов'я "Стежками на Голготу" та Р.Суслика "Сумні спогади 1933 р. на Полтавщині». В 1988 році зусиллями Українського православного братства Св. Володимира в Торонто (Канада) виходить з друку збірка свідчень, спогадів та статей, виголошених та друкованих у пресі 1983 року на відзначення 50-річчя голоду в Україні. Ця збірка не має свідчень стосовно Полтавщини, але розповіді сучасників трагедії суміжних територій - нинішніх Чернігівщини та Харківщини, можуть допомогти уявити картину голодомору на полтавських землях. Цікавий цей збірник іще й тим, що це, очевидно, перша книга, видана в діаспорі на цю тему, що розповсюджувалася на Полтавщині відкрито.

Полтавщини стосується й інший збірник. Це тритомник свідчень, виданий 1990 року у Вашингтоні комісією з вивчення голодомору в Україні за редакцією Джеймса Е.Масе та Леоніда Геретца. На жаль, автор мав можливість познайомитися лише з першим та другим томами видання. Книга увібрала в себе свідчення очевидців національної трагедії українського народу. Всі вони зібрані на основі спеціально розробленої анкети, що включає досить широке коло питань: біографічні відомості опитуваного, суспільний стан в країні на момент події, процеси, що відбувалися в переддень та в роки голодомору на якійсь певній території, власне сама розповідь про трагічні роки та інші питання, що допомагають встановити більш повну картину подій. Дана збірка представляє свідчення з різних місцевостей Полтавщини - міст, містечок і сіл Горби, Велика Багачка, Зіньків, Гадяч, Миргород, Лохвиця, Новоаврамівка, Сторожове, Чутове, Млини, Горбівка, Ко­беляки, Повстин, Пирятин, Гребінка, Овсюки, Сагайдак, Шишаки, Кунівка, Опішня, Вереміївка, Хорол, Гапонівка, Градизьк, Кишенька, Нові Санжари, Кочубеївка, Чутове та Назарівка - така географія свідчень, опублікованих у цьому виданні.

Однією з перших ластівок можна назвати книгу прозаїка О.Міщенка "Безкровна війна". Власне це розповіді про голод, записані автором в селах Козельщинського району. Розповіді стосуються сіл Бреусівка, Винники, Красносілля, Новоселівка, Олександрівка, Хмарине та Чечужине.

В 1991 році побачила світ народна книга - меморіал "Голод 33", підготовлена Л.Коваленко та В.Маняком. Основні матеріали, що ввійшли до неї, - спогади сучасників тих подій, людей, які пережили трагедію голоду. Книга побудована за територіальним принципом, відповідно до адміністративно-територіального поділу, що існував в Україні на 1933 рік. Матеріали, які відносяться до території сучасної Полтавщини, увійшли до розділу Харківська область, до складу якої входили полтавські землі. Розділ подає тридцять два свідчення з різних регіонів Полтавщини. Трагедія сіл Кобеляцького, Великобагачанського, Решетилівського, Гадяцького, Лохвицького, Зіньківського, Машівського, Глобинського, Семенівського, Хорольського, Миргородського районів висвітлюється на сторінках розділу. Жителі міст, містечок та сіл Лубни, Лохвиця, Гребінка, Карлівка, Великий Кобелячок, Ламане, Омельник, Суховії, Ганжі, Диканька, Федорівка, Крива Руда, Саї, Троцьки, Михнівка, Остап'є, Білики, Хвощівка, Горобії. Морози, Яреськи, Кибинці, Лютенька, Снітин, Брисі, Кошманівка, Весела Долина, Писаревщина свідчать про злочин тоталітарного режиму.

1993 року в місті Кременчук було проведено наукову конференцію, присвячену голодомору на Кременчужчині, та надруковано її матеріали. Цінність цієї збірки полягає в тому, що автори записали й використали в своїх дослідженнях, а то й повністю чи частково опублікували, свідчення очевидців трагедії в селах Кам'яні Потоки, Заруддя, Крива Руда, Чапаївка, Піщане, Зубрі, Омельник, Біляки, Горбики та інш.

Кілька збірників матеріалів, присвячених темі голодомору, в останнє десятиліття було видано і в Полтаві. Перш за все це збірник документів і матеріалів "Голод 1946-1947 років на Полтавщині (до п'ятдесятиріччя трагедії)" і збірник, присвячений безпосередньо нашій темі - голоду 1932- 1933 років "Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині 1929-1933. Збірник документів і матеріалів". Основну його частину склали документи з архівосховищ Полтави, Києва, Харкова, матеріали республіканської, окружної та районної преси.

Таким чином ми повинні констатувати про наявність необхідних матеріалів першої та другої групи джерел і їх достатності для зображення загальної картини голодомору на Полтавщині. Досить добре ці дві групи доповнює названа на початку статті третя - періодика. Однак аналіз її - це тема окремої роботи.

Мокляк В.О.