У музейній тиші, здається, все покрите якоюсь особливою таїною. Її випромінюють події, факти, роки, століття. Та це лише на перший погляд. Кожен експонат - то ціла історія, вивчена й досліджена науковцями. Цікава й неповторна. А іноді - моторошна.

Ось на стенді, з-поміж інших – фото, що вирізняється особливим виразом обличчя. Відкритий, вольовий погляд, в якому ледь уловима зажура. Вражають великі очі. Здається, вони дивляться прямо в душу, ллючи світло й добро.

Іван Робертович Мазінг. Відвідувачі часто звертають увагу саме на його фото, просять детальніше розповісти, хто він. А розповідати є про що. Непроста, трагічна доля в цієї людини: вченого, науковця, сміливого виразника своїх поглядів. Ні, не зламала його страшна репресійна машина. Він так і залишився вірний своїм переконанням.

І знову документи, документи...  В них – трагедія, в них біль і вічне, німе запитання: за що?

Перед нами - справа № 2760 по ст. 54-1а і 54-10 ч. II КК УРСР, заведена Новосанжарським РВ НКДБ, розпочата, як зазначено: 17-21 червня 1944 року.

З анкети арештованого:

"Мазінг Іван Робертович, народився 26 лютого 1879 року.

Місце проживання: Нові Санжари.

Професія: доцент геодезичних наук, викладач. Останнє місце роботи - викладач гідрогеодезичного технікуму в м. Старий Оскол Курської області.

Закінчив Казанський університет в 1901 році.

У 1931 р. був засуджений до 3-х років позбавлення волі. Покарання відбув.

Дружина: Мазінг Інна Михайлівна, 1893 р. н., уродженка м. Свердловська, працює комірником Новосанжарського агролісорозсадника.

Син: Мазінг Роберт Іванович, 1925 р. н., служить у Червоній Армії."

За які ж "гріхи" вдруге постраждав Іван Робертович?

Скупі рядки біографії і допити, допити...

Ось автобіографічні дані з протоколу допиту по справі від 21.06.1944р.:

"...з 1901 р. до 1906 р. після закінчення Казанського університету працював викладачем в Казанському реальному училищі. З 1906 по 1917 рр. займав посаду розпорядника робіт при Міністерстві землеробства в Казанській губернії, в тому числі з 1911 р. був членом землевпорядної комісії. З 1917 р. працював інструктором губернського земельного відділу в Казані, а потім переїхав до Кузбасу і до 1920 р. був трангулятором по фіксації вугільних покладів.

1920-1927 рр. працював доцентом Уральського державного університету. В той же час за сумісництвом до 1928 р. завідував відділом землеустрою Уральського обласного земельного управління." Далі - доцент Свердловського держуніверситету. Ульяновського педагогічного інституту.

...Війна застала І.Р.Мазінга в Старому Осколі, де він працював у місцевому технікумі. У січні 1943 р. німці, відступаючи з Курської області, забрали його разом з іншими евакуйованими, довезли до Полтави і тут покинули у зв'язку з хворобою. З 1 червня 1943 р. Мазінг, разом з дружиною, перебував у Нових Санжарах, де працював керівником земельної партії в                          с. Драбинівці. Сюди запросили його як спеціаліста з земельних питань.

Райуправою було поставлено завдання: розділити колгоспну землю на індивідуальні ділянки. Таку роботу було проведено в шести населених пунктах. По розділу землі І.Р.Мазінг керувався вказівками Полтавського земельного управління.

З протоколу допиту І.Р.Мазінга дізнаємося:

"В 1931 році мене звинуватили за зв'язок з групою московських професорів, які були засуджені немов би за шкідницьку роботу в сільському господарстві.

Головним же звинуваченням було те, що в 1928 р. мною, за завданням секретаря Уральського обкому парти Зубарєва, був складений перспективний план Уральської області в частині розвитку колгоспів і землевпорядкування. Цей план пізніше був визнаний шкідницьким. За це мене засудили до 3 років заслання. Зубарєв же був засуджений до вищої міри покарання в 1936 р. по процесу бухаринської групи."

Цікавими є рядки допиту відносно розподілу колгоспної землі на індивідуальні ділянки:

"Слідчий: Є дані, що такою роботою Ви займалися на ґрунті свого ворожого ставлення до Радянської влади.

Мазінг: Ворожого ставлення до Радянської влади у мене не було. І про це я не можу свідчити. 

Слідчий: Ваше вороже ставлення підтверджується тим, що Ви виступали в фашистській газеті з наклепницькими статтями проти Радянської влади.

Мазінг: Так, дійсно, в вересні 1942 р. в статті "Кінець колгоспного ладу" були викладені мої погляди відносно політики Радянської влади.

...З 1928 р. я ні в чому не підтримував заходів по організації колгоспів і пішов з роботи з земельних органів, хоча й не висловлював свого невдоволення з цього приводу.

З мого особистого погляду, колгоспна форма - не для поліпшення матеріального життя селян, а для того, щоб держава могла вільно брати хліб із села, оскільки він не знаходився в особистому користуванні окремого селянського двору. Колгоспний лад я вважаю таким, що закріпачує селян. В цьому світлі я й виступив у своїй статті...

...Я також незадоволений політикою розкуркулювання. Це невдоволення випливає через незгоду моїх поглядів на колективізацію. В статті я висловив всі свої погляди на політику Радянської влади стосовно земельного питання."

Про що ж писав Іван Робертович Мазінг у цій "горезвісній" статті?

В газеті "Новая жизнь", 6 вересня 1942 р., І.Мазінг в статті “Кінець колгоспного ладу" наводить численні переконливі факти "переваг" колективізації, які, на думку вченого, "можна порівняти тільки хіба що з стихійними нещастями"...Ось коротенький уривок з статті:

"...Процесу розкуркулення підлягав, власне кажучи, цвіт нашого народу, - самий працьовитий, енергійний, найбільш ініціативний елемент, - то чи можна інакше як злочин назвати це розкуркулення? І такому злочину підлягало на менше 12-15 млн. чоловік."

У питаннях землеустрою І.Р.Мазінг був прибічником Олександра Васильовича Чаянова (1888-1937 рр.) - одного з головних ідеологів кооперування на селі. Але, зокрема, не поділяв думку про те, що головним провідником прогресу в сільському господарстві є селянська кооперація. Він відстоював столипінську форму -господарювання, тому що вважав - селянин має бути незалежним від влади общини. Він схвалював заснування хуторів та відрубів на наділеній селянам землі.

Якщо проаналізувати цю статтю сьогодні, то автора можна було б назвати провидцем.

Збереглися і відгуки колег про Мазінга. Ось як, зокрема, характеризує його професор Ленінградського гірничого інституту Микола Георгійович Келль:

"...під його керівництвом і при безпосередній участі здійснені великі геодезичні роботи виробничого значення на Уралі, пов’язані з розвитком важкої індустрії. В цих роботах втілилося його постійне намагання науково підходити до вирішення практичних завдань. У викладанні геодезії і астрономи має багаторічний досвід, зарекомендував себе здібним педагогом, який поглиблено веде свій предмет."

По сферичній тригонометрії І.Р.Мазінг видав курс лекцій, прийнятий в подальшому для викладання в Свердловському держуніверситеті. Такі підручники користувалися великою популярністю в наукових колах.

Відгук викладача Свердловського геологорозвідувального інституту Л.К.Соболевського:

"Наші підручники з геодезії до цього часу залишаються ніби в тіні від наукового висвітлення практичного емпіризму, і тенденції Івана Робертовича підвести наукову думку під цей практичний емпіризм і зв'язати різнобічність в єдину струнку систему повинні бути відзначені як значні досягнення наукового працівника вищої школи..."

Є й список наукових праць викладача І.Р. Мазінга від 22.08.1935 р. Серед них:

- Курс лекцій з геодезії.

- Геометричні основи теорії геодезичних інструментів.

- Земельне питання Уралу.

- Курс лекцій зі сферичної астрономії.

- Курс лекцій зі сферичної тригонометрії.

- Статті в журналах "Землеустроитель", "Геодезист", "Поверхности и недра" та ін.

Все це свідчить про непересічний талант вченого-педагога І.Р.Мазінга.

З болем читаємо рядки вироку:

...19 серпня 1944 р. Військовий трибунал НКВС розглянув справу Мазінга (без його участі, без свідків) і виніс вирок: вища міра покарання.

А 7 жовтня 1944 р. Військова колегія Верховної Ради СРСР, погоджуючись із протестом Верховного Суду СРСР, замінила розстріл десятьма роками заслання. 

Вірогідно, що Іван Робертович про це й не дізнався. 28.10.1944 р. в Полтавській тюрмі він помер від серцевого нападу. 65-літній Мазінг не витримав принизливих знущань. Але він не зламався, не покаявся. "Мене ви не перевиховаєте", - були його останні слова.

Смертельна кара за переконання. Адже нічого ворожого І.Р.Мазінг не здійснив. Хіба це не дикунство XX століття? Уміння відстоювати свої погляди, врешті-решт, висловлювати їх не на догоду комусь - завоювання демократії. Хочеться, щоб ці принципи були святі й непорушні в наш непростий час.

...Історія записує дії і вчинки цілих поколінь! Де, як не в музеї, замислюєшся над їх сутністю. Будьмо ж - пильними, щоб наша сьогоднішня сторінка була незаплямованою брудом. Так важко його потім "відмивати"! Та й чи можливо? 

***

27 лютого 1992 року на основі Закону Української РСР "Про реабілітації жертв політичних репресій на Україні" від 17.01.1991 р. Івана Робертовича Мазінга було реабілітовано.

Фесик К.Б.