ІСТОРИКИ ПРО ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1932 - 1933 РОКІВ В УКРАЇНІ |
ІСТОРИКИ ПРО ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1932 - 1933 РОКІВ В УКРАЇНІ |
Минуло сім десятиліть від часу жахливої трагедії в історії українського народу, але серед істориків і до сьогоднішнього дня немає одностайності щодо трактування причин голоду 1932-1933 років. Частково це можна пояснити тривалим замовчуванням радянською історіографією самого факту голодомору в СРСР через заборону дослідження даної проблеми. Іншою причиною є слабкість джерельної бази, адже ні архіви, ні вітчизняні засоби масової інформації тих часів не дають прямої інформації про голодомор, залишаючи цю проблему великою білою плямою для наукових досліджень. Треба визнати, що пріоритет у розробці даного питання належить представникам зарубіжної історичної науки. Після відзначення українською діаспорою США і Канади 50-ї річниці голодомору, спеціальна комісія американського Конгресу під головуванням Дж. Мейса почала розслідування його обставин. Особливістю роботи зазначеної комісії були пріоритети політичного характеру, які дещо потіснили суто наукові підходи [10]. Історики в Україні одержали змогу вивчати і публікувати -78- документи, пов’язані з найстрахітливішим злочином сталінізму, дише з 1988 року. Тоді з'явилися публікації спогадів очевидців у ряді журналів [4, 12, ІЗ], дещо пізніше зібрані в книгу-меморіал '1933: голод". Перший академічний збірник документів було підготовлено працівниками Інституту історії при ЦК Компартії України під керівництвом Р.Пирога. З того часу дослідження проблеми голодомору набули широкого характеру, знайшовши відображення зокрема в проведених науково-практичних конференціях та в спеціальних публікаціях. Сьогодні історики, вказуючи на складність, багатоплановість га хитросплетіння основних причин геноциду 1932-1933 років, як правило, намагаються виділити групу ключових чинників домінуючого характеру. Одну з перших спроб систематизувати існуючі погляди науковців здійснив О.Бойко [2]. На його думку, до першої групи слід віднести національно-політичні причини, як це роблять західні історики Дж.Мейс [II], Р.Конквест та інші. Суть їх можна передати словами Р.Конквеста: " ... Голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони 5ули селянами, але тому, що були українцями-селянами" [ 8;130]. Характерною особливістю поглядів істориків цієї групи є акцентування уваги на штучності та спланованості голоду з боку сталінського керівництва. До другої групи належать дослідники, котрі пріоритетними серед причин голодомору називають соціально-економічні аспекти, як то: насильницькі хлібозаготівлі, повернення до політики продрозкладки, застосування політики "ножниць цін" щодо селянства з метою забезпечення індустріальних новобудов першої п'ятирічки фінансами тощо. За умов світової кризи перевиробництва і різкого падіння цін на аграрну продукцію Радянський Союз за рахунок збільшення експортних поставок хліба одержував необхідні машини та обладнання в Європі та Америці (В.Данилов, Н.Іваницький, В.Марочко, Н.Верт та ін.) Третю групу дослідників представляють історики, які наголошують на необхідності синтезованого підходу в пошуці причин трагедії, маючи на увазі необхідність враховувати сукупність політичних і економічних чинників. Вони виділяють такі основні причини голодомору 1932-1933 років: непосильні для селян хлібозаготівлі; надмірний хлібний експорт СРСР; небажання колгоспників працювати в громадському господарстві; конфіскація властями продовольчих запасів; економічні прорахунки; спроба повернутися до "воєнно-комуністичних" методів управління сільським господарством; намагання змінити обличчя українського селянства тощо. Доречно у зв’язку зі сказаним навести тезу з навчального посібника авторського колективу під головуванням В.Смолія: "Яке забарвлення мав геноцид - національне чи соціальне? ...У межах України геноцид цілив своїм вістрям не в українців як таких, а в сільське населення". Необхідно, як ми вважаємо, брати до уваги й прагнення більшовицького режиму жорстоким ударом докорінно змінити психологію селянства, зламавши її традиційні засади. Лише тримаючи селянство під постійним тиском з боку влади, показавши засобом штучного голодомору, яким жахливим може стати існування селян, якщо того забажає партія, більшовики змогли змінити природу українського трудівника села, перетворивши його на слухняного і підконтрольного колгоспника. Тому ряд істориків наголошує на розселянюванні України після голодомору, що й було метою режиму. Таким чином, аналізуючи погляди істориків на причини голодомору в Україні 1932-1933 років, можна прийти до висновку: він став прямим наслідком свідомої політики тодішнього сталінського керівництва держави, мав характер геноциду щодо українства, випливав з хибної концепції соціально-економічних перетворень комуністичного режиму в Україні, став наслідком командно-адміністративного примусу з боку тоталітарної системи. Киридон Є.П. |
