статті

Любов до батька-матері, до землі, де народився...

Ні, немає в світі святішого почуття. У цьому ще більше переконуєшся, читаючи твори наших славетних земляків, письменників Григорія і Григора Тютюнників.

Є на Полтавщині невелике село Шилівка Зіньківського району, знане далеко за межами України. Саме ця благодатна земля дала світові дивовижний дарунок - твори великих майстрів Слова.

Творчість братів Тютюнників - то невгасиме багаття, якому судилося сяяти довго-предовго. Знаменитий "Вир" Григорія Тю­тюнника, повісті "Облога", "Климко", "Вогник далеко в степу", "День мій суботній..." Григора Тютюнника - це поеми щастя і горя, радості і смутку.

А скільки щедрості, душевного тепла й любові в чудових оповіданнях Григора Тютюнника "Обнова", "Вуточка", "Поминали Маркіяна", "Три зозулі з поклоном"}.. Це справжні шедеври українського письменства. Так любити просту людину, відчувати порухи її душі можуть лише люди великого серця.

Кажуть, таланти передаються здебільшого генетичне. Безумовно, добрим, людяним було "коріння" роду Тютюнників.

...Біографічні рядки про батька. Короткі і болючі вони. Чому? Що таїлося за цим мовчанням?

Знову невимовне тяжка трагедія. Репресії... Крилом смерті накрили вони долю двох братів - Павла Васильовича і Михайла Васильовича Тютюнників. Перший з них був ніжним і турботливим дядьком майбутніх письменників, другий - люблячим татом. ...Десь далеко блукають їх завчасно загублені душі. І сумно моторошно від самого усвідомлення трагедії беззахисної людини. Трагедії, від якої здригається серце.

...Спочатку "забрали" дядька, Павла Васильовича. А потім, зовсім невдовзі, "чорний ворон" примчав і за Михайлом.

Це не могло не позначитися на долі дітей. 

Менший син Михайла Васильовича, Григір, змушений був через нестатки кілька літ жити у свого дядька на тодішній Ворошиловоградщині.

Рятуючись від голоду, одинадцятилітній хлопчик зважився повернутися в рідну Шилівку. Маленький Григір самостійно здолав пішки сотні кілометрів окупованої німцями території. Страшні картини бачив на своєму шляху. І, мабуть, тому більшість героїв його творів - діти-сироти, не обігріті ласкою, напівголодні,

Батько. Григір добре пам'ятає, як забирали його. За віщо? Куди? - ніхто не міг відповісти. В його спогадах - теплий, терп­кувато-духмяний запах дерев'яної стружки. Батько дуже любив дерево. Не майстрував, а творив з нього. Певно, з далеких спогадів далеко не голубого дитинства визріли пізніше ці рядки. Про давно пережите, про дорогу людину - батька. Тоді ще Григір не міг відкрито про це говорити. На тих подіях ще лежала печать мовчання.

Ось короткий уривок з повісті "Облога":

"...Він повернувся того вечора з роботи невеселий, умився, вичесав гребінкою тирсу з чуба, і, відмовившись від вечері, пішов у хатину, де стояв його верстак, а далі було в коліно пахучої жовтої стружки. Однак майструвати, як то було завжди, не заходжувався. Сидів на ослінчику біля вікна, по черзі брав до рук інструменти, роздивлявся, гладив долонею і рівненько складав у купку. А коли до нього увійшла бабуся Марфа, сказав: "Влаштуйте, мамо, торбу, бо мені сю ніч, мабуть, вирушати...

...А вранці його вже не було. Я навіть не попрощався з ним, бо він не звелів мене будити."

...Кримінальна справа .№ 11681-С по звинуваченню Тютюн­ника Павла Васильовича по статті 54-10 ч. І КК УРСР. Жовтень 1937 року. Час ніби зупинився перед жорстокістю і свавіллям. Можна лише уявити, в якому страшному передчутті жила родина Тютюнників.

Ось протоколи допитів, складені помічником оперуповноваженого Зіньківського РВ НКВС сержантом держбезпеки Безаєвим, санкція на арешт... За що? Тоді це мало цікавило "правосудців":

"...Систематично проводив антирадянську агітацію, спрямовану проти проведення заходів партії й уряду", - читаємо в санкції на арешт. І все це - лише за сфабрикованими, як потім виявилося, показаннями кількох осіб. Та й у цих "показаннях" - безліч розбіжностей.

У протоколі допиту чітко написано: "Винним себе не визнав".

Зі звинувачувального вироку:

"Тютюнник Павло Васильович - виходець з куркулів-козаків, по соціальному походженню - куркуль, який мав до революції землі власної - 18 десятин, пару волів, корову, коняку і весь сільськогосподарський інвентар..."

Пізніше цей "куркуль" "проліз" (як записано в протоколі) в колгосп, де й проводив так звану антирадянську агітацію.

А далі:

"Тютюнник Павло Васильович, будучи вороже налаштований до існуючого ладу, систематично вів контрреволюційну агітацію, спрямовану проти заходів, які проводилися партією й урядом, розпускаючи при цьому контрреволюційні провокаційні слухи.

В 1937 р., вступивши в колгосп ім. Чубаря, розпочав проводити роботу, направлену на розвал колгоспу, для чого систематично не виходив на роботу, запізнювався..."

Не будемо коментувати цих "звинувачень". Залишимо їх, як кажуть, на совісті тих, хто змушував за це "судити". Судити, не дивлячись у вічі правді. Судити з заплющеними очима.

Ось короткий, мов спалах, "витяг з протоколу № 3 засідання Особливої трійки УНКВС по Полтавській області від 13 листопада 1937 року:

"Ухвалили: Тютюнника Павла Васильовича розстріляти. Майно конфіскувати."

А 25 листопада 1937 року його стратили... Не стало старшого брата.

Через п'ять днів після розстрілу Павла прийшли й за Михайлом.

...Витяг з протоколу № 9 засідання особливої трійки УНКВС по Полтавській області                  від 4-5 грудня 1937 року:

"Слухали справу № 2560 Зіньківського НКВС по звинуваченню Тютюнника Михайла Васильовича, 1897 р. н., українця, уродженця і жителя с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області, куркуля, розкуркуленого, служив у Петлюрівській армії... по ст. 54-10 ч. І КК УРСР.

Ухвалили: Тютюнника Михайла Васильовича ув'язнити в виправно-трудовий табір строком на 10 років, відраховуючи строк з ЗО листопада 1937 року".

На допитах свідки дали показання, що Тютюнник М.В. ніби говорив наступне: "Ну який дурень видумав ці колгоспи, - це справжнє ярмо..." Говорив чи не говорив - ніким не доведено. І за це - 10 літ ув'язнення?! (аркуш 4 Кримінальної справи).

Це було 5 грудня 1937 року. В день народження меншого сина Григора. Такий "подарунок" підготувала доля шестилітньому іменинникові.

...В особовій справі ув'язненого Тютюнника Михайла Васильовича, заведеній Управлінням Біломорсько-Балтійського виправ­но-трудового табору НКВС, є сумні, ніби чорні карби на дереві тюремного життя, сторінки обліково-статистичної картки Т -16472, де прямо зазначено: взятий на облік за директивою ГУ-ЛАГ № 115890. Картка заведена 26.01.1939 р. Спецоблік № 8".

Аркуш 1.

Дата арешту: 30/ХІ - 1937 р. Рай. НКВС Зіньківського р-ну.

Колгоспник - колгосп ім. Чубаря Зіньківського району Полтавської області (з 1929 по 1937р.)

Особливі прикмети: зріст - вище середнього постава - правильна колір волосся - чорний колір очей - чорний на лівій щоці - родимка.

По ст. 58-10 ч. І. Засуджений 4-5/ХІІ 1937 р., строк - 10 років з 30/ХІ.1937 по 30/ХІ.1947.

Аркуш 2.

...Я, т.в.с.о. нач. Зіньківського РВ НКВС молодший лейтенант Держбезпеки Куценко, розглянув матеріали по звинуваченню гр. Тютюнника Михайла Васильовича, 1897 р. н...

Уродженець і житель с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області. Із селян. Грамотний. Безпартійний. Українець. Одружений.

Звинувачений в злочинах, передбачених ст. 54-10 ч. І КК УРСР, які виявилися в тім, що гр. Тютюнник Михайло Васильович протягом ряду літ систематично займався антирадянською агітацією, направленою проти заходів Радвлади, - контрреволюційною агітацією серед колгоспників..." Тут же - санкція прокурора на арешт і постанова про ув'язнення.

Статистичні аркуші... Вони, наче німі свідки трагедії. Що далі? Яка доля чатує на Михайла Васильовича Тютюнника?

Коротко, наче телеграфним рядком, аркуші 11-12 засвідчують, що до 11.08.1938 р. гр. Тютюнник Михайло Васильович знаходився в Полтавській тюрмі, а потім повинен слідувати в Сорок-лаг (станція Сорокська Кіровської залізниці). Є тут і довідка про знаходження М.В.Тютюнника з 24.07. по 11.08.1938 р. в ув’язненні у сільськогосподарській виправно-трудовій колонії № 20 станції Божково під Полтавою. Вказується в довідці і спеціальність засудженого; столяр.

А далі (аркуш 17) - звістка про прибуття ув'язненого в Сороклаг НКВС/СРСР 24.08.1938 р.

Потім були Біломоро-Балтійський комбінат - ББЛАГ (м. Медвежогорськ, Карелія), Кондопожський табір. І остання путь - до Усольлагу, "Сибіру неісходимого" (м. Усольє Новосибірської обл.)

Аркуш 40 - останній в обліково-статистичній картці. І найсумніший:

Акт про смерть.

13 квітня 1943 р. в Усольлазі НКВС помер ув'язнений Тю­тюнник Михайло Васильович. Діагноз: пеларгозний ентероколіт.

Чи дійсно помер? А чи був розстріляний? Цього вже не скажуть архіви.

Не стало людини. Зовсім ні в чому не винної, репресованої безпідставно.

Як зболено говорив про нього, батька, син Григір! Все життя він відчував цю непоправну втрату, своє раннє, жорстоке сирітство. А ще - непрозорі натяки, а то й прямі вказівки не згадувати про репресії в творах.

Із листа Григора Тютюнника до Н.П.Дангулової від 24.07.1973 .

"Що можна переробити в "Облозі"? Викинути батька, якого забрали? Солдата, котрий п'є горілку з жінкою? Розмірковування Калюжного про міщанство? Я твердо впевнений, що головне гальмо - батько. Але ж не можна людину двічі викинути з життя

- спершу живого і вільного, потім знищеного бог відає за що. Це гріх, а я гріховода тільки в малому і особистому..." ("Дніпро". -1987. - № 6).

І Григір, життєвим кредо якого була справедливість і любов, не міг мовчати.

В оповіданні Григора Тютюнника "Три зозулі з поклоном" багато автобіографічного. Особливо хвилює в цьому творі "Останній лист від тата":

"...Учора дав мені товариш скалку від дзеркальця, і я вперше за два роки себе побачив. Побачив і не впізнав. Не тільки голова вся, а й брови посивіли. Зразу подумав був: може, то іній (це надворі було, не в бараці), тернув долонею - ні, не іній. Більше не дивитимусь.

...Роблю я тут, як і дома: вікна (тільки не для хат), двері (тільки не фільончасті), столи, ослони, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі крадькома...

...Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а, може, й вища. Сосна - а за нею річки синє крило.

...Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди..."

Була в цього оповідання і похмура драма: радянські редактори 80-х років, уже після смерті автора, ще раз "відредагували" "Три зозулі з поклоном". Вони замінили зека на радянського солдата в землянці. Той "оновлений" варіант потрапив у двотомник Григора Тютюнника 1984 року. Відлуння репресій 1930-х років "вдарили" майже через півстоліття, вдарили боляче й принизливо по твору, в якому син репресованого згадує найпотаємніше – гірку долю засланої в Сибір, ні в чому не винної людини, - свого батька.

* * *

...Постановою Президії Полтавського обласного суду від 31 березня 1965 року постанову особливої трійки УНКВС по Полтавській області від 13 листопада 1937 року відносно засудженого по ст. 54-10 ч. І КК УРСР до розстрілу Павла Васильовича Тютюнника відмінено. Справу припинено через відсутність складу злочину.

Ось короткий витяг з цієї постанови:

"Тютюнник Павло Васильович був арештований при відсутності доказів його злочинної діяльності.

Він не визнав себе винним в здійсненні злочину.

Слідство по справі проведено з грубими порушеннями закону.

Як показало додаткове розслідування, показання свідків, записані в 1937 р., - необ'єктивні.

На день арешту Тютюнник П.В. працював в колгоспі, він був не куркулем, а середняком. Був безпідставно засуджений в 1937 році, тим більше до вищої міри покарання, так як санкція ст. 54-10 КК УРСР не передбачає такого виду покарання..."

Повністю реабілітований і Тютюнник Михайло Васильович.

29 грудня 1973 р. постановою Президії Полтавського обласного суду постанову особливої трійки УНКВС по Полтавській області від 5 грудня 1937 року відмінено і справу припинено через відсутність складу злочину.

Таким довгим був шлях до справедливості. Вистражданий, ціною смерті здобутий...

...Десь далеко в сибірському краї - безіменна могила Михайла Васильовича Тютюнника. Як і сотень тисяч, мільйонів мучеників ГУЛАГів, тих, чиє життя залежало від волі чи "помилування" кількох осіб.

Павло Васильович Тютюнник покоїться неподалік села Макухівки Полтавського району, де в піщаному кар'єрі були розстріляні жертви репресій 30-х років. Пам'ять про них увічнена пам’ятним знаком.

Не заростає сюди стежка. Люди пам'ятають...

Матеріали про реабілітованих Павла і Михайла Тютюнників знаходяться у фондах Полтавського краєзнавчого музею. Невдовзі вони знайдуть своє місце в майбутній експозиції.

Експонати, експонати... У кожного - свій шлях до музею, своя історія. Архіви, що мовчали десятиліття - "заговорили". Страшна ця "мова". Але ми повинні її знати! Щоб не повторилося. Ніколи...

Клочко В.В. Супрун Т.Ю.

<< НА ПЕРШУ