Л. І. ЄВСЕЛЕВСЬКИЙ - ІМ'Я, НЕ ЗАБУТЕ НАРОДОМ

Л. І. ЄВСЕЛЕВСЬКИЙ
ІМ'Я, НЕ ЗАБУТЕ НАРОДОМ

Богуславський Михайло Соломонович

Народився 1 травня 1886 р. в п. Крюкоаі Кременчуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї шевця. Державий діяч. Розстріляний в 1937 р., реабілітований.

Не так давно з інформації, опублікованої в газеті "Правда"!, громадськість довідалась про наслідки глибокого і всебічного розгляду справи т.з. "Паралельного антирадянського троцькістського центру", на основі якої було засуджено цілий ряд відомих державних діячів. Серед тих, чиє ім'я повернуте історії, - уродженець Полтавщини М. С. Богуславський. Як не прикро, але навіть коротких відомостей про цю людину ми не знайдемо ні на сторінках останнього видання Української Радянської Енциклопедії, ні в іншій історичній літературі. Лише останнім часом особа М. С. Богуславського все більше привертає увагу як фахівці-істориків, так і краєзнавців-аматорів. Хто ж він М. С. Богуславський? Який слід залишив на цій землі? Чому так довго перебував у небутті? Спробуємо, по можливості, відповісти на ці та інші запитання, спираючись на архівні документи, спогади сучасників.

Народився М. С. Богуславський 1 травня 1886 р. у робітничому Крюкові, в багатодітній родині шевця:- Батько його, хоча і мав спеціальність, але не міг прогодувати велику сім'ю, яка лсдь-ледь зводила кінці з кінцями. За таких умов про навчання годі було й думати, але все ж бажання хлопця, його природні здібності взяли своє. Щодня в будь-яку погоду проходив він по 6-7 верств до найближчої Кременчуцької початкової школи, наче заворожений слухав пояснення вчителя. Характерно, що бажання вчитися не залишало його протягом усього життя. Де б він не був, з ким би не спілкувався, завжди мав внутрішню потребу відшукати для себе щось нове, усвідомити незрозуміле.

На жаль, шкільна наука була не довгою. Сімейні нестатки змушували
шукати заробітку. В дванадцять років М. С. Богуславський залишає рідну
домівку і йде між люди. Доля привела його у Харків, де зупинившись у
рідної тітки, не без труднощів влаштувався учнем у друкарню
Харківського губернського правління. Умови навчання були важкими;
три роки працювати без заробітку, четвертий рік - 8 крб. на місяць,
п ’ятий - 12.
Незважаючи на певні ускладнення, як згадував у своїй автобіографії М. С.. Богуславський, життя його в цей період набуває нового змісту, проходить в новому, раніше не знайомому руслі.

"...Цілий день на роботі у типографії, де доводиться, складаючи, в
час читати, увечері знову сідаєш за книгу і за зошит і займалися зі мною дядько і тітка), по неділях - у недільну школу, інколи паніть в театр (по типографічній контрамарці) або на лекцію у народний будинок "товариства тверезості". На жаль, це нове життя тривало недовго - близило року. Дядько, попавши під час роботи у типографську машину, отримає перелом ноги. Ця обставина, позбавивши його можливості працювати і утримувати сім'ю, поставила також питання щодо можливості подальшого утримання племінника. Нужда в цьому домі ставала з кожним днем нестерпнішою. Я вирішив відправитись "на пошуки щастя" у Київ"2.

У Києві Михайлу Богуславському довелося сутужно. Працював, де міг влаштуватись, ночував у нічліжках, заробляв стільки, щоб не вмерти з голоду. Та щастя все ж посміхнулося юнакові. Через декілька місяців йому вдалося отримати місце учня складальника в одній з київських друкарень. "... Роки, проведені в типографії, є без усякого сумніву, - писав М. С. Богуславський, - переломним моментом в усьому моєму o житті, бо тут я вперше отримав широку можливість поповнювати свою освіту, займаючись спочатку з більш грамотними складальниками типографії, а потім зі студентами, з якими жив на одній квартирі"3.

Отримавши в 1904 р. спеціальність складальника, М. С. Богуславський повертається до Харкова. Працюючи складальником в друкарні Харківського губернського правління, вступає в існуючу тоді напівпрофесійну організацію "Товариство взаємодопомоги друкарям Харкова", проводить за її дорученням агітаційну роботу серед робітників.

Пізніше, в своїй автобіографії він зазначав: "Тут, зустрічаючись з найпередовішими робітниками, я вперше довідався про те, що перед робітниками стоїть завдання, яке виходить за поліпшення політичного і економічного становища робітничого класу, і що це можливо вирішити лише шляхом об'єднання робітників у свої класові організації - партію і профспілки""!.
Осінь 1904 р. і майже весь 1905 р. М. С/ Богуславський провів у в'язницях, куди його раз у раз відправляли за розповсюдження нелегальної літератури, іншу протизаконну діяльність. Звільнившись з в'язниці після чергового покарання, він згодом переїздить до Києва, де працює складачем підпільної друкарні. Працювати доводилося важко, до того ж постійно існувала загроза облав. Після однієї з них М. С. Богуславоького висилають з Києва. Та вже незабаром молодого робітника можна було зустріти у Миколаєві за створенням першого Миколаївського робітничого кооперативу "Трудова копійка", навколо якого гуртувалися передові робітники.

В 1912 р., уникаючи переслідувань поліції, М. С. Богуславський повернувся у Кременчук, працював тут у міській друкарні, підтримував тісні зв'язки з місцевими соціал-демократами, які намагалися використати всі можливі легальні засоби впливу на робітників, в тому числі страхову компанію, яка набула широкого розмаху. "Таким чином, - доповідав у Полтаву жандармський ротмістр, - лікарські каси віддаються в повне розпорядження соціал-демократів, де під виглядом зборів правління каси проходять масові збори соціал-демократів, явки і приміщення для зборів перетворюються в склад партійної літератури"**. Головою міської лікарської каси був обраний М. С. Богуславський.
У дні Лютневої буржуазно-демократичної революції М. С. Богуславський бере найбезпосереднішу участь в організації Кременчуцької Ради робітничих і солдатських депутатів, обирається товаришем голови виконкому.

Під час корніловського контрреволюційного заколоту 30 серпня 1917 р. Рада робітничих і солдатських депутатів Кременчука прийняла резолюцію, в якій, зокрема, говорилося про необхідність створення уряду боротьби з контрреволюцією, який би спирався винятково на органи революційної демократії.

Важливою подією в житті міста стали вибори делегатів на II Всеукраїнський з'їзд Рад. Ними були обрані від робітників - М. С. Богуславський, від солдатів гарнізону Й. Лукавський. Вони одержали наказ про необхідність переходу усієї влади в країні до Рад і про негайне підписання жаданого миру.
Після повернення до Кременчука М. С. Богуславського обирають головою міської Ради робітничих і солдатських депутатів. Його попередника на цьому посту - Г. Ф. Лапчинського на І Всеукраїнському з'їзді Рад було введено до складу першого Радянського уряду України - Народного секретаріату.
З окупацією України австро-німецькими військами М. С. Богуславський був відряджений до Воронежа, виконував там обов'язки голови міської Ради робітничих і солдатських депутатів. У січні 1919 р. він знову на Україні. Після визволення Кременчука обіймає посаду голови Ради, докладає багато зусиль для налагодження мирного життя.
У травні 1919 р., під час заколоту Григор'єва, голова Ради особисто очолював загони, які захищали Кременчук. Відступаючи під натиском Червоної Армії, григор'ївці жорстоко розправлялися з місцевим населенням. У Крюкові вони знайшли квартиру, де жив батько М. С. Богуславського. Над старим знущалися, йому викололи очі, викрутили ноги й руки, вже страшенно скаліченого розстріляли.
В роки громадянської війни М. С. Богуславський очолював ряд важливих ділянок радянської роботи, обирався секретарем ВУЦВКу, секретарем уряду України.
У травні 1920 р. ЦК ВКП(б) рекомендує М. С. Богуславського для роботи на транспорті, призначає його начальником політвідділу Головполітшляхів. У липні того ж року йому було доручено організацію в o Москві червоних професійних друкарів, головою яких він був до 1921 р. Згодом у біографії М. С. Богуславського - велика і напружена робота у Московській Раді, в якій він обіймав посаду заступника голови, одночасно обирався членом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету. Зважаючи на великий досвід роботи М. С. Богуславського, 1 вересня 1924 р. він призначається головою Малого Раднаркому.

Характеризуючи політичні погляди М. С. Богуславського, не можна обминути і такий факт його біографії. У 1927 й., разом з іншими прихильниками Л. Д. Троцького, він підписав документ, відомий в історії як "Заява 83-х". На XV з'їзді ВКП(б) у грудні 1927 р. М. С. Богуславського серед 75 активних діячів опозиції було виключено з партії. Пізніше, у 1930 р., він заявив про відхід від опозиції і був поновлений в її лавах.
Наприкінці 20-х - першій половині 30-х років М. С. Богуславський працює в Сибіру, керує плановою комісією Західне- Сибірського крайвиконкому, а в 1932 р. - Сибірмашбудом. Розв'язуючи важливі питання індустріального розвитку краю, він, очевидно, не здогадувався, що його доля вже давно визначена.

"Політбюро ЦК ВКП(б) 29 вересня 1936 р. шляхом опитування прийняло постанову "Про відношення до контрреволюційних троцькістсько-зінов'євських елементів". В ній, зокрема, говорилося: "Затвердити таку директиву про відношення до контрреволюційних троцькістсько-зінов'євських елементів:

а) До останнього часу ЦК ВКП(б) розглядав троцькістсько-
зінов'євських мерзотників, як передовий політичний та організаційний
загін міжнародної буржуазії.
Останні факти говорять, що ці панове скотилися ще більше вниз і їх доводиться розглядати як розвідників, шпигунів, диверсантів і шкідників фашистської буржуазії в Європі.
б) В зв'язку з цим необхідна розправа з троцькістсько-зінов'євськими
мерзотниками, що охоплюють не лише заарештованих, слідство у справі
яких вже закінчено, і не лигає підслідних подібно Муралову, П'ятакову,
Білобородову та інших, справи яких ще не закінчені, але й тих, які були
раніше заслані"8.
Подібні директиви ретельно виконувались органами НКВС. У серпні 1936 р. М. С. Богуславського заарештували, а в 1937 р. судили по процесу так званого "Паралельного антирадянського троцькістського центру". Усі підсудні були визнані винними в диверсійній і шкідницькій діяльності, крім того їх обвинувачували в шпигунстві на користь німецької та японської розвідок, М. С. Богуславський разом з Ю. Л. П'ятаковим, Л. П. Серебряковим, Н. І. Мураловим та ін. був засуджений до вищої міри покарання - розстрілу.

Пізніше, при вивченні судових та слідчих матеріалів правоохоронними органами з'ясувалося, що всі звинувачення не відповідають дійсності. Органи ОДПУ-НКВС ніяких достовірних відомостей про злочинну діяльність обвинувачених не мали.

1. Правда. - 1988. - 19 августа.
2. Деятели Союза Соие/пских Социалистических Республик й Октябрь-
ской революции. Автобиографии й биографии. - М., 1989. - Ч. 1. -
С. 37. ' '
3. Там. же. - С. 38.
4. Український історичний журнал. - 1989. - №2. - С. 104.
5. Зоря Полтавщини. - 1989. - ЗО липня.
6. ЦД1А України. - Ф. 321, оп. 1, спр. 1301. - Арк. 165.
7. Дело революции. - 1917. - 5 октября.
8. Извєспшя ЦК КПСС. - 1989. - С. 39.

<< НАЗАД