В. І. ГРАБ
"У ЧУЖИНІ, НА ДИКИХ ЦВИНТАРЯХ..."
 

<< НАЗАД

Майфет Григорій Йосипович

Народився І серпня 1903 р. в м. Ромни у родині службовців. Літературознавець і перекладач. 27-28 березня 1935 р. Військовою Колегією Верховного Суду СРСР засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Постановою Особливої наради НКВС СРСР від 9 червня 1951 р. засланий під нагляд до Комі АРСР. Реабілітований 4 серпня 1956 р. Пішов з життя 15 вересня 1975 р. в м. Печора (Комі АРСР).

Григорій Йосипович Майфет, син службовця і народної вчительки, народився в м. Ромни І серпня 1903 року. Закінчив Полтавську гімназію ім. Сковороди (1920). Потім навчався в Полтавському інституті народної освіти на фізико-математичному факультеті. Одночасно слухав лекції відомого літератора і мистецтвознавця В. О. Щепотьєва. Це і визначило його покликання.
Літературну діяльність Г. Майфет почав з 1925 року, опублікувавши в журналі "Музика" роботу "Дані красного письменства про вплив музики на людину в освітленні рефлексології". З того ж року починає займатися в аспірантурі Інституту ім. Т. Г. Шевченка, пише статті "Матеріали до характеристики творчості П. Тичини" (1925), "Англійські переклади з Шевченка" (1927), "З уваги до теорії перекладу" (1928), "З уваги до теорії роману", "Т. Шевченко в французькій інтерпретації" (1929), "А. П. Чехов - новеліст" (1934) та ін. В 1928-1929 роках виходить з друку фундаментальна двотомна праця Г. Майфета "Природа новели", мета якої, за словами автора, "лабораторно-критичним шляхом сприяти підвищенню якості літературної продукції"1.

Влітку 1929 року Майфет знайомиться з Мирославом Ірчаном. Зацікавившись творчістю останнього, готує дисертацію "Творчість Мирослава Ірчана", яку успішно захищає в січні 1930 року. Ця робота частково друкувалася в 1929 році у журналі "Червоний шлях".

Десятки літературознавчих праць Г. Майфета, статті, присвячені Ю. Яновському, М. Рильському, О. Досвітньому, В. Вражливому та іншим, публікувалися в журналах "Червоний шлях", "Плужанин", "Життя й революція", "Молодняк"2.

Григорій Йосипович підтримує зв'язки з відомими вченими, культурними діячами свого часу: вченим-орнітологом М. Гавриленком, етнографом, художником і поетом Н. Онацьким, листується з Ст. Цвейгом. Теплі, сповнені високої духовності стосунки зв'язують його з М. Зеровим3, М. Драй-Хмарою. Влітку 1927 року вони разом відпочивали в Криму, відвідали могилу Степана Руданського. В пам'ять про ці відвідини М. Драй-Хмара присвячує Майфетові і М. Зерову вірш4.
Над усе Майфет любив Україну. Себе називав українцем. Коли ж М. Гавриленко зауважив, що він більше швед, аніж українець, відповів: "Це по лінії батька я швед, а так я зжився з Україною і полюбив її. Це глибоко симпатична й цікава країна. А мистецтво народу не може не полонити і не привернути на бік України чутливої і не зачерствілої душі інтелігентної людини, що виросла на Україні"5.

Патріотичні почуття Майфета, розуміння ним вимог часу увійшли в непримириме протиріччя з планами "вождя всіх народів", що розпочав процес "викорінення України з України"

Як цей період сприймався Григорієм Йосиповичем, розповідають протоколи слідства у його справі в 1951 році. "Весною 1933 року на Україні був голод, що супроводжувався великою кількістю жертв. У Полтаві було виявлено людоїдство. На початку травня застрелився український письменник Микола Григорович Хвильовий. У некролозі з приводу його смерті говорилося: "не вистачило революційного гарту" в тому смислі, що Хвильовий, будучи членом партії, не зрозумів ходу подій, що відбувалися, і не вистояв у боротьбі з труднощами. Через місяць застрелився колишній нарком освіти Микола Олексійович Скрипник... Вказані обставини... сприяли моїм тяжким переживанням і настроям. Картини голоду, звістки про загибель Хвильового, обдарованого, талановитого письменника, діяли на мене у вищій мірі гнітюче. Цьому сприяли безглузді і злонавмисні чутки про те, що Радянський уряд начебто вирішив передати Україну Німеччині і з цією метою викачав з України шляхом так званих зустрічних планів увесь хліб і, по можливості, більшу кількість населення шляхом голоду. До цього додавалися звістки про виявлення людоїдства і, нарешті, арешт великої партії українських письменників 20 листопада 1933 року.

Створювалося враження, що Україні взагалі кінець, кінець всьому. ...Я в своїй літературній діяльності переслідував завдання формалістичні, тобто навчання у майстрів мистецтва зарубіжно-європейських і російських класиків. Об'єктивно ж ця моя літературна діяльність не йшла в розріз з установками дискусії Хвильового і, як кажуть, "лила воду на її млин". Таким чином, у своїй літературній роботі я приєднувався до групи Хвильового, хоча формально ніколи не був членом його літературних угрупувань"6.

Ці страшні враження, а потім неправий суд на довгі роки сформували його ставлення до влади, привели до висновку про те, що "УРСР задовго до фашистської агресії стала жертвою сталінського геноциду"7.

Немає сумніву і в тому, що, наводячи цитату з Л. Гінзбурга у праці, присвяченій Стефану Цвейгу, він мав на увазі не лише гітлерівський режим: "Сила тупості й людиноненависництва в тому, щоб возвеличувати нездарність. У насадженні всієї цієї нудоти - свій резон і своя мета: вбити думку, живе почуття, причавити людину, довести її до такого отупіння, щоб вона перетворилася на бездумний, немислячий автомат. ... Кожен, хто наважувався висловити бодай слово хоч би й суто професійної критики, піддавався образам, цькуванню і легко міг опинитися у концентраційному таборі"8.

Григорія Йосиповича заарештували 5 грудня 1934 року. До арешту він працював лектором історії літератури і музики Полтавського педінституту.

27-28 березня 1935 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР на підставі ст.ст. 54-8 і 54-11 КК УРСР засудила його до 10 років позбавлення чолі. Майфета визнали винним в участі у антирадянській терористичній організації. Учасниками її начебто були також письменники М. Хвильовий, С. Пилипенко, І. Капустянський, Ю. Яновський, В. Підмогильний, М. Бажан, М. Куліш, В. Ванченко, О. Ковінька, Г. Епік та ін.9.

Спочатку його відправляють на будівництво Біломоро-Балтійського каналу, потім на вугільні шахти Печори. У важких, нелюдських умовах таборів Григорій Йосипович залишається вірним своєму покликанню. Під устілкою чобота зберігатиме вірші співтабірника Василя Труша-Коваля, опубліковані тепер разом з теплими словами Майфета про поета в 1-му випуску збірника "Поезія" за 1989 рік.
Весною 1946 року, коли вже чекала довгождана свобода, Г. Майфета примусово затримали у ненависному таборі ще на чотири роки "за вільним наймом". Коли ж минув і цей термін, здійснили жахливий "юридичний" трюк: порушили кримінальну справу по обвинуваченню в тому ж самому, за що вже поглумилися в 1935 році. 9 червня 1951 року Особлива Нарада НКВС СРСР ухвалила: Майфета Г. Й. зіслати в Комі АРСР під нагляд Ю. Оскільки він з Комі не виїздив, то його там і залишили. Працював на електростанції. Жив на квартирі електромонтера електростанції судоремонтних майстерень Григорія Васильовича Козича, у будинку 30 по вулиці Свободи міста Печори. Під час обшуку у нього вилучили "різні записи на блокнотах, зошитах і окремих аркушах, всього на одній тисячі триста семидесяти семи аркушах". На жаль, що це за записи, ми, мабуть, вже ніколи не дізнаємось. Ті, хто їх вилучив, не могли та й не хотіли оцінити зміст текстів, і вони загубилися. Речей як таких Григорій Йосипович не мав. Залізне старе ліжко, старий матрац і ковдра. Всі гроші витрачав на книги. Багату бібліотеку, близько трьох з половиною тисяч книг, подарував Київському літературному архіву-музею11.

Після смерті Сталіна слідчим управлінням КДБ при РМ УРСР по справі Майфета і інших було проведене додаткове розслідування, і 4 серпня 1956 року Військова Колегія Державного суду СРСР вирок 27-28 березня 1935 року відмінила і справу припинила за відсутністю складу злочину12.

1965 року Майфета поновили в списках членів Спілки письменників УРСР.
Після реабілітації він багато і плідно працює. Пише роботи "Ст. Цвейг. Поїздка в Росію: переклад тексту і коментар", "Нетерпляче серце: Обличчя і голос Ст. Цвейга", мемуарні цикли "Епітафії" та "Новели неволі", "Тріо Чайковського", супровідний текст до фортепіанного циклу "Пори року", "Поезія і правда Великого вальсу", перекладає оповідання Рільке, пише спогади про П. Тичину, рецензує книгу Г. Тютюнника "Зав'язь", збірку С. Жураховича "Деревце під вікном", роман М. Будника і О. Рогатченка "Заремба", пише десятки кінорецензій і ін.13.

Та все це не відволікає його від важких думок, пов'язаних з пережитим, з наростанням негативних тенденцій застійного періоду. Він оцінює його як шлях до повернення страшного минулого і, йдучи вслід за Цвейгом, досліджує причини і філософію самогубства. Знаходить відповідне стану Цвейга (і своєму) у Акселя Мунте: "Безсоння не вбиває людину, якщо вона сама себе не вбиває, хоч саме воно часто стає причиною самогубства. Та в будь-якому випадку воно вбиває радість життя, підточує сили, наче вампір, висмоктує кров з кісток і мозку. Ночами воно примушує людину пам'ятати те, про що вона прагне забути в здоровому сні, а вдень змушує забувати те, що вона хоче пам'ятати"14.
Тяжко хворий Г. Майфет 15 вересня 1975 року обриває своє життя.

Поховали його на міському кладовищі Печори15.

"У чужині, на диких цвинтарях Оселю має наш бездонний геній..."

Полтавські краєзнавці бережуть пам'ять про Григорія Йосиповича Майфета. На жаль, будинок, у якому він жив у Полтаві, що по Першотравневому проспекту, знаходиться в аварійному стані і, очевидно, не підлягає реставрації. (будівлю зараз знесено. Прим. Странадка.) Зате на подвір'ї росте дуб-велетень, свідок описаної долі. В Полтаві є дуб Шевченка. То хай буде і дуб Майфета, як пам'ять про велику людину і роки сталінських репресій, які ніколи не повинні повторитися.

1. Майфет Гр. Природа новели. - ДВУ. /929. - С. 4.
2. Рояшч П. Був такий критик Григорій Майфет. // Літературна
панорама. - 1989. - С. 238-41.
3. Ротач П. Полтава їжиться на видноколі. // Зоря Полтавщини. 1990.
- 23-24 жовтня.
4. Михайло Драй-Хмара. Вибране. - К., 1989. - С. 116.
5. Граб В. Трагедія Григорія Майфета. // Зоря Полтавщини. - 7990. -
2 серпня.
6. Там же.
7. Майфет Гр. Захалявна поезія Василя Труша-Коваля. Поезія. // Вип. 1.
- К., 1989. - С. 158.
8. Майфет Гр. Нетерпляче серце. // Всесвіт. - /988. - № 11.
9. Архів УСНЕ України по Полтавській області. - Спр. 5179-С.-Т. 5.
Арк. 107-108.

10. Там же. - Арк. 107-108.
11. Лудніков А. Спогади про Г. Й. Майфета. // Молода гвардія. 1988. -
14 жовтня.
12. Архів УСНБ України по Полтавській області. Спр. 5179-С. - Г. 5.
- Арк. 107-108.
13. Ротач П. Був такий критик - Григорій Майфет. Літературна
панорама. - 1989. - С. 242-43.
14. Майфет Гр. Нетерпляче серце. // Всесвіт. - /988. - №11.
15. Лудніков А. Вказ. праця.

<< НАЗАД