О.П. ЄРМАК
УКРАДЕНА ВІРА

<< НАЗАД

Гейбо Петро Іванович

Народився 25 грудня 1900 р. в м. Луганську в сім'ї робітника-залізничника. Партійний працівник. Розстріляний 6 грудня 1937 р. Реабілітований 23 березня 195,7 р.

Після величезних провалів у веденні сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з примусовою колективізацією селянства, Сталін та його оточення гарячково шукали вихід з тої безвиході, в яку самі ж завели село своєю злочинницькою політикою. Зокрема, у січні 1933 р. були створені надзвичайні органи партійного керівництва сільським господарством — політвідділи МТС і радгоспів. За задумом Сталіна, політвідділи повинні були взяти під свій тотальний контроль всі сторони економічного, політичного і культурно-побутового життя села, неухильно проводити на місцях лінію партійного керівництва.
Серед висунутих на посаду начальників політвідділів МТС був і Петро Іванович Гейбо. Біографія Гейбо мало чим відрізняється від життєпису тисяч партпрацівників, направлених у той час на село. Народився він 26 грудня 1900 р. у місті Луганську в сім'ї робітника-залізничника. Сам теж розпочав свій трудовий шлях ремонтним робітником на залізниці. В час громадянської війни був червоноармійцем, а потім з 1922 по 1933 рр. служив командиром у Червоній Армії1.
У Бритадирівській (тепер Козельщинський) район П. І. Гейбо прибув у березні 1933 р. Бригадирівська машинно-тракторна станція знаходилась у селі Лутовинівка, за чотири кілометри від райцентру. МТС ця була заснована в жовтні 1929 р., тобто однією з перших на Полтавщині. Одняк стан справ на підприємстві був дуже невтішним. Тракторний парк МТС складався з ЗО колісних машин «Універсал-1» та «Універсал-2», добряче зношених від невмілої експлуатації та відсутності власної ремонтної бази. Бригадирівська МТС в той час обслуговувала 40 колгоспів району. Отже, в середньому на колгосп не припадало і одного трактора. Трактористи не мали достатньої кваліфікації і, отримуючи недостатню платню, були не зацікавлені в результатах своєї праці.
Відвідуючи колгоспи зони діяльності політвідділу МТС, зустрічаючись з колгоспниками безпосередньо на полях, фермах, у літніх бригадних таборах, Петро Іванович Гейбо на власні очі побачив жахливі наслідки голоду 1933 р. Особливо вражала байдужість до навколишнього тих людей, що не померли від голодної смерті. Адже саме ці люди повинні були знайти в собі сили, щоб піднятися і засіяти поле зерном, зібрати новий врожай, нагодувати хлібом місто і село.
На працівників політвідділів покладався обов'язок вести партійно-організаційну та агітаційно-масову роботу в колгоспах і радгоспах, боротися там з «класовим ворогом». Але з перших днів своєї роботи в Бригадирівській МТС П. І. Гейбо зрозумів, що читанням вголос газет серед колгоспників та надсиланням доповідних записок у вищестоячі партійні органи стану справ у колгоспах не поліпшити. Тому, нерідко всупереч інструкціям, Гейбо зайнявся тим, що принаймні в якійсь мірі могло сприяти зміцненню матеріально-технічної бази МТС, поліпшити становище колгоспників. Користуючись своєю, в ті часи досить високою посадою, він наполегливо вибивав в обласних інстанціях запчастини для тракторів, обладнання для ремонтної майстерні, будівельні матеріали. Чимало зусиль довелось прикласти, щоб влаштувати у колгоспах пункти громадського харчування, літні дитячі ясла і майданчики. При МТС почали діяти курси підвищення кваліфікації трактористів, велась підготовка для колгоспів ланкових-рільників, кухарів, ветеринарних санітарів, виховательок дитячих ясел. На відміну від багатьох інших начальників політвідділів, Гейбо не прагнув поставити себе вище директора МТС, зумів встановити хороші ділові стосунки з спеціалістами, механізаторами.
Посівна та збиральна кампанії 1933 р. стали справжнім подвигом селянства України. Виснажені від голоду люди зуміли виростити багатий на той час урожай і тим самим врятувати себе і країну від нового голодомору. У зоні діяльності Бригадирівської МТС врожайність зернових виявилась однією з найвищих у Харківській області.
У травні 1934 р. ЦВК СРСР нагородив орденом Леніна групу працівників політичних відділів машинно-тракторних станцій і радгоспів. Серед удостоєних цієї нагороди був і П. І. Гейбо2.
У листопаді 1934 р. політвідділи машинно-тракторних станцій були злиті з районними комітетами партії. Та П. І. Гейбо не порвав зв'язків з Бригадирівським районом. У грудні 1934 р. його обрали першим секретарем райкому партії, і на цій посаді він пропрацював до березня
1935 р.3.
Важливою віхою в діяльності П.І. Гейбо стала його робота в Полтаві. Місяць пропрацював у міськкомі партії завідуючим відділом партійних кадрів, а в кінці 1935 р. його обрали другим секретарем міськкому4. На той час міськком партії здійснював керівництво не лише міськими парторганізаціями, але й сільськими з приміської смути. Оскільки Гейбо вже мав досвід роботи на селі, перший секретар міськкому КП(б)У Д. К. Зозуля запропонував йому зайнятись питаннями роботи колгоспних парторганізацій. Часто буваючи в колгоспах з гучними назвами «Комінтерн», «Перебудова», ім. Маркса, Гейбо бачив там повну апатію колгоспників, безгосподарність. Своїми враженнями не раз ділився з Зозулею, деякими іншими працівниками міськкому. Нерідко відбувались розмови з приводу причин провалів у сільському господарстві. І хоча, добре знаючи порядки в тогочасному суспільстві, зайвого ніхто не говорив і до критики сталінського керівництва справа не доходила, зміст таких розмов ретельно фіксувався у міськвідділі НКВС5. Крім того, було помічено, що Гейбо не виявляв належної активності у боротьбі з «ворогами народу». Відповідні сигнали стали надходити і до Харківського обкому КП(б)У.
У грудні 1936 р. П. І. Гейбо перевели на роботу в Красноград, де його обрали першим секретарем райкому партії. Здавалось би, чорні хмари, що почали нависати над його головою в Полтаві, розійшлись. Однак трапилось по-іншому. В кінці січня 1937 р. в Харківський обком партії надійшла затверджена бюро Полтавського міськкому КП(б)У партійно-ділова характеристика на колишнього другого секретаря міськкому П. І. Гейбо, де вказувалось, що той «прогледів ворогів народу»6. Така оцінка діяльності Гейбо по суті ставила крапку на його подальшій долі.
Вночі 19 вересня 1937 р. у квартиру Гейбо прийшли працівники Красноградського райвідділу НКВС. У присутності дружини, п'ятирічного сина та понятих провели обшук. Вилучили партквиток, орден Леніна за номером 806, орденське посвідчення7. Другого дня Гейбо відправили в Харків, до спецв'язниці НКВС.
Слідство йшло прискореними темпами. Проти П. І. Гейбо висунули звинувачення у тому, що він є активним учасником антирадянської організації правих, яка діяла у Харківській області. В цій справі вже було заарештовано 22 чоловіки. Кілька з них під тортурами назвали і прізвище П. І. Гейбо. Слідчому Д. Епельбауму ( в 1939 р. його розстріляли за фальсифікацію слідчих справ) залишилось тільки примусити Петра Івановича визнати свою «вину» і дати слідству свідчення проти кількох колишніх співробітників. П. І. Гейбо поставили на так званий «конвеєр», допитуючи кілька діб без відпочинку. Не витримавши нелюдських знущань, він змушений був підписати зізнання і про свою участь в контрреволюційній організації, і про шкідництво, і про всі інші «гріхи», які вигадав для нього слідчий. Але в протоколах допитів слідчий зафіксував, що П. І. Гейбо не дав конкретних фактів про антирадянську діяльність інших підслідних8.
5 грудня 1937 р. справа П.І. Гейбо була розглянута виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР під головуванням одного з підручних славнозвісного Ульріха диввійськюриста Орлова. В протоколі судового засідання не зафіксовано час його початку і закінчення. Але, судячи з стандартного запису, що підсудний визнає свою вину і всі показання, дані на попередньому слідстві, підтверджує повністю, можна зробити висновок, що «правосуддя» завершилось протягом 10-15 хвилин. Вирок — вища міра покарання9. 6 грудня П.І. Гейбо розстріляли!10.
Через 20 років постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 березня 1957 р. всі безпідставні звинувачення щодо П.І. Гейбо були зняті, і його посмертно реабілітували11.


1. Архів УСНБ України по Харківській області. — Спр. 12202. — Арк.9.
2. Нариси історії Полтавської обласної партійної організації. — X., С. 161.
3. ДАПО. — Ф. 12, оп. 1, спр. 143. — Арк. 190.
4. Там же. — Арк. 190, спр. 101. — Арк. 146.
5. Архів УСНБ України по Полтавській області. — Спр. 4458. — Арк. 194.
6. ДАПО. – Ф. 12, оп. - , спр. 143. – Арк. 190
7. Архів УСНБ України по Харківській обласьі. – Спр. 12202. — Арк. 67.
8. Там же. — Арк. 25.
9. Там же. — Арк. 66, 67.
10. Там же. — Арк. 68.
11. Там же. — Арк. 97.

<< НАЗАД