В. А. ВОЙНАЛОВИЧ
ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

<< НАЗАД

Падалка Іван Іванович

Народився 15 листопада 1894 р. я с. Жорнокльови Золотоніського повіту на Полтавщині (нині Черкаська область) в сім'ї селянина. Художник. Розстріляний 13 липня 1937 р. Реабілітований 1 лютого 1958 р.

Сьогодні, коли ми, наче дбайливі господарі, збираємо і вивчаємо все краще, що існувало в нашій історії та культурі, особливу увагу привертає безцінна спадщина "школи Михайла Бойчука", яка ознаменувала собою цілу епоху в українському та світовому образотворчому мистецтві, відкрила і ствердила імена Тимофія Бойчука, Оксани Павленко, Василя Седляра, Сергія Колоса, Софії Налепинської-Бойчук та багатьох інших.

Особливе місце серед цієї славної когорти митців посідає Іван Падалка, творчість якого вражає глибиною задумів, справжнім народним колоритом, жанровим розмаїттям. Біографи І. І. Падалки цілком обґрунтовано звертають увагу на багатство його техніки. Художник залюбки працював у темпері, вдавався до олії, гуаші, туші. Полюбляв дереворит, володів літографією, різав на лінолеумі. Водночас своїм першим фахом митець не без підстав вважав монументальний живопис, в якому він зумів сказати своє, притаманне лише йому слово1.

Іван Іванович Падалка народився 15 листопада 1894 р. в селі Жорнокльови Золотоніського повіту на Полтавщині (нині Черкаська область). Ті дев'ять з половиною десятин батькової землі не могли прогодувати численну хліборобську сім'ю Падалок. Тому діти, а їх, крім Івана, було ще семеро, з дитинства звикли до тяжкої, виснажливої праці, наймитували в панській економії, наймалися на роботу до цукроварні.

Доглядати Івана в сім'ї було особливо нікому. А щоб якось забавити малого, йому замість іграшок давали крейду, якою він з задоволенням писав на печі по черені, помазаному жовтою глиною. Як згадує сестра художника Уляна Горбань, малювати Іван навчився раніше, ніж ходити2.

Початкову освіту І. І. Падалка отримав в церковно-приходській і так званій дворічній міністерській школі. Його природний дар до малювання не залишився непоміченим. Вчитель не раз радив батькові віддати хлопця на навчання до художньої школи. Та матеріальне становище сім'ї не давало можливості про це навіть мріяти. І все ж доля усміхнулася Іванові. Зачарований талантом юнака поміщик Лісаневич поклопотався за нього. Отримана від земства стипендія гарантувала сину селянина навчання в Миргородській художньо-промисловій школі імені Гоголя.

Навчання у Миргороді приваблювало майбутнього митця, який вважав його початком своєї фахової освіти. Однак завершити навчання не вдалося. "Пробувши в цій школі з 1909 по 1913 рік,- пригадував пізніше у своїй автобіграфії І. І. Падалка,- у кінці 1912 р. я був звільнений, як значилося у протоколі, за "атеїзм". Насправді, крім атеїзма, були тут і організовані виступи проти адміністрації та педагогів, і шкільний страйк, а особливо за читання української газети "Рада", що виходила ще з 1905 зоку"3.

Після звільнення з школи І. І. Падалка майже півроку працював у майстернях при Полтавському етнографічному музеї, де виготовлялися копії українських килимів. Зароблені гроші, а також допомога батьків дозволили йому продовжити навчання у Київській художній школі, до якої він був зарахований у вересні 1913 року. Ось як характеризує цей період свого життя сам художник: "Маючи невелику допомогу від батьків (для цього було продано частину землі), а також від товаришів, які були вже на посадах, я пробув у школі до 1917 року. Під час роботи в школі за свої успіхи в мистецькій роботі я одержав дві "похвали совета", а також був переведений з самого молодшого натюрморта до портретного класу, що рахувалося вищою нагородою"4. Високу активність виявив І. І. Падалка при організації учнівської виставки в лютому 1915 р., подавши на неї 13 своїх робіт. Серед них ілюстрації до казок, творів Т. Г. Шевченка: ескіз килима та етюдиЗ. Не полишав своєї улюбленої справи І. І. Падалка і під час канікул, підробляючи у кустарних майстернях Полтавського губерніального земства виготовленням ескізів українських стильних меблів.

В лютому 1917 року молодий митець опинився у самому вихорі революційних подій, брав участь в організації студентської міліції, діяльності ряду громадських організацій і об'єднань. Навчання у школі вже мало цікавило його - душа тяжіла до чогось більш високого і досконалого.

В кінці 1917 року І. І. Падалка вступив до Української Академії мистецтв, обравши майстерню відомого вже на той час художника Михайла Бойчука. "Коли я вперше познайомився з його роботою (М. Л. Бойчука - авт.) і з ним, то мене осяяла щаслива думка, що Бойчук і є той майстер, який навчить мене робити картини - прекрасні, як материні килими..."6. Цікавим, на наш погляд, є також і інше визнання художника, який підкреслював: "Ясна річ, що найбільше на мене позначилось моє навчання у проф. Бойчука, але тому я дуже вдячний, бо ті речі, що були для мене якимись нереальними, незрозумілими в мистецтві, якимись музейними речами, зробилися для мене більш приступними, зрозумілими, живими речами. За це я йому дуже вдячний"'. Навчаючись в Академії, І. І. Падалка бере участь у створенні цілого ряду творів монументального живопису, що стали визначним явищем в історії українського образотворчого мистецтва. Цікавою за задумом стала робота по оздобленню Київського оперного театру декоративними та тематичними панно до Всеукраїнського з'їзду волосних виконавчих комітетів, здійснена в 1919 році колективом художників у складі М. Л. і Т. Л. Бойчуків, С. Г. Колоса, І. І. Падалки та інших. На думку фахівців, це була перша за своїм масштабом спроба здійснення засобами живопису монументальної пропаганди на Україній.

У мистецтвознавчі хрестоматії увійшла також інша не менш визначна праця по розпису Луцьких казарм у Києві, проведена з ініціативи Народного комісара України у військово-морських справах М. І. Подвойського. Розписи клеєвими фарбами, виконані І. І. Падалкою ("їдуть на роботу"), Т. Л. Бойчуком ("Селянин веде коня") та іншими, були надзвичайно близькими до народного живопису, асоціювали з відомими творами українського мистецтва: портретами, стародруками, народними картинами, фресками.

Українські народні мотиви простежуються і в графічних роботах І. І. Падалки цього періоду. В зв'язку з цим привертають увагу зокрема його спільно виконані з Т. Л. Бойчуком ілюстрації до дитячого збірника "Барвінок", виданого 1919 році.
Після закінчення Академії у 1920 році І. І. Падалка направляється на стажування до Миргородського художньо-керамічного технікуму, де протягом 1920-1921 років викладає живопис. Одночасно завідує майстернею художніх іграшок, створеною Софією Налепинською-Бойчук. У Миргороді талановитий художник мав чимало своїх послідовників, які згодом разом з ним переїжджають у Межигір'я під Києвом, де в цей час була організована художньо- керамічна школа.

Праця в Межигір'ї протягом 1921-1925 років стала одним з найбільш плідних періодів в житті і творчості І. І. Падалки. Окрім численних декоративних робіт, гравюр, художником разом з іншими учнями М. Л. Бойчука було здійснено оформлення павільйону України на Всеукраїнській сільськогосподарській виставці 1923 р. у Москві. Монументально- декоративні композиції розкривали тему єднання робітничого класу і селянства.

У формуванні позиції митця, його творчого кредо важливу роль відігравала діяльність Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), заснованої у 1925 році. Вона об'єднувала митців різноманітних напрямків і творчих уподобань. До складу АРМУ входили такі відомі майстри, як М. Л. Бойчук, В. Ф. Седляр, Є. В. Холостенко, С. М. Прохоров, М. Г. Бурачек, О. В. Хвостенко-Хвостов, Б. М. Кратко, Г. С. Теннер, В. І. Касіян, М. П. Глущенко та багато інших.

Протягом тривалого часу діяльність АРМУ оцінювалась односторонньо, через призму притаманних їй суперечностей. Разом з тим не можна заперечувати, що ця мистецька організація сприяла консолідації творчих сил, дальшому розвитку і збагаченню українського образотворчого мистецтва.

На рубежі 20-30-х років творчість І. І. Падалки стає відомою далеко за межами України. Його самобутні, глибоко народні твори експонуються на численних всесоюзних та міжнародних виставках, їх географію в узагальненому вигляді подає в своїй статті С. І. Білокінь.

Травень-жовтень 1928 року - Кельн (Міжнародна виставка).
Квітень-червень 1929 року - Амстердам.
1929 рік - Вінтертур (Швейцарія).
Рік 1930. Березень-квітень - Стокгольм, Осло, Данціг (виставка графіки, рисунку, плакату й книжок). Червень - Венеція, Цюріх, Берн (XVII Міжнародна виставка мистецтва). Липень - Берлін. Жовтень-листопад - Відень. Жовтень - Лондон, Кембрідж, Оксфорд, Манчестер, Ліверпуль.
Рік 1931. Лютий-квітень - Цюріх, Берн, Женева, Базель. Лютий-березень - Прага. Травень-серпень - Париж (Міжнародна виставка 1 "Мистецтво книги").
Рік 1932. Травень - Японія (виставка сучасного мистецтва). Червень - Венеція (XVIII Міжнародна виставка мистецтва). Червень-серпень - Цюріх.
Рік 1933. Березень-квітень - Варшава. Травень - Копенгаген.

Життя І.І. Падалки обірвалося на високій ноті, у самому розквіті сил. В умовах сталінської політики "загальної уніфікації" будь-яке інакомислення, навіть у мистецтві, будь-яка національна самобутність розглядалися як серйозні ідеологічні збочення. З погляду на це передбачити долю М. Л. Бойчука і його найближчих учнів було не важко.

29 вересня 1936 року І. І. Падалку було заарештовано. До 10 жовтня, незважаючи на безперервну обробку досвідчених слідчих, він мужньо тримався на допитах, заперечував всі надумані звинувачення. Потім не витримав. Зламався. Наче уві сні проходили перед ним друзі, колишні учні, ті, з ким ще вчора його єднала велика дружба. Розчавлений морально і фізично, підписував не читаючи все, що підносили йому слідчі. Не думав про майбутнє, впевнений в тому, що життя скінчилось.

13 липня 1937 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила І. І. Падалку як "учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СРСР та реставрацію капіталізму" до вищої міри покарання - розстрілу. В той же день вирок було виконаний.

Через два десятиріччя, 1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І. І. Падалки і визнає її від початку до кінця сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника буде повністю реабілітовано. Добре ім'я повернеться і до дружини І. І. Палалки - Марії Яківни Пасько, що за постановою особливої Наради при НКВС СРСР в 1937-1945 роках як "соціально-небезпечний елемент" відбувала покарання далеко від рідної домівки12.

Мине час, і ім'я видатного українського художника Івана Падалки увійде до всіх хрестоматій і підручників. Його твори займуть почесне місце в експозиціях національних музеїв і галерей. Вони завжди нагадуватимуть нам, сучасникам, про майстра, життя якого без останку було віддане служінню українському мистецтву.


1.На свято до Івана Падалки // Жовтень. - 1987. -
Білокінь С. І. 7. - С. 116.
Горбань І. І. Мій брат - наш художник. Спогади про Івана Падалку '/ Вітчизна. - 1990. - № 3. - С. 194. Літературна Україна. - /990. - 12 липня.
4. Там же.
5. Білокінь С. І. Вказ. праця. - С. 113.
6. Там же. - С. 114.
7. Там же.
8. Історія українського мистецтва. В шести томах. - Г. 5. - К., 1967.
- С. 58. -"*!
9. БелІ'чко Ю. В. Українське радянське мистецтво періоду громадянської
війни. - К., 1980. - С. 32.

10. Білокінь С. І. Вказ. праця. - С. 117.
11. Архів УСНБ .України по Харківській області. - Спр. 014860. -
Лрк. 6, 20, 220-222.
12. Архів СНБ України. - Спр. 46293 - ФП. - Арк. 288.


<< НАЗАД