О. О. НЕСТУЛЯ
БІЛЯ ДЖЕРЕЛ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
 

<< НАЗАД

Михайлів Юхим Спиридонович

Народився 15 жовтня 1885 р. в м. Олешки Таврійської губернії, в сім'ї корабельного майстра. Художник. Засуджений 31 березня 1934 р. до трьох років заслання. Помер, відбуваючи покарання, 15 липня 1935 р. Реабілітований ЗО червня 1989 р.

Юхим Михайлів... Талановитий художник і мистецтвознавець, самобутній поет і публіцист, вдумливий педагог і невтомний дослідник історико-культурної спадщини... Такою яскравою, багатогранною, напрочуд колоритною постаттю увійшов в літопис української національної культури Ю. С. Михайлів.
Вже в 20-ті роки творчість Ю. С. Михайліва викликала широкий громадський інтерес. Свідченням цьому - змістовні праці про життєвий шлях і доробок митця, опубліковані Г. Й. Майфетом, Є. Кузьміним, М. І. Жуком, М. О. Макаренком та ін.1. На жаль, вони маловідомі сьогодні навіть фахівцям, оскільки протягом кількох десятиріч ім'я Ю. С. Михайліва, як і його подвижницька діяльність, були незаслужено та невиправдано забуті. Окремі згадки на сторінках узагальнюючих видань аж ніяк не вичерпували усієї глибини цієї обдарованої натури2. Лише в кінці 80-х років як в нашій країні, так і за кордоном з'являється ряд наукових, науково-популярних робіт, присвячених Ю. С. МихайлівуЗ. Однак і вони, на наш погляд, є лише вступом до великої і важливої теми.

Юхим Спиридонович Михайлів народився 15(27) жовтня 1885 р. в містечку Олешки Таврійської губернії в сім'ї майстра корабельної справи. На громадські кошти навчався спочатку в Олешківській міській школі (1892-1896 рр.), а потім в Херсонському реальному училищі. Персональну стипендію від Херсонського земства талановитий юнак отримав і для продовження освіти в Строгановському художньо-промисловому училищі в Москві (1902-1906 рр.). Однак спеціальність художника - кераміста, отримана після закінчення училища, мало відповідала його прагненням і нахилам. З раннього дитинства Юхима Михайліва вабив дивосвіт живопису. Саме тому восени 1906 р. він вступає до Московського училища живопису, скульптури й архітектури.

Мрія не зрадила юнака. Його вчителями і наставниками стали видатні російські живописці В. О. Сєров, С. О. Коровін. Водночас, як справедливо відзначають біографи Ю. С. Михайліва, навчання у цих видатних митців дало йому, перш за все, витончену техніку живопису, хоча душею він більше тяжів до чимось загадкової творчості М. К. Реріха, Б. Є. Борисова-Мусатова.

Успадкувавши кращі традиції світового мистецтва, Юхим Михайлів щиро вболівав за українську культуру, намагався пропагувати її багатовікові традиції. Він зокрема брав найактивнішу участь в діяльності Московського українського земляцтва, яке прагнуло донести до москвичів філософські роздуми Григорія Сковороди, закличне слово Тараса Шевченка, Перлини українського театрального та музичного мистецтва5.
Після закінчення училища класний художник першого ступеня Ю. С. Михайлів у 1910 р. був призваний на службу до царської армії, яку проходив спочатку в Катеринославі, а згодом - у Севастополі. На щастя, військова служба не змогла відлучити митця від улюбленої справи. Завдяки піклуванням поета Т. Романченка та відомого історика Д. І. Явор-ницького Юхиму Михайліву було дозволено взяти участь в художньому оформленні музею ім. О. Поля, проведенні досліджень в галузі традиційної народної культури.

Демобілізувавшись в 1913 р. з армії, Ю. С. Михайлів поринає у вир творчого життя: ілюструє часописи "Новь", "Детское чтение", "Українська хата", займається літературною діяльністю.

Творчі плани Ю. С. Михайліва порушила перша світова війна. Вже в липні 1914 р. він був мобілізований до діючої армії і після закінчення школи прапорщиків у Полоцьку направлений на фронт. Тут йому довелося сповна випити гірку чашу війни. Контузія, складна операція... Лише піклування рідних повернули його до життя, яке він не мислив собі без живопису. Написані в роки війни картини "Музика водоспадів", триптих "Україна", "Булава" стали важливим етапом у творчості митця8 і відображають глибокі роздуми художника про долю України, її минуле і майбутнє.

Ю. С. Михайлів зустрів лютневу буржуазно- демократичну революцію, яка, як йому здавалось, відкривала широкі перспективи для вільного розвитку України, сповнений надій і сподівань. В зв'язку з цим зовсім не випадковим в біографії художника здається нам його обрання до Ради солдатських депутатів. Влітку 1917 р. від українських національних частин 7-ої стрілецької дивізії він був делегований на другий Всеукраїнський військовий з'їзд, скликаний за постановою Центральної Ради.

У Києві здібному і високоосвіченому офіцеру була запропонована робота в адміністративних установах, а згодом - в департаменті мистецтв Міністерства освіти уряду Центральної Ради. у департаменті на той час працювали такі відомі культурні діячі, як М. Ф. Біляшівський, В. Г. Кри-чевський, Ф. Л. Ернст та ін. їх зусиллями було підготовлено ряд проектів, спрямованих на піднесення української національної культури. Однак окупація України австро-німецькими військами, перехід влади до уряду гетьмана П. Скоропадського стали на перешкоді їх реалізації, викликали протест серед прогресивно настроєної інтелігенції.

Своє ставлення до гетьманського уряду висловив і Ю. С. Михайлів, який залишив Київ і виїхав до Миргорода. У вересні 1918 р. на базі художньо-промислової школи коштом Полтавського губернського земства тут було відкрито Художньо- керамічний інститут. Директором його запросили В. Г. Кричевського, а учителем креслення і нарисної геометрії - Ю. С. Михайліва. "Учитель креслення і нарисної геометрії Юхим Спиридонович Михайлів,- читаємо ми в документах інституту за грудень 1918 р., - служить з 1 жовтня 1918 року, православної віри, закінчив училище Живопису, Скульптури і Зодчества у Москві, платні одержує 7380 карбованців на рік".

Архівні матеріали засвідчують, що Ю. С. Михайлів досить активно включився в організацію навчального процесу інституту. Педагогічна рада обрала Ю. С. Михайліва в комісію по комплектації інститутської бібліотеки. Працював він також в комісії по організації курсів для тих, що не були зараховані до інституту, але бажали опанувати секрети професії. Працюючи творчо, зі знанням справи, Ю. С. Михайлів досить швидко здобув авторитет серед студентів та викладачів. Свідченням цьому - протокол засідання педради від 17 жовтня 1918 р., на якому розглядалось питання про вибори представника до Ради інституту. "З поданих 17 записок,- читаємо в протоколі,- Ю. С. Михайлів одержав більшість записок і через те вважається обраним представником до складу Ради інституту"11.

У Миргороді молодий викладач солідаризується з тими силами, що виступають проти панування гетьманського режиму, бере участь в діяльності Комітету повстанців, очолюваному лівим есером М. Проску-рою. Після повалення гетьманської влади у Миргороді Ю. С. Михайлів на кілька днів був навіть призначений комісаром міста12.

На початку 1919 р. Ю. С. Михайлів повертається до Києва. З документів Художньо-керамічного інституту довідуємося, що вже 15 березня 1919 р. до цього учбового закладу надійшов підписаний ним як керівником підвідділу художньо-промислових та інструкторських шкіл при Комісії Мистецтва та національної культури проект реформи художньо-промислових шкіл 1З.

В 1919 р., вже перебуваючи у Києві, Ю. С. Михайлів вступає в Українську Комуністичну партію (боротьбистів). Він виконує відповідальні доручення керівництва партії, а в період денікінської окупації Києва в своєму помешканні по вул. Срітенській, 10 утримує явку боротьбистського підпілля.

Підтримував Ю. С. Михайлів ідею злиття УКП (боротьбистів) з КП(б)У, однак членом більшовицької партії він так і не став, поринувши з головою в мистецьку та громадську діяльність14. В 1920 р. Ю. С. Михайлів входить до художньої ради Академії мистецтв, викладає в Київському вищому інституті народної освіти ім. Драгоманова, бере участь в реорганізації Київського художнього училища в художньо- промислову школу, яку сам і очолює 15.

З винятковою відповідальністю ставився Ю. С. Михайлів до своєї діяльності в гуртку творчої інтелігенції, створеному за ініціативою відомого українського художника Г. І. Нарбута. Члени гуртка (П. Г. Тичина, Л. С. Курбас, П. О. Козицький та інші) прагнули пізнати і осмислити витоки українського національного мистецтва, визначити шляхи його дальшого розвитку.

В процесі невимушеного обміну думок, взаємного спілкування народжувалось чимало цінних ініціатив по пропаганді культурної спадщини українського народу. Серед них - безцінного доробку композитора, диригента, культурного діяча М. Д. Леонтовича, трагічна загибель якого в 1921 р. біллю відізвалась в серцях представників інтелігенції України. Вражений сумною звісткою, Ю. С. Михайлів згуртовує навколо себе провідних діячів культури Києва, з ініціативи яких уряд республіки

19 листопада 1921 р. приймає спеціальну постанову "Про вшанування пам'яті українського композитора Миколи Леонтовича"16. Водночас В. М. Верховинець, П. О. Козицький, Л. М. Ревуцький, М. І. Вериківський, Д. М. Ревуцький та ін. засновують музичне товариство ім. М. Д. Леонто-вича, яке очолює Ю. С. Михайлів.

З активною пропагандою української національної культурної спадщини пов'язана і його діяльність як голови Київського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (губкопмис). Очоливши комітет в серпні 1920 р., Ю. С. Михайлів вже до кінця року залучив до співробітництва в ньому таких відомих учених, як Д. М. Щербаківський, М. О. Макаренко, І. В. Моргілевський, Ф. Л. Ернст, через Раду вчених губкопмису об'єднав у справі збереження історико- культурної спадщини українського народу багатьох інших провідних діячів науки і культури17. Сьогодні не може не викликати захоплення їх самовіддана праця на цій ділянці культурного будівництва. В умовах розрухи, при мізерних асигнуваннях, яких часто не вистачало навіть на виплату заробітної плати співробітникам, губкопмис розгорнув роботу по обліку музейних цінностей, пам'яток мистецтва, архітектури, археології. В багатьох випадках саме піклування співробітників губкопмису і особисто Ю. С. Ми-хайліва зберегло їх від руйнувань18.

В 1922 р. після реорганізації органів охорони пам'яток Ю. С. Михайлів залишає губкопмис і зосереджується на творчій і педагогічній роботі. До осені 1923 р. він очолює Київський художньо-індустріальний технікум, а згодом керує майстернею художньої обробки тканини в профшколі19. Вдумливий педагог, він умів знайти підхід до кожного учня, допомагав розкритися справжнім природним обдаруванням своїх вихованців. Разом з ними Ю. С. Михайлів і сам постійно звертався до першовитоків української культури, її кращих пам'яток, якими був так багатий Київ. "Так пізнавали ми потроху колишню велич України,- згадував один з випускників профшколи М. Дмитренко,- так прищеплювалась нам любов до наших архитворів, і саме цю любов умів дати нам перший учитель-митець Юхим Михайлів"20.

В середині 20-х років Ю. С. Михайлів багато і наполегливо працює як художник. Він створює такі цікаві полотна, як "За завісою життя", "Чайка", "Гільйотина", "Старе і нове", "Прометей", "Сум Ярославни", "Повний місяць" та ряд інших, в яких з повною силою розкрився непересічний талант митця. Свідченням його широкого визнання стало обрання Ю. С. Михайліва головою Київської філії Асоціації художників Червоної України (АХЧУ), яку він очолював з 1923 по 1929 р. Помітним явищем у культурному житті республіки стала і участь Ю. С. Михайліва у всесоюзній та республіканських виставках21. "Надзвичайно сильний у пастелі з деяким ухилом до символізму художник Ю. С. Михайлів,- відзначалось, наприклад, у рецензії на Всеукраїнську художню виставку до 10-річчя Жовтня.- Його "Натюрморт" насиченістю, кольором та вирішенням об'ємно-просторових завдань є класичною річчю"22.

В цей період набуває широкого розмаху і мистецтвознавча діяльність Ю. С. Михайліва, який виступив з цікавими розвідками з питань народних

художніх промислів, статтями і монографіями про творчість Г. І. Нарбута, М. І. Жука, Л. В. Позена23.

В полі зору Ю. С. Михайліва як мистецтвознавця і художника постійно знаходилась Полтавщина з її природою, багатовіковими історичними і культурними традиціями. З особливою теплотою він завжди згадував про своє перебування у Миргороді, приїздив сюди на етюди, цікавився творчістю місцевих художників. З надзвичайною приязню ставився він до полтавця Г. Й. Майфета - по суті першого біографа і популяризатора творчості митця. Напевне саме тому в 1928 р., не вагаючись, прийняв запрошення на посаду завідуючого Полтавськими курсами інструкторів народної творчості24. Як згадувала дружина художника, він енергійно приступив до роботи. Вже незабаром відбулася виставка робіт його учнів25. у іншій виставці, організованій полтавськими художниками, взяв участь і сам Ю. С. Михайлів.

В Полтаві Ю. С. Михайлів працював недовго. Внаслідок тертя з місцевими партійними та радянськими органами він був змушений повернутись до Києва.

Останній період життя і творчості художника відзначався особливою складністю та драматизмом. І хоча він продовжував працювати в АХЧУ, брав участь у виставках, давав приватні уроки малювання - все це не приносило відчутного задоволення. Поступово його творчість і громадська діяльність ставали об'єктом огульної критики з боку представників офіційного мистецтва, наштовхнулись на нездоланні труднощі. Схильність живописця до символізму, самобутність його творчості розцінювались як вияв буржуазного формалістичного мистецтва. Так, в статті С. Томаха та Є. Холостенка з промовистою назвою "Проти націонал-демократичної і троцькістської контрабанди на образотворчому фронті" Ю. С. Михайлів був віднесений до представників "буржуазно-ідеалістичного фронту, нацдемівщини, формалізму, попівщини..."26.

Подібні політичні оцінки обумовили подальшу долю художника. 27 березня 1934 р. Ю. С. Михайлів був викликаний в ДПУ, де його звинуватили в приналежності до контрреволюційної антирадянської "Української військової організації". Слідство тривало недовго. Здебільшого воно грунтувалось на свідченнях інших осіб, заарештованих у справі УВО. Читаючи кримінальну справу Ю. С. Михайліва, не можна позбутися враження, що й сам слідчий не дуже-то вірив у провину художника, а лише пунктуально виконував отримане доручення. Однак, незважаючи на це, вже 31 березня постановою Особливої Наради при Колегії ДПУ УСРР йому було винесено вирок - 3 роки заслання в Північний край27.

На початку травня Ю. С. Михайлів виїхав до Котласа. Заспокоюючи дружину, обіцяв, що скоро повернеться, сподівався на допомогу своїх друзів. Мабуть, не вірив він, що прощається з Україною назавжди...

У Котласі Ю. С. Михайлів оселився в робітничій родині, влаштувався на роботу декоратором у клуб, продовжував малювати, писати вірші, мріяв про повернення до рідних. Однак доля склалася інакше. Фронтова контузія, колишня тяжка операція, перебування в незвичному кліматі далися взнаки. Хвороба почала прогресувати. Довідавшись про це, Галина Олександрівна Михайліва за будь-яку ціну намагалася звільнити хворого чоловіка від покарання. Розпродавши частину майна, художні колекції, вона зібрала необхідну суму для поїздки в Котлас. Однак, не маючи паспорта і відбуваючи адміністративне покарання, не змогла здійснити свого задуму. Врешті- решт їй вдалося умовити поїхати до Котласа і поклопотатися за звільнення чоловіка свою знайому. Та все це було запізно. Єдиний дозвіл, який вдалося отримати, це дозвіл на похорон. 15 липня 1935 р. Ю. С. Михайліва не стало28. Обірвалося велике, красиве і талановите життя, сповнене щирої любові до України і її народу. Митець пішов, та залишились картини, наукові праці, дійшли до сучасників і його пророчі слова: "Як би вам у житті не доводилося, вічно пам'ятайте про ваш Отчий Дім, про вашу рідну Батьківщину".


17. ДАКО. - Ф.Р. - 4156, оп. 1, спр. 6. - Арк. 103, 227; спр. 7. -
Арк. 120.
18. Там же. - Спр. 5. - Арк. 8.
19. П'ядик Ю. Вказ. праця. - С. 203.
20. Дмитренко про Михайліва // Юхим Михайлів: його життя і
творчість. 1885-1935. - С. 71.
21. П'ядик Ю. Вказ. праця. - С. 203-204.
22. М. К. Асоціація художників Червоної України (АХЧУ) // Рад.
мистецтво. - 1928. - № 6. - С. 5.
23. Михайлів Ю. Георгій Нарбут // Життя і революція. - 1926. -
№ 10; його ж: Шляхи української кераміки // Там же. - № 11-12; його
ж: Нове різьбярство України // Там же. - 1929. - № 12; Сучасна графіка
// Бібліологічні вісті. -1926. - № 3 та ін.
24. П'ядик Ю. Вказ. праця. - С. 204.
25. Наш шлях: життя з Юхимом Михайлівим. - С. 97.
26. Літературна газета (Харків). - 1932. - 27 лютого.
27. Архів СНБ України. - Спр. 33410-ФП. - Арк. 9-12, 16.
28. Наш шлях: життя з Юхимом Михайлівим. - С. 98-102.

29. Кузьмін Є. Юхим Михайлів // Життя і революція. - 1928. - № 11;
Майфет Г. Творчість Ю. С. Михайліва // Червоний шлях. - /928. -
№ 4; Макаренко М. Київські художники // Глобус. - /927. - № 3.
30. Історія українського мистецтва. - К., 1967. - Т. 5. - С. 16, 29, ЗО,
48, 69, 70, 154, 156; Нариси з історії українського мистецтва. - К., 1966.
- С. 179. .
3. П'ядик Ю. Його називали українським Чурльонісом // Літ. Україна.
- /988. - № 52/ його ж: "Пішов у путь шукати слави" // Україна. -
/988. -№ 20; його ж: Згадаймо це ім'я: Юхим Михайлів // Вітчизна. -
/988. - № 5; Юхим Михайлів. Його життя і творчість. 1885-/935. -
Нью-Йорк, Лондон, Париж, Торонто, 1988.
4. Майфет Г. Вказ. праця. - С. 212.
5. Наш шлях: життя з Юхимом Михайлівим. Спогади Ганни Михайлівої
// Юхим Михайлів. Його життя і творчість. 1885-/935. - С. 77-79.
6. Там же. - С. 80; Майфет Г. Вказ. праця.
7. П'ядик Ю. "Пішов у путь шукати слави". - С. 12.
8. П'ядик Ю. Згадаймо це ім'я: Юхим Михайлів. - С. 202.
9. Архів СНБ України. - Спр. 33410-ФП. - Арк. 9.

10. Наш Шлях: життя з Юхимом Михайлівим. - С. 85-86.
11. ДАПО. - Ф. 837. оп. 1, спр. 37. - Арк. 73, 82, 87, 95, 97; спр. 38. -
Арк. 1, 6; спр. 39. - Арк. 37; спр. 40. - Арк. 101, 108.
12. Архів СНБ України. - Спр. 33410-ФП. - Арк. 9 зв.
13. ДАПО. - Ф. 837, оп. 1, спр. 36. - Арк. 100, 106; спр. 38. - Арк. 29.

14. Наш шлях: життя з Юхимом Михайлівим. - С. 87/ Архів СНБ
України. - Спр. 33410-ФП. - Арк. 9 зв.
15. П'ядик Ю. Згадаймо це ім'я: Юхим Михайлів. - С. 203.
16. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Ко
муністичної партії і Радянського уряду. 1917-1959 рр.: 36. документів.
- К., 1959. - Т. 1. - С. 136. '
122

<< НАЗАД