В. І. ГРАБ
ЯСКРАВЕ, НЕСПОКІЙНЕ ЖИТТЯ

<< НАЗАД

Капустянський Іван Назарович

Народився 18 вересня 1894 р. в с. Ракити Кременчуцької округи (зараз с. Жовтневе Семепівського району Полтавської області). Літературознавець, бібліограф, педагог. Постановою Особливої Наради при НКВС СРСР від 3 червня 1935 р. засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Помер, відбуваючи покарання, 24 листопада 1937 р. в м. Чиб'ю Комі АРСР. Реабілітований 21 червня 1989 р.

Лише 43 роки відміряла доля Івану Назаровичу Капустянському, та скільки він встиг зробити на цьому короткому відрізку життя. Знадобилися десятиріччя, щоб творча спадщина цієї напрочуд талановитої людини стала надбанням народу, а його ім'я зайняло почесне місце в когорті провідних діячів української науки і культури.

І. Н. Капустянський народився 18 вересня 1894 р. в с. Ракити Кременчуцької округи на Полтавщині в сім’ї дяка. За наполяганням батька закінчив Лубенську духовну школу і в 1909 р. поступив у Полтавську семінарію. Чи мріяв він стати священиком і піти в життя протореною батьківською стежкою? Мабуть, ні. Оскільки в 1912 р. Іван залишає семінарію і поступає на мовне відділення Ніжинського історико-філологічного інституту. Тут початкуючий дослідник під керівництвом професорів Г. А. Іллінського та В. І. Рєзанова виконує свою першу наукову роботу "Описание говора крестьян, населення с. Ракит Полтавской губернии Хорольского уезда с приложением записи песен й сказок". На думку фахівців, вона повністю заслуговувала на публікацію. Водночас І. Капустянський робить свої перші кроки в галузі літературознавства, публікуючи в 1913 р. в "Нежинском голосе" статтю, присвячену 75-річчю пам'яті І. П. Котляревського.

Після закінчення інституту в 1916 р. І. Н. Капустянський призначається викладачем російської мови у Сквирську гімназію, але приступити до роботи йому так і не вдалося. Вже в серпні того ж року його по мобілізації направляють у Київське військове училище, а звідти в званні прапорщика - ротним офіцером на Південно-Західний фронт.

З піднесенням зустрів Іван Назарович події лютневої буржуазно-демократичної революції. Без тіні сумніву доводив він своїм товаришам, що "...влада повинна бути республіканською, соціалістичною"2.

Після демобілізації у квітні 1918 р. він приїздить до Києва і влаштовується на лекторські курси при Міністерстві народної освіти уряду гетьмана Скоропадського. Опанувавши під керівництвом І. Огієнка і Ф. Сущинського курс методики викладання мовознавства, отримує призначення в м. Сміла, де читає лекції вчителям Черкащини і Чигиринщини, Дещо пізніше він викладає українську і німецьку мови в Семенівській гімназії на Полтавщині 3.

1 січня 1919 р. Міністерство народної освіти затверджує його професорським стипендіатом при Київському університеті. Наставники пророкували молодому досліднику велике наукове майбутнє, однак розгорнути в той час свою роботу в умовах політичної нестабільності йому так і не вдалося. У квітні 1919 р. Іван Назарович переїздить до Прилук, викладає історію української літератури в місцевому народному університеті, очолює повітовий комітет охорони пам'яток мистецтва та старовини. За його ініціативою було засновано повітовий музей Прилуч-чини, відкрито музейний заклад у колишньому маєтку графа Ґалаґана у с. Сокиринці З.

Самовідданий дослідник рідного краю, він доклав багато зусиль для збереження української національної культурної спадщини. Зокрема, в місцевому часописі "Гасло" була опублікована його стаття "Вивчайте архіви Прилукщини", в якій розкривається виняткове значення документальних колекцій для збереження історичної пам'яті народу. Глибокою зацікавленістю, щирою стурбованістю за долю української культури позначені й інші статті Івана Капустянського, опубліковані на сторінках "Прилуцької правди" та "Известий Прилуцкого исполкома"6.

Наступний етап в житті та діяльності І. Н. Капустянського пов'язаний з м. Полтавою. Влітку 1921 р. він призначається головою губернського Комітету охорони пам'яток мистецтва, старовини і природи. Діяльність Івана Назаровича на цій відповідальній посаді ще вимагає свого ґрунтовного вивчення. Та вже сьогодні ми можемо з впевненістю сказати, що саме йому зобов'язані збереженням багатьох нерухомих пам'яток, музейних колекцій, безцінних витворів українського мистецтва.

Велику та багатогранну пам'яткоохоронну роботу І. Н. Капустянський поєднує з викладанням у вищих учбових закладах. Допитлива студентська аудиторія була його справжньою стихією. Лекції Капустянського, що відзначалися глибиною думки, винятковою ерудицією, користувалися широкою популярністю серед студентів історико-філологічного факультету Полтавського інституту народної освіти, слухачів губпартшколи, учительських курсів, найрізноманітніших семінарів. Спілкуючись з молоддю, талановитий педагог постійно радив черпати духовну наснагу з глибин багатовікової народної мудрості, чистих джерел української культури. З цією метою І. Капустянський організовує при Центральному Пролетарському музеї Полтавщини кабінет фольклору і мови і протягом певного часу керує його роботою.

Тема української культури, її історії і традицій є домінуючою в публіцистичному доробку Капустянського. Зокрема, на сторінках місцевих газет "Вісті", "Пролетарська освіта", "Червоний юнак" він публікує "Програму до збирання діалектичних матеріалів", цікаві фольклорні розробки, статті, присвячені Г. Сковороді, Т. Шевченку та іншим.

Людина неспокійної вдачі, І. Н. Капустянський прагне в своїй діяльності об'єднати кращі творчі сили Полтавщини, згуртувати їх для вирішення культурних завдань. Так, його незгасаюча енергія, великий досвід знадобилися при організації Полтавської філії Спілки селянських письменників "Плуг".

В липні 1923 р. переїздить до Харкова, поступає в аспірантуру при кафедрі мовознавства. Попереду у нього чимало цікавих експедицій, наукових знахідок та відкриттів. Влітку 1924 р. Капустянський відвідує Чернігів, знайомиться з рукописами Т.Г.- Шевченка, копіює їх для кафедри. Праці дослідника на ниві шевченкознавства не залишилися не поміченими фахівцями. Зокрема, В. Коряк пропонує йому поступити позаштатним працівником в Інститут ім. Т. Г. Шевченка, Одночасно в полі зору І. Н. Капустянського в цей період знаходяться питання українського фольклору, літературознавства. Так, в альманасі "Плуг" він вміщує статтю "Соціальна пісня на українському грунті", яка в 1924 п. вийшла окремою книжкою. В часописі "Селянська правда" веде відділ "Що читати?", де публікує близько 20 рецензій. Друкується також ь журналах "Шляхи освіти", "Знання", "Вісті", "Плужанин" та інших, де подає переклади статей з російської, французької та німецької мов, знайомить читачів з такими розвідками, як "Рукописні матеріали 1-го держ. музею української старовини ім. В. Тарновського" ("Червоний шлях", 1925, № 1-2), "Рукописи Гоголя в Полтавському музеї" (Записки історико-філологічного відділу УАН. - К.н. 5, 1924-1925 рр.).

Помітним явищем в літературознавстві стала книга І. Н. Капустянського "Валеріан Поліщук: спроба характеристики творчості з портретом, автографом і автобіографією поета та бібліографічним покажчиком" в серії "Українська критична бібліотека", що вийшла в 1925 р. В ній зроблено докладний аналіз творчості талановитого українського майстра слова З. Цікавими, на наш погляд, є й інші літературознавчі праці Капустянського, перелік яких зайняв би не одну сторінку.

З кінця 20-х років І. Н. Капустянський затверджений науковим співробітником Інституту ім. Т. Г. Шевченка. Під керівництвом В. Коряка веде семінар з історії радянської літератури для аспірантів! 1. Науковій громадськості запам'яталися також його змістовні доповіді в Інституті ім. Т. Г. Шевченка та Будинку літератури ім. В. Блакитного. Серед них - "Методика збирання діалектичних матеріалів", "Методика вивчення індивідуальної мови письменника", "Мова В. Поліщука", "Гумор, його засоби і жанри", "Мова байок Глібова" та інші.

Багато особистих зусиль І. Н. Капустянський докладає для становлення музею-заповідника на могилі Т. Г. Шевченка, проводить тематичні екскурсії, бере безпосередню участь в оформленні експозиції. Як не прикро, але саме діяльність Івана Назаровича викликала найбільше "нарікань" як з боку органів політичного керівництва, так і офіційної науки. Комісія Київської філії Інституту ім. Т. Г. Шевченка безапеляційно засуджує і знімає експозицію музею, звинувачує її авторів у голому об'єктивізмі, інших різноманітних "гріхах".

Подібне рішення не могло не вплинути на подальшу долю І. Н. Капустянського. Його поступово відлучають від наукової роботи, переводять на скромну посаду екскурсовода при Інституті ім. Т. Г. Шевченка, а в липні 1933 р. і зовсім звільняють як сина дяка!2, що не має нічого спільного з марксизмом.

Після цього І. Н. Капустянський ще близько півтора року працює викладачем в школах Харкова, читає лекції на підготовчих курсах Харківського технологічного інституту. 25 грудня 1934 р. його заарештовують. Тримають спочатку в спецкорпусі № 1 обласного управління НКВС, а 16 березня 1935 р. переводять до Києва.

Звинувачення в "приналежності до контрреволюційної організації, що проводила роботу, спрямовану на організацію терористичних актів проти керівництва партії і Радянської влади", Капустянський не визнав. На слідчих документах він написав: "Я заявляю, що мій арешт розглядаю як бажання органів влади здійснити червоний терор у відповідь на вбивство тов. Кірова. 7.01.35. Категорично не погодився він з оцінкою своїх численних праць як антирадянських. "В моїх літературних працях, - писав він у своїх свідченнях на допиті 11 березня 1935 р.,- ніколи я свідомо не допускав націоналістичних помилок. Мої літературні роботи друкувалися не лише в журналі "Плуг", айв газетах "Комуніст" та інших" 15.

Звинувачували Капустянського також в націоналістичному оформленні музею Т. Г. Шевченка та пропаганді ідей М. Хвильового. Знайшлись таки пильні ідеологічні вартові, які засвідчили, що Іван Назарович "підтримував ідеї Миколи Хвильового, часто виступав за чистоту української мови, вільний розвиток української національної культури" 17.

На основі цих та інших звинувачень 3 червня 1935 р. Особлива нарада при НКВС СРСР ухвалила: "Капустянського Івана Назаровича за контрреволюційну діяльність ув'язнити у виправно-трудовому таборі терміном на 5 років, рахуючи термін з 25.12.34 р."18.

Приблизно через два тижні його відправили через Петропавлівську в'язницю у віддалене відділення "Карлагу", куди він прибув ЗО липня 1935 р., а звідти на підставі розпорядження ГУЛАГу за № 51404 від 6 листопада 1935 р. - в "Ухтпєчлаг" м. Чиб'ю 19.

В таборі Іван Капустянський використовується на різних роботах, працює лісорубом, рахівником, робітником тракту Усть-Вим-Чиб'ю20. Біда підступила непомітно. 23 листопада 1937 р., працюючи на тракті, він застудився, захворів і наступного дня помер в лазареті табірного пункту Ронча-5 біля міста Чиб'ю 21. Його поховали 25 листопада 1937 р. в сосновій домовині "...головой на восток, на два метра глубиной, вдоль тракта Усть-ВьІм-Чибью, на 800 метров от тракта по правую сторону. К левой ните принчзана бирка с надписью К. И. Н. от роду 43 года. На могилу поставлен такой же знак, о чем составлен настоящий акт в семи зкземплярах" 22. Так трагічно обірвалося яскраве, неспокійне життя.

21 червня 1989 р. І. Н. Капустянський повністю реабілітований 23. Настав час повернути читачам його твори, безцінну краєзнавчу спадщину, вшанувати пам'ять цієї людини на Батьківщині.


1. Архів УСНЕ України по Харківській області. - Стр. 027736. -
Арк. 5. 16, 17, 55/1, 55/2.
2. Там же. - Арк. 16.
3. Там же.
4. Там. же.
5. Збірник, присвячений 35-річчю музею. - Т. 1. - Полтава, 1928. -
С. 290-291. _
6. Архів УСНБ України по Харківській області. - Стр. 027736. -
Арк. 55/3.
7. Там же. - Арк. /8, 55/3. --->o-'
8. Ротач П. Капустянський 1. Н. // Українська літературна енцикло
педія. - Т. 2. - 1990. - С. 406.
9. 'Суходуб 3. Автопортрет у просторі і часі // Дзв/н. - 1990. - № І.
- С. 133.
10. У 1925 р. опублікував статті: "Нова українська революційна художня
проза" ("Шляхи освіти". Кн. 4-6), "Літературна організація "Гарт і
Плуг" (вРадянська освіта", Кн. 7), "Поет життєвої динаміки В. Поліщук"
"Червоний шлях", № 8-9), рецензія на "Українську мову" О. Синявсьцого
("Шляхи освіти", Кн. 8), "Українська журналістика в 1925 р." ("Шляхи
освіти". 4.9), "Село в боротьбі за культуру" ("Робоча освіта". Ч. 11 і
12), "В полум'ї першої революції" ("Знання". Ч. 47, 48), "Революційне
минуле і факти письменства" ("Народний учитель", Ч. 5}, бібліографія
про Жовтень у літературі і про революцію 1905 р. на Україні ("Народний
учитель". Ч. 44, 48, "Знання". Ч. 47-48; 49-50), "П. Панч" ("Плужанин",
Ч. 1) та інші.
У 1926-му: "Писатель - борец за угнеяіенньи" (про /. Франка, "Знання", № 24), "Яків Качура", "Елланова проза і сатира" ("Плужанин", Ч. 10, 11), "ДІЧ. Загул" ("Народний учитель". Ч. 45) та інші.
У 1927-му видрукував новознайдене оповідання Ол. Кониського "Кат" ("Культура і побут". Ч. 5), "Вольтер і його сатиричні романи" ("Гарт". Ч. 4-5), рецензію на роботу Г. Майфета "До характеристики творчості П. Тичини" та ін. Видав 1-й і 2-й том повного зібрання творів Л. Глібова.
11. Архів УСНБ України по Харківській області. - Спр. 027736. -
Арк. 17, 55/3.
12. Там же. - Арк. 17, 19, 20.
13. Там же. - Арк. /, 48.
14. Там же. - Арк. 15.
15. Там же. - Арк. 18.
16. Там же. - Арк. 42-47.
17. Там же. - Арк. 38.
18. Там же. - Арк. 54.
19. Архів МВС Комі АРСР. - Спр. 510-П-37-"АО". - Арк. 1, 14-16,
20.
20. Там же. - Арк. 20-27.
21. Гам же. - Арк. 28, ЗІ.
22. Гам же. - Арк. ЗО.
23. Архів УСНЬ України по Харківській області. - Спр. 027736. -
Арк. 59.


<< НАЗАД