О.П. ЄРМАК
П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ЖИТТЯ

<< НАЗАД

Карповець Іван Васильович

Народився 7 січня 1899 р. в селищі Крюків Кременчуцького повіту на Полтавщині в сім'ї робітника. Директор машинно-тракторної станції. Засуджений 11 жовтня 1939 р. до 5 років, виправно-трудових таборів та 15 квітня 1949 р. до 5 років заслання. Реабілітований 2 листопада 1955 р. Помер у 1963 р.

Коли Івану Васильовичу Карповцю у листопаді 1934 р. запропонували у Харківському облвиконкомі очолити Кобеляцьку машинно-тракторну станцію, він прийняв цю пропозицію без особливого ентузіазму, хоча від посади і не відмовився1. До того І.В. Карповець вже побував на станції і ознайомився там з станом справ. А вони були невтішними.
МТС заснували ще в 1931 році, та матеріально-технічна база підприємства формувалась надзвичайно повільно. П'ять десятків зношених колісних «Універсалів» та кілька парових молотарок — таким був весь технічний потенціал машинно-тракторної станції. Не було власної ремонтної бази, низькою залишалася і кваліфікація механізаторів. Більшість з них мали за плечима лише один—два класи початкової школи та чотиримісячні курси рульових, і звичайно, вправно працювати на таких складних машинах, як трактори, не могли. Техніка часто виходила з ладу, а звідси і заробітки трактористів залишались низькими. Нерідко рядовий колгоспник на польових роботах отримував значно більше. Це в свою чергу породжувало плинність механізаторських кадрів. За рік склад працюючих оновлювався на 30-40 %.
Як керівник І.В. Карповець мало чим відрізнявся від покоління «червоних директорів» двадцятих—тридцятих років. Народився в 1899 р. у селищі Крюкові Кременчуцького повіту в сім'ї робітника. У дванадцятирічному віці почав працювати на Кременчуцькій тютюновій фабриці, а в 1914 р. перейшов на роботу в Крюківські вагонні майстерні. В грудні 1917 р. вступив у Червону Гвардію. Брав участь у громадянській війні, командував ескадроном 9-ї армії. Після поранення в 1922 р. був демобілізований і повернувся у Крюківські вагонні майстерні. Працював там помічником майстра. Далі — профспілкова робота. З 1933 по 1934 рр. працював завідуючим відділом Кременчуцької міської Ради. Звідси і направили його директором МТС2.
За два роки роботи на директорській посаді І. В. Карповець встиг зробити чимало. Його ділові якості, вміння працювати з людьми розкрилися повною мірою. У Кобеляцькій МТС були споруджені ремонтні майстерні, склади паливно-змащувальних матеріалів. Користуючись своїми давніми зв'язками з Крюківським вагонобудівним заводом, де колись сам працював, І. В. Карповець влаштував на його базі підготовку робітників-ремонтників для машинно-тракторної станції. У цехах заводу на замовлення МТС виготовлялись також деякі найбільш дефіцитні деталі для тракторів. Постійно дбав директор і про виробниче навчання трактористів, комбайнерів. Внаслідок цього стала краще використовуватись техніка. В 1935—1936 рр. Кобеляцька машинно-тракторна станція вперше працювала рентабельно2.
Спочатку діяльність нового директора отримувала підтримку з боку керівництва Кобеляцького району. Але після.того, як І.В. Карповець виявив принциповість і виступив проти некомпетентного втручання відповідальних працівників райкому партії у господарські справи підприємства, ставлення до нього різко змінилось. На директора МТС почали збирати компрометуючі матеріали. Наслідки не забарилися. І. В. Карповця звинуватили у зв'язку з «ворогом народу», колишнім директором Крюківського вагонобудівного заводу Н. Й. Клочком і у квітні 1938 р. виключили з партіїЗ. А незабаром керівники району вдались до послуг органів НКВС. В ніч з 27 на 28 травня 1938 р. І. В. Карповця під плач старої матері, дружини і дванадцятирічного сина було заареш-товано5.
П'ять місяців з дня на день чекав у камері Полтавської спецв'язниці Іван Васильович зустрічі з слідчим, який би конкретно пояснив, у чому його звинувачують по отій страшній 54 статті Кримінального кодексу УРСР. Та працівники управління НКВС не поспішали. Чи то були зайняті іншими невідкладними справами, а може, й самі не мали уявлення, де відшукати докази ворожої діяльності ще одного «троцькіста».
Нарешті розпочались допити. І. П. Карповець категорично заперечував свою причетність до нібито створеної Н. Й. Клочком терористичної троцькістської організації. Проходив місяць, другий, третій... До допитів підключається начальник відділу Полтавського обласного управління НКВС Чернявський. Останній не задавав багато запитань, а відразу ж запропонував написати під диктовку слідчого, що Іван Васильович знає про контрреволюційну діяльність секретаря Оргбюро ЦК КП(б)У по Полтавській області К. Т. Топчія. За це обіцяли негайно звільнити з-під варти. Коли І. В. Карповець не погодився на цю підлоту, почались тортури6.
Через деякий час слідчі висунули нове звинувачення. На цей раз вже мова йшла про іншу правотроцькістську організацію, яка нібито існувала в Кобеляцькій МТС під керівництвом начальника політвідділу машинно-тракторної станції М. І. Тростянецького. Той нібито на допиті визнав, що І. В. Карповець був активним членом цієї організації. Як виявилось, ніяких свідчень проти нього М. І. Тростянецький не давав. За сфальсифікованими звинуваченнями у троцькізмі М. І. Тростянецького засудили до восьми років виправно-трудових таборів, де у січні 1939 р. він і загинув7.
Почалась нова серія допитів із застосуванням засобів «фізичного впливу». Врешті-решт І. В. Карповець змушений був підписати написане слідчим зізнання у правотроцькістській діяльності. «У бесідах з Тростянецьким я висловлював сумніви у правильності політики партії у справах сільського господарства, що зародились у мене ще в роки боротьби партії з троцькізмом. Я був проти розвитку важкої промисловості і вважав, що в першу чергу потрібно дбати про сільське господарство і легку промисловість».
Коли слідчий поклав це «зізнання» на стіл начальнику відділу Чернявському, той тільки поморщився: «Ти що, неробо, списав їх з «Короткого курсу історії ВКП(б)?» Це тільки там такими словами звинувачують троцькістів. А де бодай хоча б один доказ шкідництва, терору? Іди і працюй далі».
Повернувшись до кабінету, слідчий швидко накидав на папері нові «докази» вини І. В. Карповця. Тепер вже виходило, що в 1937 р. завдяки шкідницькій діяльності колишнього директора МТС з ладу було виведено 47 тракторів. В решти тракторів під час весняних польових робіт відмовляли коробки швидкостей, диференціали. У колгоспах «Певний шлях» і «Червоний степ» комбайни нібито косили недозрілий хліб. Подумавши, слідчий дописав, що Карповець до того ж й не дбав про розвиток стаханівського руху8. Тепер залишалось лише знайти виконавців цих шкідницьких дій та свідків, які б підтвердили вину І. В. Карповця. Було опитано десятки робітників і службовців Кобеляцької машинно-тракторної станції, але ті, вказуючи на окремі прорахунки директора у веденні господарчих справ, відмовлялися вважати його шкідником. Підготовлений технічною експертизою акт про шкідницьку діяльність І.В. Карповця був складений настільки незграбно, що слідчі сумнівались, чи варто його взагалі прилучати до справи. Коли ж Івана Васильовича став допитувати представник прокуратури, він 1 лютого 1939 р, «підвів» слідчих, категорично відмовившись від своїх зізнань, і заявив, що дав їх під тортурами9.
Довго гортав надіслану йому з Полтавського облуправління НКВС справу по звинуваченню Карповця Івана Васильовича за статтями 54-7 та 54-11 Кримінального кодексу УРСР прокурор відділу по спецсправах Прокуратури УРСР Москаленко. Навіть йому, людині, яка скріплювала своїм підписом сотні сфабрикованих справ, була зрозуміла вся безглуздість звинувачення директора МТС у шкідництві. Єдине, що зміг прокурор на основі слідчих документів, так це погодитись з приналежністю І.В. Карповця до правотроцькістської організації «Що стосується контрреволюційної шкідницької діяльності звинуваченого,— відзначив він, — то в цій частині звинувачення конкретних доказів вини у справі немає. Акт перевірки роботи І. В. Карповця не конкретний, і в ньому фактів шкідництва, на основі яких можна було б направити справу до суду, немає»10.
Оскільки справа викликала серйозні сумніви, її вирішили не передавати до суду, а «довірити» Особливій нараді при НКВС СРСР, яка не дуже зважала на формальності. І вже у листопаді 1939 р. начальник Полтавської в'язниці отримав протокол № 35 засідання Особливої наради від 11 жовтня 1939 р., яким визначалась доля І. В. Карповця: «За участь в антирадянській організації та шкідництві ув'язнити у виправно-трудовий табір терміном на п'ять років, вважаючи термін з 27 травня 1938 р.»11.
П'ять років у дійсності обернулись дев'ятьма з половиною роками перебування у північних концтаборах, бо в 1943 р. І.В. Карповцю «навісили» ще один п'ятирічний термін ув'язнення. Сповна відчув він на собі сталінську «виправну» систему. Тільки непохитна віра в перемогу добра і справедливості та міцне здоров'я дозволили вийти з ГУЛАГу живим.
У кінці 1946 р. І.В. Карповця звільнили з-під варти, і він повернувся до рідного Крюкова, влаштувався на роботу, знайшов куток для сім'ї. Та органи НКВС не залишили його поза своєю пильною увагою. В лютому 1949 р. новий арешт і нова постанова Особливої наради. На цей раз — безстрокове заслання до віддалених місцевостей Красноярського краю.12.
Після довгих поневірянь І. В. Карповець в 1955 р. опинився на волі. 2 листопада того ж року постановою Президії Полтавського обласного суду він був реабілітований 1З.
Доля виявилася більш милостивою до І. В. Карповця, ніж до мільйонів інших репресованих. Його не розстріляли, не умертвили в сталінських катівнях. В ув'язненні, виправно-трудових таборах та на засланні Іван Васильович провів «всього лише» п'ятнадцять років. Після звільнення йому судилось прожити на волі ще сім.

1. ДАПО. — Ф. 15, оп. З, спр. 15116. — Арк. 11.
2. Там. же. — Арк. 11.
3. Архів УСНБ України по Полтавській області. Арк. 157.
4. ДАПО. — Ф. 15, оп. З, спр. 15116. — Арк. 12.
5. Архів УСНБ України по Полтавській області. Спр. 2940-С. – Арк. 4.
6. Там же. — Арк. 158.
7. Гам же. — Арк. 173-174.
8. Там же. — Арк. 9.
9. Там же. — Арк. 110.
10. Там же. — Арк. 185.
11. Там же. — Арк. 136-137.
12. Там же. — Арк. 184.
13. ДАПО. — Ф. 15, оп. 3, спр. 15116. — Арк. 13.

<< НАЗАД