Коцегуб Іван Артемович

О.П. ЄРМАК
РЕАБІЛІТОВАНИЙ ПОСМЕРТНО

Коцегуб Іван Артемович

Народився 30 червня 1894 р. в с. Люмпенські Будища Зіньківського повіту на Полтавщині в сім'ї селянина. Голова колгоспу. Розстріляний 31 жовтня 1937 р. Реабілітований 2 січня 1959 р.

На загальних зборах, які у вересні 1959 р. відбулись у колгоспі ім. Кірова села Лютенські Будища Зіньківського району, представник райвиконкому проінформував колгоспників про посмертну реабілітацію Коцегуба Івана Артемовича. Підвівшись, щоб вшанувати пам'ять земляка, присутні ніяк не могли пригадати щось про цю людину. Між тим мова йшла про одного з засновників і керівників місцевого колгоспу. У свій час було зроблено все, щоб люди забули про свого односельця. Лише через кілька десятиріч потомственому хліборобу повернули його чесне ім'я.
У вересні 1937 р. начальник Зіньківського райвідділу НКВС одержав від свого керівництва з Харкова наказ заарештувати громадянина І. А. Коцегуба за звинуваченням у створенні націоналістичної збройної повстанської організації. 28 вересня з Зінькова до Лютенських Будищ спорядили відповідний наряд співробітників районного відділу. Хоча оперативників і попередили, що вони «беруть» небезпечного державного злочинця, ні бойової зброї, ні вибухівки в нього не знайшли. Єдиним трофеєм став старий мисливський дробовик. Вранці наступного дня Коцегуба під конвоєм відправили до Харкова2.
Ув'язнений в спецкорпусі обласного управління НКВС, Іван Артемович
ще і ще раз перебирав у пам'яті основні віхи свого життя. Народився ЗО червня 1894 р. у Лютенських Будищах. Батько був бідняк з бідняків. Мізерний земляний наділ в півдесятини не міг прогодувати велику сім'ю Коцегубів. Єдиним можливим засобом до життя залишалась праця у наймах. Закінчивши початкове земське училище, дванадцятирічний Іван почав гнути спину на місцевих куркулів, а коли ледь виповнилось п'ятнадцять років, він разом з батьком вже наймався на заробітки в поміщицьких економіях Катеринославської губернії. Розпочалась перша світова війна. Івана мобілізували на фронт. Служив у 272-му Гдовському
полку.
Жовтнева революція застала в окопах І.А. Коцегуба членом полкового революційного комітету. Повернувшись у 1918 р. додому, Іван Артемович не міг залишитись осторонь бурхливих подій. У квітні 1919 р. він потрапляє у Червону Армію, Командував ротою 395-го Пластунського полку, воював з денікінцями. У березні 1920 р. повернувся по хворобі у Лютенські Будища, де селяни обрали його членом волвиконкому3.
Неспокійним виявилося життя І. А. Коцегуба і після запровадження непу. Йому запропонували працювати у Зіньківському лісництві об'їждчиком, а це була робота не з легких. Боротьба з порубниками лісу коштувала життя не одному лісникові та об'їждчику. З 1926 р. зайнявся хліборобством, очолив земельну громаду. А в 1927—1933 рр. І.А. Коцегуб обіймав посаду голови Лютенсько-Будищанської сільської Ради. В 1934 р. колгоспники сільськогосподарської артілі «Ленінський шлях» обрали його своїм головою4.
Незважаючи на гучну назву, це господарство, створене у 1931 р., вважалось чи не найвідсталішим у Зіньківському районі. До І.А. Коцегуба головами правління тут побувало вже троє. Роки його головування випали на той час, коли село поволі заліковувало рани, завдані примусовою колективізацією, розкуркулюванням, голодомором. В 1934 — 1937 рр. колгоспники збудували свиноферму, корівник. Врожайність зернових культур досягала 85-90 пудів з гектара, що за тих часів вважалось уже досягненням. Поступово почала збільшуватись вартість трудодня колгоспника, у людей з'явилась якась надія на поліпшення свого становища.
Та в 1937 р. поповзли Лютенськими Будищами тривожні чутки про загадкові нічні арешти кількох односельців. У січні «взяли» завгоспа колгоспу К. Я. Ніценка. Обвинувачення висунули стандартне — троцькіст (через шість місяців його звільнили з-під арешту за браком доказів)5. А 15-18 лютого у Зінькові відбувались закриті збори райпарторганізації. Питання слухалось одне — про посилення політичної пильності. І ось тут хтось із присутніх заявив, що І.А. Коцегуб, будучи головою колгоспу, пригрів біля себе ворога народу К. Я. Ніценка. Тут же прийняли рішення про політичне недовір'я І. А. Коцегубу. А через декілька днів бюро Зіньківського райкому КП(б)У виключило його з членів партії. Зрозуміло, що позбувся він і посади голови. У цей важкий для свого колишнього голови час 12 колгоспників артілі «Ленінський шлях» виявили громадянську мужність і звернулись до Харківського обкому КП(б)У з проханням переглянути рішення райкому про виключення І. А. Коцегуба з партії6. Однак незабаром його заарештували.
До виклику у слідчу камеру Іван Артемович плекав надію, що органи розберуться у непорозумінні з ним і він повернеться до своєї сім'ї, знову порине в улюблену хліборобську справу. Вночі 17 жовтня 1937 р. викликали І. А. Коцегуба на перший і останній допит. Слідчий запитав, чи знайомий він із завідуючим районним земельним відділом М. Наливайком. і після ствердної відповіді оголосив: «Нам відомо, що 1932 р. Ви були Наливайком завербовані у націоналістичну повстанську організацію, яка ставила за мету повалення Радянської влади і відокремлення України від Радянського Союзу. Вам було поставлене завдання створити бойовий загін і з цією метою залучити в організацію якомога більше колгоспників з Лютенських Будищ»7.
І. А. Коцегуб категорично відмовився від цих звинувачень. І тоді до камери конвоїри під руки втягли закривавлену людину, в якій; з великим трудом І. А. Коцегуб упізнав М. Наливайка. На запитання слідчого, чи вербував він І. А. Коцегуба в антирадянську організацію, той щось нерозбірливо пробурмотів. Оформили протокол очної ставки8. Коли і після цього І. А. Коцегуб відмовився дати потрібні слідству свідчення, його почали катувати. Через кілька годин у напівпритомному стані Іван Артемович підписав уже складений слідчим протокол допиту, де йшла мова про те, що він визнає себе за члена націоналістичної повстанської організації9.
25 жовтня 1937 р. особлива трійка УНКВС по Харківській області без участі підсудного за десять хвилин процедури прийняла рішення — Коцегуба Івана Артемовича розстріляти10. Ще через п'ять днів вирок було виконано.

1. ДАПО. — Ф. /5, оп. 37. спр. 222. — Арк. 3.
2. Архів УСНБ Україна по Полтавській області — Спр. - 6029С. — Арк. 3-6.
3. ДАПО. — Ф. /5, оп. 37, спр. 222. — Арк. 32-33.
4. Там же.
5. Там же. — Арк. 34.
6. Там же. — Арк. 5.
7. Архів УСНБ по Полтавській області — Спр. 6029С. — Арк. 29. а. Там. же. — Арк. 13.
9. Там же. — Арк. 12.
10. Там же. — Арк. 18.

<< НАЗАД