І. М. НАЛИВАЙКО

 ОСТАННІЙ ДОКАЗ - ЖИТТЯ

<< НАЗАД

Лозовий Андрій Васильович

Народився 1897 р. в с. Копанка Воронезької губернії в сім'ї селянина-бідняка. Інженер. Начальник Полтавського паровозоремонтного заводу. Розстріляний 25 березня 1938 р. Реабілітований 8 липня 1957 р.

Читаючи нарис про Полтавський тепловозоремонтний завод, виданий харківським видавництвом "Прапор" у 1971 р.1, так і не знаходимо в ньому прізвища того; хто протягом 1936-1937 рр. очолював колектив цього промислового підприємства. Настав час розповісти правду і про цю чесну людину, здібного керівника, хорошого спеціаліста, щоб ті, хто з ним колись працювали (а їх лишилося вже не так і багато), і сьогоднішня трудова зміна знали істину, щоб не загубився його добрий слід в історії заводу.

Андрій Васильович Лозовий народився в 1897 р. в с. Копанка Воронезької губернії у незаможній багатодітній селянській родині. Батько вмів читати й писати, тому всіляко прагнув дати освіту і своїм дітям. По закінченні чотирирічної школи Андрій пішов на заробітки, виконував найрізноманітнішу роботу. Та все ж саме тоді йому таки вдалося оволодіти заповітною слюсарною справою.

Як і багато інших його ровесників, двадцятирічний юнак з головою поринає у бурхливі події жовтня 1917 р., стає на бік більшовиків. У вересні 1919 р. Шахтинський повітовий комітет партії приймає його до лав РКП(б)2.

Після закінчення громадянської війни, в умовах мирного часу, країна приступила до відбудови народного господарства, вчорашні червоно-армійці - бійці і командири - засіли за підручники. Андрій Лозовий успішно закінчує, робітфак, а потім вступає до Московського інституту Інженерів транспорту. Отримавши диплом, А. В. Лозовий призначається начальником виробничого відділу Воронезького паровозоремонтного заводу. Вже в короткий час молодий інженер стає душею не лише свого відділу, а й всього заводського колективу. Тут Андрій Васильович активно домагається застосування кращих зарубіжних, зокрема, японських методів ремонту локомотивів, які тоді широко впроваджувались в системі тресту паровозоремонтних заводів. Освоєння передової технології принесло досить відчутний ефект. Пізніше керівництво тресту переводить Лозового на роботу до Муровського паровозоремонтного заводу, де він теж вміло справляється з поставленим перед ним завданням, агітуючи і переконуючи противників прогресивних методів у їх доцільності та ефективностіЗ. в роки розгулу репресій органи НКВС звинуватять в шкідництві і шпигунстві не лише ініціаторів, але й виконавців т.з. "японізації". Але це буде дещо пізніше...

У 1933 р. А. В. Лозовий прибув до Полтави, де за розпорядженням Народного Комісаріату шляхів сполучення призначається технічним директором паровозоремонтного заводу. Через деякий час сюди приїздить і вся його сім'я - дружина Єлизавета Олександрівна, троє дітей - Дмитро, Володимир і Роза.

Надзвичайно комунікабельний за характером Андрій Васильович швидко і безболісно влився в новий трудовий колектив, отримав підтримку своїх ініціатив від начальника заводу Івана Олексійовича Виросткова, який високо цінував технічну компетентність А. В. Лозового.

Про виробничі звершення ППРЗ, важливі ініціативи його керівників писала не лише місцева, а й центральна преса, їх ставили в приклад іншим колективам промислових підприємств. До Полтави досить часто приїжджали численні делегації для вивчення досвіду роботи. А на підприємстві справді панувала творча атмосфера. Розростався завод, міцнів колектив, на порядок денний виносились нові, масштабніші завдання.

Найскладніші й найневідкладніші проблеми керівництво підприємства намагалось вирішувати безпосередньо на місці. Наприклад, коли відчутною стала нестача пневматичного інструменту, комсомольці інструментального цеху при підтримці й допомозі Андрія Васильовича, який роздобув для них креслення, енергійно взялися за справу, незабаром виготовили комплект необхідних інструментів.

Значну допомогу паровозоремонтники надавали іншим полтавським підприємствам. Так, заводу "Метал" імені Постишева (зараз турбомеханічний) вони виготовили і передали кілька вагранок. Пізніше, коли Андрія Васильовича будуть виключати з партії, йому нагадають цей випадок і звинуватять у зловживанні службовим становищем. А тоді за подібну шефську допомогу своїм колегам лише дякували5.

Полтавські паровозоремонтники успішно впоралися з виробничою програмою тридцять п'ятого і першого кварталу наступного року. Постановою ІДВК СРСР від 4 квітня 1936 р. Андрій Васильович Лозовий був нагороджений орденом "Знак Пошанй"6, а в серпні того ж року його призначили начальником ПРЗ?. Окрилений такою відзнакою, він почав активно втілювати в життя свій давній задум - проводити реконструкцію заводу. Отримавши згоду на цей захід з боку керівництва тресту, А. В. Лозовий швидко переконав у його доцільності й Життєвій необхідності інженерно-технічний склад і передових робітників заводу. "Ідеєю реконструкції ми всі жили, - згадував Анатолій Михайлович Якубов, який тоді працював головним енергетиком заводу. - Ми вірили, що вона під силу нам, бо коли за щось брався Лозовий, то справу доводив до кінця".

Та на порозі став страшний 37-й рік. І планам цим не судилося реалізуватися. Реконструкцію ППРЗ на кілька років зірвали повальні арешти на заводі, шпигуноманія, що охопила колектив, підозра та звинувачення відносно самого начальника. Виявилось, що А. В. Лозовий "розвів" сімейність, підлабузництво, мав тісний зв'язок з "ворогами народу" - троцькістами Лисюченком, Золотарьовим, Томленовим, не боровся з класове ворожими елементами, які вели шкідницьку роботу в буксово-ремонтному, ливарному, складальному цехах, сам підготував креслення на виготовлення кілець Рязанова, зменшивши міліметраж, що призводило до зниження потужності паровозів, затіяв у ворожих цілях реконструкцію заводу тощо. Незважаючи на те, що усі ці звинувачення не підтверджувалися ні фактами, ні розрахунками, вони стали головними "аргументами" для виключення Лозового з членів ВКП(б) на засіданні парткому, а 13 липня - на закритих загальнозаводських партійних зборах. Наступного ж дня, 14 липня 1937 р. рішення буде затверджене на бюро Полтавського міськкому партії9.

І все ж це був тільки початок цілої низки каральних заходів. 29 липня 1937 р. нарком шляхів сполучення Л. М. Каганович видає наказ про зняття А. В. Лозового з посади начальника Полтавського паровозоремонтного заводу. Того ж дня він письмово звернувся до наркома внутрішніх справ Єжова, в якому повідомив про те, що Лозовий підтримував тісні зв'язки з японським шпигуном Томленовим (до арешту - головний інженер тресту паровозоремонтних заводів), виконував вказівки, займався шкідництвом на ППРЗ, тим самим "розвалив" роботу заводу, а також... проживає в будинку, де мешкає німець Озенбрюг, якого відвідують іноземці. А закінчив свого листа Каганович тим, що запропонував НКВС термінового заарештування Лозового.

Відповідні дії з боку НКВС не забарились. Вже 6 серпня 1937 р. співробітником органів НКВС у присутності понятих було вчинено обшук у службовому кабінеті і на квартирі А. В. Лозового. Конфісковано військовий та профспілковий квитки, орденську книжку і орден, журнал "Більшовик", мисливську рушницю. От і все, що було знайдено при обшуку. І абсолютно нічого компрометуючого, що могло б фігурувати як речові докази шпигунської діяльності. Однак того ж дня Лозового заарештовують і відправляють до Харкова. Дружина і діти тоді востаннє бачили свого чоловіка і батька12.

Почалися методичні, жорстокі допити. Сімнадцять діб Андрій Васильович мужньо тримався, відкидаючи будь-які звинувачення слідчого, а потім не витримав. Найбільш дійовим засобом "впливу" на його психіку стала погроза вчинити репресії над членами сім'ї, що примусило , А. В. Лозового підписати протокол допиту, в якому "факти від початку до кінця були сфабриковані.

25 березня 1938 р. Військова Колегія Верховного Суду СРСР згідно з статтями 54-8, 54-9, 54-11 КК УРСР винесла А. В. Лозовому немилосердний вирок: розстріл з конфіскацією всього особистого майна. І як завжди в таких випадках, постанова мала безапеляційну кінцівку: "Вирок остаточний, оскарженню не підлягає і на основі постанови ЦВК СРСР від 1. 12. 34 р. належить негайному виконанню" 13. Тож і цей вирок над начальником ППРЗ був здійснений у відповідності з існуючими правилами.

Лише через 19 років Андрію Васильовичу Лозовому було повернуте чесне ім'я. Військова колегія Верховного Суду СРСР на засіданні від 8 липня 1957 р. відмінить вирок відносно А. В. Лозового, а справу щодо нього припинить за відсутністю складу злочину14.


1. Див.: Полтавский тепловозоремонтньш завод имени А. А Жданова
Очерк сборник - Харьков. 1971. - 175.
2. Д А ПО. Ф. 15. оп. З, спр. 15731. - Арк. 65
3. Там же. - Арк. 21.
4. Там же. - Арк. 43.
5. Там же. - Арк. 9.
6. Там же. - Арк. 61.
7. Там же.
8. Архів УСНЕ України по Полтавській області. - Спр. 4565-С -ТІ
- Арк. 158-159.
9. ДАЛО. - Ф. 15, оп. З, спр. 15731. - Арк. 1.
10. Архів УСНЕ України по Полтавській області. - Спр. 4565-С - Т І
- Арк. 11.
11. Там же. - Арк. 13-14.
12. Там же. - Арк. 5.
13. Там же. - Арк. 236.
Там же. - Арк. 238.

<< НАЗАД