Ю. 3. ДАНИЛЮК

 З ЛЮБОВ'Ю ДО РІДНОГО КРАЮ

<< НАЗАД

Криворотченко Михайло Григорович

Народився в 1892 р. в м. Зінькові на Полтавщині. Один з організаторів краєзнавчого руху на Україні. Постановою судової трійки при Колені ДПУ УСРР від 9 квітня 1934 р. засуджений до п'яти років виправно-трудових таборів. На сторінках журналу "Краєзнавство" кінця 20-х - поч. 30-х років можна було зустріти статті, замітки, присвячені важливим питанням розвитку краєзнавства на Україні, дослідження історії міст і сіл, промислових і сільськогосподарських підприємств, пам'яток історії і культурні, їх автор М. Г. Криворотченко був одним з організаторів та керівників Українського комітету краєзнавства, стояв біля витоків відродження краєзнавства в перше пожовтневе десятиріччя.


Михайло Григорович Криворотченко народився в 1892 р. в містечку Зінькові Полтавської губернії в інтелігентній сім'ї, яка відіграла винятково важливу роль у формуванні світогляду юнака, його політичних уподобань, культурних нахилів. Батько Михайла - місцевий вчитель - помер, коли синові ледь виповнилось 10 років. Мати, інвалід з дитинства, дочка викладача гімназії, звичайно, не могла прогодувати родину з семи осіб, не кажучи про те, щоб дати дітям пристойну освіту. І все ж всі молодші Криворотченки навчалися, оскільки як діти педагогів мали для цього необхідні пільги2.

Працювати Михайло почав дуже рано. Вже в тринадцять років, поробивши власні уроки, він поспішав до заможного сусіда-чоботаря, якого навчав грамоти і допомагав йому у роботі. В п'ятнадцять років юнак навчався і працював у місцевого богомаза Кияшка, дуже шанованого в усій окрузі. За дорученням остайнього Михайло виконував живописну, позолотну роботу, різноманітне різьблення. Заняття цим розвинуло його естетичні смаки, виховало повагу майбутнього краєзнавця до історії та культури рідного народу.

Ще в юнацькому віці, як вважав сам М. Г. Криворотченко, він у найпростіших, "дитячих" формах ,став на шлях революційної боротьби. За дорученням свого старшого товариша есера М. Незнамова він розклеював листівки, розносив за конспіративними адресами заборонену літературу. В 1908 р. Михайло познайомився з марксистською літературою, яку діставала йому мати через народовольця Дем'яновського. Своєрідним пасивним протестом молодої людини проти існуючих порядків стала відмова відт. з. Романівської стипендії, яка належала дітям вчителів, а також допомоги благодійних товариств. З юнацьким максималізмом Михайло вважав подібні форми підтримки для себе неприпустимими.

В 1910 р. М. Г. Криворотченко вступив до Московського вищого технологічного училища. Там він все більше і більше поринав у вир політичних подій, брав участь в діяльності українського земляцтва, з товариств "Кобзар" та "Слов'янська культура", активно співробітничав з "Громадою", російським міжпартійним студентським бюро.

В 1913 р. Михайло Криворотченко жив у Полтаві, працював фахівцем з питань статистики губернського земства. Користуючись можливістю частих роз'їздів, він розповсюджував в губернії революційну літературу, проводив бесіди з місцевим населенням.

Роком пізніше Криворотченко продовжував навчатися у Харківському технологічному інституті. У великому промисловому місті він також не залишається осторонь різноманітних громадсько-політичних організацій. Енергійний, цілеспрямований, він береться за створення "Юнацької спілки", що об'єднувала революційне настроєну молодь різної політичної орієнтації. 15 квітня 1915 р. М. Криворотченко був обраний головою виконкому цієї організації, в якій стали переважати українські соціалісти- революціонери та есдеки. Арешти членів спілки, що згодом послідували, практично припинили її діяльність. Сам же М. Криворотченко врятувався втечею до Москви, а пізніше - до Ростова.

Лютнева буржуазно-демократична революція покликала Михайла до Москви, де він зближується з партією українських соціал-демократів, зокрема, з Винниченком та Різницьким-Пісоцьким. За дорученням партії 5 квітня 1917 р. їде до Полтави, активно включається в роботу місцевої організації УСДРП.

Незважаючи на близькість М. Г. Криворотченка з партією РСДРП(б). в цей час до неї він не вступив. Не останню роль в цьому, як вважав він сам, зіграли безчинства Муравйова в Полтаві, невизначеність позиції більшовиків в українському питанні тощо. В період австро-німецької окупації М. Г. Криворотченко перебуває у підпіллі на Полтавщині, підтримує зв'язок з місцевими більшовиками. Тоді ж він вступає до лав РСДРП(б).

Перші роки Радянської влади М. Г. Криворотченко працює на культурному фронті, у харківському видавничому бюро, Харківському та Київському губернських відділах народної освіти. У 1920 р. Криворотченка спіткали неприємності. За участь у групі федералістів, яка разом з боротьбистами відстоювала ідею утворення "самостійної" Української Комуністичної партії, його було виключено з рядів РКП(б). Після цього М. Криворотченко довго не міг знайти роботи, перебиваючись випадковими заробітками. Тимчасово працював в редакції "Вістей", редагував окремі видання, читав лекції у Бердянському агрономічному педагогічному технікумі.

Нарешті у листопаді 1921 р. досвідченого культурно-освітнього працівника наказом Народного комісаріату освіти України було призначено директором новоутвореного у Харкові Соціального музею. Йому також доручалось розробити загальну концепцію музейного будівництва на Україні.

Аналізуючи погляди М. Г. Криворотченка щодо питань музейного будівництва, не можна не відзначити, що вони характеризуються надмірною ідеологічною перевантаженістю, ігноруванням функцій музею по пропаганді національної історії та культури. Внаслідок цього Михайлу Григоровичу далеко не завжди вдавалося знаходити спільну мову з такими видатними і визнаними фахівцями, як Ф. І. Шміт, Б. К. Пилипенко та ін. Постійні непорозуміння врешті-решт призвели до того, що М. Г. Криворотченко змушений був залишити Соціальний музей і зосередитись на роботі по створенню республіканського координаційного краєзнавчого органу. Такий оршан"- Український комітет краєзнавства - був утворений на першій Всеукраїнській краєзнавчій конференції, яка відбулася 25-28 травня 1925 р. Ця конференція, як говорилося в "Зверненні до всіх краєзнавчих організацій УСРР та АМСРР", була "першою спробою виявити краєзнавчі сили УСРР, зробити перший підсумок досягнень, здобутих уже в краєзнавчій роботі, з'ясувати умови роботи та перспективи її, об'єднати краєзнавчі сили України і, нарешті, планувати їх дальшу роботу... Конференція показала силу і життєвість краєзнавчого руху на Україні ..."3.

Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція обрала Український Комітет краєзнавства, до складу якого увійшли М. І. Яворський (голова), М. Г. Криворотченко (заступник голови), А. А. Лазаріс (відповідальний секретар), а також відомі вчені республіки Д. І. Баталій, О. І. Яната, В. Г. Геринович, С. В. Рудницький, діячі культури С. В. Пилипенко, О. П. Довженко та ін.

За короткий час Український комітет краєзнавства став справжнім штабом краєзнавчої роботи в республіці, що об'єднував різноманітні організаційні форми дослідження рідного краю. Серед них:

1. Краєзнавчі гуртки при школах (до 300), селянських будинках і
хатах-читальнях, музеях, будинках освіти, "вільні" гуртки - не зв'язані
ні з якою установою.
2. Краєзнавчі товариства районні, округові (в 15 округових центрах).
3. Наукові товариства, що провадять суто краєзнавчу роботу, або що
у них ця робота посідає переважне місце (Луганськ, Шепетівка, За
поріжжя, Житомир).
4. Комісії краєзнавства (Київська, при УАН та її філія в Одесі).
5. Кабінети краєзнавства (Вінниця - при Філії Всеукраїнської
Бібліотеки; Черкаси - при музеї; Миколаїв - при Інституті народної
освіти).
6. Бюро краєзнавства (Проскурів - педтехнікум).
7. Краєзнавчий семінар (Київ - будинок освіти).
8. Краєзнавчі музеї (Маріупольський, Коростенський, Уманський і ряд
інших)4.

Винятково важливим стало рішення Українського комітету краєзнавства про видання журналу "Краєзнавство", про роботу УКК серед національних меншостей, розробку необхідних краєзнавчих програм, посібників тощо5.

На жаль, на початку 30-х років в умовах жорстокого наступу на політику українізації краєзнавство поступово почало згортатися, а його активні діячі стали жертвами незаконних репресій. Були зокрема репресовані практично. всі члени Українського комітету краєзнавства, більшість керівників краєзнавчих організацій на місцях.

Не обминула лиха доля і М. Г. Криворотченка. 10 лютого 1934 р. він був заарештований. Не випадково в слідчих документах фігурувала його діяльність в Українському комітеті краєзнавства. Під диктовку фальсифікаторів справи М. Г. Криворотченко визнавав: "З 1925 р., працюючи в Українському комітеті краєзнавства, не провів партизації апарату в центрі і на місцях та вивів краєзнавчу роботу з-під партійного контролю. Я тим самим дав ганебну можливість націоналістичним елементам використати краєзнавчий рух на Україні для консолідації своїх сил і скористатися краєзнавчими організаціями на місцях для проведення активної контрреволюційної роботи".

В звинувачувальних документах М. Г. Криворотченку ставились в провину колишня участь в УСДРП, політична діяльність в молоді роки. На основі цих та інших сфабрикованих документів М. Г. Криворотченко постановою судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 9 квітня 1934 р. був засуджений до п'яти років виправно-трудових таборів8. Дальша доля цієї людини для нас невідома.

/. Див.: Криворотченко М. Чергові завдання Українського Комітету Краєзнавства // Краєзнавство. - 1927. - № І. - С. 2-5; його ж: Чергове завдання. До обліку краєзнавчих об'єктів // Там же. - /928. - № 2-3. - С. 1-4; його ж: Організаційні форми краєзнавчого руху // Гам же. - № 5. - С І-5; його ж: На порозі третього року // Там же. - 1930. - № 1-5. - С. 1-3 та інші.
2. Тут і далі: Криворотченко М. Г. Моя біографія // Архів УСНЕ України
по Харківській області. - Спр. 32966. - Арк. 7-33 зв.
3. ЦДАЖР України. - Ф. 166, оп. 6, спр. 8594. - Арк. 60-60 зв.
4. Криворотченко М. Організаційні форми краєзнавчого руху //
Краєзнавство. - /928. - № 5. - С. 1.
5. ЦДАЖР України. - Ф. 166, оп. 6. спр. 8594. - Арк. 33, 38, 40, 40 зв.
6. Архів УСНЕ України по Харківській області. - Спр. 32966. - Арк. 3.
7. Там же. - Арк. 22.
8. Там же. - Арк. 50.


<< НАЗАД