|І. М. НАЛИВАЙКО 'РОЗСТРІЛЯНА ПІСНЯ'

|І. М. НАЛИВАЙКО
РОЗСТРІЛЯНА ПІСНЯ

Косенко Олександр Дмитрович

Народився 19 березня 1904 р. в с. Великі Будища Зіньківського повіту (нині Диканського району) на Полтавщині в сім'ї селянина-бідняка. Учитель, поет. Розстріляний 18 листопада 1937 р. Реабілітований 19 грудня 1963 р.

Краєзнавча література про Полтавщину подає дуже мало відомостей щодо Олександра Дмитровича Косенка. В нарисі В. Н. Жук "Великі Будища "Полтавського тому" історії міст і сіл УРСР" лише одним реченням сказано, що в цьому стародавньому селі народився радянський письменник О. Д. Косенко, який у 20-х рр. друкувався на сторінках полтавських газет і журналів: "Робітник", "Більшовик Полтавщини", "Наше село", а також харківських видань, обирався секретарем об'єднання полтавських письменників 1.

Дещо доповнили біографічні відомості стаття літературознавця П. Ротача, а також матеріали періодичної преси. Зокрема, в газеті "Більшовик Полтавщини" від 6 лютого 1932 р. вміщено стисле повідомлення такого змісту: "4 лютого цього року в Полтаві утворено оргбюро Спілки радянських письменників, до якого увійшли такі товариші: Рогач (МПК), Я. Донський, Ол. Косенко, Кравченко (Теодор Орисіо), С. Кокоть, Гладилін та Ю. Циганенко. Головою оргбюро обрано тов.Косенка, секретарем - тов. Кокотя..."2.

Хто ж він, О. Косенко? Дослідження архівних джерел, спілкування з його товаришами, спогади дружини - Антоніни Степанівни Ярошенко дозволили крок за кроком висвітлити трагічну долю талановитого поета, публіциста, педагога.
Олександр Дмитрович Косенко народився 19 березня 1904 р. в с. Великі Будища Зіньківського повіту (зараз Диканського району) в бідняцькій селянській родині, де на всю сім'ю (а була вона чималою) взимку водилися лише одні чоботи, та й ті латані-перелатані. А їхня хата, чи не найгірша в селі, швидше нагадувала землянку.
Жовтень розбурхав міста і села, і чотирнадцятирічний хлопчина з головою поринув у коловерть подій. Відвідував просвітянський гурток, яким керував сільський учитель Костенко. Після того, як деніківців було вигнано з Полтавського краю Червоною Армією, комсомолець Олександр Косенко подався в Опішню, щоб поступити в професійно-технічну школу. Навчаючись тут, він потроху підробляв, переписуючи папери в різних місцевих установах.

Важко зараз стверджувати, чи закінчив Олександр Косенко Опішнянську профтехшколу, чи полишив її. Відомо, що в 1923 р. він навчається в Полтавському педтехнікумі, а потім і в інституті народної освіти, який успішно закінчив у 1927 р. Збулась його заповітна мрія стати вчителем. І ось він уже в Біликах, де спочатку працює рядовим учителем, а згодом завідуючим школою.

Це був досить активний і помітний період у його житті. Справи в школі йшли добре. Учні не лише вивчали традиційні предмети, а й оволодівали певними професіями. При школі працювали майстерні, де навчали дітей слюсарювати, шити одяг. Та справжньою гордістю школи був трактор. Можна було спостерігати, як на подвір'ї школи і хлопці, і окремі дівчата вчилися водити "сталевого коня".
Шкільне життя постійно тут вирувало. Часто організовувались літературні вечори, на які учитель запрошував письменників. Щиро дружив О. Д. Косенко з Мате Залкою, Олександром Ковінькою, які не раз бували в нього на квартирі. Він їм читав свої вірші, нариси, уважно вислуховував їхні поради.

Ще навчаючись в інституті, Косенко стає членом творчого об'єднання "Плуг". Уже тоді його пісні звучали в сільбудах, виконувались шкільними хоровими колективами. "Навчаючись у 7-й Полтавській трудовій школі ім. Т. Г. Шевченка,- згадує поет Микола Пойдеменко,- наш учитель співів Андрій Павлович Тимчинський навчив нас співати пісню Олександра Косенка "Гей, у нашому селі", музику до якої написав відомий композитор Василь Миколайович Верховинець".
З Біликами пов'язані найважливіші події в житті О. Д. Косенка. Саме
тут в 1928 р. він став комуністомЗ. Незабаром відбулася ще одна важлива
подія, коли зіткнулися долі його, Олександра, і миловидної сільської
дівчини Антоніни Ярошенко. 29 серпня 1929 р. їх чисті, світлі стосунки
були зміцнені свідоцтвом про одруження.

В 1929 р. О. Д. Косенка призначають інспектором-методистом окружного відділу народної освіти. Одночасно працює викладачем у партшколі. Деякий час він ще живе у Біликах, а потім переїздить до Полтави. В 1932 р. Олександр Дмитрович перебуває на посаді завідуючого міським відділом наросвіти. Та недовго він тут трудився. Редактор "Більшовика Полтавщини" Яків Донський добився, щоб міськком партії направив Косенка на роботу в редакцію. І ось він уже завідує партвідділом газети. З головою поринув у журналістську і літературну діяльність. Крім щоденних подач матеріалів у номер, О. Д. Косенко наполегливо трудиться над підготовкою і редагуванням літературно- художнього збірника "З риштувань будови", науково-популярного додатку до газети "Більшовик Полтавщини" - альманаху "Наше слово".

Часто О. Д. Косенко виступав на літературних вечорах, організованих в учбових закладах, фабрично-заводських колективах міста. А говорив він запальне, логічно, переконливо, вмів щирим словом заворожити будь-яку аудиторію. "Коли Олександр Косенко робив вступне слово на літературних вечорах,- згадує поет Федір Гарін,- нас, молодь, він, фігурально кажучи, брав у полон, завжди ми йому гаряче аплодували. По натурі він був щирим, добрим, відкритим, компанійським. До того ж начитаний, ерудований. Мабуть, через ці його людські якості полтавські письменники й обрали О. Д. Косенка своїм творчим ватажком".

У 1933 р. Олександра Косенка забирають з редакції на роботу в міськком партії, де він спочатку завідує агітмасовим відділом, а потім стає інструктором по селу. Його обирають членом бюро міськкому партії. Партійна робота вимагала чимало сил, енергії і часу. Для книг і творчих поривань залишались ночі. Саме в нічні години народжувались палкі вірші. На жаль, у коловерті трагічних подій скільки їх загинуло і скільки збереглося - залишається невідомим.

1934 р. для О. Д. Косенка став початком фатальних подій, що шалено розкручувались при допомозі різних анонімок, заяв "доброжелателів", заздрісників. А тут ще почалися арешти діячів культури, яких звинувачували в українському буржуазному націоналізмі, правотроцькізмі, інших мислимих і немислимих гріхах.
Гірка доля не обминула й Олександра Дмитровича. Районна комісія по чистці партії виключає його з членов ВКП(б) за націоналістичні погляди, втрату класової пильності і нещирість4. О. Д. Косенко апелює в обласну комісію, доводить безпідставність подібних звинувачень і та поновлює його в партіїЗ. Звичайно, з роботи в міськкомі його увільнили. Працює певний час у профкомі трикотажної фабрики і продовжує боротись за своє чесне ім'я. Але "ідейні борці" продовжують також свою чорну справу, раз у раз підкидаючи нові компромати. Косенко розуміє, що зашморг навколо нього затягується все тугіше і тугіше.

Особливо нависла загроза після загадкового вбивства С. М. Кірова, коли по країні почалися повальні арешти. І він приймає рішення полишити Полтаву, щоб не поставити під удар дружину і доньку. Сподівався скоро повернутися, бо думав, що безпідставні репресії - це справа рук нечесних людей, і партія врешті-решт покладе їм край. Та про це не сказав нікому ні слова, не обмовився навіть з дружиною. Тому Антоніна Степанівна не знала нічого певного про дальшу долю Олександра Дмитровича.

А склалася вона трагічно. Після закінчення короткотермінових курсів О. Д. Косенко працює черговим на залізниці у Харкові, продовжує одночасно з цим добиватись відновлення в партії. В кінці вересня 1935 р. Центральна комісія ВКП(б) по чистці, куди він апелював, вдруге повертає йому партійний квиток. Але вже в січні 1937 р. бюро Харківського обкому партії знову виключає О. Д. Косенка з лав партії як учасника контрреволюційної троцькістської терористичної групи7.
Ймовірно, що після цього Олександр Дмитрович, усвідомлюючи, що не сьогодні- завтра його заарештують, полишає і Харків. Влаштовується на роботу викладачем середньої школи для дорослих на станції Красний Лиман Донецької області.
Але уникнути долі так і не вдалося. ЗО жовтня 1937 р. О. Д. Косенка заарештовують, а на допитах, застосовуючи незаконні методи ведення слідства, домагаються зізнання в тому, що він - активний учасник української антирадянської націоналістичної групи, яка ставила за мету: створення диверсійних одиниць на залізничному транспорті, підготовку терористичних актів, проти керівників партії і радянського уряду і навіть збройного повстання під час війни8.

Трійка НКВС по Донецькій області 15 листопада 1937 р. відповідно до статей 54-8, 54-9, 54-11 Кримінального кодексу УРСР засудила Косенка Олександра Дмитровича до вищої міри покарання-розстрілу, а 18 листопада вирок був виконаний. Йому тоді виповнилося лише 33 роки9.

Думається, варто в справі О. Д. Косенка відмітити одну суттєву деталь. Заповнюючи анкету заарештованого у графі "сімейний стан", він написав, що сім'ї в нього немає, оскільки добре знав, що сталінські сатрапи не пошкодують ні доньку, ні дружину.
А Антоніна Степанівна Ярошенко все чекала і чекала чоловіка. Сумувала за батьком і донька. Після XX з'їзду партії вони куди тільки не звертались, щоб довідатись про долю Олександра Дмитровича, але безрезультатно. І тільки на початку 1964 р. одержали повідомлення про те, що 19 грудня 1963 р. Президія Донецького обласного суду відмінила постанову трійки і реабілітувала О. Д. Косенка за відсутністю складу злочину10.

1. Жук В.Н. Великі Будища. Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. - К., 1968. - С. 314.
2. Більшовик Полтавщини. - 1932. - б лютого.
3. ДАПО. - Ф 15, оп. 37, спр. 219. Арк. 38.
4. Там. же, - Арк. 41.
5. Там же. - Арк. 46.
6. Там же. - Арк. 38.
7. Там же.
8. Там же. - Арк. 32.
9. Там же. - Арк. 27, 28.
10. Там же. - Арк. 33.

<< НАЗАД