Л. І. ЄВСЕЛЕВСЬКИЙ
ГОЛОВНИЙ ІНЖЕНЕР ЗАВОДУ

<< НАЗАД

Покамістов Олексій Олексійович

Народився 1900 р. в м. Суми в сім'ї робітника. Організатор промислового шіробництва. Засуджений 17 жовтня 1933 р. до 15 років позбавлення волі. Реабілітований 11 квітня 1956 р.

Трудова біографія рідини Покамістових нерозривно пов’язана з робітничим Крюковом і, перш за все, Крюківськими вагонними майстернями. Ще на початку століття, переїхавши з тихих, на той час, затишних Сум, переступив поріг прохідної підприємства Покамістов-старший. З тих пір понад дна десятиріччя звіряв він своє життя за заводським гудком. Опанувавши найпотаємніші секрети столярного ремесла, О. Покамістов прищепив любов до цієї, як він вважав, найголовнішої професії і своєму сину Олексію. Спостерігаючи за його вправними руками, внутршньою зосередженістю в роботі аніскільки не сумнівався — буде майстром.
Однак доля розпорядилася інакше. Вже змалку Покамістов-молодший виявив неабиякий хист до навчання, багато читав, цікавився технікою. Сімейна рада без вагань підтримала Олексія в його бажанні вчитися далі. В 1922 р. О. О. Покамістов успішно закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту і отримав направлення в Крюківські вагонні майстерні. Роботу на виробництві молодий талановитий інженер поєднував з викладанням у школі фабрично-заводського учнівства, яка готувала фахівців для вагонних майстерень. З травня 1924 р. він очолив учбову частину школи, взяв на себе обов'язки по організації навчального процесу, виробничої практики, зміцненню матеріально-технічної бази закладу. В 1925 році в школі вже навчалося 227 учнів.
Та справжньою стихією інженера, безперечно, було виробництво. На Крюківські вагонні майстерні покладалися великі надії, перед ними ставилися важливі завдання. Зокрема, в 1927 році одночасно з ремонтом вагонів в майстернях розпочалась підготовка до випуску унікальних на той час і таких необхідних країні 16-тонних критих товарних вагонів. В розв'язанні пов'язаних з цим технічних питань найактивнішу участь брав О. О. Покамістов.
В лютому 1930 року Рада Праці та оборони СРСР прийняла рішення про підпорядкування вагонних майстерень безпосередньо Вищій Раді Народного Господарства СРСР і створення на їх базі потужного вагонобудівного заводу. З 1932 р. прискореними темпами розпочалося реконструкція підприємства. В цей же час було налагоджено виробництво першого в СРСР чотирьохосного напіввагону вантажопідйомністю 60 тонн.
Важливі і відповідальні завдання покладалися на складальний цех, який на початку 30-х років очолив О. О. Покамістов. Якщо в 1935 р. з конвейєра, підприємства мало зійти 1800 напіввагонів, то в 1936 р. їх кількість повинна була зрости більше ніж втричі.
Цілком очевидно, що нарощування темпів випуску продукції було пов'язане з цілим рядом труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру: не вистачало кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, часто підводили суміжники, порушувались заплановані поставки металу. Щоб вийти з такого становища, нерідко доводилося замінювати профіль металу, працювати в три зміни, порушувати численні інструкції Народного комісаріату шляхів сполучень СРСР.
Мине зовсім небагато часу і все це, буде кваліфікуватись слідством як навмисна шкідницька діяльність О. О. Покамістова. А поки що, в січні 1936 р. його як здібного організатора, висококваліфікованого фахівця було затверджено головним інженером заводі: нагороджено за особистим поданням наркома важкої промисловості СРСР Г. К. Орджонікідзе легковим автомобілем.
На посаді головного інженера Крюківського вагонобудівного заводу Олексій Олексійович працював недовго. Вже 3 серпня 1937 р. було видано ордер на його арешт. Розпочалися важкі і виснажливі допити. Перше звинувачення, яке йому було пред'явлене, полягало в тому, що нібито за його розпорядженням з метою організації аварії на залізничному транспорті, випускалися неякісні вагони. Але це звинувачення легко було спростувати. Якби аварії відбувалися з вини вагонобудівників, то, згідно положенням, в кожному окремому випадку мали бути і акти з позначенням номерів вагонів. А таких документів в розпорядженні слідства не було.
За існуючими в кінці 30-х років традиціями, справі О. О. Покамістова необхідно було надати політичного забарвлення. Тому інженера звинуватили в приналежності до антирадянської право-троцькістської організації, в яку його завербував директор заводу, ветеран партії Н. І. Клочко.
Від О. О. Покамістова вимагали зізнання в усіх існуючих і не існуючих гріхах, та він твердо доводив свою невинність. Про те, як велося слідство, він напише Генеральному прокурору СРСР у своєму листі від 9 листопада 1939 р., розкаже, як протягом серпня-вересня 1937 р. його цілодобово допитували, не даючи ніякого відпочинку і сну. Як довели його до безтями, примусивши врешті-решт підписати протокол, вигаданий слідчим Аверкіним2.
У справі інженера Покамістова допитувались десятки свідків. Були серед них і ті, хто не витримав тиску, давши неправдиві свідчення. Разом з тим, на захист головного інженера стали його найближчі колеги по роботі. Інженер С. І. Свирчков, який прийняв у Олексія Олексійовича цех, без будь-яких вагань заявив: «Про Покамістова нічого компрометуючого не знаю. Не пам'ятаю такого випадку, щоб Покамістов давав мені розпорядження або вказівки, які б викликали сумнів»3.
11 січня 1938 р. О. О. Покамістов отримав повідомлення про закінчення слідства. Ознайомившись з ним, він написав: «Контрреволюцією, шкідництвом-не займався»4. Внаслідок цього слідство продовжувалось ще до 17 жовтня 1938 р., доки справа нарешті не потрапила до суду. Однак і там Олексій Олексійович не отримав ні розуміння, ні підтримки. Про те, як проходив цей судовий фарс, він писав до Президії Верховного Суду СРСР: «Голова суду задав лише одне питання, чи визнаю я себе винним. . І коли я відповів, що не визнаю себе винним і намагався подати суду свою заяву, то встиг тільки сказати, що звинувачення не відповідає дійсності, як був перерваний головою суду»5. І це не випадково, адже у сталінських служителів Феміди всі вироки виносились заздалегідь. Не став винятком і цей випадок. Свідченням тому був вирок — 15 років позбавлення волі з відбуттям покарання в таборах особливого режиму, а також наступною поразкою в правах строком на 5 років.
Після смерті Сталіна в липні 1953 р. О. О. Покамістов звернувся із заявою про перегляд своєї справи. Однак слідчі Управління МВС не дуже себе переобтяжували перевіркою справи. Зробивши висновок, що провина Покамістова повністю доведена матеріалами слідства, вони відмовили у перегляді раніше прийнятого рішення. Тож свої 15 років таборів Олексій Олексійович повністю відміряв у добре всім відомому «Норильськлазі».
Звільнившись з-під варти, він жив на поселенні в с. Мутахівка Красноярського краю, працював на лісоповалі у Тасивському ліспромгоспі.
10 березня 1955 р. О. О. Покамістов звертається до вищого політичного керівництва країни, шукає у нього захисту і справедливості. Врешті-решт його справа була піддана всебічній перевірці. Сумнівів не було — вирок Військової Колегії підлягав відміні.
Після реабілітації Олексій Олексійович побував у Кременчуці, відвідав рідний завод, зустрівся з колишніми товаришами по роботі. Але залишитись тут назавжди він так і не зміг. Надто важкими були думки і спогади.

1. Вагонобудівник (Кременчук). — /935. — 28 листопада.
2. Архів УСНВ України по Полтавській області. — Спр. 3057-С,
Т. 1. — Арк. 206.
3. Там же. — Т. 2. — Арк. 271.
4. Там. же. — Т. 1. — Арк. 207.
5. Там же. — Т. 2. — Арк. 11.
6. Там же. — Г. 1. 4- Арк. 328.

<< НАЗАД