Онацький Никанор Харитонович

В. І. ГРАБ
ПОКЛИКАННЯ СЛУЖИТИ ЛЮДЯМ

Онацький Никанор Харитонович

Народився 8 грудня (за епюр, ст.) 1874 р. на хуторі Хоменки Бірківської волості Гадяцького повіту на Полтавщині в родині селянина. Художник і народознавець. Розстріляний 23 листопада 1937 р. Реабілітований.

Кожний сюжет з біографії Никанора Харитоновича Онацького міг би стати основою для хвилюючого нарису. За ними - і вируючі політичні пристрасті, і самовіддана праця на ниві української культури, і радість визнання, і гіркі,- ні з чим не зрівняні хвилини розчарування.

Народився Н. X. Онацький 21 грудня 1874 р. на хуторі Хоменки Гадяцького повіту в родині селянина-середняка. З ранніх років виявив неабиякий хист до малювання, вражаючи дорослих своїм не зовсім дитячим сприйняттям оточуючого світу. В 1886 р. поступив на навчання до Одеського Художнього училища, а після його успішного закінчення в 1903 р. - Петербурзької Академії мистецтв.

Вишуканий Петербург приваблював Никанора Онацького не лише своїм винятковим становищем в культурному житті Росії, цілим сузір'ям видатних митців. На зламі віків тут, як і по всій країні, вирували справжні політичні баталії. Не обійшли вони стороною і Н. X. Онацького.

В 1906 р. Н. X. Онацький поступає викладачем у Лебединську чоловічу ї жіночу гімназії. Поліції стає відома й інша сторона його діяльності, що полягала у створенні нелегальних політичних революційних гуртків, розповсюдженні забороненої літературні.

Перше десятиріччя XX ст. було у творчому відношенні надзвичайно плідним для Н. X. Онацького. В цей період він глибоко і зацікавлено вивчає побут і звичаї українського села, друкує невеликі розвідки в часописі "Рідний край", робить ескізи своїх майбутніх живописних І полотен. Глибину і самобутність таланту Никанора Онацького як художника переконливо засвідчила Перша українська артистична виставка в І Києві в грудні 1911- січні 1912 рр., на якій було представлено 15 його картин. Серед них: "Хата біля Тарасової гори" (написана під враженням | поїздок до Канева в 1909-1911 рр.), "Циганський табір", "На тирлі", "У жнива", "Похмурий день", "Вітряк" та інші 2.

З 1913 р. Н. X. Онацький працює в Сумах, викладає малювання в реальному училищі, веде курси географії, малювання і креслення в Сумському кадетському корпусі-і Як видно, це ніскільки не заважає йому займатися живописом, брати участь в різноманітних художніх виставках. Зокрема, на Першій виставці картин місцевих художників експонувалось близько 50 його робіт 4.

Бурхливі події 1917 р. захопили і Никанора Онацького. В цей період він активно співпрацює з Українською партією соціалістів-рево-люціонерів, налагоджує діяльність партійного осередку в м. Суми 5.

Пізніше, розчарувавшись в, есерівських програмах, Н. X. Онацький відійшов від УПСР, зосередився на науково-педагогічній і творчій роботі. В 20-х - на початку 30-х років Н. X. Онацький незмінно викладає в учбових закладах Сумщини. Серед них Сумські Радянські командні курси РСЧА, військова школа (зараз Вище Чєрвонопрапорне командне артилерійське училище ім. М. В. Фрунзе), педтехнікум, а після його реорганізації - педагогічний інститут6.

Виняткова роль належить Н. X. Онацькому в розгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищем культурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи Никанора Харитоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцяти років 7. Ті, хто цікавився культурним життям на Україні, не могли не помітити нарис Н. X. Онацького "Сім років існування Сумського музею", написаний з великим знанням справи, усвідомленням неперехідного значення культури минулого для духовного розкріпачення людини.

На 1 жовтня 1925 р. в музеї налічувалось 10279 експонатів. Серед них: 6416 стародруків, безцінні полотна І. Рєпіна, Л. Боровиковського, В. Сєрова, старовинні козацькі парсуни Полуботків, Апостолів, інші унікальні пам'ятки. Чимало експонатів було відшукано безпосередньо Н. X. Онацьким. Особливу цінність мали офорт Т. Г. Шевченка "У шинку" ("Приятелі"), "Кобзар" з дарчим написом поета та інші 9.

Поповненню музейних експозицій, поглибленому вивченню рідного краю служили археологічні експозиції на Сумщині за участю провідних археологів України. Одна з них була проведена 20 серпня - 6 вересня 1926 р. спільними зусиллями Миколи Макаренка, Сільвестра Магури, Никанора Онацького. В результаті напруженої роботи було розкопано близько 20 курганів, здійснене натурне обстеження ряду археологічних пам'яток на околиці Сум. З тих часів у дочки Н. X. Онацького - Наталії Никанорівни збереглися три фотокартки батька, майстерно відзняті Миколою Омеляновичем Макаренком.

Необхідно зазначити, що дослідження археологічних пам'яток Н. X. Онацький проводив як разом з іншими науковими працівниками, так і самостійно, отримавши повноваження на це від Всеукраїнського археологічного комітету, Українського комітету охорони пам'яток культури.

Наслідком багаторічної наукової роботи дослідника рідного краю стала публікація ряду цікавих розвідок, що привернули увагу широкої громадськості. Зокрема, не втратили свого значення такі праці, як "Старовинні кахлі Сумщини", "Українська порцеляна", "Межигірський фаянс", "Українське гутне скло" тощо.

Подібне зацікавлене ставлення до української національної культури не залишилось поза увагою органів ДПУ, які вбачали в цьому рецидиви українського буржуазного націоналізму. На фоні таких фактів особливого політичного забарвлення набувала і колишня участь Н. X. Онацького в акціях УПСР. Все це дало привід для переслідування, цькування вже немолодої людини. Від нього вимагали публічного каяття, визнання своїх минулих ідейних збочень. Мабуть, думаючи більше про власний спокій, ніж про власну гідність, Никанор Харитонович іде на цей не легкий для нього крок. В 1929 р. сумська газета "Плуг і молот" публікує його заяву:

"З 1905 року, беручи участь у визвольному русі, ідеологічно я близько стояв до народницьких угрупувань і після лютневої революції 1917 року був одним з активних організаторів партії українських соціалістів-революціонерів в м. Суми. Подальший розвиток революції і громадянської війни переконав мене, що політика партії УПСР не відповідає інтересам пролетаріату (покликали німців на Україну, боротьба з Радянською владою), і тому я вийшов з названої партії, порвавши з нею як ідеологічні, так і формальні зв'язки. З того часу я незмінно працюю в галузі радянської культури й освіти (чотири роки в Червоній Армії) і визнаю, що лише Комуністична партія с дійсним і єдиним провідником пролетаріату і що лише під її керівництвом суспільство досягне соціалізму".

На якийсь короткий час заява приносить жаданий результат. Н. X. Онацького більше не турбують, дають можливість нормально працювати на культурній ниві. А це чи не найбільше хвилювало Никанора Харитоновича. В той час, наприклад, він був особливо занепокоєний долею неповторних архітектурних пам'яток - Покровської церкви, збудованої на початку XVI11 ст. з втіленням у камені традицій української дерев'яної архітектури, та Воскресенської церкви кінця XVI1 ст. Спираючись на поради відомого мистецтвознавця С. А. Таранушенка, його практичну допомогу, Н. X. Онацький розробляє свої конкретні пропозиції по збереженню названих пам'яток, їх найбільш раціональному використанню.

В листопаді 1933 р. Н. X. Онацький переїздить до Полтави, де йому було запропоновано організувати і очолити відділ етнографії місцевого музею!4. Наскільки складною і небезпечною була ця справа і які трагічні наслідки готувала вона для вже визнаного музейного працівника, свідчить довідка оперуповноваженого Полтавського міськвідділу ДПУ.(Стилістику документа збережено повністю).

"Для того, щоб були зрозумілі вчинки і настрої Онацького, слід сказати про значення етнографії на Україні. Справа в тому, що етнографія як наука про чисті етнічні одиниці була використана як зброя для збудження націоналізму та ще, мабуть, в дусі фашизму на Україні і на Кавказі, особливо в Грузії. Такий напрям етнографічних відділів був помічений Всесоюзним Наркомпросом, і вони були фактично ліквідовані ще в 1931 році. Однак у новій схемі музеїв на Україні відділ етнографії залишився повністю і його лише замаскували новою назвою "Відділ феодалізму".

Як приклад феодалізму-етнографізму може бути Харківський історичний музей, буквально заповнений українським шовіністичним матеріалом, замазаним якимось написом у дусі марксизму. Якщо на тому ж написі з зворотного боку дати націоналістичний напис, то вийде наймахровіший український фашистський музей. Вся справа в оберті цих написів. Речі і так говорять самі за себе. В такому ж дусі проводитиме реорганізацію й Онацький.

Справа в тому, що всі вишивки, всі керамічні вироби, різьба та інше в умілому розміщенні показуватимуть і підкреслюватимуть етнічну відокремленість України і для хоч трішки настроєної романтично голови даватимуть поживу національної відокремленості.

Як буде розміщувати Онацький, покаже майбутнє. Зараз він пробує влаштувати виставку вишивок. Викликаючи на периферії інтерес у окремих одиниць до питань етнографії, Онацький може, не створюючи ніяких організацій, зробити готовий кадр-шовіністичної української інтелігенції, готовий при першому зручному випадкові вийти на арену, як з полум'я "фенікс".

Подальші події передбачити було неважко. У вересні 1937 р. Н. X. Онацького заарештували і 23 листопада розстріляли за постановою особливої трійки при УНКВС. Всупереч усім слідчим матеріалам у обвинувачувальному висновку вказувалось, що він був "завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні" 16.

Про взаємовідносини між Онацьким і Майфетом у справі також є один важливий документ, який повністю суперечить обвинуваченню. З нього довідуємось, що Н. X. Онацький прагнув перетворити музей не в осередок контрреволюційної діяльності, а у справжній центр по дослідженню історії і культури українського народу. Мріяв залучити до цієї роботи і талановитого поета та літературознавця Григорія Майфета, пропонував йому посаду бібліотекаря.

"Я дуже хотів би попрацювати в музейній бібліотеці,- говорив Г. Й. Майфет,- та боюсь іти в музей. Він до цього часу вважається шовіністичним вогнищем. З моїм здоров'ям, якщо я потраплю до ДПУ, я не витримаю. Тепер черга вже за нами, молодими українськими інтелігентами". Як у воду дивився.

37-й рік повністю перекреслив заслуги Никанора Харитоновича Онацького. Криваву риску під його неспокійним талановитим життям підвели сфабриковані слідчим обвинувачувальні висновки. Та за невблаганною логікою історії фальсифікатора чекала не краща доля. Невдовзі після завершення справи Н. X. Онацького оперуповноважений, що займався нею, і сам був репресований на підставі вигаданих матеріалів щодо його шпигунської діяльності на користь Польщі та участі в антирадянському троцькістському утрупуванні, яке нібито існувало в стінах Полтавського міськвідділу НКВС. Коло замкнулося.

8. Ткаченко Б. Вказ. праця. - С 12
9. Там же. - С. 12-13.
10. МагураТ. І., Звагельський В. Б., М. Макаренко і С. Магура // Вивчення
Історичної І культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи
- Суми-Ромни. 1990. - С. 37. '.
11. Ткаченко Б. Вказ. праця. - С. 12.
*?o Архів УСНБ України по Полтавській області. - Слр. 2859-С. -
А рК. ?. /.
13. Там же. - Арк. 5-7.
14. Там же. - Арк. 7-8.
1 УУ(А - Л СІ ЧНЯ.
16. Архів УСНБ України по Полтавській області. - Спр. 2859-С -
Арк. 46-49. ~
/. Архів УСНЕ України по Полтавській області. - Спр. 15820-С. - Арк. 14.
2. Ткаченко Б. Никанор Воскреслйй // Україна. - 1988. - № 35.
С. - 12.
3. Архів УСНЕ України по Полтавській області. - Спр. 15820-С. -
Арк. 14.
4. Ткаченко Б. Вказ. праця. - С. 12.

<< НАЗАД