В.І. ГРАБ
ПРИНЦИПІВ СВОЇХ НЕ ЗРАДИВ

<< НАЗАД

Пукась Логвин Степанович 

Народився 16 жовтня 1880 р, в с. Красногорівка Красноградського повіту Полтавської губернії (зараз Машівський район) в сім'ї селянина. Помер в таборі 13 квітня 1938 р. Реабілітований 15 листопада 1988 р.

... 8 жовтня 1931 р. Полтавський оперативний сектор ДПУ звернувся до Особливої наради при колегії ОДПУ за рішенням про ув'язнення громадянина Пукася Логвина Степановича1.
Хто ж він такий, Логвин Степанович Пукась, і в чому завинив перед державою? А його основна провина полягала в тому, що він безмежно вірив ідеалам, проголошеним більшовицькою партією, щиро сподівався, що породжені нею трагічні події — це справа рук «віровідступників», нечесних і непорядних людей.
Народився Л.С. Пукась 16 жовтня 1880 р. в селі Красногорівка колишнього Красноградського повіту Полтавської губернії. Ріс у багатодітній сім'ї. В 1893 р. закінчив початкову земську школу. З восьми років наймитував у куркулів та поміщиків. Постійні приниження, образи, побої настроїли хлопця проти експлуататорів, яких батько називав не інакше, як собаками2.
Гнаний боротьбою за існування, об'їхав Крим, Кавказ, Закавказзя. Випадково довідавшись, що є «щасливий куток, де немає багатих, бідних, а всі рівні», влітку 1909 р. прийшов у толстовську комуну «Криниця», яка розташовувалась поблизу м. Сочі. Жив там деякий час, поглинаючи море книжок. Велике враження справив на юнака приїзд до комуни видатного російського письменника-гуманіста Л. М. Толстого, запам’яталися його прості і задушевні слова про багатство людської природи, рівність, любов до ближнього3. З ними і пішов у далекий та невідомий йому світ. Працював за наймом на Кубані, у Маріуполі, Поті. В Києві Логвин Пукась швидко зближується з передовим студентством, знайомиться і спілкується з прогресивно мислячою українською інтелігенцією4.
В 1905 р. Л.С. Пукась повертається на Полтавщину. Вступає в організацію Української соціал-демократичної робітничої партії, розповсюджує літературу, організовує осередки УСДРП в селах Селещина, Кирилівка, Красногорівка5. Спійманий «на гарячому» каральним загоном в жовтні 1908 р., представ перед Харківською судовою палатою, яка засуджує його до восьми років заслання у. Сибір. Там, у невеликому поселенні Усть-Кум Киренського повіту Іркутської губернії влітку 1909 р. знайомиться з К. К. Брешко-Брешковською — однією з фундаторів партії соціалістів-революціонерів, яку з любов'ю і не без підстав називали «бабусею російської революції».
Спілкуючись з представниками різних політичних партій і течій, Л.С. Пукась спостерігає розбрід в їх лавах, нечіткість політичних позицій і програм. Вагаючись, він врешті-решт пристає до соціалістів-революціонерів, та вже скоро пориває з ними, вважаючи есерівські лозунги і дії занадто галасливими. Поступово зближується з більшовиками.
З перемогою жовтневої революції Л. С. Пукась бере участь в налагодженні діяльності органів Радянської влади, проводить у життя перші її декрети. В роки громадянської війни перебуває на її барикадах, працює в підпіллі, організовує партизанський загін, кілька разів заарештовується білогвардійською контррозвідкою. В 1919-1922 рр. він обирається головою Шаргульського, Тулонського повітових ревкомів, очолює ряд інших важливих ділянок роботи. В лютому 1920 р. вступає до лав РКП(б)6.
У 1923 р. Л. С. Пукась повертається на Полтавщину. До 1927 р. працює на партійній та радянській роботі: заступником голови Котовського райвиконкому, секретарем райпарткому, завідуючим райсільбудом, інструктором газети «Більшовик Полтавщини»7.
І раптом... заявляє про свій вихід із партії, їде в рідне село. Шукає заспокоєння в простій селянській праці.
Та неспокійні думи крають серце. Скорботними рядками виливаються вони на папері:

Тяжко! Темрява ночі окутала душі
І диха туманом сумління,
Зникають завчасно стремління,
Не жити, а присмикатися мушу.

Тривогу під спокій ховати,
Натхнення топити у бруді,
Підхалимську пісню співати,
Але порятунку шукати у згубі...8

Зрозуміло, що подібні рядки могли народитися лише після великого душевного зворушення, невимовно тяжких переживань. А це, як довідуємося з документів, не обминуло Логвина Степановича. Перед нами — протокол засідання партійної колегії Полтавського окружного комітету КП(б)У від 1 грудня 1927 року:
«Слухали справу Пукася Логвина Степановича, 1880 року народження. Селянин, бідняк, який нічого не має... Обвинувачується в антипартійній діяльності».
Провина Пукася, як видно з документів, полягала в тому, що він «одержав і розповсюдив опозиційну літературу». Яку конкретно — у протоколі не вказано9. На щастя, у персональній справі Л.С. Пукася ця «опозиційна література» збереглася. На розгорнутих аркушах з учнівського зошита в клітинку віддрукований на машинці текст. Два примірники одного й того ж документа10. Важко передати наш подив і водночас радість від цієї знахідки. Перед нами — відомий «Лист до з'їзду» В.І. Леніна!
Він озаглавлений за існуючою традицією «Заповіт Леніна» і є другою частиною «Листа до з'їзду», продиктованого Володимиром Іллічем 24—25 грудня 1922 року, з додатком, записаним 4 січня 1923 року.
Як відомо, у цьому документі йдеться про заходи, які пропонує В.І. Ленін для збереження єдності партії і чистоти її рядів. У ньому також даються влучні і обгрунтовані характеристики провідним діячам Комуністичної партії і Радянської держави. «Заповіт» записаний, очевидно, зі стенограми11, оскільки містить декілька незначних різночитань з текстом «Листа до з'їзду», опублікованим в 45-у томі Повного зібрання творів В.І. Леніна12.
Як показує аналіз, ці різночитання несуттєві. Вони ніяким чином не вплинули на зміст ленінського документа. Тому можна з певністю твердити, що на Полтавщині «Лист до з'їзду» був відомий ряду партійних та радянських керівників майже за 30 років до публікації його у відкритій пресі, тобто до 1956 року, коли він з'явився в 9 номері журналу «Коммунист».
Ленінський «Лист до з'їзду» розповсюджував не лише Логвин Степанович. З цього приводу у тому ж 1927 році притягався до партійної відповідальності і колишній чекіст, член ВКП(б) А. І. Юдкіс. Як і Л. С. Пукась, він не зізнався, від кого і за яких умов отримав ленінський документ, гнівно заявивши: «Методи боротьби сталінців нечувані в історії нашої партії і ведуть до розколу. Уникнути розколу необхідно... Вважаю недоцільним перебування Сталіна в ЦК, тим більше Генсекретарем. Заявляю, що ні до якої фракції я не належу, твердо і відверто дотримуюсь ленінських більшовицьких поглядів»13.
Допитуваний під час партійного слідства Л. С. Пукась сказав: «Радянські і партійні бюрократи забруднюють ленінізм, порушують і топчуть заповіти Ілліча, діють на користь сталінізму. Партійна бюрократія відчула під собою твердий грунт, хоче остаточно укріпити свої позиції і стати гегемоном партії»14.
Обурений до глибини душі допитом з приводу розповсюдження ленінського «Листа до з'їзду», іншими негативними рисами партійного життя, які свідчили, на його думку, про загнивання партійної верхівки («бюрократизм, аристократизм, комчванство та казенщина»), Логвин Степанович подає заяву в окружну контрольну комісію з викладом власної принципової позиції, а потім зовсім виходить з партії.
«Заявляю,— пише Л.С. Пукась в партійні органи,— що від ленінської лінії я не відмовлюсь, хоча б довелося заплатити за це своїм життям. Вважаючи себе членом партії ленінців, я думаю, що сталінська група веде розкольницьку політику, дискредитуючи на сторінках преси опозицію лише за те, що вона розходиться з іншими в окремих принципових питаннях. Таке цькування я вважаю випадком далеко не нормальним та ганебним і знаю, що коли в майбутньому ЦК проводитиме таку лінію, це стане згубним для нас усіх. Я думаю, що більшість помиляється так само, як, можливо, з окремих питань помиляється й опозиція, ці помилки будуть визнані і лінія буде виправлена... Тоді настане в партії мир, який дасть можливість і надалі проводити роботу, розпочату в 1917 році Комуністичною партією під керівництвом В.І. Леніна...»!15.
Зазнавши незаслужених нападок внаслідок незалежності суджень і поглядів, Л.С. Пукась не замикається в собі, продовжує жити нормальним життям, бере активну участь в роботі Полтавського відділення Товариства політкаторжан і зсильнопоселенців. Мешкаючи в Красній Гірці, Логвин Степанович часто приїздить у Полтаву, відвідує своїх товаришів — колишніх політкаторжан, обговорює з ними пекучі життєві проблеми, ділиться своїми враженнями. «Сталін продав партію контрреволюціонерам. Це факт, проти якого жоден чесний більшовик не суперечить. Зараз Радянська влада напередодні переходу в руки контрреволюції», — констатує він16.
На початку 30-х років на Л. С. Пукася в ДПУ надходить заява, що він начебто захищає глитаїв, засуджує політику Комуністичної партії. Висновки не забарились. Вже влітку 1931 р. він викладає свою точку зору на довгих і виснажливих допитах.
«Партія, що керує робітничим класом і працею селян, повинна бути чуйною, гнучкою та незалежною і, крім того, підходити до вирішення будь-яких практичних питань на підставі широкої партійної демократії.
Будь-яке затискування й тенденційне нав'язування веде партію до розколу, по-друге, сприяє розвитку партійної бюрократії, і, що найгірше, ідею перетворює в догмат...
Колективізацію на 100 процентів я вважаю можливою лише тоді, коли фізичну працю замінить машина. Примусова праця в колгоспах і на деяких підприємствах сприяє розвитку антикомуністичного руху в робітничих та селянських масах. Розмовляв я на цю тему з політкаторжанами, зокрема з Дяченком, Смолічанським та іншими.
За моїм глибоким переконанням, політика, яку проводить Сталін, колективізація та індустріалізація — згубні, оскільки взяті великі темпи, селянство затиснуте і робітник недоїдає. Сам я ніяк не можу змиритися з розкуркулюванням, коли сотні сімей та їхні діти приречені на голод та вимирання. Це мій особистий погляд на речі та політику, яку проводить Сталін...»!7.
Підсумовуючи свій життєвий шлях, Л. С. Пукась писав: «Останнім часом я замкнувся в собі і, незважаючи на те, що іноді відчував біль у серці, не реагував уголос, а переживав його сам... Я став відчувати в собі душевний розлад і розчарування. Почуваю себе безсилим щось зробити на користь трудящих, а тим більше показати шлях, і вирішив, що не при мені це почалося, не при мені й закінчиться.
У минулі роки я щогодини ставив своє життя під сумнів й усіма фібрами душі прагнув боротьби за знедолених робітників. За долі тих, хто так само, як і я, випив гірку чашу страждань, безправ'я і приниження. Зараз я не можу вести тієї роботи, яка була покладена на мене Комуністичною партією і Радвладою ,.. залишаю цю почесну місію іншим.
Пройдений мною тернистий шлях вважаю Закінченим, а тому прошу залишити біля улюбленого сімейства в надії, що прийдуть на зміну п'ятеро і віддадуть своє життя на користь всесвітньої революції»!8.
На прохання Логвина Степановича не зважили, заслуг перед революцією до уваги не взяли. На підставі постанови Особливої наради Колегії ОДПУ СРСР і згідно зі ст. 54-10 КК УРСР 12 листопада 1931 року Л.С. Пукася спецконвоєм відправили у розпорядження Повноважного представництва ОДПУ по Середній Азії, де він повинен був перебувати у засланні три роки19.
Відбувши покарання, Л. С. Пукась з 1934 року живе в Полтаві, працює в робітничій артілі. Однак вже 9 березня 1935 року його знову заарештовує Полтавський міськвідділ НКВС. Звинувачується в контрреволюційній троцькістській діяльності, яка полягала в тому, що Логвин Степанович вів щоденник, в якому висловлював свою незгоду з політикою керівництва партії.
21 червня 1936 року Особливою нарадою при НКВС СРСР за контрреволюційну діяльність без кваліфікації дій за статтями КК УРСР Пукась Л. С. був позбавлений волі на 5 років у виправно-трудових таборах. Покарання відбував у горезвісному «Севвостоклаге» НКВС. Там і помер 13 квітня 1938 року.
15 листопада 1988 року справа Л. С. Пукася припинена Полтавським обласним судом «за відсутністю складу злочину».

/. Архів УСНБ України, по Полтавській області. — Спр. 12332.-С. — Ари. 3.
2. ДАПО. — Ф. 4, оп. 2, спр. 8П1. — Арк. 9.
3. Там же. — Арк. 1.
4. Там. же. — Арк. 10.
5. Там же.
6. Там же. — Арк. 11,
7. Там же. — Ф. 2, оп. 2, спр. 4221. — Арк. 25; Архів УСНЕ України по Полтавській області. — Спр. 12332-С. — Арк. 5.
8. ДАПО, — Ф. 2, оп. 2, спр. 4621. — Арк. 30—31.
9. Там же. — Арк. 25.
10. Там же. — Арк. 7—8.
11. Там же. — Арк. 7.
12. Ленін В. І. Лист до з'їзду // Повн. зібр. тв. — Т. 45. — С. 345.
13. ДАПО. — Ф. 10, оп. 1, спр. 7. — Арк. 12—23.
14. Там же. — Арк. 9—11.
15. Там же. — Ф. 2, оп. 2, спр. 4621. — Арк. 17.
16. Там же. — Арк. 16. 18, 20, 21.
17. Архів УСНБ України по Полтавській області. — Спр. 12332-С. — Арк. 12.
18. ДАПО. — Ф. 10, оп. 1, спр. 7. — Арк. 278—279.
19. Архів УСНБ України по Полтавській області. — Спр. 12332-С. — Арк. 21 —23.

<< НАЗАД