Л. І. ЄВСЕЛЕВСЬКИЙ В'ЯЗЕНЬ № 6345

<< НАЗАД

Сербіченко Олександр Калістратович  

Народився 29 листопада 1890 р. в м. Люботин Валкінського повіту Харківської губернії в сім'ї робітника. Державний діяч. Розстріляний 14 січня 1938 р. Реабілітований 15 березня 1960 р.

Перед нами фото, вилучене з кримінальної справи кінця 30-х років. На ньому все, як прийнято в таких випадках — профіль, анфас ще й бірка з тюремним номером 6345. Важко повірити, що цей знімок належить О. К. Сербіченку — не кримінальному злочинцю, а колишньому члену українського уряду.

Олександр Калістратович Сербіченко народився 29 листопада 1890 р. у м. Люботин в багатодітній сім'ї робітника- залізничника. Його дитячі і юнацькі роки пройшли в робітничому передмісті Кременчука — Крюкові. Коли Олександру йшов лише тринадцятий рік, він пішов працювати. Перший трудовий гарт він пройшов на лісопильному заводі. І на підприємстві, і вдома підліток бачив одні страждання, тяжку виснажливу працю простих трудівників. Може тому так зацікавився нелегальною марксистською літературою, яка через численні поліцейські кордони все частіше почала проникати до Крюкова, сподівався знайти в них відповіді на життєві питання.
1-го липня 1907 р. ОлександрСербіченко став до роботи у Крюківських вагоноремонтних майстернях. Його зарахували учнем у малярний цех, в колектив, в якому працював маляром керівник соціал-демократичного гуртка І. Ф. Котлов. Повсякденне спілкування з Іваном Федоровичем Котловим вплинуло на подальший життєвий шлях молодого робітника. В 1907 р. Олександр Сербіченко стає членом Російської соціал- демократичної робітничої партії.
Як свідчать документи, спогади сучасників, Олександр мав виняткове вміння орієнтуватися у найскладніших ситуаціях, знаходити єдино правильний вихід в скрутну хвилину. Людина надзвичайної працездатності, він постійно працював над собою, поповнював набуті знання. Книга стала для нього найближчим другом і порадником, давала відповіді на пекучі питання.
Своєрідним ідеологічним університетом для О. К. Сербіченка, як і для багатьох інших робітників, стали заняття в міському пропагандистському гуртку, яким керував професіональний революціонер І. С. Гаєвський. На його засіданнях гаряче і зацікавлено йшло обговорення рефератів «Еволюція капіталістичного ладу», «Політичні вимоги робітників», «Теорія соціал-демократії» та ін.1.
Для революційної агітації широко використовували також гуртки самоосвіти, залізничний клуб, інші різноманітні форми. З довідки департаменту поліції від 1 липня 1909 р. довідуємося, що Кременчук і Крюківські вагоноремонтні майстерні відзначалися як серйозні вогнища революційної боротьби. А 21 березня 1911 р. жандармський ротмістр з Кременчука повідомляв, що робітники Крюківських майстерень «мають намір повторити політичні виступи, подібні 1905 року».
З початком першої світової війни Кременчуцька міська організація РСДРП дещо втратила свою боєздатність^Т-ак, в .кінці 1914 р. був заарештований і засланий І. С. Гаєвськии. Уникаючи арешту, виїхав до Харкова і О. К. Сербіченко. В промислоному серці України він відразу опинився у самому вирі політичних подій.
Високі людські та ділові якості О. Сербіченка особливо виявились після перемоги Лютневої революції, коли залізничники Харкова обрали його депутатом Харківської Ради робітничих депутатів2. Покладені на нього обов'язки виконував з особливою відповідальністю, знанням справи.
В роки громадянської війни О. К. Сербіченко працював на відповідальній ділянці роботи — на залізничному транспорті. На II Всеукраїнському з'їзді Рад, що відбувся 17-19 березня 1918 р., він був обраний до складу ЦВК Рад України, а згодом народним секретарем шляхів сполучень. Дещо пізніше його обирають секретарем Курського міського партійного комітету, заступником голови Харківського губвиконкому, призначають заступником наркома внутрішніх справ України. В липні 1921 р. О. К. Сербіченко обирається головою губвиконкому новоутвореної Кременчуцької губернії. Як правило, свій робочий день він починав і закінчував серед трудящих. Це дозволило голові облвиконкому добре знати обстановку, настрій робітників і селян, оперативно і сміливо вирішувати складні господарські і політичні питання».
А обстановка в губернії була на той час надзвичайно складною. Не загоїлись ще рани війни, в містах і селах панувала розруха.  Наприклад, Крюківські вагоноремонтні майстерні скоріше нагадували звалище металобрухту, ніж промислове підприємство. В губернському центрі не працювали також фабрики, лісопилки, в незвичному мовчанні стояла міська електростанція. Про недавні бойові дії нагадував зірваний денікінцями міст через Дніпро.
В роботі голови губвиконкому не було дрібниць. Він часто виїздив у повіти, просто і задушевно говорив з трудівниками, обмірковував їх думки і пропозиції, не залишав без уваги поставлених питань. Водночас від кожного працівника апарату губвиконкому вимагав конкретних і рішучих дій, спрямованих на піднесення економіки краю, поліпшення умов життя місцевого населення.
У травні 1922 р. О. К. Сербіченка було відкликано до Харкова, а в серпні цього ж року рекомендовано до обрання головою Полтавського губвиконкому. Від Полтавщини Олександр Калістратович входив до складу делегації на 1-му Всесоюзному з'їзді Рад, його було обрано членом Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР3.
Протягом восьми років О.К. Сербіченко обіймав посаду заступника голови Раднаркому України, входив до складу політичного керівництва республіки, виконував обов'язки уповноваженого народного комісаріату шляхів, брав безпосередню участь в роботі Комітету по сприянню будівництва Дніпрогесу, вирішував інші важливі питання, пов'язані з спорудженням ряду промислових об'єктів. Зокрема, чимало особистих зусиль докладав він в процесі будівництва такого індустріального гіганта, як Харківський тракторний завод4.
На початку 30-х років, в умовах відходу від політики коренізації, широкого наступу на «українізацію» визначився поворот у ставленні до українських національних кадрів. Призначений постановою ЦК ВКП(б) від 24 січня 1933 р. другим секретарем ЦК КП(б)У, водночас він залишався секретарем ЦК ВКП(б), П. П. Постишев енергійно взявся за оновлення партійного та державного апарату.
Пленум ЦК КП(б)У, який відбувся 8-11 червня 1933 р., увільнив О. К. Сербіченка від обов'язків кандидата у члени Політбюро ЦК КП(б)У у зв'язку з вибуттям на роботу за межі України. Дещо раніше він залишив і пост заступника голови Раднаркому України.
Шлях О. К. Сербіченка лежав у Відень, куди його було призначено торгпредом СРСР в Австрії. Однак на дипломатичній роботі Олександр Калістратович довго не затримався. Вже в 1935 р. його призначають заступником Сталінградського облвиконкому. Будь-які спроби повернутися на рідну Україну залишалися безрезультатними. Більше того, подібна настирність викликала підозру з боку органів НКВС.
29 серпня 1937 р. О. К. Сербіченка було заарештовано. А 14 січня 1938 р. виїзна сесія Військової Колегії Верховного Суду СРСР засудила його до вищої міри покарання — розстрілу з • конфіскацією усього особистого майна. На підставі постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. вирок було виконано негайно^. Так трагічно обірвалося життя державного діяча, людини щирої, відкритої вдачі.
В умовах руйнування тоталітарної системи дослідники мають змогу ознайомитись з матеріалами кримінальної справи О. К. Сербіченка. Як видно з неї, перший протокол його допиту складено лише 19 вересня 1937 р., на двадцятий день після арешту. Сьогодні можна лише здогадуватись, що пережив за ці дні в'язень № 6345 Сталінградської спецв'язниці, щоб погодитись на визнання, які вимагали від нього слідчі.
Так, на питання: «З якого часу вели контрреволюційну діяльність?», О. К. Сербіченко відповів: «З 1929—1930 рр. Спочатку був не згоден з політикою ВКП(б) і уряду в галузі сільського господарства. Я вважав, що заходи ЦК ВКП(б) і уряду відносно колективізації селянства на основі побудови колгоспів були несвоєчасними».
В чому тільки не звинувачували О. К. Сербіченка...  І в участі у контрреволюційній троцькістсько- зінов'євській терористичній організації, яка підступно здійснила вбивство С. М. Кірова, готувала інші терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянської держави, і у шпигунстві на користь... японської розвідки.
Надуманість всіх цих звинувачень була очевидною. Наприклад, його шпигунська діяльність полягала в тому, що він передав мобілізаційний план і довідку про стан сільського господарства Сталінградської області голові облвиконкому Кузнецову, начебто тісно зв'язаному з японською розвідкою. Слідчих навіть не збентежив той факт, що голова облвиконкому міг роздобути ці відомості і без допомоги свого заступника. До того ж, чи міг останній не володіти ситуацією в сільському господарстві очолюваної ним області?
Ганебний ярлик «ворога народу», «державного злочинця» не вдавалося зняти з О. К. Сербіченка протягом двадцяти двох років. Дружина Олександра Калістратовича Ганна Тимофіївка неодноразово зверталася до Прокуратури СРСР, Верховного Суду  з проханням переглянути справу чоловіка. Однак на всі її Заяви надходила одна стандартна, байдужа відповідь: «В перегляді справи відмовити, про що повідомити заявника».
Лише в 1960 р. з ініціативи органів Прокуратури СРСР справа була ретельно вивчена. Висновки, до яких прийшла слідча група, не залишали ніяких сумнівів: «... Засуджений без підставно». 15 березня 1960 р. Військова Колегія Верховного Суду відмінила вирок, винесений в січні 1938 р., і повністю реабілітувала ім'я О. К. Сербіченка.


1. ЦДІА України. — Ф. 321. оп. 1, спр. 165. — Арк. 207.
2. ЦДАЖР України. — Ф. 1, оп. 11, спр. 3031. — Арк. 8.
3. ЦДАЖР СРСР. — Ф. 3316. оп. 1, спр. 1. — Арк. 6.
4. Д А ПО. — Ф. 1, оп. 145-а, спр. 131. — Арк. 72.
5. Архіа УКДБ СРСР по Волгоградській області. — Спр. 258/.
Арк. 235, 258. •
6. Там же. — Арк. 22.

<< НАЗАД