Є. М. СКЛЯРЕНКО ОСТАННЯ ФОРМА ПРОТЕСТУ

<< НАЗАД

Шумський Олександр Якович

Народився 2 грудня 1890 р. в с. Борова Рудня Фастівської волості Житомирського повіту Волині в родині селянина-бідняка. Партійний  діяч. Постановою колегії ОДПУ СРСР від 5 вересня 1933 р. засудженні до 10 років виправно-трудових таборів. Постановою Особливої наради  НКВС СРСР від 14 грудня 1935 р. ця міра покарання була замінена засланням у Красноярський край на такий же строк. Відбуваючи покарання, в знак протесту покінчив життя самогубством 18 вересня 1946 р. Реабілітований 11 вересня 1958 р.

Про Олександра Яковича Шумського донедавна згадувалось в літературі лише з негативного боку. А сьогодні перед нами розкриваються нові, маловідомі сторінки біографії цієї неповторної особистості, зокрема ті, що безпосередньо пов'язані з Полтавщиною.
О. Я. Шумський народився 2 грудня 18.90 р. в с. Борова Рудня Фастівської волості Житомирського повіту на Волині у бідній селянській родині. Його батько з ранку до вечора працював у маєтку Муравйова. До праці змалку привчив і сина. З шістнадцяти років Олександр трудиться на лісопильному заводі, а згодом заробляє собі на хліб, допомагаючи землеміру. У Москві, куди він подався в 1911 р., йому вдається влаштуватись на роботу та викроїти час для занять на вечірньому науково-популярному відділенні університету імені Шанявського. Навчання тут тривало недовго, давалася взнаки відсутність ґрунтовної загальноосвітньої підготовки, адже свого часу йому вдалося закінчити лише церковно-приходську і двокласну школи. Довелося Олександру докласти чималих зусиль для поповнення знань шляхом самоосвіти. Він успішно складає екстерном екзамени на атестат зрілості, вступає до ветеринарного інституту.
У Москві Олександр Шумський бере участь у роботі українського соціалістичного гуртка, членами якого були переважно студенти соціалісти-революціонери і соціал-демократи. Спочатку він дотримувався поглядів останніх, а з 1915 р. втратив з ними зв'язок і почав активно співробітничати з групою соціалістів-революціонерів.
Наприкінці 1916 р. по дорозі з Петрограда до Києва О. Я. Шумський був затриманий з нелегальною літературою, за що відправлений військовою владою на фронт безпосередньо в район бойових дій.
Після повалення самодержавства О. Я. Шумський 'бере участь у роботі корпусного, армійського з'їздів солдатських депутатів. В квітні 1917 р. як делегат фронтового з'їзду він прибув до Києва, почав працювати в губернському земельному комітеті спочатку інструктором, а потім був * обраний членом упраки. Паралельно з цим вів пропагандистську роботу як член партії соціалістів-революціонерів.
Восени 1917 р. його — представника лівої течії — кооптували до складу ЦК УПСР, а пізніше до складу Центральної Радиі. Разом з О. Я. Шумським до неї увійшли М. М. Полоз, Г. В. Михайличенко, В. М. Блакитний та інші, які утворили групу т. з. лівобережників. Група висунула вимогу про підписання угоди з Раднаркомом РРФСР. Скориставшись кризою уряду Центральної Ради, очолюваного Голубовичем, вона утворила нелегальний лівий уряд на чолі з Северо-Одоєвським, розпочала підготовку до здійснення перевороту, спираючись на українізовані військові частини.
Уряду В. Винниченка, який прийшов на зміну попередньому, вдалося перешкодити наміченим планам. Учасників Заколоту заарештували, віддали до суду і засудили до страти. Та, скориставшись відступом урядових частин під тиском повсталих київських робітників і радянських червоногвардійських загонів, їм вдалося втекти з-під арешту в січні 1918 р.
Уряд Центральної Ради, як відомо, вступив у переговори з країнами німецько-австрійського блоку. В ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. підписав т. з. мирний договір, дав згоду на введення їх військ на територію України. 1 березня німецькі підрозділи, здолавши опір розрізнених радянських частин, вступили до Києва.
О. Я. Шумському довелося перебратися на Волинь, оскільки в Києві залишатись було небезпечно. Влаштувався там на роботу в земельний комітет, в якому працював до розпуску їх гетьманом. Гетьманська варта натрапила на слід О. Я. Шумського під час його перебування в рідному селі. Лише щасливий випадок врятував Олександра Яковича від неминучого арешту. О. Я. Шумський переходить на нелегальне становище, очолює ревком, який готує повстання проти гетьмана П. Скоропадського в районі Житомира.
Під час Директорії за виступ на Київському губернському з'їзді
«трудових рад» від імені лівого крила партії соціалістів-революціонерів
О. Я. Шумський був знову заарештований і засуджений до страти, але
доля знову не зрадила його. Скориставшись нерішучістю і розгубленістю
конвою, Олександр Шумський здійснив втечу.
23 лютого 1918 р. ліва опозиція в УПСР почала видавати свій друкований орган — газету «Боротьба», в якому піддавала гострій критиці курс української партії соціалістів-революціонерів, заявила про свій розрив з нею, зробивши важливий крок на/шляху утворення Української комуністичної партії (боротьбистів) — УКП(б). її. остаточне оформлення припадає на серпень 1919 р. А тим часом О; Я. Шумський виступає як один з організаторів боротьби трудящих проти Директорії, наполегливо відстоює ідею входження боротьбистів до Комуністичної партії (більшовиків) України.
Працюючи у складі колегії Наркомату освіти України в першій половині 1919 р., О. Я. Шумський не залишає активної партійної роботи. Від імені УКП(б) він заявив 19 травня 1919 р. про підтримку об'єднання військових сил радянських республік, тобто підтримав ідею створення їх військово-політичного союзу. 12 червня 1919 р. постановою Політбюро ЦК КП(б)У О. Я. Шумський, М. В. Левицький, В. П. Затонський, В. І. Порайко та інші були введені до складу Галицького бюро при ЦК КП(б)У2.

На захопленій білогвардійськими військами Денікіна території України, в тій частині Правобережжя, де хазяйнували петлюрівці, О. Я. Шумський, перебуваючи у підпіллі, організовує боротьбу робітників і селян спочатку в Києві, потім у Вінниці і Житомирі. Скориставшись, що керівництво підпільною організацією иерейшло до його рук, О. Я. Шумський настійно продовжував вести лінію на зближення з Радянською владою, співробітництво з більшовиками. Гостра і безкомпромісна боротьба з цього питання завершилась в березні 1920 р. на Всеукраїнській конференції боротьбистів, яка ухвалила постанову про самоліквідацію та вступ її членів у КП(б|У.
В грізний час навали військ буржуазно-поміщицької Польщі О. Я. Шумський виконує ряд відповідальних доручень ЦК КП(б)У. 27 квітня 1920 р. Політбюро ЦК КҐІ(б)У направило його у Полтавську губернію. Про активну діяльність Олександра Яковича на Полтавщині свідчать протоколи засідань бюро губернського партійного комітету. Так, на засіданні бюро Полтавського губкому КП(б)У за участю О. Я. Шумського вирішувались деякі кадрові питання. З врахуванням побажань ЦК КП(б)У, бюро губкому сформувалось у складі семи чоловік, а саме: М. О. Скрипника — голова губпарткому, Чернявського — секретар губпарткому, Єрмана, М. О. Алексєева, Мусінзона, О. І, Буценка, Мар-ченка. Президію губвиконкому очол'ив Г. М. Покориий, її секретарем став Сагайдак, членами президії: М. ОІ Алексєєв, П. І. Свистун^-
З протоколу засідання бюро губпарткому від 26 травня 1920 р. довідуємося, що після ряду службових переміщень обов'язки голови губернського партійного комітету та голови президії губвиконкому врешті-решт були покладені на О. Я. Шумськогоз. Вже 28 травня йому було доручено проінформувати на загальних партійних зборах про підсумки роботи IV з'їзду Рад. Бюро губпарткому прийняло також пропозицію О. Я. Шумського про перейменування газети «Селянин» у «Більшовик» та налагодження її регулярного випуску як органу губернського партійного комітету.
Незважаючи на короткочасне перебування на Полтавщині (до 17 червня 1920 р.), О. Я. Шумський залишив по собі помітний слід, адже це були напружені, тривожні дні, які вимагали повної мобілізації і зібраності. Пізніше, працюючи на різних відповідальних ділянках роботи — повноважним представником Радянської України у Польщі, завідуючим агітпропом ЦК КП(б)У, народним комісаром освіти республіки, він завжди з приємністю згадував полтавський період своєї діяльності, неодноразово приїздив у Полтаву.
Подальша доля О. Я. Шумського склалася трагічно. 13 травня 1933 р. його було заарештовано. 5 вересня 1933 р. комісія ОДПУ СРСР засудила Олександра Яковича Шумського до десяти років виправно-трудових таборів. Однак, за постановою Особливої наради при НКВС СРСР цю міру покарання було замінено засланням у Красноярськ на той же строк.
О. Я. Шумський неодноразово звертався до різних установ і особисто до Й. В. Сталіна з проханням переглянути справу, але марно. Більше того, на підставі телеграфного розпорядження НКВС СРСР від 9 жовтня 1937 р. управління НКВС по Красноярському краю 15 жовтня знову заарештувало його. Лише 22 листопада 1939 р. тяжко хворого (параліч ніг) О. Я. Шумського звільнили з-під варти і перевели до лікарні, в якій він перебував майже рік. Доведений до відчаю, Олександр Якович зважився на крайній крок. У записці «для слідства» він писав: «Рішення про самогубство, цю останню вищу форму протесту, я прийняв після того, як вичерпав усі засоби боротьби за реабілітацію». 18 вересня 1946 р. О. Я. Шумського не стало.

11 вересня 1958 р. вища судова інстанція СРСР, розглянувши протест
головного військового прокурора на постанови колегії ОДПУ від 5
вересня 1933 р. та Особливої наради при НКВС СРСР від 10 грудня
. 1935 р. відмінила їх і справу щодо О. Я. Шумського припинила за
відсутністю складу злочинуЗ.

<< НАЗАД