Л. Л. БАБЕНКО
БЛИСКУЧИЙ ТАЛАНТ

<< НАЗАД

Щепотьєв Володимир Олександрович  

Народився 25 вересня 1880 р. в м. Полтаві в сім'ї службовця.
Вчений і культурний діяч. Протягом 1928-1933 рр. відбував
покарання у засланні в містечку Славгород Алтайського краю.
Розстріляний у листопаді 1937 р. Реабілітований 5 липня 1958 р.

Швидко минають роки, та непідвладна їм людська пам'ять. Вона воскрешає з небуття найбільш яскраві, давно забуті події, вшановує імена наших уславлених земляків. Так трапилось і з іменем Володимира Олександровича Щепотьєва. Лише сьогодні ми немовби заново пізнаємо всю глибину його творчо обдарованої натури. Перед нами постає яскрава особистість, талановитий дослідник і педагог, який все своє життя присвятив служінню вітчизняній, науці та культурі.

Володимир Олександрович Щепотьєв народився 25 вересня 1880 р. у м. Полтаві в родині службовця. В сім'ї Щепотьєвих панувала атмосфера високої духовності, глибокої поваги до культурної спадщини українського народу.

Початкову освіту здібний юнак отримав у бурсі, а в 1900 р. закінчив на "відмінно" Полтавську духовну семінарію. Як кращого учня його посилають на кошти губернського земства на навчання до Петербурзької духовної академії. В 1904 р. Володимир Щепотьєв закінчує її по відділу словесності. Маючи гострий допитливий розум, багато читає, цікавиться творами українських, російських та зарубіжних письменників, пробує сам писати вірші. Ще під час навчання в Петербурзі Щепотьєв зацікавився іноземними мовами і з часом досконало опанував французьку, німецьку та польську. Справжнім, ні з чим не зрівняним захопленням В. О. Щепотьєва стала музика - вірна супутниця його нелегкого життя. З винятковим задоволенням вивчав він теорію музики, гру на музичних інструментах, знайомився з творами різних композиторів, співав у хорових колективах.

З 1904 р. розпочинається викладацька діяльність В. О. Щепотьєва. До 1917 р. він викладає російську мову та літературу у Полтавській єпархіальній дівочій школі, одночасно дає уроки російської мови в музичній школі Полтавського відділу Російського музичного товариства.

Порівняно швидко, завдяки своїм якостям людини і дослідника, В. О. Щепотьє,в зайняв чільне місце серед трудової інтелігенції Полтавщини, особливо серед вчительства. У 1905 р. він, зокрема, брав найактивнішу участь в організації Полтавського відділення Всеросійської спілки вчителів 2.

Вже в молоді роки розкрився талант В. О. Щепотьєва як дослідника рідного краю і, в першу чергу, його безцінної культурної спадщини. У 1909 р. він стає членом Полтавської губернської архівної комісії, спілкується з такими відомими етнографами та істориками Полтавщини, як Л. В. Падалка, А. Ф. Мальцев, І. Ф. Павловський, В. О. Пархоменко та ін. За порадою старших товаришів В. О. Щепотьєв бере участь у комплектації архівних фондів, виконує обов'язки бібліотекаря губернського архіву. Одночасно з цим на сторінках збірників архівної комісії з'являються його перші наукові розвідки З. З часом статті та повідомлення Щепотьєва друкуються в "Киевской старине" і інших авторитетних наукових виданнях.

В колі інтересів молодого автора особливе місце посідало вивчення фольклору українського народу, народних пісень, дум тощо. Про те значення, яке він надавав саме цим дослідженням, свідчать його слова з передмови до збірки народних пісень, виданої у 1915 р.: "... Глибоко переконаний, що народна поезія і народна музика повинні, нарешті, зайняти належне місце у вихованні дітей, витіснивши ті бездарні, нібито дитячі вірші, які ще розповсюджені на нашому ринку"5.

Заслуговує на увагу і велика просвітительська діяльність В. О. Щепотьєва на ниві культури. Він брав активну участь у заходах Музичного товариства "Боян", виступаючи з лекціями перед концертами хору, яким керував відомий український композитор, диригент та музичний діяч Ф. М. Попадич. Причому з останнім їх єднала не лише спільна праця та любов до народної пісні, а й велика багаторічна дружба. Разом з хором Володимир Олександрович побував у багатьох населених пунктах Полтавщини, виступаючи перед різними аудиторіями.

Лекції В. О. Щепотьєва, присвячені народним думам, пісням, були надзвичайно цікавими, насиченими найрізноманітнішими історичними та літературними екскурсами. Ось як характеризувала його лекцію під час концерту колядок газета "Полтавская речь": "Лаконічно та яскраво лектор представив еволюцію колядки з часів язичества і до цієї пори. Лектор виклав не зовнішню історію, а еволюцію змісту самої колядки, зв'язок її з певною епохою. У цей спосіб... дозволив побачити в колядці не лише уславлення Христа, а й відображення життя українського народу"7.

Одним з перших виступив В. О. Щепотьєв як популяризатор творчості М. В. Лисенка. 25 березня 1913 р. у Полтаві вперше на Україні було відзначено роковину пам'яті композитора. Перед блискучим концертом В. О. Щепотьєв виступив з великою доповіддю "М. В. Лисенко. Його життя та художня творчість", яка лягла в основу майбутньої книги про великого генія української музичної культури 8.

Обдарованість Щепотьєва, багатогранність його таланту вражали сучасників, які знали Володимира Олександровича як самобутнього композитора. В його доробку - пісні, романси, дуети, хори. Всього з 1896 по 1936 рр. В. О. Щепотьєвим було написано 108 музичних творів. Помітним явищем у музичній культурі стала опера "Семінаристи", лібретто до якої теж належить перу невтомного митця.

Новий етап в житті і творчості В. О. Щепотьєва відкрив революційний 1917 р., в якому він побачив шлях до національного і культурного відродження України.
З 1917 по 1928 рр. діяльність Володимира Олександровича нерозривно пов'язана з Полтавським вчительським інститутом та історико-філологічним факультетом Харківського університету, об'єднаними у 1921 р. і реорганізованими в інститут народної освіти. Протягом 1921- 1923 рр. В. О. Щепотьєв перебував на посаді ректора ІНОЮ. Удосконалюючись як фахівець, у 1926 р. він здобуває звання професора української та зарубіжної літератури і мевезнавства.

Професор Щепотьєв володів блискучим талантом лектора, приваблював викладачів і студентів своєю ерудицією і водночас глибокою людяністю. Серед його учнів було немало таких, що обрали літературу справою свого життя. Так, Г. Й. Майфет, навчаючись на фізико-математичному факультеті ІНО у 1921-1924 рр., одночасно слухав лекції з літератури. Враження було настільки сильним, що у 1925 р. він вступив до аспірантури Інституту ім. Т. Г. Шевченка у Харкові, а після її закінчення викладав західноєвропейську літературу в рідному вузі!2. Наслідуючи вчителя, пішов працювати викладачем літератури в Полтавський ІНО і Ю. Ю. Циганенко.

Вболіваючи за долю української мови, української національної культури, В. О. Щепотьєв гаряче вітав процес українізації, який розгорнувся на початку 20-х років, читав відповідні лекції вчителям і службовцям на спеціально створених короткотермінових курсах.

В контексті українського національно-культурного відродження В. О. Щепотьєв розглядав завдання популяризації творчості класиків української дожовтневої літератури. У 1918-1927 рр. він активно співробітничає у видавництві Полтавської спілки споживчих товариств, пише передмови до видань Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка, П. Мирного та багатьох ін. 14.

З винятковою увагою ставився В. О. Щепотьєв до діяльності місцевих краєзнавчих товариств, громадських об'єднань. Він був одним з фундаторів Українського наукового товариства досліджування пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, яке виникло влітку 1917 р. Доповіді, з якими він виступав на засіданнях Наукового товариства, відзначалися широтою проблематики, пильною увагою до найбільш актуальних і малодосліджених питань.

Після реорганізації Товариства у 1924 р. і запровадження його як Наукового товариства при Всеукраїнській академії наук Володимир Олександрович обирається головою цього об'єднання дослідників рідного краю, докладає багато зусиль для налагодження плідних творчих зв'язків з громадськими організаціями, науковими установами.

Значне місце в спектрі наукових інтересів голови Товариства при ВУАН займала пам'яткоохоронна робота. Він стояв, зокрема, біля витоків Полтавської окружної комісії по охороні пам'яток культури і мистецтва, яка внесла помітний внесок у збереження історичних скарбів Полтавщини 17.

Професору Щепотьєву належала також заслуга в тому, що він одним з перших після смерті Панаса Мирного піклувався про увічнення його пам'яті, створення меморіального музею 18.

Тісно переплелись наукові інтереси В. О. Щепотьєва з Полтавським державним музеєм, де дослідник завідував кабінетом фольклору та мови в історико- етнографічному відділі, яким керував К. В. Мощенко ІЗ.

Будучи членом етнографічної комісії при ВУАН, Володимир Олександрович продовжував вивчати народну творчість, публікував статті в академічних збірниках20. Не полишав він і архівної справи. Протягом 1922-1925 рр. В. О.Щепотьєв очолював спочатку відділ історії революції Полтавського окружного архіву, а згодом і всю архівну установу 21.

Про плідну наукову діяльність В. О. Щепотьєва свідчить той факт, що з-під його пера вийшло близько 100 найрізноманітніших робіт - книг, брошур, статей 22.

Без Володимира Олександровича Щепотьєва неможливо уявити мистецьке і театральне життя Полтави 20-х років. Людина з витонченим літературним і музичним смаком, він багато зробив для становлення художніх і театральних колективів, аматорських гуртків. Так, у 1921 р. брав участь в організації у Полтаві театральної студії, у 1925-1926 рр. завідував літературною частиною в трупі драматичного театру.

Щиру вдячність від української громадськості отримав В. О. Щепотьєв як перекладач на українську мову поетичних і драматичних творів. Наприклад, для постановки у Полтавському театрі ним була перекладена п'єса Е. Золя "Париж", для оперного театру, який існував у Полтаві протягом 1919- 1926 рр., В. О. Щепотьєв переклав лібретто опер Гуно "Фауст" (1919 р.), Леонковалло "Паяци" (1919 р.), Монюшко ("Галька" (1920 р.), Феррарі "Мадоннине намисто" (1925 р.). Ці опери звучали і в інших театрах України до 1930 р. 23.

Особистість В. О. Щепотьєва яскраво виділялася на небосхилі української культури. Він був щирим її патріотом, глибоким знавцем і палким пропагандистом.

Творчий злет цієї винятково обдарованої людини обірвали сталінські незаконні репресії. У березні 1928 р. серед кращих представників української національної інтелігенції він був притягнутий до кримінальної відповідальності у сфабрикованій справі "Спілки визволення України". Причиною арешту стало знайомство з академіком С. Єфремовим, який приїздив до Полтави у 1923 р. і спілкувався з багатьма представниками громадськості міста. Ці зустрічі трактувалися слідчими як початок створення націоналістичного осередку у Полтаві для підривної контрреволюційної діяльності 24.

В результаті - чотири довгих роки заслання у містечку Славгороді Алтайського краю. Але і тут В. О. Щепотьєв знаходить в собі сили для активної творчої праці, вивчає життя і побут сибірських народів, збирає місцевий фольклор, пише музику до дитячих п'єс. Не пориваються і його наукові зв'язки. У 1929 р. на прохання академіка М. С. Грушевського вчений рецензує ряд книг, а протягом 1930-1931 рр. і сам надсилає до етнографічної комісії при ВУАН декілька впорядкованих ним збірників народних пісєнь 25.

У 1933 р., хоча і закінчився термін заслання, але Володимир Олександрович ще протягом року продовжував працювати вчителем російської мови у Славгородському сільськогосподарському технікумі. На рідну Полтавщину повертається у тридцять четвертому. Та жадана зустріч з отчим краєм була затьмарена забороною проживати у Полтаві і займатися викладацькою діяльністю. Ганебне тавро націоналіста позбавило Володимира Олександровича улюбленого заняття, відлучило від повнокровного життя. Разом з дружиною оселилися в с. Веприк Галицького району, де Щепотьєв займався перекладами поезії Беранже, відвідував бібліотеку, керував постановками сільського драмгуртка, акомпанував на різних музичних інструментах 26. ''

Сповнений творчих сил та енергії В. О. Щепотьєв вимушений був вести ізольований спосіб життя, що морально гнітило його. Так пройшло три роки.

Репресивний механізм, запущений проти В. О. Щепотьєва в 1928 р., автоматично спрацював у 1937 р. в зв'язку з новою хвилею репресій. 22 вересня - новий арешт. Органи НКВС звинуватили його в проведенні контрреволюційної націоналістичної агітації, переховуванні націоналістичної літератури, приналежності до антирадянської організації. Слідство, виходячи з того, що В. О. Щепотьєв був однією з найавторитетніших осіб серед творчої інтелігенції Полтави, поставило його в центрі надуманої контрреволюційної організації: "Він керував і задавав тон всьому націоналістичному рухові в Полтаві" - засвідчено в одному з протоколів слідчої справи.

Щепотьєва спіткала трагічна доля багатьох мільйонів радянських людей, які не вписувались в рамки тоталітарної системи - він був розстріляний у листопаді 1937 р.28.

Реабілітація прийшла в 50-х роках. Додаткове розслідування встановило, що звинувачення було побудоване на неперевірених і суперечливих матеріалах, з порушенням норм кримінально-процесуального кодексу, протоколи коректувались після того, як їх підписував звинувачений. Все це дало підстави президії Полтавського обласного суду 5 липня 1958 р. прийняти постанову про відміну вироку 1937 р., припинення кримінальної справи В. О. Щепотьєва за недоведеністю звинувачень.


1. Архів музею "Музична Полтавщина" при Полтавському музичному училищі.
2. Там же.
3. Щепотьєв В.А. Главные теми религиозно- песенного творчества
украинского народа в христианский период // Труды Полтавской ученой
архив. комиссии. Вып. VII. - Полтава, 1910. - С. 1-45; Його ж;
Демократ й ческие симпатии И.П.Котляревского (К 50-летшо со дня
освобождения крестьян). - Там же. Вьт. VIII. - Полтава, 1912. -
С. 37-44; його ж: Книжньш вариант одного из народньїх рассказов
А. П. Стороженко. - Там же. - С. 46-48.
4. Архів музею "Музична Полтавщина" при Полтавському музичному
училищі.
5. Щепотьєв В. А. Народньїе песни, записанные в Полтавской губернии
(с копиями) // Издание Полтавской губ. архив. комиссии. - Полтава,
1915. - С. 4. '
6. Грицюк Н. Федір Миколайович Попадич. - К., 1987. - С. 20-21, 23,
37-39.
7. Полтавская речь. - 19/2. - 17 января.
8. Будищанець В. Славний музика Микола Лисенко. - Полтава, 1913.

9. АРУ читача. - /990. - 27 грудня.
10. Архів музею Полтавського педагогічного інституту.
11. Архів музею "Музична Полтавщина" при Полтавському музичному
училищі.
12. Ротач П. Літературна Полтавщина // Архіви України. - 1966.
№ 6. - С. 98.
13. Архів УСНЕ України по Полтавській області. - Спр. 15125 с. - Арк.
28.
14. Там же. - Спр. 6595. - Арк. 21.
15. Записки українського наукового товариства дослідування пам'яток
старовини та мистецтва на Полтавщині. - Вип. 1 - Полтава, 1919.
16. ВР ЦНБ АН України. - Ф.Х, спр. 11931. - Арк. 1-2.
17. ЦААЖР України. - Ф. 166, оп. 6, спр. 9119. - Арк. 16.
18. Записки Українського наукового товариства при ВУАН. Вип. II. -
Полтава, 1928.
19. Архів УСНБ України по Полтавській області. - Спр. 15125 с. -
Арк. 24, 37.
20. Щепотьєв В. О. Етнографія і архівні матеріали // Етнографічний
вісник АН України. - /926. - № 2; його ж: Мова наших школярів, -
Там же. - /927. - № 3.
21. АРУ читача. - /990. - 27 грудня.
22. Архів музею "Музична Полтавщина" при Полтавському музичному
училищі.
23. Друг читача. - /990. - 27 грудня.
24. Архів УСНБ України по Полтавській області. - Спр. 5/79 с. -
Т. /. - Арк. 236-237.
25. Там же. - Арк. 241.
26. Там же. - Арк. 243.
27. Там же. - Арк. 78.
28. Там же. - Т. 4. - Арк. 77.

<< НАЗАД