З ІСТОРІЇ РЕПРЕСИВНОГО РУХУ НА ПОЛТАВЩИНІ (20-30 Р.Р.). |
З ІСТОРІЇ РЕПРЕСИВНОГО РУХУ НА ПОЛТАВЩИНІ (20-30 Р.Р.). |
Побудова вільної демократичної держави, заснованої на гуманістичних принципах, вимагає консолідації всіх демократичних сил .осмислення величезного досвіду, набутого народом України протягом своєї багатовікової історії. Були в ній і справжні звершення, і сповненні величезної людської трагедії сторінки. Забути про них, вирвати їх з історичної пам'яті - це значить знову пережити пройдене, але вже в більш страшних й потворних його формах. Закриті для дослідників сховища спецхранів, суворі застережені грифи, численні відомчі інструкції перетинали шлях для написання правдивої та об'єктивної історії українського народу. Свої суттєві корективи в писані і неписані правила вніс наш час , коли відродження історичної правди, відновлення незаслужено забутих імен стало одним з першочергових завдань незалежної Української держави. Лише сьогодні, в умовах побудови гуманної, правової Української держави, ми маємо змогу підняти щільну завісу відомчих таємниць та сказати до останку правду про трагедію кількох поколінь наших співвітчизників. Першими і, на наш погляд, цілком успішними спробами в дослідженні вищезазначеної проблеми стали праці В.М. Даниленка, Г.В. Касьянова, С.В. Кульчицького, О.С. Рубльова, Д.В. Табачника, Ю.І.Шаповала та ін., в яких наводиться не лише значний фактичний матеріал, а й робиться спроба глибокого осмислення цілого комплексу тогочасних проблем. В першій половині 20-х років вістря репресивного механізму було спрямоване перш за все проти безпосередніх опонентів РКЩб), активних учасників тих політичних партій і сил, які діяли в Україні на зламі історичних епох. Об'єктом репресій в цей період стали також прибічники "білого" руху, громадяни, які з різних причин служили в збройних формуваннях, організаціях та установах Центральної Ради, гетьманського режиму. Директорії. Вже це без будь-якої додаткової перевірки служило приводом для арешту і покарання. Так, весною 1920р. у Полтаві було заарештовано ряд представників старої інтелігенції, які нібито утворили Комітет визволення України. За ґратами опинились професор місцевої гімназії, співробітники губенаросвіти Ніковський, Балик, Лойко, Юрченко та ін. Нову хвилю репресій на Полтавщині викликали відкриті посадові процеси над активними діячами УПСР та меншовиками, які відбулися відповідно у 192І і 1923 роках. Аналіз пов'язаних з ними документів повністю викриває їх політичний характер, очевидну спрямованість на дискредитацію партій, які відігравали помітну роль у політичному житті України. В другій половині, особливо в кінці 20-х років, репресивні заходи проти інтелігенції значно посилилися. 9 березня - 19 квітня 1930 р. відбувся судовий процес у справі “Спілка визволення України", в ході якого на лаві підсудних опинилися відомі українські вчені, діячі культури , працівники ряду державних установ, громадських організацій. Серед них - колишній Голова ЦК партії українських соціалістів - федералістів, активний діяч Центральної Ради, до арешту віце-президент ВУАН С.О.Єфремов, колишній міністр іноземних справ в уряді УНР, науковий співробітник ВУАН А.В.Ніковський, академік ВУАН М.Є.Слабченко, дочка відомого українського драматурга М.Старицька-Черняхівська. В списку підсудних, який нараховував 45 чоловік, знаходимо і полтавчан. Серйозні звинувачення були висунуті проти професора Полтавського інституту народної освіти В.О.Щепотьєва, колишнього комісара Центральної Ради в Таврії П.С.Близнюка, який працював лаборантом держхлібінспекції у Кременчуці, колишнього Генерального судді за часів гетьмана П.Скоропадського, голови Полтавської колегії адвокатів. З слідчих та судових документів довідуємося, що "Спілка визволення України" була органічно зв'язана з однойменною емігрантською контрреволюційною організацією, що існувала за кордоном, петлюрівським закордонним центром і ставила за мету повалення Радянської влади на Україні шляхом збройного повстання, відторгнення Української республіки від СРСР та реставрацію капіталістичного устрою. Як же склалася доля полтавчан, що проходили у справі "СВУ"? Професор В.О. Щепотьєв 19 листопада 1937р. "трійкою" УНКВС по Полтавській області був засуджений до смертної кари. 29 листопада 1937р. він прийняв смерть. Родину ж повідомили, що вчений нібито помер у виправно-трудових таборах від паралічу серця. Щодо П.С. Близнюка відомо лише те, що 22 листопада 1933р. він був знову засуджений до заслання в Казахстан. Додаткова перевірка справи, проведена в 1989р., виявила грубі порушення кримінально-процесуального законодавства, розкрила всю надуманість і безпідставність звинувачень. 11 серпня 1989р. Верховний Суд України повністю реабілітував всіх , хто був засуджений у справі "Спілки визволення України" за відсутністю в їх діях складу злочину. Михайлов О. Ставицька Н.П. |
