Трагічний відлік голодомор на землі Григорія Сковороди веде ще з 1930—1931 рр., коли населення починає гостро відчувати проблеми з продовольством. 18 травня 1930 р. Лубенський окрпартком прийняв постанову такого змісту: “У зв’язку з потребою видачі деякій частині колгоспників авансів на вироблені трудодні, запропонувати РПК простежити, аби основна частина авансів, що буде видаватися за обробіток техкультур, цукрового буряку та інших — була направлена на авансування вироблених трудоднів частини колгоспників, що найбільше мають потребу”.1
За рішенням окрпарткому для потреб колгоспів району з Заготзерно було передано 8 тис. 500 пудів вівса.2
На квітневих зборах профколективу вчителів району говорилося: “Продукти харчування видавалися несвоєчасно, а на сьогодні, 22.ІУ.31 р., немає продуктів за березень і квітень. Без харчів робити важко, то таких трудно дістати в кредит, а утримання, як правило, не видається, а затримується. На 2.ІУ. утримання не видано за березень. Всі постанови, очевидно, обходять районові верхівки. Треба провести мобілізацію коштів на 100%, тоді одержиш утримання”.3
Таке незадовільне становище з продовольством в районі, як і в Україні в цілому, сталося внаслідок ліквідації значної кількості господарств найбільш працьовитого селянства, насильницької колективізації, що й привело, врешті-решт, до кризи у сільськогосподарському виробництві, і зокрема, у виробництві найголовнішого — хліба. 13 колгоспів та 12 ТСОЗів, які існували в районі 1930 р. охоплювали 1765 господарств, або 17,7% від усіх господарств району, не змогли забезпечити належне виробництво зерна. Першого року колективізації в районі не було засіяно до плану 1276 га пшениці та 130 га жита, і в результаті план хлібоздачі було виконано на 93%.4
Посилене оподаткування селян і особливо заможних, що запроваджувала держава, викликало стурбованість хліборобів. На одній з нарад на Харківщині (березень 1929 р.), яка розглядала питання підвищення врожайності, прозвучала така думка селянина: “Радвлада наказує розширювати посівні площі та підвищувати врожай, а коли дядько це зробить, то його одразу підстрижуть. Треба поменше говорити про куркулів, бо їх давно розкуркулено, та менше стригти, тоді і без агрономів та нарад, а лише б побільше дощу, то й буде врожай”.5
Посилений процес створення нових колгоспів на Полтавщині розпочинається з січня 1931 р., адже 2/3 селян все ще були одноосібниками, а рівень колективізації на терені району складав 21,5%.6 Але тогочасний документ свідчить: “Все лето во многих колхозах положение было неустойчиво. Велись разговоры о том, что “до осени побудем, а потом разойдемся”. На звітах сільских Рад селяни висловлювали думку: “Зачем нам ходить и слушать отчеты, когда наши замечания не принимаются во внимание (с.Ковали), “Зачем нам обследовать сельсовет, когда там первый вопрос [о] коллективизаци[и], идти обследовать сельсовет, все одно, что записаться в колхоз”.7
Селяни, які донедавна були господарями на власній землі, стали господарювати на спільній ниві. Пануюча безвідповідальність у колгоспах, низька виробнича дисципліна, крадіжки колгоспного майна, зрівнялівка в оплаті праці не забезпечували нормального виробництва продуктів харчування. І український хлібороб починає все більше відчувати труднощі з продовольством. Один з богодарівських незаможників на нараді НКС заявив, що “…нас душать, не дають нам життя, не по силі виконати план хлібозаготівлі”.8 Тому селянин не бажав віддавати державі вирощений хліб, але його забирали силоміць, вживаючи до нездавачів суворі заходи впливу: городищенська організація НКС виключила зі своїх рядів деяких членів КНС за відмову від доручення продати майно куркуля за нездачу хліба, Харсіцька — виключила зі своїх рядів тих членів організації, які ухилялися від продажу хлібних лишків.9
Подібна картина була по всій Україні. План хлібоздачі 1931 р. до кінця року не був виконаний, в зв’язку з чим 29 грудня 1931 р. Політбюро ЦК ВКП(б) приймає рішення про оголошення січня наступного року ударним місяцем закінчення хлібозаготівель. Чорнухинський райвиконком вимагає від сільських Рад, колгоспів безумовного виконання завдань. Сільські Ради отримують ряд директив щодо планів хлібоздачі по п’ятиденках в розрізі культур. “Великим злочином перед Радянською країною” назвав Чорнухинський райвиконком недбайливу молотьбу хліба, і тому вимагав: “Самим терміновим порядком провести перевірку соломи, полови і т.д. у всіх колгоспах, радгоспах, куркульських і окремих одноосібників [господарствах], і там, де виявиться зерно в соломі — організувати молотьбу, коли в полові — перевіряти таку. Все зерно з соломи, полови повинно бути зібрано до єдиного кілограма”.10
Для стимулювання виробників зерна було виділено промислових товарів на суму 70 млн крб. Чорнухинська райспоживспілка встановлює такий порядок розподілу промтоварів:
“1) Крам видається колгоспам, колгоспникам та індивідуальним [господарствам], які здали хліб державі в січні та лютому м.м., причому ті колгоспники та індивідуальні господарства, які одержали завдання на здачу хліба в січні і повністю його не виконали, а виконали лише частково, права на одержання краму за зданий хліб в січні не мають”.11
Харківська обл. (Чорнухи тоді входили до складу Харківщини), що мала урожай, не нижчий за попередні роки, почала голодувати, але бюро райкому партії вимагає не тільки виконати план хлібозаготівель, а й “мобілізувати парторганізації на виконання зустрічних планів”.12
21 травня на засіданні Раднаркому УСРР приймається постанова про надання фінансової та продовольчої допомоги колгоспам, що потерпіли від неврожаю 1931 р. Цим колгоспам виділялася кредитна допомога в розмірі 2 млн крб., а для колгоспів Харківської, Дніпропетровської, Одеської обл-й і Молдавської АСРР — 800 т проса. Цього ж дня ЦК КП(б)У повідомив Харківський обком партії про виділену допомогу 8 районам області, в т.ч. і Чорнохинському.13 Обком партії згодом інформував ЦК: “Отпущенная продовольственная помощь для Харьковской области на период весеннего сева, ввиду ее незначительности, не могла обеспечить минимальной потребности области полностью.14
В червні 1932 р. в доповідній записці Харківського обкому партії, адресованій ЦК КП(б)У, відмічалося важке продовольче становище в окремих районах області. А саме: “Обострение с продовольствием в отдельных колхозах за последнее время увеличило число волынок, приводящих к нападению на колхозные амбары, винокуренные заводы, склады Заготзерно с целью разбора имеющегося наличия зерновых культур (Чорнухинский, В.Багачанський и Оболонский).
В ряде районов за последнее время среди колхозников идут усиленные разговоры по самовольной и досрочной косовице несозревшей озимины для продовольствия”.15
Хлібозаготівлі того року проходили низькими темпами. Керівництво республіки бачило, що воно не в змозі забезпечити хлібом навіть Україну, не говорячи вже про вивіз хліба за межі республіки, але вимагало від обласних і районних органів забезпечити виконання плану хлібозаготівель. Райвиконкоми і райкоми партії, в свою чергу, вимагали під персональну відповідальність голів сільських Рад, колгоспів виконати завдання хлібозаготівель. З цією метою рекомендували: “для роботи притягати кращих колгоспників, КНС, профспілки, партійні і комсомольські організації, а хто не виконуватиме, складати акти і притягати до судової відповідальності”.16 Злива телефонограм, постанов, розпоряджень районних органів рясніли словами: “самим жорстким нажимом забезпечити виконання”, “виконати контрольне завдання”, “ганебно-преступне відношення голів сільрад і голів колгоспів” тощо. І це стосувалося не тільки хліба, а практично всіх видів рослинницької і тваринницької продукції”.
Аналізуючи в серпні 1932 р. хід хлібозаготівель в районі, райпартком, райвиконком і райколгоспспілка відмічали занадто велику видачу натуральної частини авансів, значні витрати хліба на громадське харчування, що “ставить під загрозу виконання плану хлібозаготівлі та всіх останніх важливих заходів щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів”.18 Під персональну відповідальність місцевих керівників вимагалося: “Негайно припинити по всіх колгоспах району розбазарювання вже обмолоченого хліба шляхом неправильного, незаконного, явно куркульського видання натуральних авансів на господарство, на їдців… “Видавати хліб при спільному харчуванні, за винятком трактористів, забороняється.
Колгоспникам, які працюють у колгоспі, видавати спільне харчування — лише гарячу страву, та іншу їжу, а хліб кожен колгоспник мусить брати з дому.
…Забезпечення харчами дит’ясел провадити за рахунок 10—15% фонду, що підлягає видаванню колгоспникам. Одноразово, підкреслюємо, що в дитячі ясла приймати слід лише дітей колгоспників-ударників та тих, хто сумлінно працюють в колгоспі.
Усунути випадки користування спільним харчуванням (гарячою стравою та ін. їжею) колгоспників, що не працюють у колгоспі”.19
Серед інших заходів вимагалося також провести перевірку стану охорони зерна, налагодити чіткий облік, заборонити торгівлю хлібом аж до виконання річного плану хлібозаготівель, проводити боротьбу зі спекулянтами та перекупниками хліба.
1932 р. в селах району були зачинені олійниці, опустили свої крила млини, у селян позабирали навіть жорна, щоб не допустити таємної переробки прихованого зерна. Ці та інші причини спонукали селян до масового виходу з колгоспів, який почався з часу весняної посівної 1932 р. І наростав до середини літа. Масовий вихід з колгоспів охопив і Харківщину, де в 312 колгоспах 21 району було подано 9 тис. 973 заяви про вихід з колгоспів. Лідером тут був Чорнухинський р-н, на який припадало 25% (2 тис. 443 заяви).20 Вихід з колгоспів супроводжувався самочинним розбором робочої худоби, сільськогосподарського реманенту тощо. Лише того року в районі було забрано 1 тис. 390 коней.21
В таких складних умовах питання нереальних планів хлібозаготівель порушувалося керівництвом республіки перед Радою Народних Комісарів і, врешті-решт, план для України було зменшено до 70 млн пудів.
Харківській обл. було встановлено план хлібопоставки 35558,3 тис. пудів, з якого 40% припадало на полтавські райони.22 На середину листопада область виконала завдання лише на 55,8%,23 а Чорнухинський р-н — на 45%.24 В одній з директив Чорнухинський райвиконком зобов’язував колгоспи району виконати план хлібоздачі до 1 грудня, повернувши посівну позику, а “15-річчя жовтневих свят перетворити на повний вивіз хліба червоними валками, перетворити це свято в свято перемог трудящих нашої країни, особливо колгоспників та одноосібників, у виконанні всіх зобов’язань перед державою та робітничим класом.
6, 7 і 8 повинні мобілізувати всіх колгоспників, одноосібників, тягло, транспорт на перелом хлібоздачі з таким розрахунком, щоб максимально скоротити терміни, встановлені РВК… для остаточного виконання річного плану хлібоздачі”.25 У вищих ешелонах влади знову приймається ряд постанов репресивного характеру, що в поєднанні із законом, прийнятим ВУЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності”, прозваного в народі “законом про п’ять колосків” викликали у селян страх, адже найвищим покаранням був розстріл, а як виняток — 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Але, пересилюючи страх, відчуваючи голод, селяни пробиралися на колгоспні поля, щоб нарізати колосків, які ще тільки-тільки наливались. Всі поля охоронялися об’їждчиками — і горе було тому, хто потрапляв їм на очі.
На початок 1933 р. за такого року “злочини” було засуджено близько 55 тис. чоловік, 2 тис. 110 з них — до смертної кари.26
Вражає цинізмом ще один документ — постанова Політбюро ЦК КП(б) України про посилення репресій до одноосібників — злісних нездавачів хліба, якою зобов’язувалося застосовувати такі заходи: розпродаж всього майна, позбавлення землі та будівель, навіть вказувалося: “Щодо Харківської області, цього заходу застосувати, приміром, до 1000 господарств”.27 На виконання цієї постанови бюро обкому партії вважає “необходимым, согласно постановления ЦК от 29/Х11-[1932 г.] распродать в Харьковской области 1000 хозяйств злостных несдатчиков хлеба и лишить их всех приусадебной земли и построек”, доводячи кожному району план продажу таких господарств. Чорнухинському р-ну було доведено план продажу 10 господарств.28 Одним з найбільш жорстоких заходів було занесення колгоспів, що не справлялися з планами хлібоздачі, на “чорну дошку”. Серед інших районів області Чорнухинський теж був попереджений про те, що в разі недосягнення корінного перелому в хлібозаготівлях, відвантаження товарів до села буде припинено, а колгосп — “З-й вирішальний” [с. Гільці] був занесений на “чорну дошку”.
Для викачування хліба в селах створювалися “буксирні” бригади. До їх складу входив партійний і комсомольський актив, а почасти і безпартійні, в основному бездушні ледарі, не схильні до почуття жалю. Такі бригади ходили від хати до хати, обшукуючи всі будівлі в господарстві, не минаючи ні печі, ні горища, ні дитячої колиски. Спеціальними щупами обшукували подвір’я, городи, клуні, сараї. А коли знаходили — то забирали останнє, не зважаючи ні на сльози, ні на прохання голодуючих господарів, дітей. Інколи деякі “буксири” не витримували такої злочинної діяльності і залишали її. Один з таких “буксирів” з с. Загребеля М.І.Калайда згадує: “Зайшли ми кілька чоловік на чолі з головою Скоробагатівської сільради до однієї вдови, яка мала шестеро дітей і знайшли в неї, може, з пуд — півтора жита в мішечку. Вона вхопила того клуночка, стала плакати і благати, щоб не брали останнього, бо в неї немає нічого, щоб годувати діток. Благала, просила, кричала, але все було марно. І коли вона кричала: “Ой, чим же я буду годувати вас, мої маленькі-рідненькі?”, то голова сільської Ради дав пораду: “Рубай найстаршого і годуй менших. І так — до кінця”. Забрали того клунка, вийшли з хати, і я був такий приголомшений усім цим, що не міг вже більше ходити — забирати останній хліб в нещасних. Діждавшись вечора, втік додому, і більше ніколи не ходив “качати хліб” ніде”.
Але основна маса членів “буксирних” бригад працювали “на совість”, адже вони жили за рахунок частини вилученого.
Суворі заходи впливу застосовувалися до партійно-радянського керівництва, активу колгоспів, які не забезпечували виконання доведених завдань: вони підлягали арештам, виселенню, а часто й розстрілам, і найменшою карою було звільнення з займаних посад. Ще 4 квітня 1932 р. бюро Харківського обкому партії попередило ряд секретарів РПК та РВК, в т.ч. і Чорнухинського, “які найгірше працювали за наявності певної можливості виконання плану, що коли ними не буде досягнуто негайного перелому в хлібозаготівлях, обком примушений буде вжити до них рішучих заходів партійного впливу”.29 І такі заходи були згодом вжиті: райком партії очолив Тарасенко замість Кеварк-Огли, а райвиконком — Рижов замість Грядунова.30
Чорна хмара голоду охоплювала все більше районів України. Та мінімальна допомога, що надавалася, не в змозі була вирішити проблеми голодних. Тому голодуючі змушені були самостійно шукати їжу. Для харчування використовувалося практично все: листя з дерев, цвіт акації, лобода, макуха, гриби, дикоростучі ягоди. Люди виловили і поїли всіх котів, собак, ховрахів, їжаків, малих пташенят, кротів. Голодне лихоліття змушувало придумувати “нові страви”. Однією з них були маторженики — коржики, що пеклися з сушеного листя з добавками гнилої картоплі, очищених кукурудзяних качанів. Вживання такої їжі часто призводило до смерті.
Найбільшим страхіттям голодних років було людоїдство. Такі випадки за спогадами сучасників були і в селах краю.
Надзвичайно поширеними були і крадіжки продуктів. Декілька таких прикладів по району наведемо зі статті П.Долини “Організована голодова катастрофа на Україні”: “У селі Хорсік селянка Марфа Приходько на грядці у службовця Чорнухинського райвійськкомату Логинова вибирала посаджену молоду картоплю. Ця жінка була тоді вагітна. Логинов, спіймавши Марфу Приходько, так її тяжко побив коромислом, що вона тут же на грядці й сконала. Логинов за це не був покараний… Дівчинка Таля — дочка Одарки Покидько з Чорнух, шукаючи щось з’їсти, залізла на грядку рахівника колгоспу Гаврила Турка і вирвала кілька головок часнику. За це Турко так побив дівчину, що вона прилізла до своєї хати і вмерла. Турка за це не покарано… Іван Орел, працюючи сторожем коло колгоспної комори, хотів щось вирвати в городі Афанасія Брекала. Брекало так побив Орла, що той другого дня помер. Брекала за це не покарано… В селі Чорнухах було багато крадіжок корів, свиней, кіз, а злодіями були Сизон Тимощик і Хведір Вертелецький. Одного разу, після чергової крадіжки, обурені цими крадіжками селяни під керівництвом комуніста К.К.Герасименка (пізніше був суддею в цьому районі) вчинили самосуд над Тимощиком і Вертелецьким. Їх обох убили у власних хатах в присутності їх жінок і дітей… Слідство в цій справі не було проведене…”.31
Кістлява рука голоду безжально забирала життя в дітей, підлітків, дорослих. Смертність на Полтавщині теж досягла значних розмірів, хоча точні втрати підрахувати важко, оскільки між двома переписами 1926 і 1939 рр. пройшов не тільки голодомор, а й розкуркулення, репресії, виїзди за оргнабором тощо. Але, як показують дослідження полтавських істориків, кількість населення на Полтавщині за цей час скоротилася на 412,2 тис. чоловік, або на 15,7% (табл.1). Населення району в 1939 р. у порівнянні з 1926 р. становило лише 89,7%.32

Таблиця 1
Порівняльна кількість населення Полтавщини у 1926—1939 рр.33

Роки Сільське населення району Населення райцентру
чоловіків жінок разом чоловіків жінок разом
1926 23734 24496 48230 1625 1766 3391
1939 21049 22214 43263 1343 1630 2973

Американський дослідник голодомору в Україні Р.Конквест наводить такі дані щодо втрат від голоду в районі: “В Чорнухинском районе, как показывают официальные, хотя и секретные, отчеты, с января 1932 по январь 1934 года из населения в 53672 человека погибло 7387, почти половина из них дети”.34
З частково збережених актів запису про смертність жителів деяких сільрад постає сумна картина. Якщо в с. Мокиївці в 1932 р. зареєстровано 33 випадки смерті, то в наступному — 133, або в 4 рази більше. Лише п’ята частина померлих — люди, старші 60 років, решта — працездатного віку і діти. По Хейлівській сільській Раді за ІІ півріччя 1933 р. зареєстровано 200 смертей, по Сухоносівській — 157 чоловік.
Аналіз причин смерті за актовими записами показує, що в більшості випадків вони за вказівками відповідних органів просто фальсифікувалися. З 100 актових записів про смерть Мокиївської сільради у 35 випадках причиною смерті вказано “параліч серця”, в 11 випадках — “по слабості”. З діагнозом “запалення нирок” в Куріньківській сільраді зареєстровано 25 смертей, причому цей діагноз записаний як дорослим, так і дітям. Часто, щоб приховати справжню причину смерті, у відповідних графах зазначалися “невідома” або “невстановлена” причини. В актових записах Сухоносівської сільради причини смерті розподіляються таким чином: по старості — 5 чоловік, від туберкульозу — 1 чоловік, від запалення мозку — 1 чоловік, у решти померлих (152 чоловіки) причина смерті — невідома, або невстановлена, по Хейлівській сільраді з 200 смертей — у 198 випадках — причина така ж сама.
Документом неоціненної історичної ваги є актові записи про смертність Луговицької сільради, де вказані дійсні причини смерті: “від голоду”, “від недоїдання”, “від знесилення організму через старість”. Лише одного місяця (червня) з 74 зареєстрованих смертей у цьому селі у 59 випадках вказано саме такі причини.
Нерідко смерть забирала по декілька чоловік, а то й всю родину. Характерним явищем було порушення порядку реєстрації смерті, адже пухлі з голоду люди не могли навіть з’явитися в сільраду, щоб зареєструвати смерть своїх рідних. Записи про смерть у Мокиївській сільраді датовані так: 27 травня, 4 червня, 23 травня, 7 червня, 12 червня, 11 червня, 8 червня, 6 червня, 7 червня, 15 червня.
Роки колективізації, а, щонайбільше, голодокіст, спричинили до зменшення народжуваності у сільських сім’ях, адже значна частина молодих сімей вимерла, інші ж були надто фізично виснажені, щоб думати про продовження роду. Про це свідчать статистичні дані про народження дітей по сільських Радах району (табл.2).

Таблиця 1

Порівняльна кількість населення Полтавщини у 1926—1939 рр.³³

Народжуваність у 1929—1934 рр. по сільських Радах Чорнухинського району Полтавської області³⁵ 

З років голодомору починається різке зменшення кількості населення в Чорнухинському р-ні. У поєднанні з втратами у роки Великої Вітчизняної війни, незадовільним розвитком краю як з об’єктивних, так і суб’єктивних причин, чисельність населення району скоротилася втричі і сьогодні сягає 17 тис. 425 чоловік.

Микола Булда –
директор Чорнухинської централізованої
бібліотечної системи,
член Асоціації дослідників голодоморів в Україні
(Полтавщина, Україна

ПРИМІТКИ
Полтавський обласний державний архів (Далі: ПОДА).— Ф.Р.2229.— Оп.1.— Спр.4.— Арк.36.
Там само.— Арк.156.
Колективізація і голод на Україні. 1929—1933: Збірник документів і матеріалів.— К.— Наукова думка.— 1992.— С.319.
Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині. 1929—1933: Збірник документів і матеріалів.— Полтава.— 1997.— С.128—129.
Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”.— К.— 1991.— С.57.
Колективізація і голод на Україні.— С.319.
Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині.— С.127, 128.
ПОДА — Ф.Р.2229.— Оп.1.— Спр.4.— Арк.93.
Там само.
ПОДА — Ф.Р.2001.— Оп.1.— Спр.3а.— Арк.76.
Там само.— Арк.74.
Харківській обласний державний архів (Далі: ХОДА).— Ф.П.2.— Оп.1.— Спр.1.— Арк.14.
ЦДАВО України.— Ф.1.— Оп.8.— Спр.279.— Арк.38 — 39.
Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.— К.— Політвидав України.— 1990.— С.193.
Там само.— С.192.
ПОДА — Ф.Р.2001.— Оп.1.— Спр.3а.— Арк.12.
Там само.— Арк.2 — 60.
Там само.— Арк.212.
Там само.— Арк.212 — 212зв.
Колективізація і голод на Україні.— С.526.
Там само.
Голодомор 1932—1933 років на Полтавщині: Матеріали наукової конференції.— Полтава.— 1993.— С.2.
Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині.— С.32.
ПОДА — Ф.Р.2001.— Оп.1.— Спр.3а.— Арк.315.
Там само.— Арк.357.
Махінчук М. Жахлива правда про голодомор // Урядовий кур’єр.— 1998.— 17 жовтня.
Голод 1932—1933 років на Україні.— С.300.
ХОДА.— Ф.П.2.— Оп.1.— Спр.26.— Арк.49, 52.
Там само.— Спр.9.— Арк.16.
Там само.— Спр.29.— Арк.41, 53.
Долина П. Організована голодова катастрофа на Україні // Сучасність.— 1968.— № 9.— С.57.
Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині.— С.48.
ПОДА — Ф.Р.3938.— Оп.1.— Спр.108.— Арк.56.
Конквест Р. Жатва скорби: Советская коллективизация и террор голодом // Новый мир.— 1989.— № 10.— С.196.
Актові записи про народження сільських Рад району. 1929—1934. // Архів Чорнухинського районного РАГСу.