Голодомор 1932-1933 рр., що став наслідком соціально–ідеологічної політики більшовицької партії, її вождів і насамперед Сталіна - одна з найбільш драматичних і до недавнього часу закритих сторінок історії українського народу.

В січні 1990 р. ЦК Компартії України прийняв постанову "Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов'язаних з ним архівних матеріалів". У ній вперше була дана політична оцінка трагедії, розкрито її справжні причини, названо безпосередніх винуватців і відкрито доступ до першоджерел.

З ряду документів можна дізнатися про особисту причетність до цієї трагедії тодішніх комуністичних лідерів Радянської держави Сталіна, Молотова, Кагановича, про визначення непомірного для України плану хлібозаготівель на 1932 р„ методичний і жорстокий тиск керівництва держави з метою безумовного виконання згаданих планів.

Архівні документи свідчать, що безпосередньою причиною голоду 30-х років в Україні стало примусове, з широким застосуванням репресій, проведення згубної для селянства заготівельної політики.

У статті "Чим був викликаний голод на Україні в 1932-1933 Рр.", вміщеній до збірника "Національні відносини на Україні. Запитання і відповіді" (К., Україна, 1991) конкретно названо ці причини, сказано, що серед головних причин продовольчих труднощів та масового голоду на Україні на початку 30-х років можна назвати: глибоку кризу в сільськогосподарському виробництві, викликану сталінською політикою форсованої колективізації; повернення до "воєнно-комуністичних" методів хлібозаготівельних кампаній у колгоспному селі у 1931-1933 рр.; хвилю репресій, що паралізували волю до опору безглуздим вказівкам як керівників різного рангу, так і рядових колгоспників.

Масова колективізація в селах Полтавщини, в основному, розгорнулася з кінця 1929 р. на початку 1930 р. Тих, хто відмовився вступати до колгоспу, прирівнювали до куркулів та їх посібників. Масове усуспільнення робочої та продуктивної худоби призвело до того, що значна частина її була знищена. Значно скоротилася загальна кількість худоби. Серед розкуркулених та одноосібників голод почався вже в 1931 р. А в 1932 - у першій половині 1933 р. він набув масового характеру. Урожай 1931 р. був порівняно непоганий, але його увесь вивезли з колгоспів як держпоставку. За своє власне невеличке господарство колгоспники поквартально сплачували досить високі грошові податки. До літа 1932 р. села прийшли ослабленими. А завдання по здачі зерна державі на наступний рік довели такі високі, що їх виконати неможливо. Люди вимирали цілими сім'ями. Хати, подвір'я перетворювалися в пустки. Худоби вже не було. Їли кішок, собак, збирали на болотах черепашки, лободу, траплялися випадки людоїдства. Особливо багато людей скосила голодна смерть 1933 року.

Сьогодні важко сказати, яку загальну кількість людей на Полтавщині забрав голодомор 1932-1933 років. Так завдяки опитуванню місцевих .жителів в селі Заруддя (тоді Крива Руда) Кременчуцького району померло від голоду 105 чол., а в селі Гарбузівка Кобеляцького району -362 чол., тоді як в роки Великої Вітчизняної війни загинуло лише 47 односельців.

Уродженець Козельщинського району прозаїк В.Міщенко шляхом опитування старожилів, свідків тих жахливих подій зібрав багатий фактичний матеріал про села свого району і на основі свідчень очевидців розповів про страшний голод 1932-1933 років у своїй книзі "Безкровна війна" (К., 1990). У книзі він наводить загальні цифри людських втрат, що їх зазнали села району. Так у селі Красносілля померло від голоду 120 чол., в с. Олександрівка - близько 300 чол., Хмариному - 60 чол., Андрійках - 100, Панасівці - понад 100, Мануйлівці - понад 500 чол., Сухому Кобелячку - 113 чол.

Документи, що збереглися в архівах, висвітлюють трагічну картину масової смертності людей, в тому числі в районах Полтавщини. Вони свідчать, що на червень 1932 р. найтяжчий стан був у семи районах, а саме: Семенівському, Кобеляцькому, Глобинському, Нехворощанському, Оболонському, Оржицькому, Чутівському.

В цих умовах, щоб якось врятуватися від голодної смерті, люди ножицями стригли на ланах недозріле колосся, а під час молотьби, коли хліб повністю вивозили на заготівельні пункти, з токів несли зерно в кишенях, за пазухою, в торбинках. Дорослих судили за це відповідно до постанови ВЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та про зміцнення соціалістичної власності". Згідно з нею в Україні кожен тридцятий був засуджений до розстрілу, інші - до 5-10 років.

Ні на початку, ні наприкінці січня 1933 р. Україна плану хлібозаготівель не виконала, як результат - репресії. Було зміщено й засуджено 50% голів та бригадирів колгоспів. З 15 грудня 1932 р. заборонено поставляти харчі в райони, які не виконали плану заготівлі зерна. А окремі села заносили на т. зв. "Чорну дошку".

Зі свідчень тих, хто пережив голодомор 1932-1933 років у с. Кам'яні Потоки, вимирали цілі сім'ї: від 5 до 10 чоловік в кожній. 6 грудня 1932 р. постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У за особливо ганебний провал хлібозаготівель і відсутність боротьби зі злісним саботажем, що його організовували куркульські та контрреволюційні елементи проти хлібозаготівель, було занесено на чорну дошку с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району.

Заносячи с. Кам'яні Потоки на чорну дошку, РНК УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили заборонити довіз товарів до цього села, припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов'язань, перевірити та знешкодити через органи РСІ кооперативний і державний апарат від чужих і ворожих елементів і перевірити, очистити колгоспи цього села, вилучивши контрреволюційні елементи - організаторів зриву хлібозаготівель,

Коли в селі половину жителів більшовики виморили голодом, 17 жовтня 1933 р. РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли Поста­нову про зняття з "чорної дошки" с. Кам'яні Потоки Кремен­чуцького району Харківської області.

Дев'ять мільйонів життів забрано голодомором - такий жахливий список жертв сталінського голодомору. А чи повен? Дев’ять мільйонів мертвих не поховано за звичаєм предків. Шість десятиліть лежать вони у землі, шість десятиліть зберігався в недоторканності жахливий злочин.

З пропозицією увічнити пам'ять безневинно померлих жертв голодомору 1932-1933 років виступив Український фонд культури. За старим козацьким звичаєм було вирішено нагорнути гору в пам'ять жертв трагедії. Цю ідею висловив український письменник Олекса Коломієць. Ініціатори поставили одну з вимог – насипати курган необхідно на найродючішій землі, так, на їхню думку, найгостріше буде сприйматися осоружний і жахливий сам по собі голодомор на Україні 1932-1933 років. Був оголошений республіканський конкурс на краще місце для меморіалу. Оргкомітет побував у різних. куточках України, чимало оглянув і віддав перевагу "окрайцю полтавського чорнозему" під Лубнами, містом 1000-літньої славної історії, побіля Мгарського Преображенського монастиря.

12 серпня 1990 р. було освячено будівництво пам'ятного знака. Наступного 1993 року в 60-ріїчя голодомору Президент України Л.Кравчук підписав указ про відзначення в Україні цієї сумної дати.

Згідно з цим Указом був утворений всеукраїнський організаційний комітет, який звернувся до всіх народних депутатів, представників Президента, місцевих державних адміністрацій та громадських організацій України відзначити 60-рїччя голодомору в Україні. Президентський указ визначив загальнодержавні заходи у зв'язку з 60-ми роковинами голодомору. Намічено, зокрема, провести у вересні 1993 року Дні Скорботи і Пам'яті жертв голодомору в Україні, повсюдно розгорнути їх належну підготовку і здійснення.

У вересні 1993 р. було закінчено будівництво пам'ятника під Лубнами, на Зажур Горі, в пам'ять про убієнних голодомором 1932-1933 рр. Його автор - арх. О. Ігнащенко. Відкрито пам’ятник 11 вересня 1993 р.

У Кременчуці на Воскресенському цвинтарі 17 жовтня 1993 р. встановлений дерев'яний хрест в пам'ять померлих під час голодомору 1932-1933 років.

В селах Заруддя, Бондарі, Пришиб Кременчуцького району на кладовищах встановлені пам'ятні знаки на місцях захоронення померлих під час голодомору, а в селі Пришиб в центральній частині старого кладовища на місці поховань померлих від голоду 389 селян в 1990 р. встановлено гранітний обеліск, увінчаний хрестом. На чільній стороні обеліска – меморіальна дошка з пам’ятним текстом: "Простіть, батьки, за Ваше горе, за дітських сліз пролите море, що люди зморені їдці не мали хліба у руці. Землякам, убитим голодомором 33 року на вічну пам'ять і скорботу від живих і ненароджених односельців".

Шляхом опитування місцевих жителів с. Заруддя вдалося встановити, що в селі померло від голоду 105 чол. Ініціативна група на чолі з колишньою жителькою цього села, а нині викладачем Кременчуцького політехнічного технікуму Капустян Г.Т., організувала збір коштів, на які в 1990 р. встановлено пам'ятний знак, у вигляді гранітного обеліску, на чільній стороні якого висічено зображення жінки з квітами, що схилилася перед свічкою, яка горить. На дошці пам'ятний текст: Мученикам 1933-го від нащадків, яким повернуто право на пам'ять".

В селі Омельник на кладовищі в 1995 р. на насипному кургані встановлена залізобетонна скульптура дівчини в пам'ять померлих 1932-1933 років.

В селі Гарбузівці Кобеляцького району на кладовищі теж встановлено пам'ятний знак. Житель цього села Г.І.Жук підрахував, що від голоду померло 362 його односельці. У 1999 році на власні кошти ним було встановлено пам'ятний знак з прізвищами 362 чоловік, які померли від голоду 1932-1933 років, і 47 прізвищ воїнів-земляків, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. На одній з дошок текст: "Україно моя, не допусти злодіянь у майбутньому. У скорботі навіки - Ваші нащадки".

Увічнена пам'ять померлих від голодомору і в Глобинському районі. У м. Глобине, в старій частині кладовища, на місці захоронень насипано земляний курган, на якому встановлено металевий хрест з пам'ятним текстом: "Жертвам голодомору 1933 року". У селі Романівці померло від голоду 480 жителів села. У 1993 р. на місці захоронень в старій частині кладовища на кошти місцевих жителів встановлена стела з чорного полірованого граніту, увінчана хрестом. На могилі гранітна плита з текстом: "Жертвам голодомору 1933 року". В селі Шепелівка в 1993 р., в старій частині кладовища, на місці захоронень насипана могила і встановлений металевий хрест і покладена плита з текстом: "Жертвам голодомору 1933 року".

У червні 2002 року здійснено виїзд у села Машівського райо­ну. З джерел відомо, що в селі Андріївні померло з голоду півсела, а в селі Щербані, що під Селещиною, вимерло майже ціле село. До нашого часу залишились лише горбики від могил. В самій Селещині померло від голоду більше 200 чоловік, та ще й чужі люди, які йшли до залізничної станції в надії потрапити до міста Полтави і вижити, але падали замертво по дорозі, і хоронили їх разом з селещанами.

В селі Івонченці Полтавського району Гулій Надія Арсентіївна, 1917 р. н., розповіла, що у її батька було 13 дітей, з них живими залишилось лише 3 чол. На кладовищі збереглася могила під бузком, де поховані люди села, що померли під час голодомору. Не можна було без хвилювання слухати розповідь цієї старої жінки, яка плакала, згадуючи ті страшні часи.

На обліку у відділі пам'яток на сьогодні знаходиться 21 пам’ятних знаків, встановлених в пам'ять жертв голодомору 1932-1933 років:

1. м. Кременчук, Воскресенський цвинтар.

2. с. Заруддя Кременчуцького р-ну, кладовище (братська могила 105 жертв голодомору).

3. с. Омельник Кременчуцького р-ну, кладовище.

4. с. Пришиб Кременчуцького р-ну, кладовище.

5. смт Чутове, кладовище.

6. смт Решетилівка, парк.

7. м. Глобине, кладовище.

8. с. Романівка Глобинського р-ну.

9. с. Шепелівка Глобинського р-ну.

10. смт Чорнухи.

11. с. Мгар Лубенського р-ну.

12. с. Горбанівка Полтавського р-ну., кладовище.

13. с. Нижні Млини, подвір'я Георгіївської церкви.

14. с. Терешки Полтавського р-ну., кладовище.

15. с. Гарбузівка Кобеляцького р-ну.

16. с. Кам'яні Потоки Кременчуцького р-ну.

17. с. Шевченкове Котелевського р-ну.

18. с. Милорадове Котелевського р-ну.

19. с. Лобачі Решетилівського р-ну.

20. смт Велика Багачка, кладовище.

21. смт Чорнухи, центр села.

У селі Білики Кобеляцького р-ну у 1996 році скульптором В.І.Білоусом виготовлений пам'ятник жертвам голодомору та політичних репресій, але за браком коштів не встановлений.

Страшна правда про голодомор 1932-1933 років. Вона потребує тривалого і глибокого дослідження, широкого збору й використання місцевого матеріалу.

Андрієць В.А„ Журавель Г.Г.