За розслідуванням журналіста Людмили Передерій десятилітньої давнини, матеріал для вироблення бруківки було взято з центрального міського кладовища, яке знаходилося на місці парку та забудування в районі 20-го військового заводу, Пантелеймонівської церкви, школи, пам'ятника полтавцям, які були розстріляні під час війни 1941-1945 рр., пам'ятника Вічної слави, могили Котляревського. Вулиця Рози Люксембург так само розділяла кладовище навпіл, як і до 1917 року.

Повідомлення журналіста "Полтавського вісника" в примірнику газети № 23 (934) від 18 червня 2007 р. Олександра Брусенського про те, що бруківка могла бути виробленою з плит юдейського кладовища є тенденційним і не вірним. Бо пам'ятники на могилах полтавських юдеїв виглядали як обрубане дерево з обрубаними ж гілками і для такого вигляду будівельних робіт не були придатні. Тогочасне керівництво країною і "на місцях" було переважно юдейським. Немає свідчень про руйнування їхніх кладовищ у Полтаві. До того ж написи на камінцях бруківки не юдейською, християнського змісту із зображеннями хреста перед позначенням смерті людини. Також невірним є ствердження, що ремонт бруківки відбувався у 1986 році.

Співголова Полтавського обласного товариства політв'язнів та репресованих Володимир Гнітько згадував, що вулиця Ватутіна в районі перетинання з вулицею Пушкіна також була вислана плитами з кладовищ, які згодом були закатані в асфальт. Але у цьому випадку на околиці тодішньої Полтави юдокомуністи не соромилися, виставляючи назовні написи і не роздрібнювали надгробки.

Кладовища по всій Україні, пам'ятники яких нагадували новій владі про красу, вічне життя після смерті, повагу до померлих, спочатку були віддані на поталу місцевій шпані, а потім взагалі були зруйновані. Ці дії були спрямованою програмою інородців на знищення людської пам'яті та традицій не лише у Полтаві, але й повсюди у "совєтськой странє".

Юдокомуністам було до всього "діло". У спогадах полтавця доктора О.О. Несвіцького "Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.", які розміщені на цьому сайті у розділі ВИТОКИ ТЕРОРУ, згадується про те, що вони у своїх указах доходили до таких тонкощів - скільки пар нижньої білизни може мати громадянин і скільки квітів герані може стояти на одному вікні. Все "зайве", звісно, було конфісковане.

Про ідеологію та спосіб мислення, який насаджувався того часу можна також прочитати у книзі Іллі Еренбурга "Дєнь второй". За голову цього письменника, одного з провідних ідеологів совєтської влади фашисти обіцяли величезний гонорар.

Що змінилося з того часу? Ми досі ходимо по бруківці, виробленої з надгробків наших предків. Відношення до кладовищ залишилося брутальним. Ми не маємо української літератури, музики, газет та телебачення. А прізвище "Еренбург" автоматична перевірка орфографії на комп'ютері не визначає як помилку…