|
УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ*
(Кінець)
Такими самими рисами плутанини і
туманноcти зазначується і та частина програмової відозви нової
партії, в якій іде річ про внутрішню організацію державного ладу
будучої реформованої Росії. По думці наших „демократів" лад цей
мусить бути збудований на принципах федерації і автономії. Що
розуміють під першою і під другою вони, який зміст вкладають в них,
що мусить бути покладене в основу напр. федеративного устрою Росії,
— чи федерація історичних країн, чи окремих націй, які
державно-правні межі мусять бути покладені для унеможливлювання
національних „трений" межи народностями, посідаючими власні
історичні території і народностями, позбавленими останніх (жиди), на
всі ці питання, що потребують якнайточнішої і найяснішої
формуліровки — в згаданій відозві ми не знаходимо жадної відповіді.
Новонароджені „демократи" „чули дзвін, та не знають звідкіль він".
Вони чули, що існують і такі категорії державних організацій, як
федерація і автономія, але для того, щоб з'ясувати точно ті
комбінації, які мусять прибрати і в Росії і на Україні ці категорії,
у них не вистачило ні політичного змислу, ні підготовки. Тому то
їхня творчість щодо цих точок, маючих безумовно кардинальне
значення, обмежилась лише на шабльоново-стереотипних туманних
фразах, без жадного деталізування змісту останніх і їх
конкретизацій. В політичних програмах, якою в значній мірі є і та
програмова відозва Української Демократичної Партії, яку тут
розбираємо, не може бути місця туманним формуліровкам,
недоговореності і неясності. Присутність їх свідчить про двойчість,
нещирість авторів відозви і прихильників її і боягузтво перед
одвертою політикою, недопускаючою тих компромісів, з якими
виступають на форум політичної акції „доморощені" демократи.
„Ростекшись мислию по древу" політичної програми, наговоривши, як це
й личить „щирим" українцям, „великих слів велику силу", приправлених
до того чималою дозою ліризму, українські демократи обходять повною
мовчанкою соціяльні і економічні потреби українського народу,
мотивуючи це тим, що, мовляв, тепер не час виступати з подібними
вимогами. Але очевидно із страху перед закидами в агресивності такої
„соціяльної політики", вони поспішають сховатись за свою звичайну
зброю — фразу — і оповідають казку „про білого бичка", що будуть
працювати ,,на користь економічно-поневолених і скривджених, проти
усякої експлуатації і насильств". Така заява, цілком зрозуміло, не
звільняє партію з нещирости і двійчости супроти найбільш важливих і
болючих явищ життя українського народу. Історія появ і діяльности
демократично-буржуазних партій, хоча б, напр., в Англії або в
Германії, і їх аґресивне відношення, напр., до робітничого руху або
до фабричного законодавства знає справжню ціну і щирість подібних
заяв. Такі історичні справки і факти із сучасної діяльности різних
ліберально-демократичних фракцій в германському або італійському
парляменті, примушують нас обережніш відноситись і до „словесних"
заяв наших демократів про їхню готовність працювати на користь
„економічно скривждених і поневолених".
Обмовившись лише парою слів про завчасність боротьби
соціяльно-економічної, партія українських „демократів" обходить
повною мовчанкою ті методи, до яких вона буде запобігати при
провадженні боротьби хоча би за постуляти політичної своєї програми.
Чому так поступила вона, чи з sui generis „конспіративних мотивів",
чи може ще сама не знає, який з тих методів вибере, чи може члени
звернуться до цілком безпечного методу „Київської Старини" і в купі
з її прихильниками будуть їздити до „власть імущих" і запевняти їх в
безпечності для держави „українського сепаратизму", тобто,
звернуться до методу „слезоточивих" прохань і підлих запобігань
перед урядом, до того методу, що функціонував впродовж цілих
десятиліть, виявив повну свою анемічність і невідповідність
справжнім інтересам народніх українських мас, — на всі ці питання
партія досить уперто і красномовно мовчить.
Коли ми добавимо сюди ще, що програма „благоразумно" замовчує
нагальну і конечну потребу скликання „Установчої Ради"
(Учредительное Собрание), обібраної прямим, загальним, рівним і
тайним голосуванням, обходить мовчанкою таке важливе питання, як
суверенітет народу по знесенні абсолютизму в Росії, не зазначує
свого відношення до інших партій, що функціонують на Україні, то ми
будемо мати досить цільний образ нового висмоктаного і анемічного
утвору політичної думки „українських демократів".
В момент банкрутства поліційного режиму і переломового моменту в
державному житті цілої Росії, коли руйнується спорохнілий державний
лад її і пролетарські партії стремлять поставити на місце його
суто-демократичний лад вільної республіки, політична творчість
української буржуазної демократії не виходить із стереотипних
шабльонів і суроґатів політичної свідомости. В рішучу хвилю, якою є
та, що тепер її переживаємо, коли від кожного демократа вимагається
— не „слов красивых", а справжніх діл і як найживішої акції, вкупі з
відвертим зазначенням тих цілей, в ім'я яких провадиться остання,
партія „українських демократів" не виявила цілковитого захоплення
революційною атмосферою дня, ні того самозабуття, яким
характеризується діяльність справжніх демократичних партій,
працюючих в Росії (розуміємо с.-д. партія), а не бляґерів
демократизму, здатних, дивлячись „по обстоятельствам времени и
места", одягтись в якубудь одежу, аби тільки вона могла прикрити
їхні особисті інтереси та цілі. І на обов'язку справжньої
демократичної партії — партії українського пролетаріяту (Р.У.П.)
лежить зірвати ту одежу з тих, хто надіває її в цілях спекуляції
довір'ям народніх українських мас і оголити
суроґативно-демократичний характер завдань новоявлених апостолів
українського демократизму. Нема чого ховатися з тим, що нова партія,
дякуючи власне „демократичним" гаслам своїм, може мати певний вплив
серед українського дрібнобуржуазного селянства, інтеліґенції і
подібних їм груп, які становлять собою в міру заінтересованости
своєї завданнями української соціял-демократії, гарний матеріял для
побільшення рядів партії українського пролетаріяту і розвою клясової
боротьби на .Україні. Тим більшими, подвійними мусять бути заходи
над критикою „демократичних" заяв і гасел української буржуазії, над
критикою дійсного змісту практичних завдань партії українських
демократів, невеликої покищо по числу своїх членів і мало енерґійної
по своїй діяльності, але становлячої собою потенціяльно — при зміні
політичних коньюнктур в Росії — досить значну силу, якій доведеться
відогравати певне значення в житті українського народу. З цього не
випливає, що в деяких точках партія українського пролетаріяту не
може при практичній праці йти поруч з партією „української
демократії". Постільки, поскільки остання буде дійсно боротись за
знесення в Росії абсолютизму, знищення національного гніту,
неґативне значення котрого перш усього і найбільш відчуває на собі і
з політичного, і з економічного, і з культурного боку український
пролетаріят, провідниця його — Р.У.П. буде підпирати її.
Але така спільна акція можлива тільки в певному практичному пункті і
може тривати через певний час. Постійна спілка межи обома партіями
абсолютно неможлива; вона могла би бути тільки тоді, коли б партія
українського пролетаріяту забула, що її завданням головним є не
знищення самодержав'я і заведення замість нього парляментарних форм
життя, а розвій клясової самосвідомости серед пролетарських мас
українського люду і боротьба за спеціяльні пролетарські інтереси тих
мас. Та подібні політичні авантюризми лежать не в інтересі
українських пролетарських мас. Нові форми політичного життя, хоча би
були вони демократичні в буржуазному значенні слова, не є для них
остаточною ціллю їх практичних завдань і політичних мрій. Вони для
них — пролог до дальшої соціяльно-економічної боротьби, а не епілог;
початок, а не кінець боротьби. Виходячи тільки з цього штандтпункту,
єдина справжня демократична українська партія — Р.У.П. мусить
зазначувати свої відносини, свою акцію і спільну координовану
діяльність з іншими так званими „демократичними" партіями, що як
гриби по дощі, починають з'являтися на Україні і своїми quasi
демократичними гаслами і виступами загрожують стати на перешкоді
ширшому розвоєві справжнього демократичного пролетарського руху і
відтягти від нього ті елементи, які, дякуючи своїй несвідомості,
можуть пійматися на гачок демократичної спекуляції українських
ліберальних буржуїв.
С. П-ра
* „Воля", ч. 10 і 11, 1905 p., Львів. Початку
цієї статті, на жаль, нема. Містимо цей уривок, бо це єдиний слід
співпраці С. Петлюри у „Волі", що є в розпорядженні редакції.
|
