ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

Приймаючи на увагу відомості, подані в рапорті ч. 647 од 17. IX ц. р. вважаю необхідним, в додаток до попередніх вказівок, подати слідуючі міркування і директиви для Вашої праці в таборових умовинах.
а) тяжкі обставини довгого перебування на інтернації вимагають і більшої енерґії з боку Вашого та вищого командного складу. Ця енерґія не повинна бути спорадичною та випадковою, а тільки навпаки — систематично-програмовою і неослабною. Коли ми будемо виявляти заопікування молодшим старшинством та козацтвом в хвилини якоїсь небезпеки чи загрози (напр. — візити офіціяльних большевицьких провокаторів), то з такого заопікування великих наслідків не буде. Може статись так, що певною імпульсивністю і напруженням і будуть осягнені імпонуючі результати (як це було в квітні місяці ц. р.) але після цього прийдуть небажані явища, що й має місце тепер. В переходах наших козаків чи старшин на бік ворога я бачу до певної міри і вину командного складу, який не виявляє систематичности в провадженні своєї праці та чуйности над армією, керуючись тут так, як в тому прислів'ї говориться: „поки грім не гряне, дядько не перехреститься!" В наших умовах цей „грім" завжди треба передбачати, а, в зв'язку з цим, і „громоотводи" раніш приготовити. Наша сила полягає в культивуванні духа моральної відпорности, а цього досягти не можна заходами випадковими та імпульсивними. І в створенні цієї сили повинні всі морально здорові елементи армії участь взяти од вищих начальників до наймолодших.
На самий перед треба програмову культурно-освітню працю висунути. В. Прокопович, бувший прем'єр, отримав вже наказ стати на чолі її та керувати нею. Відповідні заходи з його боку будуть пороблені. Але обов'язком Вашим буде улегшити йому цю працю. Командири частин повинні зрозуміти її вагу і з свого боку все зробити, щоб досягти в цьому напрямку найбільших наслідків. Вся нація переходить через армію; те, що нація візьме од армії — залишається здобутком нації. І тепер, на еміґрації, ми можемо, коли захочемо, створити великі цінності з цього обсягу. Отже та програмова праця, що її провадити буде В. Прокопович повинна знайти як найглибше зрозуміння з боку командного складу армії бо цією працею гадається закласти певні програмові підвалини культурно-освітньої праці в армії, які придадуться нам і після, коли вже на Україні будемо розгортати нашу армію.
Програмовий наказ Головної Команди в цій справі опрацьовується і незадовго буде виданий.
Сподіваюся дістати для цієї праці спеціяльні суми, за допомогою котрих пощастить певні пляни, дотичні справи, здійснити.
б) К-освітня праця є частиною більш широкої праці над вихованням армії. Повинні ми поставити ясно мету: створити з нашої армії фанатиків української державности, людей національної чести і самоповаги. Повинні зрозуміти, що цю ідею зреалізуємо тільки тоді, коли вона прониже свідомість армії од верхів до низів її. Все те, що заважає їй, повинно усовуватись. Коли ми віддаємо під суд простого козака або старшину за невиконання елементарних приписів, то тільки через те, що педагогічно-державні цілі цим переслідуємо. Державні інтереси вимагають, щоб ми з більшою суворістю поставились до антидисциплінарних вчинків вищих начальників, бо вони, ці вчинки, ще гірші наслідки викликають, деморалізуючи молодших.
Я не буду спинятись на приписах наших статутів, реґулюючих життя армії та даючих вказівки, як треба поводитись в тих чи інших подіях порушення їх. Зверну Вашу увагу тільки на те, що одними формальними приписами сьогодні керуватися не можна. Треба зважати на умовини, треба бути педагогом в ці тяжкі дні і уміти знайти відповідну лінію в випадках суперечности між формальними приписами і життьовими явищами.
Не мусить бути суперечности в аналогічних випадках, бо практика суперечностей захитує почуття законности. От приклади.
Мені представлено до відома два факти порушення командирами двох полків певних правил, дотичних харчового задоволення частин. В одному випадкові цю справу порушує сама судова офіція і вищий командний склад бере під свою оборону командира полку. В другому випадку — такої ж природи — та сама влада — вищий командний склад — усовує командира полку і апелює до судової влади.
Де послідовність командного складу? Її не бачу. Навпаки, на цій непослідовності виростають небажані явища і невідповідне сучасній обстановці користування певними формальними правами, які даються статутами вищим начальникам.
Мусите, п. Інспекторе, таких явищ надалі не допускати, а тактовно, педагогічно їх полагоджувати та вчити наших старшин начальників, між якими є люди без адміністративного досвіду, військово-державній педагогіці.
б) Ставлячи завжди до вищих керівників в армії вимогу націоналізації армії і приведення її під цим оглядом в належний вигляд я мушу зазначити цілий ряд обурюючих явищ недогляду в цій справі.
Мені відомо, що 1) деякі старшини поза службою вживають московської мови, 2) в родинному житті нашою мовою не користуються, 3) на вечірках, уряджених військовими частинами, голосно цвенькають жінки старшин тією ж московською мовою, ображаючи почуття гідности нашої та справляючи цим пригноблююче враження на козацтво, 4) є такі старшини, що не вважають для себе неможливим голосно заявляти про свої симпатії до Росії і т. д.
Звертаючи на ці неґативні явища Вашу увагу, вимагаю запропонувати вищому командному складу рішучу боротьбу з ними. Неохайність у виконанні цієї вимоги буду гостро надалі розглядати.
Той, хто дозволяє собі заявляти про прихильність до Росії — може вільно від нас відходити: тільки радіти будемо, що позбавляємось чужих і ворожих нашій ідеї елементів. І чим скорше од них увільнимось, тим краще для нас буде. Жалкувати не буду!
Той, хто допускає чужу мову в своєму родинному житті, так само є не зовсім певний для нас і мусить викликати до себе пильну увагу. В кожному разі з цим злом треба боротись: обов'язати їх уникати такої звички і пам'ятати, що в очах вищої військової влади така поведінка буде вважатись неґативною атестацією для них і матиме своє певне значення в справах дальшого проходження служби.
в) Зокрема, для тих, хто не знає як слід української мови — завести спеціяльні курси навчання мови, яку і без того за три чи чотири роки можна було вже вивчити, чесно ставлячись до цього обов'язку кожного громадянина, а старшини української армії тим більше!
г) Звертаю увагу на необхідність тіснішого і ближчого відношення старшинства до козачої маси. Потрібні частіші бесіди з нею — по куренях — сотнях, на теми, зміцнюючі моральну силу козацтва і її віру в перемогу нашої ідеї. Це є справа — не тільки культурно-освітніх інструкторів, а кожного старшини. Рекомендую самому в цьому напрямку зразок інтим показувати і засвоїти армії слідуючу думку:
Справа перемоги нашої над ворогом є справою цілої нашої нації і армії, як частини її зокрема. Ні Головний Отаман, ні уряд не можуть досягти тих результатів у своїй праці, яких вони для України добиваються, коли однаково з ними і як один чоловік не буде думати і робити армія. Кожен старшина і козак є будівничий української держави і по певному пляну, урядом опрацьованому, для однієї мети працювати повинен. А праця ця реальні сліди матиме тоді, коли єдність думки і поглядів запанує. Кожна армія сильна тільки тоді з мілітарного боку, коли засвоїть вона єдину військову доктрину. Але цього вона ніколи не досягне, коли не засвоїть глибоко, органічно, і мозком і серцем, єдиної думки в справах державного будівництва та єдиної держагної моралі. В наших умовинах над цими явищами особливо треба спинитись і всіх сил вжити, щоб єдности досягти. Вона і укріпить нас, сили дасть для того, щоб злидні пережити і з ясною думкою, з опрацьованим пляном на Україну повернутись!
ґ) Звертаю увагу на необхідність обачности в накладанні дисциплінарних мір. Треба вживати їх там, де вони доцільні. В сьогоднішніх умовах вони, коли їх бездушно вживати, або персональними міркуваннями в їх користуванні керуватись, можуть викликати зайву озлобленість, недовір'я і перехід до большевиків. Отже в цій справі педагогічний такт являється необхідним і на місці.
д) Частіші зібрання під Вашим керівництвом, старших начальників, за участю Нач. Генер. Штабу, присвячені обговоренню чи всебічному розглядові мір, переслідуючих збереження армії та моральної сили її, вважаю сьогодні дуже доцільним. Ясна річ, що такі зібрання не повинні вилитись в анархічну балаканину, чи безпредметне критиканство; в кожному разі вони не повинні нічого спільного мати з тими сумними прецедентами, що засвоєні були ген. Омелянович-Павленком, коли він під час операцій на фронті занадто часто відкликав з фронту старших начальників з шкодою для інтересів фронту і вносив політиканство в армію, що так деморалізувало її. Пропоновані Вам зібрання мусять бути діловими, державними по своєму духу і змісту і мають переслідувати одну мету: збереження армії, зміцнення її моральної сили, піднесення серед неї національної свідомости, підвищення військового розвитку їі і плекання серед неї духа відданости фанатичної, безмежної інтересам Батьківщини.
е) Начальникові Культ.-освітньої справи будуть дані спеціяльні інструкції для праці в напрямку освітлення большевицької практики на Україні. Незалежно од цього командний склад повинен уживати кожної оказії, щоб правдиві інформації до армії про цю справу доходили. Військовий міністер, даючи між іншим свій звіт про перебування в таборах, доложив мені, що козаки ніби отримують безпосередньо листи, в яких рожевими фарбами малюється становище на Україні. Треба пояснити, що такі листи навмисне заставляють большевики писати батьків до своїх синів, перебуваючих на інтернації, щоб спровокувати козачу масу. — Повідомте кого треба, що совєтський уряд найбільше значення надає нашому урядові і армії, цілком справедливо убачаючи в нашому існуванні — велике зло і небезпеку для себе. Тим більше і ми повинні подбати про те, щоб ця небезпека все була живою і реальною.
Гадаю, що цілий ряд переходів до большевиків стався завдяки недоглядові. А тому рекомендую надалі тих, хто, під зглядом переходу до большевиків, є непевний, — піддавати сугубій опіці.
Хто хитається, вагається, того уміло, чуйно можна на правдивий шлях направити, переконати, з'ясувати, до сумління його промовити, а не залишати його без моральної опіки на волю власної безпорадности.
Треба користуватися тими, хто недавно з України прибув, для живої інформації про тамошній стан, правдиве слово не одного захитаного спинить і сили для терпіння додасть.
ж) Ясна річ, що елементи здеморалізовані, продажні повинні усовуватись. Зокрема старшини, що переходять на бік ворога, повинні бути деґрадовані в козаки і виключені з армії. В майбутньому рука закону караючого досягне їх. На жаль, я не бачу з боку вищої таборової нашої влади точного учота подібних елементів і своєчасних, документально підпертих, даних і рапортів, дотичних таких елементів.
А потім, коли повернемось на Україну, що ж — знову такі елементи як вовки в шкурі овечій, будуть влізати до армії, знову будуть розкладати її, а може навіть отримувати вищі ранґи?
Прошу на це увагу звернути і певний точний учот в цій справі переводити, подаючи воєнміну належні матеріяли, для дальшого розв'язання справи. Утаювати подібні факти було б недопустиме і відповідні начальники, од сотенних командирів почавши, повинні поіменну реєстрацію згаданих перекінчиків провадити для дальшого переведення справи наказами Гол. Команди, з розжалуванням старшин в козаки та віддачею їх на Україні під судову відповідальність включно!
Взагалі в інтересах Батьківщини я і од Вас і од командного складу вимагаю подвійного напруження та праці. В моїх очах цей час буде великим „испытанием" для начальників, а цей іспит буде взятий мною на увагу в справі дальшого проходження служби пп. старшин.
Прошу висловлене вище на увагу в своїй діяльності взяти і з текстом листа мого вищих начальників ознайомити: таємниці не роблю з нього, бо хочу, — особливо в цей момент, — щоб армія знала думки і вимоги свого Головного Отамана.
Хай Бог допомагає в Вашій і всього старшинства праці над заопікуванням нашою дорогою армією.
Петлюра
23. IX. 1922 р. Б.

* Друкується вперше з копії, що зберігається в архіві Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі. Ориґінал пропав під час другої світової війни, коли Бібліотека була вивезена Німецьким Військовим Командуванням.