|
ЛИСТ ДО ДОЧКИ
Дорога Лесю,
Перш за все Тінек просить вибачити йому, що він довго не писав своїй
дочці. Йому трохи нездужалось. Свою вину і перед мамою і перед тобою
я викуплю і виправлю.
Спасибі тобі за привітання та побажання. Коли б, хоч половина моїх
надій здійснилась, то я був би щасливий!
Радий я, що твоя нова учителька французької мови тобі подобається.
Чи вона не родичка отого Шарпантьє, що сидить у Варшаві від Ліґи
Націй? А проте Шарпантьє — це таке поширене у Франції прізвище, як у
нас Левицький або Карпенко чи Іваненко. То добре, що ти їй даєш
вірні пояснення до нашої мапи, але сама ти ніколи в душі не гаси
віри, що наші землі ще будуть нашими. Вони повинні бути нашими, коли
ми хотітимемо їх та научимось усі умінню зробити їх своїми. Трудна
це наука, але не неможлива.
Я власне тепер читаю „Основи Землезнання України" проф Рудницького і
багато дечого довідуюсь про нашу землю такого, чого раніш не знав, а
одночасно й себе виправляю. За цей час я дуже багато книжок прочитав
та передумав, а з усього цього такий висновок зробив: інакше і я
працював би і поводився, коли б довелось знову боротись за Україну.
Тільки ж немає в мене певности, що за мого ще віку ця боротьба
розпочнеться. Скоріше всього, що за Україну боротись буде молодше
покоління, до якого і ти будеш належати. Дай Бог, щоб цьому
поколінню пощастило більше як нашому!
Я радий, що до Вас заходила пані Безручко. Персонально я її не знаю,
але про неї і ВК і Мишківська оповідають, що то порядна і вихована
пані. Даремно Ви не поїхали за місто. Певно тепер у Варшаві жарко,
як у Парижі.
Тепер тут спека велика і люди, що знають Париж, як от Косенки,
пророкують, що в червні зате тут буде холодно.
Цими днями я збираюсь теж поїхати за місто — до Версалю. Це —
колишня резиденція французьких королів. Там великий палац і
знамениті водограї. Але туди треба їхати не самому, а в невеликій
компанії. Отож, як підбереться, то може й поїду.
Цими днями я був на виставці „Сальону" паризького: картини і
скульптура. Але мені не дуже ця виставка подобалась, хоч картин там
і дуже багато. — Відкрилась тут всесвітня виставка декоративного
мистецтва, але я там ще не був, хоч про неї багато дуже пишуть в
газетах.
Кожна держава збудувала свій павільйон. Є, між іншим, і польський і
большевицький. Але над большевицьким сміються газети і признаються,
що не розуміють, в якому стилі його збудовано, бо такого немає ніде
на світі. Як побуваю я на тій виставці, то про свої враження напишу.
Ти мене, Лесік, питаєш, скільки я цигарок на день палю? Можу тобі
правду написати: від 30 до 40. Коли нічого
не пишу, то палю менше, коли ж беру перо до рук, то виходить більше:
сама рука якось тягнеться до цигарки. Тільки і тютюн тут і цигарки —
лихі! На тютюн тут державна монополія, так само, як і на запалки,
отож через це він і не дуже добрий. Купувати ж англійський тютюн
(він куди кращий), мені не по кишені.
Є у мене, Лесік, до тебе прохання велике. Як ти будеш в тих краях,
де живе Певний, то передай йому, щоб він змінив адресу, по якій досі
висилав газету „За Свободу". Нехай висилає на адресу Ковальського.
Звичайно, ти подякуй його за те, що він цю газету і висилає. А може
в клюбі, як там будеш, побачиш Певного? Одно слово, — як моє
доручення виконаєш, то я буду дуже вдячний тобі. — Чи ти маєш адресу
Стьопи Скрипника? Коли маєш, то пришли; я хочу написати йому, бо не
знаю, що з ним?
Набралось у мене багато марок для твого альбома. Частину посилаю, а
решту не знаю, що й робити з ними, бо раз — їх дуже багато, а друге,
— боюсь, що серед них багато дублікатів.
Кріпко тебе, моя дєтка, цілую.
Вітаю тебе і мамочку.
Твій Тінек.
22. 5. 1925 р.
* Друкується вперше з копії, що зберігається в архіві Бібліотеки ім.
С. Петлюри в Парижі. Ориґінал пропав під час другої світової війни,
коли Бібліотека була вивезена Німецьким Військовим Командуванням. |
