|
Організація "Української Трудової Громади" в Державній Думі
Переходячи від фактів
культурно-просвітнього характеру з поля нашого національного життя
за минулий місяць до політичних, ми мусимо спинитись на результатах
виборів з України до Державної Думи. Як зазначено вже було в минулій
книжці „України",1 українські політичні партії, як організовані
групи, брали, рівняючи, не дуже активну участь в виборах. Наслідки
виборів навівали певний сум в свідомих національне кругах
українського громадянства, щодо національної свідомости послів з
України і їх активних виступів у Думі в справі оборони українських
інтересів. Цей сум зростав в міру того, як закінчились вибори і
почались сесії Державної Думи. Поруч з організацією народніх послів
по політичних плятформах, серед них відбувався також процес
організації і по національностях для спільної боротьби і оборони
національних інтересів того народу, який їх послав своїми
заступниками в парлямент. Одні тільки посли українські не виявляли
на перших порах ніяких тенденцій до національної праляментської
організації. Принаймні в часописах не чутно було ніяких втішних
звісток в цій справі. Одначе виявилось, що сум і песимістичні
висновки українського громадянства були передчасні. Потреба в
самостійній парляментській організації давно вже настигала серед
послів з України, і для того, щоб надати цій потребі реальних форм,
бракувало тільки енерґійних організаторів. Вони знайшлися, почасти
серед самих же послів, почасти серед петербурзьких українців.
Спільними заходами влаштовано було з ініціятиви чотирьох послів:
Довгополова (посол від Нижнього Новгорода), свящ. Гриневича (посол з
Поділля), Хвоста та Рубіса (обоє з Чернігівщини) підготовче
зібрання, на котрому, як сповіщає спеціяльний кореспондент „Ради" з
Петербургу, 2 малось обміркувати ось які питання: — 1) чи варто при
Думі видавати газету для трудових українських мас, 2) на якій мові,
скільки раз в неділю і по якій програмі (партійній чи безпартійній
лівій) видавати її, 3) вибір редакційного комітету і запрошення
співробітників для газети з членів першої Думи і з літераторів
українських і великоросійських, 4) чи треба партійним і безпартійним
українським депутатам для обміркування і оборони в Думі економічних
і національних інтересів і для організації мас українського народу
єднатись в окрему групу, на зразок торішньої української і
цьогорічних: козацької, мусулманської, польської та ін. думських
груп".
Після довгих і цікавих дебатів, що виникли на зібранні, присутні
посли обібрали з-поміж себе спеціяльну комісію, якій доручили
виробити доклад про ті принципи, на яких могли б з'єднатись
українські посли в Українську Трудову Громаду". В склад цієї комісії
увійшли депутати: Н. І. Довгополов (Нижній Новгород), Нечитайло
(Київщина), Нумчак, свящ. Гриневич (Поділля), Сайко (Полтавщина),
Рубіс і Хвіст (Чернігівщина). Ця комісія виконала доручення і
виготовила відповідний доклад — деклярацію, прочитану послом Рубісом
на зібранні українських послів 11 марта. Деклярація по своєму
змістові аналогічна із змістом такоїж деклярації загально російської
трудової парляментської фракції і тільки детальніше розроблена в тих
точках, де йде річ про спеціяльні інтереси України. Тут деклярація
вимагає: а) рівноправности української мови в установах громадських
і державних на Україні, б) націоналізації школи і в) політичної
автономії України, річ про яку українські посли мусять зняти
[питання] 3 тоді, коли Державна Дума переглядатиме державні закони.
Повний текст деклярації ще не оголошений в пресі, і через це ми не
можемо тут навести його в цілому. Газетні відомості подають тільки
звістку, що деклярацію цю прийнято було в цілому за вислів поглядів
українських послів на загальне політичне становище Росії, на ті
засоби, через які можна поліпшити це останнє і — зокрема — за вислів
поглядів, щодо становища України. Сподіваючись в слідуючій книжці
спинитися довше над фактом організації українських послів в
самостійну парляментську фракцію, ми тут обмежимось тільки
загальними увагами з приводу цього величезного, з національного
боку, політичного акту. Значення його полягає в тому, що він в
великій мірі може допомогти зростові національної свідомости
українського народу. Останній, виходячи саме тепер із стадії
політично-національного ембріона, не може уявляти з себе свідомої
цілком своїх національних прав політичної одиниці. І для того, щоб
ця свідомість прибрала певні і зрозумілі для народніх мас форми,
необхідно ще покласти чимало праці з боку більш свідомих груп
українського громадянства. Українська Трудова Громада Державної
Думи, як політична організація заступників народніх при найвищій
державній інституції, в цій справі може зробити чи не більше, ніж
яка інша політична українська організація. Користуючись в своїй
діяльності більш сприяючими умовинами, ніж ті, в яких доводиться
працювати українським політичним партіям, вона має і більше надій на
бажані наслідки своєї діяльности. Виступаючи в Державній Думі
одностайно, самостійно, принаймні в тих справах, які торкатимуться
інтересів України, як нації, вона буде збуджувати національну
свідомість українських мас, маніфестуючи своєрідність національних,
культурних, політичних і господарських інтересів України, відмінних
в багато дечому від аналогічних інтересів інших націй і інших країн
Російської держави. А коли зважити, що сьогочасні політичні умовини
не дають можливости українським політичним партіям як слід розвинути
свою діяльність, щодо національного усвідомлення і політичної
організації українських народніх мас, то діяльність в цім напрямку
українських послів набуває саме тепер особливої ваги. Та
політично-національна плятформа, яку прийняла Українська Трудова
Громада, через свій ясно визначений соціялістичний напрямок,
забезпечує їй певний бажаний успіх і прихильність серед українських
народніх мас. І треба тільки побажати, щоб українські посли виявили
побільше енерґії в тій великій справі, за яку вони взялись. Добрий
приклад їхній буде імпульсом для такої ж енерґійної праці над
політично-національним усвідомленням і організацією українського
народу в певну політичну силу і з боку всіх, кому дорогими є
інтереси рідної країни, хто хоче їй активно допомогти в її новому
національному житті.
1 В 1907 році С. Петлюра провадив відділ ,, 3 українського життя" в
журналі „Україна". Тут передруковано окремі розділи з цих оглядів.
** „Україна", березень 1907, ст. 136-139.
1 Див. стаття Д. Д-ко. „З українського життя".
2 Див. ч. 58.
3 Ред. вставка. |
