|
ТЕЛЕГРАМА ДО ДЕЛЕГАЦІЇ ГЕНЕРАЛЬНОГО
СЕКРЕТАРІЯТУ НА ЧОЛІ З ВИННИЧЕНКОМ, ЩО
ПЕРЕБУВАЛА В ПЕТЕРБУРЗІ*
„Два ешельони полку Богдана
Хмельницького вирушили 8 серпня на фронт. Перший ешельон виїхав 9
год. 40 мін. увечері. При виїзді солдати дали сальву у повітря в
честь Києва. Одночасно почулися вистріли з боку магазину в напрямі
відходячого ешельону. Очевидно це все була провокаційна стрілянина.
Дальше стрілянина в мірі від'їзду ешельону збільшилася з боку
залізничих шляхів від станції Соломенка. В часі переїзду ешельону
попри станцію Київ-Пасажирський почали стріляти міліціонери. Публіка
протестувала проти нічим не викликаних вистрілів, але міліціонери не
переставали, поки не відійшов ешельон. Почалося замішання.
Міліціонери й кірасири стали запасатися патронами. Потім, невідомо,
на чий розпорядок, часть кірасирів пішла на лінію, що веде з
товарової станції, де засіли кірасири близько полотна за будинками й
вагонами, готовлячися, очевидно, на стрічу другого ешельону.
„Другий ешельон мав виїхати 40 мін. по першім. Його начальник перед
відходом ешельону категорично заборонив давати сальви. Солдати
згодилися. Патронів не видано солдатам. Коли ж і лишилися в когось
із солдатів патрони, то, очевидно, тільки у деяких, по розброєнні
полуботківців. При відході другого ешельону почулися з боку Батиєвої
гори поодинокі вистріли, одним з котрих смертно ранено одного
богданівця. В міру від'їзду ешельону, як з лівого, так і з правого
боку залізничого шляху підпав ешельон обстрілюванню. Коли ешельон
зблизився до пасажирського двірця, стрілянина з боку станції
збільшилася, не зважаючи на оклики, що почулися з відкритих вагонів:
,,не стріляти". При оглядинах слідів від куль сконстатовано, що
стріляли в напрямі ешельону. А слідів куль, які вказували б, що
ешельон стріляв до публіки або до двірця, або в напрямі шляхів, не
стверджено.
,,В часі дальшої їзди ешельону продовжувалося його обстрілювання. За
Кадетським мостом, де ешельон затримався, устала на час стрілянина.
Перев'язано ранених, перенесених до особового вагону. Показалося, що
убитих було 5 людей, ранених 18 людей.
„Ешельон рушив у дальшу дорогу, але коло Волинського Посту на приказ
коменданта станції „1-ий Пасажирський" ешельон затримався. В той час
з високого насипу знов почулися чиїсь вистріли до поїзду. Начальник
ешельону звелів згасити світло у вагонах і не виходити з них, але
тим не менше стрілянина продовжувалася і ешельон почали обстрілювати
кірасири з машинових крісів. Хтось навіть кореґував стрілянину,
приказуючи стріляти нижче. І кулі стали цілити в колеса. У вагонах
почулися лемент і крики. З деяких вагонів зроблено поодинокі
вистріли у відповідь на обстрілювання з насипу. Часть ешельону під
впливом паніки і розстрілу стала розбігатися. Треба мати на увазі,
що вже при відході ешельону значна його частина роздяглася і
положилася спати. Тому то в часі обстрілювання коло Волинського
Посту люди, розбуджені вистрілами, розбігалися в паніці, босі й
роздягнені.
„Коли стрілянина устала, ешельон окружили кірасири й дали команду:
„Виходь з вагону, зоставляй зброю". Потім стали відправляти
богданівців окремими групами на станцію, при чім поводилися з ними
грубо. Людей били прикладами рушниць, роззброюванню товаришили
насильство й наруга. При цім чулися оклики: „ми вам покажемо
автономію". Одного з богданівців-солдатів убито вже після того, як у
нього відібрали рушницю. Одного розтято шаблями по свідоцтву самих
же кірасирів. Лікар ешельону просив ротмістра зробити перев'язку
раненим, але комендант ескадрону не дозволив, і ранені лишилися без
помочі до рана. Офіцерів також розброєно й вони підпали наругам і
насильствам. Ешельон відвели на резервовий тор. Тоді розграблено
офіцерські речі. О 4 год. ранком офіцерів відвели до почекальні на
станції й на розпорядок Оберучева відіслали назад до Києва. Убитих
солдатів богданівського полку нараховують 16, ранених коло ЗО. Серед
кірасирів є двох ранених. Загального числа жертв ще не усталено, бо
багато розбіглося і поодиноко зголошуються до шпиталів.
„Часть другого ешельону одправлено на станцію Боярка, де їх стріли
кірасири й донські козаки, вивели з вагонів на площу й окружили.
Окружених тримали під погрозою двох машинових крісів. На просьбу
дати торбинки, щоб дістати що попоїсти, кірасири відповідали
погрозою накормити кров'ю. Коли мешканці Боярки принесли богданівцям
хліба й іншої їди, кірасири не допустили, заявляючи, що вони
покажуть українцям автономію і скоро заведуть старі порядки.
Кірасири взагалі при виладовуванні кидали погрози й наруги на адресу
Української Ради та всього українського руху. З деяких посвідчень
виходить, що кірасири ще раніш готовилися уладити стрічу
богданівцям. Є свідоцтва, що деякі приготування пороблено ще 9
серпня коло 3 год. попол. Одного найденого в картоплі солдата, що
втік з ешельону, кірасири порубали шаблею.
„Коли розпочалося слідство, до якого приступили тільки о 2 год. дня
10 серпня, військовий слідчий суддя двірцевого участку,
Васильківський, член Українського Правничого Товариства, був чомусь
усунений від слідства. Треба зазначити, що поручник Васильківський,
яко слідчий суддя, ствердив, що, судячи по характеру напряму й
падання куль, вони летіли з боку двірця, а не з боку ешельону. Через
час після того військовий прокуратор заявив поручникові
Васильківському, що увільняє його від слідства в його участку.
Васильківського замінено іншим слідчим суддею — поручником
Плєтньовим. Серед кірасирів є два ранені. Є ранені й серед публіки,
але нема даних, які доказували б, що до публіки стріляли з ешельону,
котрий був відділений від двірця на шляху його їзди рядом вагонів і
високих домів.
„З усього ясно, що трагічні проводи богданівців приготовила якась
уміла й таємнича рука. Є підозріння на провокацію в цілі викликання
непорядку. Головнокомандуючий південно-західнім фронтом звелів
утворити спеціяльну комісію з генералом Ремером на чолі. У склад
комісії входять також два воєнні представники від Центральної Ради,
два представники, назначені Оберучевим, військовий слідчий суддя і з
дорадчим голосом, яко генеральний секретар, Садовський. Сьогодні
комісія приступає до слідства".
* „Вістник СВУ", ч. 37, Відень, 9 вересня 1917 р. (за газетою
„Речь", 11 серпня 1917 р.) |
