|
ГРОМАДЯНИ!
Осінь ставить перед всіма нами
завдання величезної ваги — тепло одягти та взути наших козаків. Як
же полагодити цю справу, — поміркуємо всі вкупі та подивимось. Перш
усього звернемося до нашого розуму, — що уявляють собою наші козаки,
себто наша армія ? Це наше життя, це наша воля, це наші кохані діти,
котрі своєю кров'ю будують нашу Республіку і звільняють від чужинців
нашу землю та захищають наш спокій та добробут. Уявім собі, хоч на
хвилину, що нашої армії не стане, що наші козаки босі та голі не
винесуть холоду і розійдуться по своїх хатах; що тоді станеться і з
нашою волею, і з нашим спокоєм, і з нашим добробутом? Розум наш
каже: армія повинна існувати, козаки повинні бути одягнені та взуті,
щоб в холод, дощ і сніг стояти на варті та зберігати те, що здобули
вони своєю кров'ю.
Наша промисловість покищо майже зовсім стоїть, а торговельні зносини
з іншими державами покищо не залагодились, а через те наш розум нам
роз'яснює, що в сучасний момент ми можемо та мусимо одягнути та
взути наших козаків тільки тим, що у нас є: своїми свитами,
кожухами, чобітьми, та шапками — це нам каже розум; а що нам каже
наше серце? Що вам каже ваше серце, батьки, матері, жінки, сестри?
Коли б ви зобачили голого й босого свого сина або брата за роботою в
холод, дощ і сніг, чи не потягнулась би рука ваша до теплого одягу
та чобіт, чи не здушив би вас у грудях великий жаль, а у вас, жінки,
чи не заблищали б на очах сльози, коли б на цвяху у вашій хаті не
знайшлося б свитки для голого і чобіт для босого? І серце, наше,
українське серце, нам каже: треба не баритися, треба одягнути і
взути нашу армію, щоб забезпечити здоров'я наших козаків, наших
братів, наших дітей.
Одночасно, як Головний Отаман військ нашої Республіки, я видаю наказ
Ч. 146, щоб населення України задовольнило козаків зимовим одягом на
умовах, які в цьому наказі зазначені. Громадяни, прочитайте той
наказ та виконуйте його не зі страху, а через те, що ви знаєте, що
ви нарід український, — маєте розум і серце, і що ви повинні
допомогти вашим синам та братам у війську пробуваючим.
Підписав: Головний Отаман Петлюра
2-го вересня 1919 року.
* Олександер Доценко, „Літопис Української Революції", т. II, кн. 4,
Київ-Львів, 1923, ст. 246-247.
|
