ТЕЛЕГРАМА ДО ШТАБУ ГОЛОВНОГО ОТАМАНА
Побувши в околицях Хвастова і
ознайомившись з ситуацією, констатую:
1. Відступ від Києва деморалізуюче вплинув на нашу армію і коли він
буде тягнутись далі, то армії у нас не буде.
2. Під впливом відступу козаки і навіть старшини Запорізького
корпусу переходять до повстанських відділів.
3. Серед галицьких бриґад помітно хвилювання і недовір'я до
командного складу.
4. Інспектура і командний склад Запорізької групи вважає для себе
неможливим підлягати надалі генералові Кравсові.
5. Населення місцевостей, де проходило наше військо, схвильоване
відступом і незадоволене урядом і командним складом, який без бою
примушує військо відступати, вимагає мобілізації і готове на
розпачливі міри.
6. Значна частина козаків запорожців, як і галичан, обвинувачує в
зраді командний склад і правительство за будьто би зложену згоду з
Денікіном і слово „зрада" кружляє скрізь.
Щоб припинити деморалізацію армії, розвал, страшенну провокацію, яка
губить і загрожує нам катастрофою, я розпорядився Запорізькій групі
разом з повстанськими відділами готуватись до наступу і тому
пропоную вам дати розпорядження про припинення відступу і заняття
вихідного становища, рахуючись з загальним стратегічним становищем.
Одночасно пропоную виділити Запорізьку групу з-під команди генерала
Кравса, над розпорядженням котрого в зв'язку з київською операцією
призначити слідство, для чого вам належить порозумітись з
прем'єр-міністром, урядом і президентом Петрушевичем. Загальне
керування київським відтинком вважав би відповідним доручити
отаманові Сальському.
Прошу президента Петрушевича вплинути на галицьких старшин запілля,
які необачно розмовляють на теми безпідставного контакту з Денікіном
і тим розкладають громадянство і військо. Безпідставність таких
орієнтацій яскраво стверджує маніфест Денікіна до населення
„Малороссии", де він зве нашу владу зрадницькою і заповідає нам
боротьбу з гаслом єдиної і неділимої Росії.
Схвильований і підвищений настрій військ і населення може бути
переломаний недвозначною заявою уряду і Директорії в справі боротьби
з Денікіном і тому потрібно ясно і недвозначно заманіфестувати це, в
противному разі неминуча катастрофа. Потрібна широка інформація
населення, для чого прошу вжити екстремні і спеціяльні міри.
6 вересня 1919 року.
* І. Мазепа: „Україна в огні і бурі революції", ч. II. ст. 73-74.
|