|
ЛИСТ ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ПУБЛІЦИСТА ЖАНА ПЕЛІСЬЄ
Кам'янець на Поділлі
Мій дорогий Пелісьє!
Багато вже минуло часу, коли я з Вами бачився. З цього часу пережили
ми багато тяжких моментів і не один сивий волос вказує на ті болючі
етапи тієї дороги, якою ми пішли. Ми маємо багато ворогів, але через
те власне скристалізувалась єдність волі нашого народу, через те й
запалало могутнім вогнем бажання нашої країни до власної
суверенности. Під теперішню пору нашим найтяжчим ворогом є Денікін,
який замість воювати з большевиками, обернув проти нас гармати й
кріси, які отримав від Антанти; його старшини заявляють цілком
одверто, що коли буде повалено Україну, вони вестимуть війну з
Польщею і Румунією.
Ми не отримали досі жадної помочі; ні амуніції, ні технічних
апаратів, ні санітарного матеріялу. Нічого! Ах, коли б Ви знали,
Друже, скільки трагічних моментів прийшлось нам пережити через це
цілковите опущення нас! Траплялось часто, що нашим козакам бракувало
патронів! І тоді приходилось їм класти свою голову в багнетній
боротьбі з большевиками! Приміри їхнього героїзму й ті великі
криваві жертви, які вони несли, це щось одиноке, нечуване в історії
війни.
Три четвертини наших козаків без чобіт і одежі; однак їх дух не
погас! Ми не маємо ліків; тиф десяткує ряди нашої армії, багато з
ранених вмирає, бо не маємо ні медикаментів, ні білля. А антантські
держави, які проголошують високі принципи, забороняють Червоному
Хрестові прибути до нас! Ми вмираємо, а Антанта, мов Пилат, вмиває
руки, й нам не остається більш нічого як кликнути їм: „morituri te
salutant"!
Та Ви знаєте це добре, Друже! Осторонь від переворотів і політичних
комбінацій стоять незмінені принципи гуманности і філянтропії. Для
осягнення цих принципів закладено Червоний Хрест. Його відділ мусить
прибути на Україну, щоб рятувати хворих і ранених, і тим дати доказ,
що милосердя й любов ближнього не знає ріжниць і, що вона не ділить
людей на добрих і злих, на овець і вовків!
Через Вас звертаюсь я до великої французької демократії. Її
діяльність, її посвята мусить подвоїтись. Нехай вона трубить алярм!
Нехай вона примусить того, кого слід, шанувати закони любови і
людськости! Нехай французький уряд зніме бльокаду і тим дасть змогу
купити для нашої армії та нашого народу медичні средства і ліки.
У нас цього року гарні жнива, і ми за ці речі заплатимо хлібом, щоб
тільки допомогти нашому народові, який гине на полях битви і якого
нищать епідемічні хвороби.
Я вірю, що мій поклик не пролунає без сліду й що він знайде широкий
відгомін у демократичних колах Франції.
Наш народ ненавидить большевиків і вважає їх своїми смертельними
ворогами; так само відноситься він і до правих, деспотичних і
жорстоких приклонників Денікіна. Ці останні вживають тих самих
метод, яких вживають і большевики, і між одними і другими існує
певного роду спільний стратегічний плян відносно України й
українців. Денікін ллє воду на совєтський млин і цю воду доливає
Антанта! Що за сумне явище! Тут мається діло з цілковитою політичною
сліпотою! Я з цілого серця бажаю, щоб антантські кола увільнилися
від подібної хвороби й почали дивитись на справи правдивими очима.
У тих тяжких трагічних умовах, серед яких ми будуємо свою долю,
ведемо свою визвольну боротьбу, ми потішаємося думкою, що є ще люди,
які мимо цієї загальної сліпоти, правдиво оцінюють наше становище і
усувають всякі перешкоди, пересуди й недовір'я. Це все дозволяє мені
й моїм приятелям легше нести цей тяжкий хрест, який на нас поклало
Провидіння. Ви, мій Друже, є одним з тих, хто sine ira et studio
виступаєте в обороні нашої нації, і я вірю, що настане день, коли
правда і справедливість побідить.
Дозвольте мені в доказ моєї вдячности за Вашу моральну поміч
стиснути Вашу руку.
Відданий Вам Петлюра
28 жовтня 1919 року.
* І. Мазепа. „Україна в огні і бурі революції", ч. ІІІ, ст. 198-199.
|
