|
ЛИСТ ДО ЮЗЕФА ПІЛСУДСЬКОГО
Пану Начальникові Польської Речі
Посполитої, Головному Вождеві Польських Військ і Голові Ради Оборони
Панства Юзефу Пілсудському Головний Отаман Військ У. Н. Р. Симон
Петлюра відправив слідуючого листа.
Актом 22 квітня цього року уряди Польської Речі Посполитої і
Української Народньої Республіки заключили історичну умову для
боротьби проти споконвічного ворога обох Держав, який, прибравшись у
крайню форму руйнуючої демагогії, має тенденцію повалити
самостійність обох Республік і нанести великий удар давнім їх
вольностям.
Та умова чесно і свято додержується обома сторонами в боротьбі, яку
провадить військо і підпомагаюча його суспільність обох заприязнених
народів аж до сьогоднішнього дня. В боротьбі за державну спільну
вільність лилася братня кров і кращі сини Польщі та України одягнені
в мундури старшин та козаків, своїм життям освятили і скріпили
життєве значення згаданого вище історичного акту од 22 квітня ц.р.
По завзятих і переможних побідах, які одкривали широкі перспективи
для майбутности і державного розцвіту обох Республік, військове
щастя на разі змінилось на користь ворога і зробило ситуацію
стратегічну, а разом з цим і щодо майбутности обох Республік більш
поважнішою і загрожуючою.
Знаючи інтереси українського населення, його настрій, що Україна
ніколи не погодиться з соціяльною і політичною програмою совєтської
влади, знаючи вдачу противника, неорганізованість його запілля,
нежиттьовість методів державного будівництва, яке він провадить,
економічну руїну краю, я гадав, що глибоко помиляються ті, хто надає
тимчасовим успіхам ворога рішаюче значення і вважає для себе
потрібним починати з ним мирові переговори. Разом з тим я не вважаю
стратегічного положення обох союзних армій таким лихим, щоби воно
навівало безнадійність чи безвихідність становища. Я, як Головний
Отаман українських військ, свідчу, що армія українська є здорова
духом, перед ворогом не почуває ляку і певна є в остаточній перемозі
над ним. Так само, думаю, що й лицарська польська армія, по
тимчасовім відвороті почуває в собі моральну силу для провадження
переможної боротьби з ворогом. Цю силу можна ще більше скріпити і
зробити її рішуче непереможною при полагодженні деяких справ, які в
даній стратегічній чи політичній ситуації мають на мій погляд
рішаюче значення.
Українська Республіканська Армія, на чолі якої стою я, з моменту
утворення єдиного польсько-українського фронту, свій відворот
переводила з огляду на накази головного командування військ
польських і проводячи цей відступ контратаками, зрештою зайняла
згідно цим наказам лінію р. Збруча. Штаби частин і тилових
військових установ опинились на території Галичини. Цей фронт
творить скомпліковану ситуацію як для армії, так і мого
правительства. Будучи переконаним, що лише спільне братерське
співжиття Речі Посполитої Польської і Української Народньої
Республіки може забезпечити їм тривку і сталу майбутність, яка
стоїть перед давнім імперіялізмом Московської Держави хоча б і
переодягненим в новітню (комуністично-демократичну) одежу, я хотів
би усунути всі перешкоди, всі труднощі, які стоять на дорозі
дальшого скріплення союзу обох Республік. Я свідчу, п. Коменданте,
що та велика ідея, для якої я і правительство Української Народньої
Республіки працювали з повним розумінням історичної її волі1 і яка
знайшла глибокий та сердечний відгук у серці громадянства, а саме —
ідея польсько-українського порозуміння, контрактної праці та
інтересів обох вільних Республік, що вона переломила упередження
невірів, слабодухість несталих і зв'язала золотою струною
солідарности кращих представників обох заприязнених народів та
повела їх шляхом може і тернів до слави і великої будуччини. Цій
будуччині ніщо не може загрожувати, коли те взаємне довір'я, з яким
ми починали велику справу польсько-українського союзу і далі не
залишить нас, навпаки буде імпульсом і базою для дальшого, так
одвічального в даний мент співділання. І власне це дає мені право і
обов'язок звернутись до Вас, п. Коменданте, з рядом справ,
полагодження яких вважаю невідкладним, полегшуючим ту скомпліковану
ситуацію, яка витворилась з огляду на стратегічне становище.
Бажаючи, щоби запілля моєї армії, яка так геройськи билась за
спільні інтереси і понесла великі втрати в людях, було одповідаючим
стратегічним завданням, зміцнило армію, а не кинуло її в
дезорганізацію, я вважав би за конче потрібне, аби Ви, п.
Коменданте, і Ваше Правительство зробили все, що одповідало б
зазначеним мною стратегічним інтересам. З огляду на те, що запілля —
Східня Галичина, і ще незагоєна рана для її населення як польського
так і українського, я вважав би потрібним, аби ми знайшли силу духа
і мужности ту рану, хоч як вона ятрить, загоїти мудрими державними
засобами тоді, коли оба народи перед небезпекою од ворога тісніше
подають один одному руки; я не хотів би, аби частина українського
народу, заселяюча Східню Галичину, стояла осторонь і була штучно
ізольована од участи в цій боротьбі, я не бажав би, аби справи
біжучого дня і частини наших народів стояли на перешкоді для потреб
дальшої їх майбутности. І галицьку частину українського народу треба
прикликати і заохотити до спільної праці. Я гадаю, що це річ не
тільки можлива, але історично необхідна. З повним почуттям
одвічальности за завтрішній день, за долю обох народів повинно
взятись до цієї справи, не підпадаючи наболілим враженням недавнього
пережитого, а навпаки, лише думаючи про інтереси завтрішнього дня в
житті Республіки. А для того такі справи як: а) амнестія всім, хто в
добрій думці служби свойому народові добивався суверенности для
Східньої Галичини, а тепер опинився в тюрмі, полоні, або
конфінованим, б) вільний вступ всіх боєздатних галичан до союзних
армій, в) покликання до одповідальної участи в житті краю також
місцевих українців і г) зрештою розпочаття переговорів Польського
Правительства з представниками українського населення Східньої
Галичини. Я вважаю [не]2 настільки одіозним, аби до них не можна
було негайно приступити, з приводу їх не знайти спільну мову, так
потрібну в теперішній мент, а ще більше для будуччини обох народів.
Я і моє правительство приложимо всіх сил для легшого переведення
цієї справи.
22 квітня цього року знайшлось у нас спільне довір'я, яке дало нам
умову, що переломивши традиції століття, повели армії наших народів
дружньо на спільного споконвічного ворога. Тепер це наше взаємне
довір'я скріплене і осягнене пролитою кров'ю лицарів і безумовно
взаємною вірністю. Покликаючись на те, впевняю, що вжиття заходів з
боку Вашого, п. Коменданте, і Вашого Правительства, аби в Східній
Галичині утворити такий самий спільний ґрунт для згідного союзного
співділання проти московського імперіялізму, найде і там зрозуміння
і відповідний відгук, виведе тамошнє населення з бездорожжя на ясний
вірний шлях і буде новим історичним фактом, який дасть нам змогу
перемогти не тільки тепер, але завсігди, і не тільки теперішнього,
але кожного ворога нашої спільної державної волі.
Про це треба думати нам, які перед історією і членами теперішнього
покоління, відповідаємо не тільки за сьогоднішнє, але й за майбутнє.
З щирою приязню і відданістю
Петлюра
Ставка 14. VІІ. 1920 р.
* Джерело: Додаток до листа від Мін. Зак. Справ УНР до голови
Надзвичайної Дипломатичної Місії УНР в Італії від 10 серпня 1920
року (зберігається в архіві-бібліотеці Української Православної
Церкви в США).
1 Очевидно має бути „ролі". Ред.
2 [не] —— Ред. |
