|
УРИВКИ З ЛИСТА ДО УКРАЇНСЬКОГО ПОСЛА В ШВАЙЦАРІЇ
М. ВАСИЛЬКА
Моя орієнтація, з приводу неї, п.
После, читав і чув кілька версій. Деякі з них просто сміхотворні.
Аби Ви напевно знали правду в цій справі, я повинен сказати, що
жадної орієнтації — крім українсько-державної, у мене не було і не
буде. В житті держави, надто такої, що в муках тяжких своє життя
виборює, можуть бути моменти, якими тимчасово зазначається характер
її реальних відносин до інших держав. Я не буду ні поясняти Вам, ні
конкретизувати потреби наших сьогоднішніх відносин, бо причини їх та
підстави цілком зрозумілі і на даному етапові нашої державности були
і є неминучі. Я ніколи не був максималістом в територіяльних
питаннях, бо вважаю таку позицію ілюзорною і, при даному відношенні
внутрішніх сил на Україні, просто злочинною... Хай політичні
фантасти за це мене болотом обкидають і аґітацію провадять, — я
знаю, що той шлях, на якому я стою, скорше до цілі приводить і,
замість мрій, тверді підвалини в будівлю держави підведе.
... Мушу поінформувати Вас, п. После, що не я, не наш уряд, а
Вранґель перший почав робити заходи, щоб порозумітися зо мною. Ще в
серпні до мене приїздив його уповноважений полковн. Нога, аби
вияснити можливість спільних акцій. Я в принципі не мав нічого й
нині не маю, щоб контакт в акціях був, бо ще небіжчик Бебель казав,
що вразі потреби треба мати той контакт і з чортом та його бабою. Я
не дав оформлення для цієї справи, поки не вияснив аґентурним шляхом
справжньої ситуації у Вранґеля. Результати вияснення дали мені право
поставити нашому урядові вимогу: для того, щоб увійти в порозуміння
з Вранґелем, необхідне визнання його з його боку: а) самостійности
У. Н. Р. і б) нашого нинішнього уряду. Шановний Пане После,
Вранґель, без мого війська буде знищений большевиками, бо його армія
буде в такому стратегічному становищі, що без співдіяння з моєю не в
силі буде далеко на північ посунутися од Таврії. Лише тоді, коли моя
армія забезпечить його ліве крило, він при інших умовинах, зможе
щось зробити. Беручи це на увагу, я поставив проф. Мацієвичеві та
ген. Дельвіґові (моєму військовому представникові в Румунії) умови,
аби вони, крім згаданих двох політичних ґарантій, вимагали од
Вранґеля ще й передачі мені повного заосмотрення (одежа, зброя,
амуніція) на 2 дивізії (себто на 44.000 чоловік кругло). Я знаю, що
французи скрізь і завжди говорять, аби було єдине командування і
начебто згоджуються і нам допомагати зброєю, коли ми визнаємо
верховне командування Вранґеля. Мені не треба Вам поясняти, що на це
я ніколи не піду, бо той уряд, який би прийняв таку умову сьогодні,
вже на другий би день був усунутий нашою армією. Зрештою я дивлюся
на Вранґеля з погляду утилітарного: там, в його армії, є певний %
українців, територіяльно відтятих од моєї армії, а я роблю все, щоб
при наближенні моєї армії до Вранґелівської ті українці самі
перейшли до мене. Мені здається, що вони перейдуть з рушницями і
іншою зброєю, і Бог їм у цьому допоможе! Переговори з представником
Вранґеля ген. Ґеруа мають провадити в Букарешті проф. Мацієвич та
ген. Дельвіґ. Проф. Мацієвич хотів було їхати до Криму в цій справі,
але я рішуче висловився проти такої необачної подорожі. Нині до мене
перейшла бриґада російська Яковлева од поляків (в 2000 багнетів).
Складається вона з донських та кубанських козаків і, згідно з
умовою, яку я сьогодні затверджую, має ця бриґада російська
виконувати мої накази, од мене платню отримувати аж доти, доки Дону
не дійде. Правда в бриґаді є досить бандитів і несталого елементу,
але тимчасово вона мені потрібна. Оперувати ця бриґада буде на
північному відтинку мого фронту, і до півдня (де Вранґель) я її
ніколи не пущу, та вона сама Вранґеля не визнає. Цей факт треба
подати до преси і до дипломатичних канцелярій.
Другий російський відділ ген. Перемикіна (зорганізований з росіян,
бувших большевиків, що попали до полону польського), кількістю до
3.500 чоловік, (а через деякий час може вдвічі збільшитись), має
підпомагати нашому командуванню лише в оперативному відношенні і так
само оперувати на північному нашому відтинку. Ген. Перемикін
звернувся до мене навіть з належним листом (копію предкладаю), але я
одержав сьогодні відомості, що він щось крутить, хоче йти на
Черкаси, що я йому рішуче заборонив. Французька військова місія у
Варшаві „покровительствує" цьому відділові. Можливо, що ця компанія
злякалась большевиків і захоче через Румунію переїхати до Вранґеля.
Взагалі російські військові елементи несталі, мало здисципліновані і
на них опиратись ризиковно. Коли б я мав, Пане После, рушничні набої
до російської системи рушниць, я був би значно вільніший в своїх
стосунках до росіян. На жаль, брак набоїв приневолює мене тимчасово
рахуватися з ними більше, як я хочу і як цього вимагає справа...
Але, я гадав би, було б не зайвим в цій справі поробити певні заходи
перед німецьким урядом. Здається мені, що різні перепони щодо
транспорту цих набоїв я міг би полагодити. Отже поручаю Вам, п.
После, зробити певні дірки в тому німецькому мурі, якого досі ніяк
не можна було пробити: потрібні набої до крісів російської системи.
Можна попробувати повести розмову про заплату за набої тими марками,
які заарештовані німцями. Коли б Ваші заходи принесли корисні
результати, Ви зробили б велику послугу армії нашій і цілій
державній справі.
3. XI. 1920 р.
* Олександер Лотоцький: „Симон Петлюра", 1936, ст. 17, 47-50.
|
