|
В
СПРАВІ ПРОВОКАЦІЇ НАЧАЛЬНИКА КИЇВСЬКОЇ МІЛІЦІЇ ЛЕПАРСЬКОГО
На засіданні Військового З'їзду дня
19-го травня виголосив Петлюра слідуючу промову:
„Товариші! Проф. Грушевський повідомив Г. У. К.,1 що до нього учора
о 3 год. уночі дзвонив по телефону п. Оберучев і схвильовано
запитував, чи то правда, що увечері одбулась нарада з'їзду, на якій
о 2 год. ночі вирішено захопити державний банк та губерніяльне
казначейство (голоси: „Провокація"!). Проф. Грушевський заявив йому,
що він того не знає, бо на вечірньому засіданні не був, але може
запевнити, що по складу президії, на його думку, такої постанови
з'їзд не міг зробити.
З огляду на те, що якісь такі чутки дані до преси, Г. У. К.
постановив послати делеґатів до п. Оберучева, аби докладно
дізнатись, у чому саме й де закопана, як то кажуть, собака. Поїхали
я і т. Поплавко. Від Оберучева ми дізнались, що нач. міліції п.
Лепарський розбудив уночі Оберучева й повідомив, що о 2 годині ночі
військовий український з'їзд постановив захопити державний банк та
губерніяльне казначейство. До цього п. Лепарський додав, що
населення обурене і страшно хвилюється. Тоді Оберучев і видав своє
відоме оповіщення до населення і видав прикази поставити сторожу
біля інституцій, яким загрожувала небезпека.
На це ми — я та т. Поплавко від імені Г. У. К заявили, що те, що
зробив п. Лепарський, є брехня, і брехня, зроблена з провокаційною
метою.. Ми прохали п. Оберучева подати у часописи, що факти, подані
Лепарським, не відповідають дійсності.
Ми так просто і сказали „брехня", переводячи на російську мову
„ложь", але п. Оберучев просив нас змінити редакцію, бо, мовляв,
командуючий округом не може так писати у своїх спростуваннях. Ми
далі вказали, що у такому спростуванні мусить бути уміщено, що
„засідання з'їзду закінчилось в 11 годині, що ніяка подібна справа
не підіймалася, що у той вечір взагалі ніяких резолюцій не ухвалено.
Погляд Г. У. К. на ту справу такий, що з'їзд має рішати більш
важливі справи, а коли якийсь Лепарський провокує з'їзд, то на те
треба дивитись, як дивиться чоловік на муху, що сідає йому на ухо.
Але не реаґувати на вчинок п. Лепарського не можна. Треба раз і на
завше сказати таким добродіям, що вони роблять, прикриваючись
революцією, справжню контрреволюцію. Тільки ми стоїмо на сторожі
революції на Україні. Ми стоїмо тут і боремося з контрреволюційною
„демократією", з панами Лепарськими. А коли ворожа нам демократія
заявляє, що ми розпорошуємо революційні сили, то ми з свого боку
мусимо заявити, що навпаки, ми революцію на Україні спасаємо, бо
тільки на наші зорганізовані сили може опертися, яка б там не була,
демократія. І різні небезпеки тільки викликають тут невідповідальні
вчинки Лепарських. Ми хочемо довести революцію до кінця, йдучи, як
брат з братом, з революційною демократією усіх націй. Ми їм
помагаємо, а вони будуть помагати нам, і добродіям Лепарським не
вдасться викопати межи нами прірву. На мою думку доручити Г. У. К.
виробити відозву до населення від імені з'їзду, в якій правдиво
освітити цей факт, і послати до „Известий Раб. і Сол. Депутатов" і у
всі видатніші часописи., Я потверджую, що велику працю по підготовці
революції у Петрограді зробили наші зорганізовані товариші українці.
І тому, коли всі народи Росії скинули ненависне ярмо неволі, то в
цьому є багато нашої роботи.
Тепер запитаємо пп. Лепарських, що вони роблять? Вони сіють вітер,
пожнуть бурю!. Нам скажуть, що це все від того, що двері зачинені
для сторонніх, але ми це робимо не через конспірацію, а лише тому,
що хочемо провадити свою роботу спокійно. Ми йдемо прямими шляхами
до своїх ідеалів і робимо чистими руками. Дозвольте прохати вас
доручити цю справу Г. У. К. Він виробить текст відозви до населення
і подасть до преси для заспокоєння переляканого Лепарським
громадянства.. Наприкінці я ще раз заявляю одно: хай знає демократія
інших націй, що Український Військовий З'їзд стоїть на сторожі
революції і ганьбить провокаційний вчинок Лепарського". (Вигуки:
„Ганьба!").
В дискусії промовці домагалися, щоб з'їзд зайняв гостре становище
супроти Лепарського і Оберучева. С. Петлюра остерігав проти такого
кроку і забравши вдруге голос, сказав таке:
„Шлях, на який хоче вступити з'їзд, є шлях невірний і небезпечний.
Давайте говорити логічно, маючи документи в руках та уважно їх
обмірковуючи. Коли з'їзд висловлюється за усунення Лепарського, то
це є вислід нашого обурення. Лепарський поставився до справи
легковажно і це в резолюції зазначено. Легковажність ця має
провокаційне значення. Вона веде до того, що населення Києва та й
поза Києвом буде нарочито невірно освідомлене. Таким чином вчинок
Лепарського є злочином, бо він іде проти революції, намагаючись
перекопати шлях до нашого порозуміння з демократією інших
національностей. На цей вчинок з'їзд відповість заявою, що з'явиться
завтра у всіх часописах не тільки Києва, але і по всій Росії.
Перейдемо тепер до Оберучева. Мені неприємно, що в цій справі я буду
говорити власне проти вас. Мені здається, що в цій справі ми трохи
стоїмо на різних точках погляду. Питання йде про те, чи мав, чи не
мав право з формального боку, як командуючий військовою округою і як
людина, що знає сучасний стан краю, п. Оберучев видати свою заяву до
населення м. Києва. Я думаю, що мав, і кожен з вас на його місці
зробив би у подібнім випадкові так само. Справді, подивімся, як все
сталося. О другій годині вночі Лепарський звернувся до Оберучева і
стурбовано оповів про небезпечну постанову з'їзду. Начальник округи
не може не вірити начальникові міліції, бо то є людина офіціяльна.
Уся вина тому цілком спадає на Лепарського. У відозві п. Оберучева
зазначено, що сам він „не допускает мысли", щоб таку постанову міг
ухвалити з'їзд. (Голоси: „Чого він до з'їзду не звернувся?). Він
звертався до проф. Грушевського, себто, до кого міг, бо діло було
вночі. Виходячи з усього того, можна вважати, що п. Оберучев мав
право поставити охорону.
От всі ті міркування холодного розуму, які треба нам взяти на увагу,
щоб поставитись спокійно до вирішення цього питання".
* „Вістник Союза Визволення України", Відень, ч. ЗО, 22 липня 1917
року.
1 Генеральний Український Військовий Комітет. Ред.
|
