|
ВРОЗМОВА
З ПЕТЛЮРОЮ
(В справі українського війська)
З приводу дебатів на засіданні
Малої Ради ЗО серпня, де говорилося про вороже відношення до
українства Оберучева та Кирієнка, Оберучев в розмові з
співробітником „К. М."1 висловив деякі думки про Генеральний
Військовий Комітет і про українське військо. Маючи це на увазі,
голова Генерального Комітету С. Петлюра мав учора розмову з
співробітниками кількох київських газет, в котрій сказав слідуюче:
„По питанню українізації війська командуючий округою висловив думку,
що українізація шкідлива для справи оборони держави і волі. В цьому
його погляди дуже розходяться з поглядами багатьох авторитетів у
військовій справі, котрі не раз висловлювали свої думки в цій
справі.
Треба сказати, що ні в одній з тих частей, які стоять на позиціях,
українізація не переводилась там же, а робилось це тільки тоді, коли
частина відводилась в резерв. Щодо того, чи ослаблює це силу фронту,
то тут різні авторитетні особи, котрі мають бойову практику і
командують корпусами та цілими арміями, як напр. ген. Брусілов, ген.
Гутор, командуючий Н. армією ген. Парський, ген. Данілов, ген.
Щербачов і інші надають українізації велике значення, як чинникові,
що зміцнює і відпорну, і ударну силу війська.
Не раз командуючі округами та великими військовими одиницями
звертались до Генерального Комітету, щоб він присилав українські
доповнення та українські маршеві роти для підвищення бойової
здатности військових частин і кращого в них порядку. Не дивлячись на
те, що процес українізації дивізій не був скінчений, ті
українізовані дивізії, що були за останній час у боях, виявили
витривалість і задовольняли всі бойові вимоги, що засвідчено і
командирами цих дивізій. Треба зауважити, що самі ці командири
зовсім не українці.
Ніяк не можу згодитися з командуючим округою, що формування
українських частин є „явным узаконением скопления дезертиров и
самовольно отлучившихся солдат", бо в той час, коли починалось
формування українського полку, взагалі було поширено дезертирство в
російському війську. Вжитими правительством заходами ці вояки
завертались і, збираючись на розбивочних пунктах по можливості
відправлялись на фронт. Але на пунктах були не тільки дезертири, а і
вояки, що мали відпустки. Ці люди захопились організацією
українського війська і взяли участь у творенні українських полків.
Вішати завше всіх живих і здорових собак на українські
комплектування я вважав би принаймні незручним та несприяючим
утворенню спокійної атмосфери в наш переходовий час.
Освітлення діяльности Генерального Комітету в розмові командуючого
округою зовсім не відповідає дійсності і оперте на неправильних
даних, котрі дістав Оберучев. Мушу зазначити, що Генер. Комітет,
сприяючи поповненню фронтових частин, все робив тільки силою
морального авторитету і того довір'я, котре до нього мають
вояки-українці.
Ніякого фізичного апарату власти для прискорення посилки ешельонів у
нього нема і не було. Ні один ешельон не пройшов на фронт по
сепаратному розпорядженню Генер. Комітету, а всі маршрути для
ешельонів давав Генеральний Штаб. Треба мати на увазі, що українські
ешельони відправлялись при нашій допомозі в той час, коли взагалі
через відомі причини, доповнення на фронти ішли слабо.
Я маю тверду певність, що тепер, після уроків корніловщини, коли так
гостро почувається зусилля демократії для боротьби з реакцією та її
наслідками, будуть уникнуті ті завади, котрі не давали можливости
досягнути єдности революційного фронту в нашім краю і що, зосібна,
справа українізації війська, яка має велике державне значення, не
буде гальмуватись так, як це робилось досі" — закінчив Петлюра.
* „Нова Рада", Київ, ч. 128, 2 вересня 1917 р.
1 „Киевская Мысль", ред.
|
