|
НІМЕЦЬКІ КОМУНІСТИ ПРО УКРАЇНЦІВ В МАЙБУТНІЙ ВІЙНІ
Німецька комуністична партія 15
травня видала шумливий маніфест, в якому заповідає нову світову
війну. З цього маніфесту видко, як уявляють собі німецькі комуністи
хід подій нової війни. Отож: з наказу антанти „васали" її відкличуть
послів своїх з Москви, після цього розпочнеться бльокада Совєтської
Росії; одночасно українські, вірменські та інші „банди" перейдуть
кордони Польщі і Румунії і нападуть на „миролюбивих" большевиків;
„бандам" цим фінансово і зброєю буде допомагати Антанта. Допомога
виявиться крім того в активній підтримці англійської фльоти на
Чорному морі. З огляду на таку небезпеку „миролюбива" Москва
„примушена буде добути меч" і направити його „проти сусідніх
держав", щоб захиститись „од наїзду на землю російську". Власне в
оцю трагічну хвилину і розпочнеться нова світова війна. По одному
боці стоятиме Антанта з „українськими, вірменськими тощо „бандами",
по другому — „миролюбива" комуністична Москва з прихильниками
німецької комуністичної партії. Автори маніфесту уявляють собі
небезпеку такого розподілу сил; не іґнорують вони також і
географічно-стратегічної ситуації, що може в такому разі утворитися,
загрожуючи Совєтській Росії. Ця небезпека полягає в можливості
безпосередніх комунікацій союзних з Антантою держав-сусідів Росії
через територію окупованої Німеччини, яка при цих умовах уявлятиме
„вільний терен вільного військового транзиту між Заходом (Европи) і
Польщею". Небезпека, на думку німецької комуністичної партії, може
бути усунена тільки тоді, коли Німеччина перестане триматися
дотеперішньої пасивної політики в питаннях відшкодувань і
запровадить у себе уряди рад робітничих та солдатських депутатів,
які в спілці з Совєтською Росією дадуть, мовляти б, „последний
решительный бой" своїм ворогам. Днем, од якого мала б розпочатися
нова світова війна, намічено 16 травня, себто день, коли заповіджено
було, — переїздом до Москви, — прибуття з Льозанни до Берліну
„тлінних останків" большевицького „подвижника" Воровського, що так
таємничо був підстрілений в Льозанні під час ресторанної вечері.
Такий в загальних рисах є зміст маніфесту німецької комуністичної
партії. Оголошення його, особливо в даний мент, набуває певного
симптоматичного значення: воно ніби відслонює і на око людське
виволікає ті пляни та інтенції, що живляться в кругах комуністичних
в зв'язку з сучасною европейською політичною ситуацією. Для вірного
зрозуміння цих плянів слід перш за все усталити, що згаданий
маніфест не є лише одсвітом думок німецьких комуністичних кіл. Він
одбиває також і думки Міжнародньої Централі Комуністичної, осередок,
нерв, мозок і технічні засоби якої скупчені в Москві, де перебуває і
виконавчий апарат її — уряд Совєтської Росії.
В зв'язку з цим видання „маніфесту" із закликом до боротьби за
встановлення системи совєтської влади в Німеччині —видається
черговою спробою експансії комуністичної Москви на захід і
підготовчим військовим засобом на випадок передбачених европейських
мілітарних подій. Убивству Воровського, досить неясному і
загадковому, при цих умовах надається ніби вага вбивства архикнязя
Фердинанда в 1914 p., а відповідальність за нього накидується
лордові Керсонові, Франції, цілому взагалі буржуазному Заходові,
інакше кажучи — тій коаліції політичних і мілітарних сил, що після
загострення англо-совєтських стосунків особливо — вважається
комуністами ніби вже як провізорично-певна і актуально-ворожа для
Совєтської Росії.
Наскільки відповідає дійсності і найближчим подіям та
військово-політична діягноза, що її дають комуністичні дипломати в
Москві і Берліні, це — справа занадто скомплікована: ледве чи
найдеться в Европі тепер політик, який би міг усталити тут певні
терміни і висловити ясні погляди. Непевність, протилежність,
депресія, неусталеність політичного життя, економічні кризи,
нервовість відносин і настроїв — все це контури темного образу,
серед яких губляться ясні лінії, а різного роду комбінації живуть
коротким життям: з дня на день, од випадку до випадку.
Через це з великим застереженням, cum grano salis треба ставитись до
заповідження „нової війни", чи „війни проти війни", хоч би ці
заклики походили від комуністичних центрів, — особливо ж, коли на
увагу взяти банкрутство комуністичних експериментів в 1919-1920 pp.
в центральних державах Европи і зменшення прихильників
комуністичного руху навіть там, де раніш їх було куди більше (Чехія,
Італія тощо). Ще з більшим застереженням слід ставитися до тих
рожевих надій, які покладаються комуністами на остаточний вислід
великого европейського чи світового конфлікту, коли б, звичайно, до
нього дійшло. Нема чого й казати, що цього конфлікту комуністи
хотіли б і його за всяку ціну спровокували б, коли б їхнє власне
становище на тих землях, де вони ще й досі формально і фактично
тримають владу в руках, було міцнішим і заповідало б сталість,
незалежно від наслідків війни. Та тільки в цій справі самі ж
большевики, як реальні політики, політики до цинізму і безоглядної
брутальности, не можуть заколисувати себе ілюзіями. Небезпека
заворушень, переворотів, повстання в запіллі і різних вибухів
невдоволення припускаються ними не тільки в разі невдалої для них
війни, а навіть і в умовах певних успіхів на зовнішньому військовому
фронті, при чому більш реалістично успособлені діячі комуністичної
партії рахуються з можливістю анулювання зовнішніх успіхів
внутрішніми розрухами і загостреннями.
При такій ситуації заклик одної з експозитур комуністичної Москви —
німецької комуністичної партії — не можна розглядати інакше, як
певного роду перестраховку своїх розрахунків, чи як шахматний хід
застрашування супротивника: ану ж і на цей раз пощастить щось од
зненавидженої, але потрібної большевикам Антанти вирвати, і таким
чином, відтягти момент справжніх мілітарних конфліктів, витворювати
та брати чинну участь, в яких большевики сьогодні не хочуть, бо
бояться наслідків своїх же акцій.
Звичайно, — при неясності загальноєвропейської ситуації всякі
розрахунки можуть завести, переплутатись і викликати певне
„розрядження" політичної ситуації, серед якої позначається вже й
певні реальні групіровки ворожих сил і можливу конфіґурацію котрих
намічає 15 травня німецька комуністична партія, чи вірніше, уряд
комуністичної Москви. В цій конфіґурації уділяється певне місце й
українському чинникові, термінологічне позначеному як „українські
банди". Не ходить тут про терміни: лайлива лексика комуністичної
мови не знає літературної пристойности і всяку організовану силу,
ворожу принципіяльно до неї, інакше й не характеризує, як „банда".
Більше значення має той факт, що українського чинника наш
принципіяльний противник не іґнорує і ясно здає собі справу в тому,
що чинник цей опиниться у ворожому таборі. В даному разі діягноза
зроблена вірно; коли б справді дійшло до великих
політично-військових пертурбацій, то реальні інтереси вимагали б од
українських організованих сил, од цілої української нації, щоби вона
виразно стала проти московсько-комуністичного бльоку з його
комуністичними чи не комуністичними спільниками і в рядах коаліції,
що буде боротися з цим бльоком. Інтереси передбачености і
психологічного розрахунку наказують більше, а саме: організаційно до
такої коаліції вступати не тоді, коли прийде діло до чинної акції, а
в моменти попередньої підготовчої праці. Ясна виразність в цій
справі не тільки не пошкодить, але, навпаки, буде позитивним
придбанням реальної політики нашої національної програми поскільки
ця програма повинна мати ясні лінії в обсязі так званої
„міжнародньої орієнтації". Не можна тут не пригадати, що ми й досі
покутуємо за ті помилкові кроки, яких допустилися проводарі нашої
політики в 1918 році, приставши до орієнтації на Центральні держави,
зокрема на Німеччину, порозуміння з котрою і серед тодішніх обставин
і серед теперішніх не було і не є відповідаючим інтересам
української державности. Ті обставини, що утворюються тепер, на
ближче майбутнє, не тільки не зміняють напрямку зазначеної нами вище
орієнтації на протимосковську коаліцію, а навпаки підкріплюють
правильність його. Ми гадаємо, що уміщуючи нас українців, в цій
коаліції, німецька комуністична партія не все договорює, коли має на
увазі тільки „банди" українські, що прийдуть з Европи боротися на
рідну землю за знищення на ній московсько-комуністичної окупації.
Німці завжди мали добру інформацію і розвідку. Так було за довоєнних
часів, так стоїть справа і тепер. Ті інформації, що їх вони мають
тепер про становище на Україні, можуть переконати, що
антимосковським і антикомуністичним духом просякнуті не лише
„банди", але і ціле населення України, яке, звичайно, використає
кожну сприяючу для себе ситуацію, а військову й поготів! І хоч це
населення в сьогоднішніх умовах не має широких відомостей про
загальноєвропейську ситуацію, хоч воно навіть в момент великих
вибухів позбавлене буде можливости судити, чи ці вибухи лежать на
лінії інтересів загально-антантської коаліції, чи ні, все одно
вибухи ці будуть одповідати згаданим інтересам. Отже, акція
„українських банд", тих, що прийдуть з Европи, і тих, що утворяться
на терені України, — буде „совпадати" і в своїх інтенціях і в своїх
політичних цілях. Не даром же большевицька влада на Україні з
скаженою лютістю переводить тепер страшні репресії над українською
людністю: заповнює тюрми українською інтеліґенцією, тисячами
розстрілює заарештованих і запідозрених в зносинах з українськими
повстанчими організаціями і винищує цілі села гарматним вогнем,
запалюючи ними всі будівлі та вбиваючи під час канонади всіх
мешканців даного села, як це твориться, починаючи з весни цього
року, на Полтавщині, Харківщині і Київщині.1 В цих репресіях
відчувається певний плян, послідовність і розрахунок; обезсилити
свого майбутнього „противника", який в умовах окупації виглядає в
ролі „внутрішнього ворога", а при першій відповідній міжнародній
ситуації стане і ворогом зовнішнім.
Висловлені вище міркування, навіяні текстом згаданого „маніфесту".
Вони потрібні були, щоб з'ясувати український момент в ньому з
погляду інтересів української державности і в площині, зазначеній
лише межами загальної схеми можливих подій і групіровок, оскільки
вони уявляються на підставі діягнози авторів „маніфесту".
Ясна річ, що міркування ці прибирають умовний характер і теоретичне
значення на сьогодні, коли ще не має цілком виразних симптомів
мілітарних подій і небезпечних для європейського миру політичних
конфліктів. Але вони можуть придатися на завтра, бо політичні
контури цього завтра ми повинні уявити собі вже тепер і заздалегідь.
В кожному разі ми мусимо своєчасно усталити своє місце в
евентуальних подіях. Ми бачимо, що за нас уже думають, а в
підрахунках своїх нас беруть на увагу. Було б убійчим для нашої
справи, коли б ми і тут виступили zu spaet, що так фатально давало
себе відчути в нашій минулій боротьбі.
С. Торнтон
* „Трибуна України", ч. 2-4, 1923. Друкувалась у таборовій друкарні
в Польщі, місце не зазначено.
1 Говоримо про це на підставі цілком певних даних, хоч большевицькі
газети свідомо утаюють од своїх читачів про ці розправи.
|
