ТВОРЧІСТЬ

ТОМ ПЕРШИЙ

УРИВОК З СТАТТІ В „ТРИБУНІ УКРАЇНИ"

На сьогодні українське громадянство може ставити для діяльности своєї тільки ті завдання, які воно в силі виконати. Підрахунок наших сил і організаційних засобів каже нам, що територіяльно-максималістичні гасла на сьогодні, ні в умовах нової боротьби з большевиками, не можуть бути зреалізовані, а через те в основу політичної діяльности українського громадянства в справі кордонів України повинна бути покладена реальна програма можливих осягнень . .. Життя і досвід мусять нас навчити чуттю дійсности і неперебільшуванню власних сил. „Обняти необ'ятне" — Україна, після років чужоземної виснажуючої окупації і господарчої руїни, не буде в стані, і обмежиться реалізацією свого державного ідеалу на території, доступній її адміністративному опануванню, не наражаючись на зайву боротьбу і конфлікти за частини своїх етнографічних земель, що в результаті революційних подій попали під владу сусідніх держав. Коли б боротьба за ці землі була допущена, при таких умовах, про які йде мова, то здійснення ідеалів української державности, беручи на увагу і внутрішні національно-українські відносини і зовнішню ситуацію, кінчилося б новим розбиттям національних сил і новою неудачею: вона ще на кілька десятиліть відкинула б здійснення ідеалу української державности. В зв'язку з цим в загальнонаціональній політиці українського народу часткові інтереси окремих його земель та областей повинні бути підпорядковані інтересам Великої Наддніпрянської України, а на боротьбу з московською небезпекою повинно звернути головну і виключну увагу. Шлях до української держави стелиться через Київ, а перші цеглини будівлі теж закладаються на київських горах. Ця основна лінія національної політики й цей основний постулят національно-державної програми не повинні ні заплутуватися, ні ускладнюватися льокальними інтересами, бо останні мають значення другорядне і можуть бути полагоджені тільки тоді, коли в столиці України сидітиме свій національний уряд. Логічним висновком з такої концепції української державности буде покінчення з українським політичним дуалізмом, який лише призводить до роз’єднання національних сил і спричиняється до утворення „розбитого корита" на ґрунті нездійснених державних замірів. До такого висновку приводять приклади повстання інших національних держав. Таким шляхом можливих осягнень, при даній політичній ситуації як внутрішній, так і зовнішній, йшла Італія, Румунія, Сербія. Цим тільки шляхом і Україна свій ідеал державности здійснити може. А особливо тепер, коли деякі з сусідів її закінчили свою консолідаційну працю і утворили, за допомогою впливових світових чинників, організовані держави, з сильними екзекутивними органами, що дають собі раду не лише з внутрішніми тертями, але й для зовнішніх завдань з успіхом можуть бути вжиті. Існування організованих сусідніх держав є для України фактом реального значення, недооцінка або іґнорування якого в політичному та мілітарному відношенні були б шкідливими.
…Неполагодження стосунків з організованими сусідніми державами, навіть при сприяючих внутрішньо-національних відносинах на Україні, могло б ускладнити процес будівництва нашої держави і завдати йому дошкульні удари, які в стані на нівець обернути творчо-будівничі змагання української нації... Політично-мілітарне порозуміння цих держав з Московщиною (якою завгодно: чи царською, чи республіканською, чи, нарешті, совєтською) за рахунок і проти України є можливим, а при певних умовах і неминучим. Прецедентів у дипломатичній історії XVII і XVIII в.в. маємо досить. Не буде нічого дивного і несподіваного, коли вони наново повторяться і утворять ситуацію для України, аналогічну тій, в якій прахом пішли шляхетні заміри і патріотичні пляни трагічного Петра Дорошенка.

* „Трибуна України", кн. II. ст. 10-11. Передруковано з книжки О. Лотоцького „Симон Петлюра" 1936, ст. 17-19.