|
ПАМ'ЯТІ ПОЛЯГЛИХ ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ
В день свята української
державносте встають передо мною постаті лицарів і мучеників великої
ідеї.
Тих, що життям своїм заплатили за свою віру в неї.
Тих, що найдорожчим скарбом засвідчили відданість батьківщині.
Тих, що власним чином крови і праці, гарячого патріотизму і
виконання обов'язку, умінням — для одних слухатись і для других
наказувати, а обом і разом коритись вищим наказам нації, через її
вождя переказаним, розпочали нову добу в історії України.
Тих, що створили спільним чином свого життя найкращу леґенду нації —
леґенду оружної боротьби її за своє право жити вільною і
державно-незалежною.
Тих, хто заслужив право на те, щоб стати незабутнім в історії
України, хто зв'язав її величне минуле з світлим майбутнім і
переказав нам, живим та прийдешнім поколінням, великий заповіт:
національної помсти та недовершеного чину.
Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю. Нашої — так
само. Кров'ю чужою і своєю. Ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі
процеси національних емоцій, усвідомлень, організаційної праці,
ідеологічної творчости, всього того, що нація і свідомо і
іраціонально використовує для ствердження свого права на державне
життя.
Кров пролита для цієї величної мети не засихає. Тепло її все теплим
буде в душі нації, все відограватиме ролю непокоючого, тривожного
ферменту, що нагадує про нескінчене і кличе на продовження
розпочатого.
З цим чуттям завжди переживаю я свято нашої державности. Воно все
зв'язується у мене з дорогими — незабутніми образами тих, хто дав
нам право його святкувати, подібно до того, як величаві мелодії
нашого гімну, що в цей день здаються особливо урочистими, а слова
обов'язуючими, — все зливаються з передсмертними стогнаннями тих,
чий дух тоді тільки повірить у щирість І поважність нашого
святкування, коли ми не словами-співами, а ділами докажемо нашу
моральну вартість бути достойними свята.
Хай же в цей день ми глибше, як коли, відчуємо велику вагу
передсмертних заповітів наших лицарів!
Хай свято сьогоднішнє навчить нас шанувати пам'ять поляглих і
обережно плекати традиції боротьби за українську державність, такі
чисті і проречисті, такі ушляхетнюючі, бо і оправдані і окроплені
святою кров'ю найкращих синів нації.
А найголовнішою з тих традицій буде: пам'ятати про неминучість
відновлення боротьби тими самими знаряддями і під тими самими
гаслами, що ними користувалися і ними одушевлялися жертви військових
подій 1917-1920 p.p.
Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло
Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і
забезпечить отому ралові можливість зужитковувати рідну плодючу
землю з її незчисленними багатствами не для потреб третього або
другого з половиною чи якого іншого Інтернаціоналу, а для
устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення
рідного народу.
Отже: не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а
одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття
— творчої любови до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за
кривди, заподіяні ним, — в симбіозі яких знайдемо і вірний шлях до
звільнення і програму для будівництва!
Великий чин наших лицарів вчить вірності ідеалам і умінню
підпорядковуватись. Тільки вірність і слухняність творять передумови
успіху національної боротьби.
Біля гасла: Українська Народня Республіка — Українська Незалежна
Держава об'єдналися всі справді активні сили нації в її боротьбі за
незалежність. Тільки в моральній атмосфері, утвореній тією
боротьбою, могли з'явитися світлі постаті поляглих, тільки на цьому
ґрунті могла зродитись жива леґенда дальшої нашої боротьби, що живе
невмирущою в душі нації і ферментує її сили на нові виступи.
Моральним чотирикутником — отим старокозацьким табором — поставимося
ми в переходові дні нашої історії до всіх негідних наступів на нашу
єдність та вірність випробуваним ідеям. Скупчимося один біля одного
з готовністю взаємної допомоги і перестороги, — і ми витримаємо всі
„міри і проби" незалежно від того, чи вони походять з якогось
Інтернаціоналу чи від його клясократичного антиподу.
Вірність є основою не лише родинного життя. Вірність ідеям є
підставою внутрішньої сили ширших громадських об'єднань, до
національного включно. Наша вірність тим ідеям, за які голови
поклали незабутні лицарі оружної боротьби за українську державність
з часів 1917-1920 p. p., буде найкращою пошаною до світлої пам'яті
їх, до великого чину їхнього життя і нарешті до розуміння глибокого
змісту тієї думки, що її вклав законодавець в акт свята Української
Державности.
В. Маргенко
* „Тризуб", рік видання II, ч 15, 22 січня 1926 р.
|
