|
„ВОСПОМИНАНИЯ ВЛ.
ДЕБАГОРИЯ-МОКРИЕВИЧА"
598 ст. Спб. 1906 г.
[Рецензія]
Ім'я Вл. Дебагорія-Мокрієвича, як одного з визначних і діяльних
учасників революційного руху 70-х років минулого століття, досить
відоме в історії громадянства і в історії журналістики революційної.
Дякуючи цьому, спогади з його діяльности за часи, коли революційні і
конституційні змагання російського громадянства переживали „юні дні,
дні весни", набувають особливої ваги і значення. Для українського
громадянства „Воспоминания" Дебагорія-Мокрієвича мають подвійний
інтерес: і як матеріял для вивчення історії революційного руху
взагалі в Росії, і як надзвичайно цікаве джерело різних відомостів
до історії революційного руху спеціяльно на Вкраїні. Автор спогадів
— сам з походження українець і не цурається, як інші, своєї
батьківщини; революційна діяльність його відбувалася сливе виключно
на території України, серед українських селян; події, про які йде
річ у „Воспоминаниях", здебільшого відбувалися теж на Україні. Таким
чином, фактичний бік „Воспоминаний" має територіяльно український
характер, і хоч діяльність Дебагорія-Мокрієвича цілком позбавлена
національно-місцевих тенденцій, все ж, не дивлячись на це, його
спогади не гублять своєї ваги ні для історика, ні для звичайного
громадянина-читача: те, що діялось у нас, на Вкраїні, які б воно
форми, хоч би й ненормальні, не прибирало, заслуговує однаково на
увагу як одного так і другого. Було б необачним гріхом промовчати
про „Воспоминания" тільки через те, що вони не мають національних
українських фарб і належать чоловікові, що волею об'єктивних
обставин пішов не по національному шляху, а свої чисті, палкі
бажання на користь народу втілював не в такі форми, які здаються нам
тепер найбільш відповідними і бажаними. Не дивлячись, кажемо, на це,
„Воспоминания” містять в собі цікавий матеріял до нашого недавнього
минулого, для характеристики відносин на Вкраїні, для знайомства з
діяльністю революційних груп, що концентрувалися по вкраїнських
містах. Написані просто, живо, вони воскрешають минулі часи, малюють
героїчні фігури тих часів, нагадують про ті постаті, що стали
вартістю історії, пригадують також і образи тих, хто не попав на
сторінки історії, але своєю, відомою тільки невеличкому колу людей,
діяльністю хотів скрасити чорні сторінки її і був разом з тисячами
інших сам творцем історії. Автор починає свої спогади з часів
перебування в Немирівській гімназії і Кам'янець-Подільській,
продовжує часами перебування в Київському університеті, діяльности
революційної в Києві по різних революційних кружках, потім по
українських селах, переважно Правобережної України, і, нарешті,
кінчає спогадами про арешт, суд, перебування в різних тюрмах, у
засланні і втечу з Сибіру. Спогади написано непротокольним методом;
автобіографічному матеріялу одведено в них хоч і багато місця, але
він не закриває собою соціяльно-політичного фону тих часів, через це
й „Воспоминания" набувають певного об'єктивного характеру, виразно
одтіняючись у цьому од цілої низки аналогічних спогадів, що
з'явилися останніми часами в російській літературі. Рекомендуючи
спогади Дебагорія-Мокрієвича нашим читачам, ми мусимо зазначити
деякі місця з них, що на нашу думку, мають особливий інтерес для
українців. Такими, приміром, є ті місця, де автор згадує про
росповсюдження серед українських селян так званих „метеликів", себто
популярних українських видань 60-х та 70-х pp. (ст. 231), про те, що
і сам автор спогадів і інші революціонери, що „ходили в народ",
користувались в стосунках з селянами українською мовою („все наши
разговоры велись, само собою разумеется, на украинском
простонародном языке, ст. 253), про те, що в деяких селах раніш, ніж
туди прибули для пропаґанди народовольці, працювали „українофіли"
(ст. 228), про переговори в 1878 році земських діячів з київськими
лібералами українофілами. В цих переговорах з боку революціонерів
виступали сам автор, Валеріян Осінський, Ковалевська — жінка
відомого українського діяча-радикала, та інші (ст. 373-374).
Занотовані нами місця із спогадів мають уривчастий епізодичний
характер; більш цікавими є спостереження автора над психологією
наших селян, над їх „революційністю", над відносинами українських
селян до панів поляків під час повстання польського 1863 р. і
пізніш, (ст. 233, 129 і ін.) а також ті місця спогадів, де автор
пробує вияснити причини особливого розвою тероризму на півдні Росії
(ст. 316-318). Дещо в цих спостереженнях прибільшено, дещо непевно
так, напр., автор сливе не спиняється над відносинами різних
соціальних груп поміж самими селянами, але, не дивлячись на це,
автору не можна відмовити в умінні схопити головні риси і правдиві
факти об'єктів його спостережень.
До таких місць в книзі треба зарахувати ті, де йде річ про галицьких
селян, з якими він здибався під час своєї подорожі закордон 1874
року. Отже, порівнюючи світогляд наших селян (Подільської і
Київської губ.) з галицькими та буковинськими, автор каже: „и здесь
я натолкнулся на веру в царя. О земельных идеалах крестьян Галиции и
Буковины мне пришлось мало слышать, и я не решаюсь делать своих
выводов по этому вопросу, но о русском царе я услыхал почти
столько-же, как и в Киевской губернии. То же противоположение царя,
как друга крестьян, помещикам. Разница была та, что здесь
оказывалось два царя вместо одного. 'Нема як цар московський та наш
кесар'! — восклицали крестьяне. Иногда русского царя називали
'белым' царем, и на зтого 'белого' царя большие надежды возлагались.
Но любопытно было то, что наш царь стоял все таки на первом месте.
Фигура кесаря явно бледнела в представлении крестьян по сравнению с
нашим самодержцем" (ст. 192). Ще й тепер подекуди в Галичині та на
Буковині можна в розмовах з селянами зауважити ті риси, які кинулись
на очі авторові „Воспоминаний". Правдиві також і висновки
Дебагорія-Мокрієвича про причини ворожнечі наших селян до поляків
поміщиків під час польського повстання. Ворожнечу цю, а подекуди
прямо лютість, автор пояснює економічними умовинами, що ставили
поляка-поміщика в становище експлуататора селян. З захватом
читаються ті сторінки „Boспоминаний", де автор веде річ про своє
перебування в районі пам'ятного „Корсунського повстання" (біля
містечка Корсунь Київської губ.) під час Севастопольської війни (ст.
141-145), а також ті, де автор згадує про селянських діячів
„Чигиринского дела" — Хому Прядку та ін. (ст. 214 та ін.).
Взагалі „Воспоминания" Дебагорія-Мокрієвича, не кажучи вже про
значення їх як матеріялу для історії революційного руху в Росії,
мають спеціяльний інтерес і для українців, як це видно з тих уваг і
цитат, які ми поробили вгорі.
С. П—ра
*”Україна”, Київ, 1907 р., вересень, т. ІІІ, частина І, ст. 389-392.
|
