|
З СТОРІНОК ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ПРЕСИ...
[Передова стаття]
Париж, неділя, 2 травня 1926 року.
З сторінок европейської преси за останні два тижні не сходять
„тривожні" звістки про економічну кризу в СССР. Особливо багато
уваги присвячує кризі німецька преса з огляду на більшу
поінформованість її в справжніх відносинах, пануючих в Совдепії.
Характерно, що широкі інформації про кризу подають не тільки газети,
ворожо успособлені до Совдепії, а й ті, що за всяку ціну змагались
досягнути порозуміння між Німеччиною та СССР, не лише економічного й
політичного, з метою знайти в цьому порозумінні сили і можливості
для протиставлення тому ладові політичних відносин, який утворився
після Версальської умови. Навіть такі газети, як „Berliner
Tageblatt" і „Vossische Zeitung", що відзначалися особливими
сантиментами до країни та влади совітів, не можуть утаїти від своїх
читачів правди про тривожні ознаки небезпечних процесів, що
відбуваються „по ту сторону добра і зла".
Обниження курсу червінця, скорочення продукції в певних галузях
промисловости, робітничі страйки, величезний голод на крам,
несвоєчасна виплата селянством податків, як головним і майже
виключним виплатником їх, в очах кореспондентів німецьких газет
набирають значення симптомів більш важливих подій, знаменуючих
розклад большевицької системи. Чи не перетягають палиці німецькі
газети і чи не додають вони зайвих чорних фарб до ситуації в
Совдепії —покаже ближче майбутнє.
Але навіть тоді, коли припустити, що ці чорні фарби навмисне
кладуться, щоб примусити большевиків на певні уступки в справі
підписання німецько-совітської умови, то й тоді залишається
незаперечним загострення економічних відносин у Совдепії. Жити без
кінця й краю за рахунок лишків, що залишились ще від старого режиму,
не можна. Так само не можна поважно говорити про якийсь розвиток
фабричної промисловости, коли машинерія її і устаткування не
обновлюється, а з кожним роком занепадає, дякуючи, між іншим,
невмілому господарюванню та недотепній адміністрації.
„Успіхи" соціялістичної промисловости існують тільки на папері та на
шпальтах большевицьких газет. Банкрут не любить признаватися навіть
самому собі в наближенні катастрофи. „Соціялістична" промисловість,
як і вся господарка країн СССР, не може далі жити без припливу чужих
капіталів. Тим часом справа з ними стоїть для совітів зле. Закордон
не охоче йде на комбінації большевицьких методів засягнення позичок,
які зводяться до того, щоб здобути нову позичку, не вирівнявши
старої. Америка залишається глухою до всіх „спокусливих" пропозицій
з боку большевиків. Англія, як і раніше, уважає ці пропозиції не
реальними. Мало надії, щоб і у Франції щось реального і вигідного
для большевиків вийшло з тих пертрактацій, які тут провадяться з
приводу кредитів. Поза цими джерелами отримання грошей немає інших,
звідки можна б було взяти мільярди, потрібні для відбудови
розхитаного господарства СССР. Ті 300 мільйонів, про які большевики
торгуються з Німеччиною і за які вони заплатять удвічі дорожче, не в
стані, звичайно, відограти якоїсь значної ролі у відновленні
зруйнованого, тим більше, що й у стосункові до цих грошей буде вжита
метода „Сидорової свити", що робить з усіх господарчих планів
большевицьких фатальну „нев'язку" і з усіх їхніх розрахунків —
недорахунки.
При таких умовинах, надій і даних для просвітлення перспективи щодо
полагодження кризи мало. Всі ті процеси і явища господарчого життя,
які сьогодні притягують до себе увагу закордонних обсерваторів, і
які все гостріше дошкуляють населенню Совдепії, будуть неминуче
поглиблюватись, примушуючи його шукати виходу із становища.
Цей вихід воно знайде не по тій „лінії", що її нав'язують йому
банкрути збанкрутованої ж системи, а в напрямку знищення самої
системи.
*„Тризуб", Париж, 1926 p., ч. 29, ст. 2-3.
|
