|
УВАГА ЦІЛОГО СВІТУ ПРИКУТА
[Передова стаття]
Париж, неділя, 16 травня 1926 року.
Увага цілого світу прикута до подій, що розвиваються у Великій
Брітанії. І не дивно. Наслідки їх мають значення не для однієї
Великої Брітанії, але й світове. Загальний страйк, оголошений
керівниками англійських тред-юньйонів, неминуче мав поставити на
порядок дня вже не безпосередні завдання страйку — утримання
заробітної платні шахтарів на дотеперішньому рівні, забезпеченому
грошовими субвенціями уряду, навіть не націоналізацію копалень та
зв'язаних з ними деяких галузів промисловости, як марилося декому з
англійських соціялістичних кругів, а ширші проблеми. Йде річ про
зміну політичної системи — демократії й парляментаризму — цих
могутніх чинників, що спеціяльно на англійському ґрунті довели свою
творчу силу в формуванні новочасної держави і забезпечили Великій
Брітанії перше місце на світі. Йде річ про захоплення меншістю
населення влади і прав більшости його, про утворення в старій
зразковій країні демократії режиму диктатури одного класу. Не дивно,
що перед обличчям цих подій меркнуть і відсуваються на другий план
інші. Не дивно, що англійський страйк одних тривожить, інших
підбадьорює, а всіх, хто віддає собі звідомлення з значення цих
подій, примушує задуматися над незчисленними наслідками їх.
Розуміючи, може, більше як хто інший, колосальні можливості, які
таїть в собі англійський страйк для цілого світу, спеціялісти в
справах „плянетарних маштабів" уживають усіх заходів, щоб
використати його для своїх цілей і надати йому характер
анархістичної пожежі, де б загинули політичні цінності, придбані
віковою працею. Московський Комінтерн поспішив з цією метою
організувати матеріяльну підтримку для англійських шахтарів.
В момент, коли ми пишемо ці рядки, не можна ще з певністю сказати,
чим скінчиться англійський страйк. Обидві сторони — з одного боку
уряд і ті частини населення, що не співчувають страйкові, а з
другого учасники та керівники його, стоять напоготові в змаганнях
перебороти одне одного. Але й тепер уже можна підкреслити певні,
надзвичайно повчаючі, риси, так характерні для класової боротьби на
англійському ґрунті.
Перш за все, ні уряд, ні англійське громадянство не утаюють од себе
великої ваги страйку і рахуються з різними можливостями його
дальшого розвитку, як для економічного життя Брітанії, так і для її
міжнароднього становища. Припускаючи викривлення економічних завдань
страйку і надання йому політичного характеру з далекосяглими для
державного ладу наслідками, англійський уряд, за згодою парляменту,
мобілізував усі свої сили, щоб не допустити до реалізації цієї
погрози. Він наперед підготовився до того, щоб дати собі раду з
ускладненнями, що випливають з припинення нормального життя. Як
завжди в своїй історії за останні століття, він сперся в переведенні
своєї діяльности на цьому полі — на громадську опінію — і кликнув
клич активно і чинно підтримати його. Система „вольонтерства" в
обслуговуванні служб порядку та загальної безпечности, в підтриманні
залізничного, автомобільного та всякого іншого руху та в деяких
найважливіших галузях господарського життя запроваджена в найширших
розмірах. Дякуючи їй, страйк з перших днів свого оголошення не
прибрав ні тих розмірів, ні тої гостроти, що їх хотіли надати йому
організатори його.
З другого боку і останні, це треба особливо підкреслити, виявили
почуття певної обережности і рівноваги в переведенні страйку.
Неминучі ексцеси, провоковані темними елементами або свідомими
підбурювачами анархії, не так характерні для провідництва і розвитку
страйку, як певна система черги в послідовному паралізуванні
важливих галузів життя, за допомогою яких страйкарі намагаються
вийти переможцями в своєму конфлікті з промисловцями та державною
владою. Організатори страйку не зразу виявляють свої резерви і
„ударні засоби". А саме головне: вони дбають про те, щоб прихилити
громадську опінію і усправедливити в її очах, як завдання страйку,
так і методи його. Тут вони конкуренцію мають з боку уряду, який так
само всю свою діяльність у справі поборення страйку, до найменших
дрібниць, віддає на суд громадянства і тільки за моральною санкцією
його уживає тих чи інших засобів, щоб не допустити до паралічу
адміністративних та господарчих органів держави. Все це свідчить про
державну дозрілість населення Брітанії і про високо розвинене у
нього почуття відповідальности. В високій мірі характерною є оцінка
настроїв англійського громадянства, утворених страйком, в устах
такого органу, як „Observer". Цей тижневик, що увесь час підтримує
большевиків, свідчить, що англійське громадянство, як з морального,
так і з матеріяльного боку показало себе на висоті становища щодо
опору страйку: „громадянство буде опиратися з успіхом". Очевидячки,
що й страйкарі зазнають на собі вплив та силу цього опору. Можна
думати, що й відмова тред-юньйонів од грошової допомоги большевиків
сталася в значній мірі під впливом громадської опінії, голосом якої
робітники Англії не зважуються нехтувати, боячись моральної
компромітації в очах широких кругів англійської демократії.
Громадська чуйність і почуття національних інтересів ніби беруть
верх у англійського пролетаріяту над класовими інтересами і цього
разу, як не раз бувало в минулому. В кожному разі він одмежовується
від „плянетарних" підпалювачів з Москви і не поспішає йти
рекомендованим йому цими дорадниками шляхом захоплення державної
влади та руїни віками налагодженого громадського та державного ладу.
В порозумінні з державною владою, а не всупереч з нею, шляхом
компромісу, а не дорогою насильства, англійські робітники можуть
добитися здійснення своїх економічних вимог. Ідея підпорядкування
класу і частини[?] нації в цілому зайвий раз на англійському досвіді
виявляє свою силу і живучість.
Коли б українська нація в переломову хвилину своєї історії показала
соту долю тої організованости, яку тепер маніфестує англійська, то
сьогодні Україна не була б у „соціялістичній" неволі Московщини, а
її робітники та селяни не були б рабами у московського Комінтерну.
* „Тризуб", Париж, 1926 p., ч. 31, ст. 1-3.
|
